Прага, 17 лютого 2003 – У Росії чергову дату виведення радянських військ з Афганістану, 15 лютого 1989 року, відзначили, як національне свято. Міністр оборони Ігор Іванов наголосив під час урочистостей в Москві, що військові з честю програли ту війну за межами тодішнього СРСР, як організовано увійшли до чужої країни, так організовано й покинули її. Ну що ж, може, воно й так. Але не забуваймо, що у бойових діях тієї ганебної війни брало участь кілька десятків тисяч українців. Чи стала ця програна епопея, як дехто й сьогодні хоче її характеризувати, уроком для України і її збройних сил?
Одна справа, коли дбають про долі сімей загиблих у Афганістані або про долі інвалідів, яких у кожній області України чимало... Це обов’язок держави, яка повинна про це думати. Але чи у цьому головні уроки тієї вже далекої війни? Хто програв ту бездумну бойню? Часто кажуть – система. А чи не були всі громадяни СРСР складовою частиною тієї системи? Тут виникає чимало питань.
Всього загинуло в Афганістані за офіційними даними 14435 особи. Загальні санітарні втрати 469 685 осіб. Це й контужені, й поранені, й хворі. Лише 11 тисяч стали фізичними інвалідами, але невідомо достеменно, скільки людей втратило психічний спокій...СРСР викинув на ту програну війну понад 40 мільярдів доларів США, це мінімальні підрахунки. Доводилося зустрічати чимало учасників тієї війни – інвалідів, без рук, без ніг, уявити важко, як такі пережили і переживають Афган. Але бачив й інших – ситих, задоволених, котрі відсиджувалися по тилах, торгували килимами, автами і ще де – чим – дорожчим.... Таким будь-яка війна вигідна. А їх чимало. І що цікаво, такі «ветерани» часто найбільше б’ють себе в груди, викрикуючи, що вони справжні герої. Такі й сьогодні використовують різні вивіски афганців для власних інтересів. Чи зроблені висновки з цієї війни? Думаймо.
Бо ось, наприклад, Афганістан став членом Міжнародного кримінального суду. І чи не прийде час розслідувань того, як воювали вояки 40-ї армії на афганських теренах? Адже ж жертвами серед місцевого населення стали близько 1 мільйона 240 тисяч осіб. Не секрет, що часто радянські війська знищували цілі населені пункти з усім наявним населенням, без розбору. А це вже схоже на геноцид.
Оце нещодавно читав, про результати одного соціологічного опитування на Донеччині. Понад половина його учасників висловилася проти відновлення Союзу у будь-якому варіанті і багато з них – це молоді люди, котрі мотивують таку позицію дуже просто – мовляв, не хочемо бути «гарматним м’ясом» десь на таджицькій, чи чеченській околиці. Оце вже один із уроків тієї страшної афганської війни але не останній...
Одна справа, коли дбають про долі сімей загиблих у Афганістані або про долі інвалідів, яких у кожній області України чимало... Це обов’язок держави, яка повинна про це думати. Але чи у цьому головні уроки тієї вже далекої війни? Хто програв ту бездумну бойню? Часто кажуть – система. А чи не були всі громадяни СРСР складовою частиною тієї системи? Тут виникає чимало питань.
Всього загинуло в Афганістані за офіційними даними 14435 особи. Загальні санітарні втрати 469 685 осіб. Це й контужені, й поранені, й хворі. Лише 11 тисяч стали фізичними інвалідами, але невідомо достеменно, скільки людей втратило психічний спокій...СРСР викинув на ту програну війну понад 40 мільярдів доларів США, це мінімальні підрахунки. Доводилося зустрічати чимало учасників тієї війни – інвалідів, без рук, без ніг, уявити важко, як такі пережили і переживають Афган. Але бачив й інших – ситих, задоволених, котрі відсиджувалися по тилах, торгували килимами, автами і ще де – чим – дорожчим.... Таким будь-яка війна вигідна. А їх чимало. І що цікаво, такі «ветерани» часто найбільше б’ють себе в груди, викрикуючи, що вони справжні герої. Такі й сьогодні використовують різні вивіски афганців для власних інтересів. Чи зроблені висновки з цієї війни? Думаймо.
Бо ось, наприклад, Афганістан став членом Міжнародного кримінального суду. І чи не прийде час розслідувань того, як воювали вояки 40-ї армії на афганських теренах? Адже ж жертвами серед місцевого населення стали близько 1 мільйона 240 тисяч осіб. Не секрет, що часто радянські війська знищували цілі населені пункти з усім наявним населенням, без розбору. А це вже схоже на геноцид.
Оце нещодавно читав, про результати одного соціологічного опитування на Донеччині. Понад половина його учасників висловилася проти відновлення Союзу у будь-якому варіанті і багато з них – це молоді люди, котрі мотивують таку позицію дуже просто – мовляв, не хочемо бути «гарматним м’ясом» десь на таджицькій, чи чеченській околиці. Оце вже один із уроків тієї страшної афганської війни але не останній...
