Прага, 9 січня 2003 – У людей вибір методів правування – демократії, диктатури чи, скажімо, монархії – нерідко є ідеологічний: кожен народ сам визначає його залежно від своєї історії, культури й звичаїв. Двоє британських біологів дослідили, який спосіб ухвалювати рішення найкращий для інших стадних тварин, відмінних від людини, – і математично довели, що демократія спрацьовує краще від деспотизму – бо вимагає меншої самопожертви.
Групи стадних тварин постійно ухвалюють рішення, які стосуються всіх: вирушати на полювання чи грітися на сонечку? пастися тут чи перейти на нове пасовисько? Одні тварини при цьому йдуть за своїм лідером; в інших в ухваленні рішення беруть участь усі. А що краще? Таке запитання поставили собі двоє біологів із Університету Сасекс у британському місті Брайтоні; результати їхнього дослідження друкує в четвер журнал Nature.
За словами одного з авторів дослідження, доктора Тима Ропера, вони збудували математичну модель поведінки тварин, ґрунтуючи її на низці припущень; одне з них полягає в тому, що окремі тварини мають різні погляди на те, що для них є найкраще – «так що кожна тварина матиме власний оптимум, коли їй, скажімо, переходити від однієї діяльності до іншої. Наша ж модель полягає в тому, – каже доктор Тим Ропер, – що кожна тварина заплатить, так би мовити, свою ціну за загальне для всіх рішення, яка буде пропорційна різниці між її власним оптимумом і тим рішенням, на яке врешті пристане вся група».
За словами Ропера, модель доводить, що демократія працює краще через таку собі природну економіку: кожна окрема тварина платить ніби штрафні очки за своє членство в групі, бо нерідко не може обрати той перебіг подій, який вона обрала б, коли б була сама. «Модель, власне, просто визначає ці кошти для рішень, що ухвалюються двома різними способами: або ж, як ми б сказали, “демократичним”, тобто робиться те, чого хоче більшість тварин, або ж “деспотичним”, коли для ухвалення рішень призначена одна тварина».
Модель математично доводить, каже Ропер, що загальна кількість цих «штрафних очок» для всієї групи буде вища, якщо всі рішення ухвалює єдиний лідер – «деспот».
Стаття в журналі Nature зазначає, що модель британських дослідників призначена для вивчення процесу ухвалення рішень у стадних тварин – не в людей. «Люди відмінні від інших тварин у важливих речах, – каже Ропер. – Вони здатні раціонально мислити. Вони мають мову як засіб висловити свої бажання, рішення й так далі. Та й самі рішення, які вони ухвалюють, часто набагато складніші. Якщо ж розглядати демократію в політичному сенсі, то йдеться про те, що рішення ухвалюють дуже великі кількості окремих осіб».
Відносно проста математична модель дослідників поведінки тварин підійшла б хіба для таких людських групових процесів, як, скажімо, коли невелика групка людей вирішує, куди їм піти пообідати. Але й тут визначити, що таке найкраще рішення, було б значно важче, каже один із авторів британського дослідження доктор Тим Ропер, – бо, на відміну від тварин, у людей у таких випадках не йдеться про виживання.
Групи стадних тварин постійно ухвалюють рішення, які стосуються всіх: вирушати на полювання чи грітися на сонечку? пастися тут чи перейти на нове пасовисько? Одні тварини при цьому йдуть за своїм лідером; в інших в ухваленні рішення беруть участь усі. А що краще? Таке запитання поставили собі двоє біологів із Університету Сасекс у британському місті Брайтоні; результати їхнього дослідження друкує в четвер журнал Nature.
За словами одного з авторів дослідження, доктора Тима Ропера, вони збудували математичну модель поведінки тварин, ґрунтуючи її на низці припущень; одне з них полягає в тому, що окремі тварини мають різні погляди на те, що для них є найкраще – «так що кожна тварина матиме власний оптимум, коли їй, скажімо, переходити від однієї діяльності до іншої. Наша ж модель полягає в тому, – каже доктор Тим Ропер, – що кожна тварина заплатить, так би мовити, свою ціну за загальне для всіх рішення, яка буде пропорційна різниці між її власним оптимумом і тим рішенням, на яке врешті пристане вся група».
За словами Ропера, модель доводить, що демократія працює краще через таку собі природну економіку: кожна окрема тварина платить ніби штрафні очки за своє членство в групі, бо нерідко не може обрати той перебіг подій, який вона обрала б, коли б була сама. «Модель, власне, просто визначає ці кошти для рішень, що ухвалюються двома різними способами: або ж, як ми б сказали, “демократичним”, тобто робиться те, чого хоче більшість тварин, або ж “деспотичним”, коли для ухвалення рішень призначена одна тварина».
Модель математично доводить, каже Ропер, що загальна кількість цих «штрафних очок» для всієї групи буде вища, якщо всі рішення ухвалює єдиний лідер – «деспот».
Стаття в журналі Nature зазначає, що модель британських дослідників призначена для вивчення процесу ухвалення рішень у стадних тварин – не в людей. «Люди відмінні від інших тварин у важливих речах, – каже Ропер. – Вони здатні раціонально мислити. Вони мають мову як засіб висловити свої бажання, рішення й так далі. Та й самі рішення, які вони ухвалюють, часто набагато складніші. Якщо ж розглядати демократію в політичному сенсі, то йдеться про те, що рішення ухвалюють дуже великі кількості окремих осіб».
Відносно проста математична модель дослідників поведінки тварин підійшла б хіба для таких людських групових процесів, як, скажімо, коли невелика групка людей вирішує, куди їм піти пообідати. Але й тут визначити, що таке найкраще рішення, було б значно важче, каже один із авторів британського дослідження доктор Тим Ропер, – бо, на відміну від тварин, у людей у таких випадках не йдеться про виживання.
