Варшава, 3 лютого 2003 – Минулого тижня польська газета “Жечпосполіта” надрукувала великий матеріал про слідство, яке веде Інститут Національної Пам’яті проти колишнього нібито українського поліцая періоду гітлерівської окупації – Богдана Козія. Приводом для величезної публікації на цілу шпальту з анонсом на першій сторінці стало те, що 80-літній Богдан Козій, який мешкає у Коста-Ріці, зник, і польські слідчі органи ведуть його пошук і збираються виступити з клопотанням до коста-ріканської влади про видання Польщі цього військового злочинця. Однак, детальніше вивчення цієї справи наштовхує на думку, що газетна сенсація є далеко неадекватною до дійсного стану речей.
Так звана справа Козія не є новою – ще на початку 80-х проти нього, тоді ще громадянина США, американські міграційні служби провадили цивільне розслідування, що призвело до втрати Козієм американського громадянства. Радянські слідчі органи звинувачували Богдана Козія у вбивстві в 1942 році щонайменше трьох єврейських дітей у містечку Лисець на Івано-Франківщині. Зібрали начебто доводи, які в основному складалися з записів розповідей свідків того злочину і подали клопотання про екстрадицію Козія. Американці, очевидно не дуже довіряючи радянським слідчим, звинуватили Козія тільки в тому, що він приховав від влади США свою співпрацю з гітлерівським режимом і позбавили його громадянства. Родині Богдана Козія, до речі цілком успішного на той час бізнесмена, довелося поселитися у Коста-Ріку, яка не мала угоди із СРСР про екстрадицію злочинців. Тому ця справа, як кажуть, померла натуральною смертю ще у 1985-му році.
В поле зацікавлення польського Інституту Національної Пам’яті (скорочено ІПН) ця справа потрапила у липні минулого року, коли з пропозицією розпочати слідство проти колишнього громадянина 2-ї Речі Посполитої Богдана Козія звернулися працівники віденського Центру Шимона Візенталя – організації, яка по всьому світу розшукує винуватців нацистських злочинів. Восени 2002 року відділ ІПН у місті Катовіце розпочав слідство. Але, як стверджує відповідальна за цю справу прокурор Ева Кой, розслідування особливо не просунулося, зокрема й через пасивність українських колег: “Минулого тижня я отримала копію листа Івано-Франківської прокуратури до львівської у цій моїй справі. Тобто від вересня до січня трохи часу минуло, але нічого не діялося. Так що за цей період у тій стороні, українській, де здавалось би найлегше знайти матеріали, нічого не відбувалося”.
Тому пані Ева Кой досі не має певності, чи ще живі свідки цієї справи, яких допитували радянські та американські слідчі. Однак, “Жечпосполіта” відправила свого кореспондента в Лисець і начебто свідків знайшла і надрукувала їхні спогади. Щоправда кореспондент написав (уживаючи старої польської назви), що він побував на Станіславівщині, а не на Івано-Франківщині, а крім того, що українці відмовилися давати свідчення, і співрозмовників він знайшов серед місцевих поляків. Щоправда, вірогідність віднайдених газетою свідків ставить під сумнів сама прокурор Ева Кой: “Як виникає з мого розслідування, це не ті люди, які були свідками тих подій. Це люди, які чули про події, але не вони мене цікавлять...”
Загалом же пані Ева Кой у розмові з Радіо Свобода визнала, що у справі особливого прогресу зараз немає і що тільки під кінець року, якщо вдасться знайти достатньо матеріалів, Польща могла б теоретично звернутися до Коста-Ріки про видання Козія. На наше запитання – то звідки ж взялася газетна сенсація? – пані Кой відповіла, що ви, журналісти, завжди шукаєте якихось сенсацій.
Однак, інші наші співрозмовники схильні у цій публікації вбачати не просто пошук сенсації. Одна з версій говорить про те, що таким чином газета “Жечпосполіта” стала на захист Інституту Національної Пам’яті, який частина парламентарів від лівих партій звинувачує у кволій та непотрібній діяльності. Вже на цей рік депутати Сейму урізали бюджет ІПН на 2 мільйони доларів, а крім цього ще й вимагають ліквідації слідчого підрозділу Інституту, котрий провадить низку розслідувань комуністичних злочинів, до яких можуть бути причетними й діючі нині політики лівиці. Отже, не виключено, що так званою “українською картою” хтось послужився у внутріполітичній грі між різними силами у Польщі.
Так звана справа Козія не є новою – ще на початку 80-х проти нього, тоді ще громадянина США, американські міграційні служби провадили цивільне розслідування, що призвело до втрати Козієм американського громадянства. Радянські слідчі органи звинувачували Богдана Козія у вбивстві в 1942 році щонайменше трьох єврейських дітей у містечку Лисець на Івано-Франківщині. Зібрали начебто доводи, які в основному складалися з записів розповідей свідків того злочину і подали клопотання про екстрадицію Козія. Американці, очевидно не дуже довіряючи радянським слідчим, звинуватили Козія тільки в тому, що він приховав від влади США свою співпрацю з гітлерівським режимом і позбавили його громадянства. Родині Богдана Козія, до речі цілком успішного на той час бізнесмена, довелося поселитися у Коста-Ріку, яка не мала угоди із СРСР про екстрадицію злочинців. Тому ця справа, як кажуть, померла натуральною смертю ще у 1985-му році.
В поле зацікавлення польського Інституту Національної Пам’яті (скорочено ІПН) ця справа потрапила у липні минулого року, коли з пропозицією розпочати слідство проти колишнього громадянина 2-ї Речі Посполитої Богдана Козія звернулися працівники віденського Центру Шимона Візенталя – організації, яка по всьому світу розшукує винуватців нацистських злочинів. Восени 2002 року відділ ІПН у місті Катовіце розпочав слідство. Але, як стверджує відповідальна за цю справу прокурор Ева Кой, розслідування особливо не просунулося, зокрема й через пасивність українських колег: “Минулого тижня я отримала копію листа Івано-Франківської прокуратури до львівської у цій моїй справі. Тобто від вересня до січня трохи часу минуло, але нічого не діялося. Так що за цей період у тій стороні, українській, де здавалось би найлегше знайти матеріали, нічого не відбувалося”.
Тому пані Ева Кой досі не має певності, чи ще живі свідки цієї справи, яких допитували радянські та американські слідчі. Однак, “Жечпосполіта” відправила свого кореспондента в Лисець і начебто свідків знайшла і надрукувала їхні спогади. Щоправда кореспондент написав (уживаючи старої польської назви), що він побував на Станіславівщині, а не на Івано-Франківщині, а крім того, що українці відмовилися давати свідчення, і співрозмовників він знайшов серед місцевих поляків. Щоправда, вірогідність віднайдених газетою свідків ставить під сумнів сама прокурор Ева Кой: “Як виникає з мого розслідування, це не ті люди, які були свідками тих подій. Це люди, які чули про події, але не вони мене цікавлять...”
Загалом же пані Ева Кой у розмові з Радіо Свобода визнала, що у справі особливого прогресу зараз немає і що тільки під кінець року, якщо вдасться знайти достатньо матеріалів, Польща могла б теоретично звернутися до Коста-Ріки про видання Козія. На наше запитання – то звідки ж взялася газетна сенсація? – пані Кой відповіла, що ви, журналісти, завжди шукаєте якихось сенсацій.
Однак, інші наші співрозмовники схильні у цій публікації вбачати не просто пошук сенсації. Одна з версій говорить про те, що таким чином газета “Жечпосполіта” стала на захист Інституту Національної Пам’яті, який частина парламентарів від лівих партій звинувачує у кволій та непотрібній діяльності. Вже на цей рік депутати Сейму урізали бюджет ІПН на 2 мільйони доларів, а крім цього ще й вимагають ліквідації слідчого підрозділу Інституту, котрий провадить низку розслідувань комуністичних злочинів, до яких можуть бути причетними й діючі нині політики лівиці. Отже, не виключено, що так званою “українською картою” хтось послужився у внутріполітичній грі між різними силами у Польщі.
