Прага, 10 січня 2003 – Німецький щоденник Зюддойче Цайтунґ друкує в п’ятницю щось на кшталт прихованого заклику інвестувати в «багатокультурні за своєю традицією» ринки Східної Європи – а точніше, в один конкретний реґіон: до Львова й області. У Львові ще мало готелів – але іноземні інвестиції йдуть, і перелік інвесторів очолюють наразі Сполучені Штати, натякає газета інвесторам німецьким, змальовуючи їм принади Львова.
Майже мільйон людей живе зараз у Львові, що відіграв визначальну інтелектуальну роль у рухові за незалежність України, пише Зюддойче Цайтунґ. А від занепаду австрійсько-угорської монархії 1918 року старе місто з його покрученими брукованими вулицями й площами змінилося мало – і житло в старих будинках із маленькими й темними помешканнями навряд чи можна б назвати зручним: вхід до них через крихітну кухню, а ванна є тільки в рідкісних випадках. Такими видалися авторові статті старі львівські будинки – і він відразу переходить до конкретики: ціна квадратного метра залежно від стану квартири перебуває в межах від 100 до 400 доларів у приватних об’єктах, пише він, – а в державних і комунальних приміщеннях, за інформацією міської влади, можна вкластися в відповідник п’яти доларів за квадратний метр.
Місто на річечці Полтві справедливо має прізвисько «маленький Відень», мовиться далі в статті про Львів, який дивом урятувався від війн і руйнувань. І хоча під кінець радянських часів збереження й реставрування пам’яток існували, за словами відповідального за розвиток міста Зиновія Гузара, більше на папері, сімсотлітня архітектурна спадщина Львова збереглася на диво добре; нові будови на 120 гектарах старого міста трапляються лише зрідка – а відтак ЮНЕСКО 1998 року записала до переліку світової спадщини серцевину міста, де, як пише Зюддойче Цайтунґ, «українська, польська, німецька, російська, угорська, вірменська й єврейська громади в змаганні поміж собою набудували щонайрозкішніших пам’яток».
І хоча після занепаду радянського економічного простору в Галичині різко зросло безробіття через припинення праці великих підприємств, мале й середнє підприємництво тут розвивається швидше, ніж в інших реґіонах України; приватний сектор у більшості галузей економіки становить за обсягом виробництва близько 75 відсотків; а іноземні підприємства інвестували в Львівській області до 2001 року приблизно 150 мільйонів доларів, головно в виробництво продуктів харчування, торгівлю, транспорт і інформаційні справи. Перелік інвесторів очолюють Швейцарія, Польща і Сполучені Штати, пише автор статті в німецькому щоденнику – й відразу ж знову нагадує про те, що «торговою маркою» Львова є багатокультурність, яка, за задумом міського керівництва, має забезпечити йому шлях у майбутнє; ба вже й зараз Львів, та ще з його визнаним університетом, перетворюється з промислового центру на туристичний, що, на думку міських урядовців, зробить його ще привабливішим для західних інвесторів.
І закінчується стаття в Зюддойче Цайтунґ знову прозорим натяком – оповіддю про те, що в центрі міста бракує готелів; будівництво нового готелю було полишено, а приватизація старшого, центрального готелю «Київ», навіть за символічну суму в гривнях, провалилася. Мовляв, думайте, інвестори…
А щоб думалося легше, німецький щоденник друкує поруч іще одну статтю – з подробицями українських законів про нерухомість і про умови, за яких її можуть набути іноземці.
Майже мільйон людей живе зараз у Львові, що відіграв визначальну інтелектуальну роль у рухові за незалежність України, пише Зюддойче Цайтунґ. А від занепаду австрійсько-угорської монархії 1918 року старе місто з його покрученими брукованими вулицями й площами змінилося мало – і житло в старих будинках із маленькими й темними помешканнями навряд чи можна б назвати зручним: вхід до них через крихітну кухню, а ванна є тільки в рідкісних випадках. Такими видалися авторові статті старі львівські будинки – і він відразу переходить до конкретики: ціна квадратного метра залежно від стану квартири перебуває в межах від 100 до 400 доларів у приватних об’єктах, пише він, – а в державних і комунальних приміщеннях, за інформацією міської влади, можна вкластися в відповідник п’яти доларів за квадратний метр.
Місто на річечці Полтві справедливо має прізвисько «маленький Відень», мовиться далі в статті про Львів, який дивом урятувався від війн і руйнувань. І хоча під кінець радянських часів збереження й реставрування пам’яток існували, за словами відповідального за розвиток міста Зиновія Гузара, більше на папері, сімсотлітня архітектурна спадщина Львова збереглася на диво добре; нові будови на 120 гектарах старого міста трапляються лише зрідка – а відтак ЮНЕСКО 1998 року записала до переліку світової спадщини серцевину міста, де, як пише Зюддойче Цайтунґ, «українська, польська, німецька, російська, угорська, вірменська й єврейська громади в змаганні поміж собою набудували щонайрозкішніших пам’яток».
І хоча після занепаду радянського економічного простору в Галичині різко зросло безробіття через припинення праці великих підприємств, мале й середнє підприємництво тут розвивається швидше, ніж в інших реґіонах України; приватний сектор у більшості галузей економіки становить за обсягом виробництва близько 75 відсотків; а іноземні підприємства інвестували в Львівській області до 2001 року приблизно 150 мільйонів доларів, головно в виробництво продуктів харчування, торгівлю, транспорт і інформаційні справи. Перелік інвесторів очолюють Швейцарія, Польща і Сполучені Штати, пише автор статті в німецькому щоденнику – й відразу ж знову нагадує про те, що «торговою маркою» Львова є багатокультурність, яка, за задумом міського керівництва, має забезпечити йому шлях у майбутнє; ба вже й зараз Львів, та ще з його визнаним університетом, перетворюється з промислового центру на туристичний, що, на думку міських урядовців, зробить його ще привабливішим для західних інвесторів.
І закінчується стаття в Зюддойче Цайтунґ знову прозорим натяком – оповіддю про те, що в центрі міста бракує готелів; будівництво нового готелю було полишено, а приватизація старшого, центрального готелю «Київ», навіть за символічну суму в гривнях, провалилася. Мовляв, думайте, інвестори…
А щоб думалося легше, німецький щоденник друкує поруч іще одну статтю – з подробицями українських законів про нерухомість і про умови, за яких її можуть набути іноземці.
