Професор Анджей Хойновський є одним із небагатьох польських істориків, які, пишучи про Україну, відповідну увагу приділяють трагедіям кількох Голодоморів, що відбулися у 20-х, 30-х і 40-х роках. Професор Хойновський визнає, що ця тема не є особливо популярною серед його польських колег і тому є майже не знаною пересічному полякові. На його думку, в міжвоєнний період існування 2-ї Речіпосполитої у Польщі про трагічні події в сусідній Україні знали ті, хто цікавився подіями на сході, а отже могли знати всі, хто хотів би знати.
Говорить Анджей Хойновський: «Усупереч загальноприйнятій тезі, що сталінський світ був повністю відгородженим, усе ж якість вістки з того світу просочувалися. І тоді багато залежало від того, чи ми хотіли мати очі і вуха відкритими до цих вісток, чи ні».
Професор Хойновський уважає, що причини сьогоднішньої необізнаності поляків про голодомори в Україні пояснюються ставленням до цієї теми, успадкованим з часів 2-ї Речіпосполитої.
Говорить Анджей Хойновський: «Генералізуючи, можна сказати, що те, що сталося на великій Україні, званій у Польщі київською Україною, прикривалося польсько-українськими стосунками в Галичині. Можна сказати, що це була своєрідна блокада».
Ця блокада, насправді, не прорвана і по сьогоднішній день. І напевно, що цього не зробить презентація телефільму, яку відвідало півтори-дві сотні переважно польських українців. Оскільки це завдання на міру державної політики, яка щойно рік тому обмежилася тільки до встановлення офіційної річниці трагедії.