Вашинґтон, 28 січня 2003 – У більшості західноєвропейських країн переважно негативним є ставлення громадськості до американських планів домогтися збройною інтервенцією зліквідувати зброю масового знищення на території Іраку у випадку, якщо влада в Багдаді відмовиться мирним шляхом виконати усі резолюції Ради безпеки ООН щодо роззброєння Іраку. Тим часом у Сполучених Штатах ситуація дещо відмінна, коли мова йде про ставлення громадськості до вирішення теперішньої іракської кризи.
У столиці Сполучених Штатів, як також у деяких інших містах-мегалополісах східного та західного узбережжя, вже мали місце деякі масові прояви протесту проти намірів адміністрації президента Джорджа Буша застосувати силу проти іракського режиму Саддама Хусейна з метою домогтися ліквідації зброї масового знищення на іракській території. Проте, згідно з останніми опитуваннями американської громадської думки, стає очевидним, що американців сьогодні більше турбує стан економіки й щораз менше американців підтримують ідею війни проти Іраку.
Опитування, проведене на замовлення телемережі CNN та видавництва загальноамериканського часопису USA Today, доходить висновку, що все таки більшість, тобто 52 відсотки американців, підтримують вторгнення в Ірак. Однак в порівнянні йдеться про найнижчий рівень підтримки у цьому питанні політики Буша від минулого літа, тобто від часу, коли ймовірність застосування сили проти режиму Саддама Хусейна стала на порядку денному політичних дискусій.
В інтерв’ю громадській телемережі PBS державний секретар Колін Пауелл зазначив, що такий спад підтримки з боку громадськості не впливатиме на зовнішньополітичні рішення адміністрації президента, а навпаки – глава держави намагатиметься змінити громадську думку: “Звісно, ми спостерігаємо за цими опитуваннями, щоправда, нам слід робити те, що ми вважаємо правильним. Ми вважаємо, що ми можемо викласти наш підхід американській громадськості й світові та врешті отримати підтримку”, – зауважив глава зовнішньополітичного відомства США.
Власне у зв’язку з цим виринають запитання, наскільки коливання громадської думки може впливати на зовнішньополітичні рішення президента. Адже зокрема у випадку війни йдеться про цілий комплекс вагомих для кожної адміністрації справ: розташування збройних сил, використання стратегічних запасів й політичну підтримку всередині країни.
Як зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода Джеймз Ліндзі, радник із глобальних справ в Раді національної безпеки колишнього президента США Білла Клінтона, – громадськість, яка спочатку й супротивиться політиці президента, в кінці може змінити думку, зокрема коли заходи президента матимуть позитивні наслідки: “Народ оцінює президента на підставі того, чи спрацювали заходи президента, а не на основі уподобань, висловлених ще до запровадження у життя рішень президента”.
Зрештою, слід зазначити, що Конґрес США в загальному розглядає зовнішньополітичну діяльність як прерогативу президента, а у справі Іраку ще торік американські законодавці ухвалили резолюцію, якою надали широкі повноваження президентові включно з можливістю застосування сили. Проте слід не забувати, що на відміну від президента, який може брати чи не брати до уваги коливання громадської думки, конґресмени часто перебувають у виборчих дільницях і віч-на-віч обговорюють різні питання з громадянами. У цьому контексті слід не забувати, що Конґрес має у своєму розпорядженні інші важелі впливу, а саме: надання бюджетних коштів і асигнувань на всі зовнішньополітичні заходи президента Сполучених Штатів.
У столиці Сполучених Штатів, як також у деяких інших містах-мегалополісах східного та західного узбережжя, вже мали місце деякі масові прояви протесту проти намірів адміністрації президента Джорджа Буша застосувати силу проти іракського режиму Саддама Хусейна з метою домогтися ліквідації зброї масового знищення на іракській території. Проте, згідно з останніми опитуваннями американської громадської думки, стає очевидним, що американців сьогодні більше турбує стан економіки й щораз менше американців підтримують ідею війни проти Іраку.
Опитування, проведене на замовлення телемережі CNN та видавництва загальноамериканського часопису USA Today, доходить висновку, що все таки більшість, тобто 52 відсотки американців, підтримують вторгнення в Ірак. Однак в порівнянні йдеться про найнижчий рівень підтримки у цьому питанні політики Буша від минулого літа, тобто від часу, коли ймовірність застосування сили проти режиму Саддама Хусейна стала на порядку денному політичних дискусій.
В інтерв’ю громадській телемережі PBS державний секретар Колін Пауелл зазначив, що такий спад підтримки з боку громадськості не впливатиме на зовнішньополітичні рішення адміністрації президента, а навпаки – глава держави намагатиметься змінити громадську думку: “Звісно, ми спостерігаємо за цими опитуваннями, щоправда, нам слід робити те, що ми вважаємо правильним. Ми вважаємо, що ми можемо викласти наш підхід американській громадськості й світові та врешті отримати підтримку”, – зауважив глава зовнішньополітичного відомства США.
Власне у зв’язку з цим виринають запитання, наскільки коливання громадської думки може впливати на зовнішньополітичні рішення президента. Адже зокрема у випадку війни йдеться про цілий комплекс вагомих для кожної адміністрації справ: розташування збройних сил, використання стратегічних запасів й політичну підтримку всередині країни.
Як зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода Джеймз Ліндзі, радник із глобальних справ в Раді національної безпеки колишнього президента США Білла Клінтона, – громадськість, яка спочатку й супротивиться політиці президента, в кінці може змінити думку, зокрема коли заходи президента матимуть позитивні наслідки: “Народ оцінює президента на підставі того, чи спрацювали заходи президента, а не на основі уподобань, висловлених ще до запровадження у життя рішень президента”.
Зрештою, слід зазначити, що Конґрес США в загальному розглядає зовнішньополітичну діяльність як прерогативу президента, а у справі Іраку ще торік американські законодавці ухвалили резолюцію, якою надали широкі повноваження президентові включно з можливістю застосування сили. Проте слід не забувати, що на відміну від президента, який може брати чи не брати до уваги коливання громадської думки, конґресмени часто перебувають у виборчих дільницях і віч-на-віч обговорюють різні питання з громадянами. У цьому контексті слід не забувати, що Конґрес має у своєму розпорядженні інші важелі впливу, а саме: надання бюджетних коштів і асигнувань на всі зовнішньополітичні заходи президента Сполучених Штатів.
