Прага, 28 січня 2003 – Російський і український президенти висловили у понеділок увечері в палаці Україна дві різні промови. І це встигли зауважити зарубіжні спостерігачі, один із яких так і сказав, що на відміну від довгої та одноманітної текстовки Кучми Путін був лаконічним і звичним, мовляв – знаю, чого хочу.
В текстах обох були слова про демократію. Але з різними підтекстами, як вже встигли звернути увагу сьогодні багато спостерігачів.
Чимало російських газет встигли у вівторок зауважити, що промова Леоніда Кучми була витримана в помпезних тонах, і це, як пише «Московський Комсомолець», зрозуміло, бо у Києві як ніколи потребують політичної підтримки, яку йому може надати лише Росія.
А інший московський спостерігач був просто приголомшений сміливістю українського президента, котрий використав привід світової боротьби з тероризмом, щоб у погано замаскованій формі, майже грубим словом, евфемізмом, як пише цей оглядач, пойменувати США «гординею, яку прийнято називати всемогутньою супердержавою».
І це не дивує кореспондентів Москви, котрі пишуть, що й відкриття року Росії у Києві, і самміт СНД недарма називають «акцією з працевлаштування Кучми».
Газета ру. навіть наводить низку гасел пікетуючих палац Україна і серед них один назвав ці події «Бенкет під час Кучми», перефразовуючи одну з трагедій російського поета Пушкіна - «Бенкет під час чуми». На відміну від високих політичних комбінацій організаторів політичного сабантую у Києві, як пише «Московський Комсомолець», пересічний люд української столиці просто «матюкається на адресу політиків за давильню у транспорті і блокаду центру міста».
У промові Володимира Путіна журналісти і гості святкового залу зауважили три головні риси – лаконічність, прагматичні наміри Кремля щодо України. Недарма російський президент навіть наголосив, що одними «арифметичними» підрахунками тут не обійтись, і поділив адресатів привітання з роком Росії в Україні на «громадян Росії та українців» – у чому, на думку київського оглядача Сергія Терьохіна, який був на місці цілування обох президентів, російським лідером «вперше було висловлено ставлення до громадян України». Кажуть, що текстовки для свого шефа у Кремлі готують ретельно.
Те, що оглядач Газети ру. не почув, за що проголосили тости Путін і Кучма, не так важливо. Вразило багатьох інше, і це показали на телеекранах – під час виконання російського гімну, трішечки переробленого сталінського варіанту гімну СРСР, Леонід Кучма явно ворушив губами, бо, мабуть, добре пам’ятав старі слова. А під час звучання українського «Ще не вмерла...» ґарант був, як зауважують присутні у залі, «незворушним і суворим»...
Що ж стосується українського побажання в кінці російськомовного тексту другої частини промови Леоніда Кучми: «Щоб у вас і в нас все було гаразд», то це, за словами того ж Сергія Терьохіна, не варте політичного аналізу. Може, воно й так, адже у фіналі промови прозвучала майже вокзальна фраза «Спасібо за вніманіє».
Перекладати, здається, не має потреби, бо, як підмітив московський оглядач, український потяг і після цих київських подій іще довго стоятиме на роздоріжжі з двома протилежними дороговказами «Європа» і «ЄврАзЕС».
В текстах обох були слова про демократію. Але з різними підтекстами, як вже встигли звернути увагу сьогодні багато спостерігачів.
Чимало російських газет встигли у вівторок зауважити, що промова Леоніда Кучми була витримана в помпезних тонах, і це, як пише «Московський Комсомолець», зрозуміло, бо у Києві як ніколи потребують політичної підтримки, яку йому може надати лише Росія.
А інший московський спостерігач був просто приголомшений сміливістю українського президента, котрий використав привід світової боротьби з тероризмом, щоб у погано замаскованій формі, майже грубим словом, евфемізмом, як пише цей оглядач, пойменувати США «гординею, яку прийнято називати всемогутньою супердержавою».
І це не дивує кореспондентів Москви, котрі пишуть, що й відкриття року Росії у Києві, і самміт СНД недарма називають «акцією з працевлаштування Кучми».
Газета ру. навіть наводить низку гасел пікетуючих палац Україна і серед них один назвав ці події «Бенкет під час Кучми», перефразовуючи одну з трагедій російського поета Пушкіна - «Бенкет під час чуми». На відміну від високих політичних комбінацій організаторів політичного сабантую у Києві, як пише «Московський Комсомолець», пересічний люд української столиці просто «матюкається на адресу політиків за давильню у транспорті і блокаду центру міста».
У промові Володимира Путіна журналісти і гості святкового залу зауважили три головні риси – лаконічність, прагматичні наміри Кремля щодо України. Недарма російський президент навіть наголосив, що одними «арифметичними» підрахунками тут не обійтись, і поділив адресатів привітання з роком Росії в Україні на «громадян Росії та українців» – у чому, на думку київського оглядача Сергія Терьохіна, який був на місці цілування обох президентів, російським лідером «вперше було висловлено ставлення до громадян України». Кажуть, що текстовки для свого шефа у Кремлі готують ретельно.
Те, що оглядач Газети ру. не почув, за що проголосили тости Путін і Кучма, не так важливо. Вразило багатьох інше, і це показали на телеекранах – під час виконання російського гімну, трішечки переробленого сталінського варіанту гімну СРСР, Леонід Кучма явно ворушив губами, бо, мабуть, добре пам’ятав старі слова. А під час звучання українського «Ще не вмерла...» ґарант був, як зауважують присутні у залі, «незворушним і суворим»...
Що ж стосується українського побажання в кінці російськомовного тексту другої частини промови Леоніда Кучми: «Щоб у вас і в нас все було гаразд», то це, за словами того ж Сергія Терьохіна, не варте політичного аналізу. Може, воно й так, адже у фіналі промови прозвучала майже вокзальна фраза «Спасібо за вніманіє».
Перекладати, здається, не має потреби, бо, як підмітив московський оглядач, український потяг і після цих київських подій іще довго стоятиме на роздоріжжі з двома протилежними дороговказами «Європа» і «ЄврАзЕС».
