Прага, 4 лютого 2003 – Дискусії навколо можливого удару США по Іраку й підготовка адміністрації президента Буша до війни без згоди Ради безпеки ООН і деяких провідних європейських союзників США призводять, як підкреслюють оглядачі, до зростання антиамериканських настроїв. Найбільшої шкоди при цьому зазнав союз НАТО. Пропонуємо короткий зміст аналітичної статті на цю тему, яку містить тижневик «Ньюзуік».
«Нюзуік» починає від порівняння нинішньої кризи навколо Іраку з кубинською кризою 62-го року. До цього порівняння останнім часом вдаються оглядачі й аналітики. Тоді, 40 років тому, Сполучені Штати ствердили на Кубинських островах, віддалених від американського узбережжя на 60-100 кілометрів, радянські ракети. Вашингтон оголосив блокаду Куби. Москва, а точніше тодішній радянський лідер Хрущов, категорично і в агресивній формі відкинув звинувачення. Після цього посол США при ООН Стівенсон представив членам Ради безпеки численні аерознімки радянських ракет. Більшість світу була шокована. Усі союзники США підтримали блокаду Куби.
Журнал «Нюзуік» наводить деталь, яка мала би характеризувати тодішні взаємини США з європейськими союзниками, зокрема, із Францією, яка сьогодні, поряд із Німеччиною, є головним противником воєнної акції США в Іраку. Тоді президент Кеннеді, щоб заручитися підтримкою Франції, надіслав до Парижа свого спеціального посланника Діна Ачесона, який запропонував президентові Де Голю оглянути аерознімки радянських ракет. Де Голь відмовився оглядати ці «речові докази», заявивши, що така країна, як Сполучені Штати не вживала б таких серйозних заходів, якби для цього не було серйозних підстав.
Що ми маємо сьогодні, пише у зв’язку з цим «Нюзуік», – це не брак доказів, а брак довір’я. Мається на увазі – із боку союзників США. На думку тижневика, винна у цьому адміністрація президента Буша. Держсекретар Пауелл і радниця з питань національної безпеки Кондоліза Райс, веде далі «Нюзуік», не подбали про те, щоб за допомогою переговорів із своїми колегами поза межами США заручитися підтримкою політики Вашингтона. Віце-президент Чейні, підкреслює тижневик, за час перебування на своїй посаді, здійснив лише одну закордонну поїздку.
Але нинішні антиамериканські настрої у Європі, підкреслює далі журнал, виходять поза конкретні політичні кроки (Вашингтона). Багато європейців, приміром, переконані, що «одержимість» адміністрації США щодо Іраку пов’язана з нафтою. Аргументом служить готовність США витратити сто мільярдів доларів на війну і дальші кошти на післявоєнну відбудову Іраку.
Далі тижневик підкреслює, що Ірак є історично важливим і для Європи, зокрема, для Німеччини й Франції, і їхня нинішня позиція є реакцією на факт світового домінування США. При цьому «Нюзуік» наголошує на наявності інших наддержав, Росії й Китаю, які тим часом зосереджують увагу на власних інтересах.
На закінчення автор наводить іще один приклад антиамериканських настроїв у Європі. Швейцарський приятель автора статті розповів, що його 14-річний син сказав йому, що всі у його школі вважають неначебто знищення Світового торговельного центру в Нью-Йорку організувало ЦРУ, щоб таким чином виправдати напад на Афганістан. І це було сказано, підкреслює автор, не в якійсь саудівській мечеті, а у школі у Швейцарії. Таку параною можна було б асоціювати радше з відсталими країнами, а не з цивілізованими, які формують сучасний світ, пише на закінчення тижневик «Ньюзуік».
«Нюзуік» починає від порівняння нинішньої кризи навколо Іраку з кубинською кризою 62-го року. До цього порівняння останнім часом вдаються оглядачі й аналітики. Тоді, 40 років тому, Сполучені Штати ствердили на Кубинських островах, віддалених від американського узбережжя на 60-100 кілометрів, радянські ракети. Вашингтон оголосив блокаду Куби. Москва, а точніше тодішній радянський лідер Хрущов, категорично і в агресивній формі відкинув звинувачення. Після цього посол США при ООН Стівенсон представив членам Ради безпеки численні аерознімки радянських ракет. Більшість світу була шокована. Усі союзники США підтримали блокаду Куби.
Журнал «Нюзуік» наводить деталь, яка мала би характеризувати тодішні взаємини США з європейськими союзниками, зокрема, із Францією, яка сьогодні, поряд із Німеччиною, є головним противником воєнної акції США в Іраку. Тоді президент Кеннеді, щоб заручитися підтримкою Франції, надіслав до Парижа свого спеціального посланника Діна Ачесона, який запропонував президентові Де Голю оглянути аерознімки радянських ракет. Де Голь відмовився оглядати ці «речові докази», заявивши, що така країна, як Сполучені Штати не вживала б таких серйозних заходів, якби для цього не було серйозних підстав.
Що ми маємо сьогодні, пише у зв’язку з цим «Нюзуік», – це не брак доказів, а брак довір’я. Мається на увазі – із боку союзників США. На думку тижневика, винна у цьому адміністрація президента Буша. Держсекретар Пауелл і радниця з питань національної безпеки Кондоліза Райс, веде далі «Нюзуік», не подбали про те, щоб за допомогою переговорів із своїми колегами поза межами США заручитися підтримкою політики Вашингтона. Віце-президент Чейні, підкреслює тижневик, за час перебування на своїй посаді, здійснив лише одну закордонну поїздку.
Але нинішні антиамериканські настрої у Європі, підкреслює далі журнал, виходять поза конкретні політичні кроки (Вашингтона). Багато європейців, приміром, переконані, що «одержимість» адміністрації США щодо Іраку пов’язана з нафтою. Аргументом служить готовність США витратити сто мільярдів доларів на війну і дальші кошти на післявоєнну відбудову Іраку.
Далі тижневик підкреслює, що Ірак є історично важливим і для Європи, зокрема, для Німеччини й Франції, і їхня нинішня позиція є реакцією на факт світового домінування США. При цьому «Нюзуік» наголошує на наявності інших наддержав, Росії й Китаю, які тим часом зосереджують увагу на власних інтересах.
На закінчення автор наводить іще один приклад антиамериканських настроїв у Європі. Швейцарський приятель автора статті розповів, що його 14-річний син сказав йому, що всі у його школі вважають неначебто знищення Світового торговельного центру в Нью-Йорку організувало ЦРУ, щоб таким чином виправдати напад на Афганістан. І це було сказано, підкреслює автор, не в якійсь саудівській мечеті, а у школі у Швейцарії. Таку параною можна було б асоціювати радше з відсталими країнами, а не з цивілізованими, які формують сучасний світ, пише на закінчення тижневик «Ньюзуік».
