Прага, 7 лютого 2003 – Громадська думка в Європі вороже настроєна проти війни з Іраком. 83 відсотки британців проти того, щоб навіть з підтримкою ООН, воювати з Іраком. Усупереч цій статистиці, британський прем’єр відважився спілкуватися з одним із найгостріших британських журналістів і з публікою щодо ситуації з Іраком. Ірина Халупа, озброєна спеціальним приймачем та великою сателітною тарілкою вчора до пізньої ночі спостерігала за виступом Тоні Блера. З британським прем’єром провів гостру розмову відомий журналіст Джеремі Паксман. Бесіда відбулася в прямому ефірі. До неї була залучена група пересічних громадян, такий собі загальний розріз британського населення. Переконав він британців, що війна з Іраком оправдана й неминуча?
Не знаю чи переконав. Ймовірно ні. Але переконав у тому, що його позиція у цьому питанні перейшла з політики та певну одержимість.
Це, що від нас далеке, нам важко зрозуміти. Коли розумні люди щось говорять про загрозу міжнародного тероризму, ми це розуміємо на якомусь абстрактному рівні, глобальні лиха стосуються усіх людей, але на практичному рівні, ці дискусії торкаються нас приблизно так , як життя на Марсі. Учора, проблему тероризму до моєї хати приніс британський прем’єр Тоні Блер. Він мене переконав у тому, що він свято вірить, – міжнародний тероризм погрожує нам усім.
Що мене найбільше вразило – два моменти. По перше, абсолютна переконаність Блера у праведності його позиції і, по друге, безпардонні, гострі, навіть жорстокі запитання, як від журналіста Паксмана, так і учасників.
Блер виступав блискуче. Спокійний, грамотний, переконливий, терпеливий і культурний, навіть, в обличчі образливих питань. Він свято вірить, якщо не зупинити вірус тероризму сьогодні, він буде рости і озброївшись хімічною, бактеріологічною та, не дай Бог, ядерною зброєю, буде величезною загрозою нам усім.
Але найбільше в цьому інтерв’ю вражали деякі запитання. Блера вчора ніхто не жалував. Один чоловік назвав його членом парламенту з північного Техасу і віце-президентом. Журналіст Паксман запитав його чи йому не соромно бути пудлем Джорджа Буша. А тоді, щоб ще раз підкреслити, наскільки залежним він вважає Блера від США, Джеремі Паксман запитав свого прем’єра: «Вас не турбує те, що у війні будуть людські жертви, що війна – це зло? Ви і Буш – ви віруючі, чи ви молитеся разом?» – «Ні, ми не молимося разом, Джеремі, – відповів Блер із гіркою посмішкою. – А чому Ви мене це питаєте?»
Опитування громадської думки вказує, що 83 відсотки опитаних британців є проти війни з Іраком без нової резолюції Ради Безпеки ООН, а 43 відсотки опитаних – проти війни з резолюцією чи без. Учорашній виступ Блера та пізніше безжалісне його обговорення як політиками так і журналістами вказує на те, що між намірами уряду й бажанням електорату, є великі розбіжності. Відповідаючи безпосередньо на запитання виборців, Блер намагався цю розбіжність розвіяти. І ще одне. Я не можу уявити який інший президент чи прем’єр витримав би вчорашні удари одного журналіста і групи громадян. Блер не лише ті удари приймав а гідно їх відбивав – з переконанням і шляхетністю. Це була не лише свобода слова й свобода преси в дії, це була демократія, яка іноді болить, від якої часто бувають синці, але на яку поки що, немає кращої заміни.
Не знаю чи переконав. Ймовірно ні. Але переконав у тому, що його позиція у цьому питанні перейшла з політики та певну одержимість.
Це, що від нас далеке, нам важко зрозуміти. Коли розумні люди щось говорять про загрозу міжнародного тероризму, ми це розуміємо на якомусь абстрактному рівні, глобальні лиха стосуються усіх людей, але на практичному рівні, ці дискусії торкаються нас приблизно так , як життя на Марсі. Учора, проблему тероризму до моєї хати приніс британський прем’єр Тоні Блер. Він мене переконав у тому, що він свято вірить, – міжнародний тероризм погрожує нам усім.
Що мене найбільше вразило – два моменти. По перше, абсолютна переконаність Блера у праведності його позиції і, по друге, безпардонні, гострі, навіть жорстокі запитання, як від журналіста Паксмана, так і учасників.
Блер виступав блискуче. Спокійний, грамотний, переконливий, терпеливий і культурний, навіть, в обличчі образливих питань. Він свято вірить, якщо не зупинити вірус тероризму сьогодні, він буде рости і озброївшись хімічною, бактеріологічною та, не дай Бог, ядерною зброєю, буде величезною загрозою нам усім.
Але найбільше в цьому інтерв’ю вражали деякі запитання. Блера вчора ніхто не жалував. Один чоловік назвав його членом парламенту з північного Техасу і віце-президентом. Журналіст Паксман запитав його чи йому не соромно бути пудлем Джорджа Буша. А тоді, щоб ще раз підкреслити, наскільки залежним він вважає Блера від США, Джеремі Паксман запитав свого прем’єра: «Вас не турбує те, що у війні будуть людські жертви, що війна – це зло? Ви і Буш – ви віруючі, чи ви молитеся разом?» – «Ні, ми не молимося разом, Джеремі, – відповів Блер із гіркою посмішкою. – А чому Ви мене це питаєте?»
Опитування громадської думки вказує, що 83 відсотки опитаних британців є проти війни з Іраком без нової резолюції Ради Безпеки ООН, а 43 відсотки опитаних – проти війни з резолюцією чи без. Учорашній виступ Блера та пізніше безжалісне його обговорення як політиками так і журналістами вказує на те, що між намірами уряду й бажанням електорату, є великі розбіжності. Відповідаючи безпосередньо на запитання виборців, Блер намагався цю розбіжність розвіяти. І ще одне. Я не можу уявити який інший президент чи прем’єр витримав би вчорашні удари одного журналіста і групи громадян. Блер не лише ті удари приймав а гідно їх відбивав – з переконанням і шляхетністю. Це була не лише свобода слова й свобода преси в дії, це була демократія, яка іноді болить, від якої часто бувають синці, але на яку поки що, немає кращої заміни.
