Прокинувся вранці і одразу піймав себе на чарівному відчутті абсурдності буття. Поліз з усього того в комп і ну длубатись. Длубався, длубався та й видлубав сайт “Дрінк дакс ру”, пошуршав трохи і залип на літературних анекдотах Данила Хармса. Так вони мені сподобались. А розповідається там, що Лєв Толстой дуже любив дітей. Грався одного разу з ними цілий день і зголоднів. “Сонічка, - каже, - а, ангелочєк, сделай мнє тюрьку”. Вона заперечує: “Льовушка, ти ж бачиш, я “Войну і мір” переписую. А-а-а, - закричав він, так я і знав, що тобі мій літературний фіміам дорожчий від мого “Я”. Що, не смішно? Тоді трошки про інше. Лєв Толстой дуже любив грати на балабайці, але не вмів. Бувало, пише роман “Війна і мир”, а сам думає: “Тень-дер-день-тер-тер-день-день-день”. Або: “Брам-пам-дам-дарарам-пам-пам”. І це не подобається? Тоді таке: Гоголь читав драму Пушкіна “Борис Годунов” і примовляв: “Ай да Пушкін, справді сукін син”. А Лєв Толстой дуже любив дітей. Прокинеться вранці, піймає кого-небуть і гладить по голівці, поки снідати не покличуть. Тим часом Гоголь переодягнувся Пушкіним і прийшов у гості до В’язємского. Визирнув у вікно і бачить: Толстой Герцена милицею лупить, а довкола діти стоять, регочуть. Він пожалів Герцена і заплакав. Тоді В’язємскій зрозумів, що перед ним не Пушкін і згадав, що Гоголь тільки під кінець життя про душу задумався, а в молодості у нього зовсім совісті не було. Одного разу наречену в карти програв і не віддав. Що, і це не вставляє? Ну, не знаю, не знаю. Слухайте тоді огляд віртуальної преси у виконанні Надії Шерстюк:
Електронна преса інформує, що минулого тижня Віктор Янукович відзначив 100 днів на посаді голови уряду. “Перший термін розчаровує чи дає привід для оптимізму? – запитує “Главред.інфо”. До свого призначення, - пише електронне видання, - Віктор Федорович зажив слави жорсткої та вольової людини, тому його прихід пов’язували з початком нового етапу в роботі Кабміну: побудова чіткої ієрархії пріоритетів і послідовність цілей. Насправді вималювалась дещо інша картина. “Непохитний авторитет та активність Януковича у Донецькій області, після переїзду до Києва не дуже помітні, - розчаровується “Главред” і припускає, - може, Київ виявився надто крутою вершиною, а може, часу замало минуло і справжні дії ще попереду. “Прем”єрську” тему “Главреда” продовжує “Майдан.орг.юей”. Мимохідь він акцентує увагу читача на подальшій “неспроможності Януковича висловлювати свіжі думки, об’ємні оцінки і чітки стратегії без рятівного папірця” (кінець цитати). Хоч і показова, але дрібничка. Головне, на думку “Майдана” те, що “донецькі” (висловлюючись футбольною термінологією) “не володіють ігровою перевагою на столичному полі, через те - програють”. Серед поточних поразок нового уряду, як вважає видання, є й те, що новий прем’єр, перетягнувши у київські крісла клерків з вугільного регіону, так і не зміг “приживити до урядового тіла донбаську праву руку – держсекретар Кабміну Яцуба грає явно не у тій команді”. “Це не журналісти, це – асенізатори, які поливають Україну лайном”, - статтю під промовистим заголовком-цитатою керівника Головного управління з інформ-політики АП Сергія Васильєва подає “Укр.правда”. Характеристику чиновник дав групі журналістів, які відвідали сесію Парламентської асамблеї Ради Європи і скаржились на утиски свободи слова в Україні. Васильєв разом з політологом Погребінським і редактором газети “2000” Кічігіним теж подалися до Стразбургу, щоб відновити позитивний імідж України, спаскуджений поганими журналістами, - пише видання. Голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко, на сторінках “Кореспонденту” переконує: “Вважати, що серйозні європейські установи можуть базувати свої висновки на однобічній інформації, отриманій з одного джерела (наприклад АП) було б недооцінкою інтелекту європейців”. (к.ц.). Поки “акули пера”, депутати і чиновники президентської адміністрації ламають списи довкола свободи слова, Міжнародна федерація журналістів вирішила поширити на пострадянському просторі посібник для журналістів. Про це повідомляє сайт “Німецької хвилі”. Книга радить працівникам ЗМІ, як поводити себе в екстремальних ситуаціях – наприклад, на війні. Надії Шерстюк.
Слухачі «Інтернет-майдану» часом схильні думати, що праця радіожурналіста є щось легке і недбале, як ото літературні анекдоти Данила Хармса. А спробуйте-но самі надибати щось подібне, та ще й зрозуміти, чому Данило цей вперто не вірить, що Лєв Толстой любив дітей. І що повинен думати я читаючи про невситиму любов класика до грайливої малечі. Напустить їх повну кімнату, кроку ступити ніде і кричить благим матом: «Ще, давайте ще...». Власне, через того Хармса вся моя шкільна освіта псові під хвіст летить, а за нею й віра у неймовірну духовність російську з гуманізмом напару. А ще як Сергія Грабовського послухаєш. Зовсім капець приходить.
Сайт grani.ru належить до тих небагатьох Інтернет-проектів, де не тільки зміст текстів, а і їхня російська мова чимось істотно відрізняються від начебто таких же слів та словосполучень у виступах ВВ Путіна, ВВ Жириновського і ВВ Маяковського. Хоча в останнього часом траплялися й нормальні людські пориви. Наприклад: “Проговорим о дряни!” Дуже слушна думка. Саме ця субстанція, позначена соковитим російським словом “дрянь”, грала одразу кілька ролей, коли я спробував було увійти в статтю Іллі Мільштейна на сайті grani.ru. Про що стаття? Та про те, що досі нез‘ясованими залишаються багато які обставини минулорічного теракту на Дубровці у Москві. Що знаний російський бізнесмен і політемігрант Борис Березовський поставив п‘ять запитань до спецслужб Росії, серед яких є дуже незручні, наприклад: Чому всі без винятку терористи, котрі могли дати свідчення про організаторів теракту, були вбиті приспаними, коли не могли чинити жодного спротиву? Чому жоден із терористів не привів у дію вибуховий пристрій, попри те, що снодійний газ діяв не одразу, а після десяти хвилин? Чи взагалі була вибухівка у театрі? І так далі. А до цього – ще й коментарі відомого правозахисника Сергія Ковальова. Мовляв, до цих запитань можна додати й інші, не менш пікантні. Але прочитати цю статтю чи роздрукувати її було майже неможливо. Бо перед очима, затуляючи текст, крутилася фішка якогось онлайн-казіно. Зсуваєш текст – зсувається і фішка. А за хвилину тебе просто викидає із сайту. Так і чуєш: Нє паложено! Играй в голдфишку, а то проиграєш! Звичайно, трапляються збіги обставин. Але коли рухомо-нахабна фішка якогось невідомого нікому електронного казино раптом вигулькує саме на тому сайті і на тому матеріалі, який ставить дуже неприємні для ФСБ і особисто президент-резидента запитання – у випадковість такого електронного дива не дуже віриться. Адже під ногами – не сторіччями вільна земля Західної Європи, а грунт, забруднений за минулі часи не тільки Чорнобилем, а і Кремлем. Сергій Грабовський.
Одного разу, - пише Данило Хармс, - у Достоєвського засмітилася ніздря. Став продувати – лопнула перетинка у вусі. Заткнув вухо пробкою – череп тріснув. Зв”язав шнурочком – дивиться, рот не відкривається. Тут він прокинувся, зовсім очумівши. Щось подібне трапилось зі мною, після перегляду кількох російських інтернет-видань, які повідомили, що найближчим часом Сполучені Штати Америки замінять нинішнього посла в Україні Карлоса Паскуаля за ніби-то деструктивну діяльність. А що, - подумав я, - коли все то те призведе до, боронь Боже, погіршення відносин між Україною та США. Аж раптом пробила мене ідея попросити мого колегу Тараса Марусика, щоб той попросив прес-аташе посольства США Патрісію Гай відповісти на кілька запитань і розвіяти нашу спільну гризоту.
Суть звинувачень на адресу посла в Україні Карлоса Паскуаля полягає в тому, що він діє начеб то з позицій сили, “підгодовує” політичних супротивників влади, підтримує опозиційні партії, фінансує “вільні і демократичні” засоби масової інформації. Крім того, Карлос Паскуаль (цитую) “своїм невгамовним бажанням стати першим політиком України фактично всадовив Леоніда Кучму в крісло голови Ради держав СНД. Москва, чужими руками, зробила Україну своїм стратегічним партнером номер один” (к.ц.).
Ось що з цього приводу заявила прес-аташе посольства США Патрісія Гай радіо “Свобода”: “На своїй посаді посол представляє зовнішню політику Сполучених Штатів Америки, а не власну чи політику якоїсь іншої особи. Він репрезентує погляди президента США, держсекретаря і Сполучених Штатів як країни. Ця політика полягає в тому, щоб не ставати на чийсь бік у внутрішніх справах України.
Останні роки ми намагалися і продовжуємо докладати зусиль для підтримання рівних можливостей, коли громадяни можуть висловлювати свої погляди через вільні і справедливі вибори, незалежні засоби масової інформації і громадські організації. Ми справді вважаємо, що найуспішнішими суспільствами є ті, в яких уряд підзвітний народові. І єдиний спосіб забезпечення такої підзвітности – це право голосу. Не Сполученим Штатам робити вибір щодо майбутнього України. Цей вибір мають зробити самі українці”.
А ось що Патрісія Гай сказала про можливу заміну нинішнього посла: “Звичайна практика Держдепартаменту США – призначати послів терміном на три роки. Посол в Україні перебуває вже два з половиною роки і поїде десь улітку, в рамках регулярної ротації, так що це не є несподіванкою. Ми також очікуємо, що і його наступник перебуватиме на цій посаді три роки”.
Це була прес-аташе посольства США Патрісія Ґай.
Тарас Марусик, РС, Київ.
Одного разу, - гне своєї той таки Хармс, - Лєв Толстой запитав Достоєвського: «А правда, що Пушкін поганий поет?» «Неправда», - хотів відповісти Достоєвський, але згадав, що у нього не відкривається рот з того часу, як він перев»язав тріснутий череп шнурочком і промовчав. «Молчаніє – знак согласія, - сказав Лєв Толстой і пішов. Тут Федір Михайлович згадав, що все це йому снилося у сні, але було вже пізно. Чим не екстрема. Хоч зазвичай з нею асоціюється, щось вибухове і криваве - начинені вибухівкою машини, автоматні черги, поліційні сирени... Тим часом, екстрема багатолика. Джерелом її можуть бути не лише зловісні терористичні центри, а й цілком мирні чиновницькі кабінети. Принаймні, з тих кабінетів незрідка випурхують досить таки руйнівні ідеї. Павло ВОЛЬВАЧ. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
А перед тим, як ходити, можна завітати на сайт “Мігньюс. Ком. Юей”, який презентує на своїх сторінках “Клуб естетичної непокори”. Ця громадська організація, що об”єднала багатьох людей культури та мистецтва, виступає на захист естетичних та історико-культурних надбань Києва. На думку членів клубу, над архітектурною гармонією столиці нависла похмура тінь в особі місцевого чиновництва, котре провадить інтенсивну та непрофесійну реконструкцію центру міста. Яскравою ілюстрацією чиновницького “градостроітєльства” може слугувати реконструйований Майдан Незалежності, який, за висловом драматурга Леся Подерев”янського, з точки зору смаку, являє собою “застиглу музику Поплавського.” Втім, незрозуміло, що клубні люди пропонують натомість офіціозним “красивостям”, а головне – як їхні ідеї реалізовуватимуться на практиці. Отаке то. Паралельно з процесом приватизації київської метафізики тривають і інші процеси. Зокрема, процес визначення єдиного лідера політичної опозиції, яка планує 9 березня вивести на ті ж таки київські площі протестний електорат. Поки що, як зазначає “Українська правда”, далі слів про “об”єднання” і “консолідацію” справа не йде. Втім, на з”їзді опозиційних сил все ж вдалося ухвалити декларацію єдності, про що повідомляє “Форум”. Як буде далі – покаже час. Однак фраза про Болівара, котрий “не винесе двох”, залишається актуальною. Як і питання про те, куди спрямований вектор української зовнішньої політики. “ГазетаСНГ.ру” переконана, що український “бомонд” продається Заходу, видоюючи при тому російські ресурси. Найбільше ж газеті не подобаються результати минулорічного перепису, з яких робиться однозначний висновок – “Україна інтегрується з Росією. Але без росіян!” Таке то. Навіть вперта “цифірь”, виявляється, може бути націоналістичною. Вже не кажучи про такий символ, як сало. Про нього в Білокам’яній стільки видумано анекдотів, скільки не з’їдемо сала українцями всіх поколінь. Може, це так достало дніпропетровських селекціонерів, що вони взяли й вивели нову породу свині, в якій сала немає й на палець – суцільне м’ясо. Творці анекдотів можуть лишитися без хліба, але й символ, знаєте, зникає. Це може збурити люд посильніше від будь-яких акцій опозиції... Павло ВОЛЬВАЧ, для “радіо “Свобода”, Київ
І на завершення цього випуску “інтернет-майдану” ще один літературний анекдот від батька російського абсурдизму Данила Хармса. “Лєв Толстой, - пише він, - дуже любив дітей, а дорослих на дух не переварював, особливо Герцена. Як побачить, одразу хапається за милицю і одразу в око намагається вцілити. А той робить вигляд, що не помічає. Примовляє тільки: “Ох Толстой, ох Толстой...”.
На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень
Електронна преса інформує, що минулого тижня Віктор Янукович відзначив 100 днів на посаді голови уряду. “Перший термін розчаровує чи дає привід для оптимізму? – запитує “Главред.інфо”. До свого призначення, - пише електронне видання, - Віктор Федорович зажив слави жорсткої та вольової людини, тому його прихід пов’язували з початком нового етапу в роботі Кабміну: побудова чіткої ієрархії пріоритетів і послідовність цілей. Насправді вималювалась дещо інша картина. “Непохитний авторитет та активність Януковича у Донецькій області, після переїзду до Києва не дуже помітні, - розчаровується “Главред” і припускає, - може, Київ виявився надто крутою вершиною, а може, часу замало минуло і справжні дії ще попереду. “Прем”єрську” тему “Главреда” продовжує “Майдан.орг.юей”. Мимохідь він акцентує увагу читача на подальшій “неспроможності Януковича висловлювати свіжі думки, об’ємні оцінки і чітки стратегії без рятівного папірця” (кінець цитати). Хоч і показова, але дрібничка. Головне, на думку “Майдана” те, що “донецькі” (висловлюючись футбольною термінологією) “не володіють ігровою перевагою на столичному полі, через те - програють”. Серед поточних поразок нового уряду, як вважає видання, є й те, що новий прем’єр, перетягнувши у київські крісла клерків з вугільного регіону, так і не зміг “приживити до урядового тіла донбаську праву руку – держсекретар Кабміну Яцуба грає явно не у тій команді”. “Це не журналісти, це – асенізатори, які поливають Україну лайном”, - статтю під промовистим заголовком-цитатою керівника Головного управління з інформ-політики АП Сергія Васильєва подає “Укр.правда”. Характеристику чиновник дав групі журналістів, які відвідали сесію Парламентської асамблеї Ради Європи і скаржились на утиски свободи слова в Україні. Васильєв разом з політологом Погребінським і редактором газети “2000” Кічігіним теж подалися до Стразбургу, щоб відновити позитивний імідж України, спаскуджений поганими журналістами, - пише видання. Голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко, на сторінках “Кореспонденту” переконує: “Вважати, що серйозні європейські установи можуть базувати свої висновки на однобічній інформації, отриманій з одного джерела (наприклад АП) було б недооцінкою інтелекту європейців”. (к.ц.). Поки “акули пера”, депутати і чиновники президентської адміністрації ламають списи довкола свободи слова, Міжнародна федерація журналістів вирішила поширити на пострадянському просторі посібник для журналістів. Про це повідомляє сайт “Німецької хвилі”. Книга радить працівникам ЗМІ, як поводити себе в екстремальних ситуаціях – наприклад, на війні. Надії Шерстюк.
Слухачі «Інтернет-майдану» часом схильні думати, що праця радіожурналіста є щось легке і недбале, як ото літературні анекдоти Данила Хармса. А спробуйте-но самі надибати щось подібне, та ще й зрозуміти, чому Данило цей вперто не вірить, що Лєв Толстой любив дітей. І що повинен думати я читаючи про невситиму любов класика до грайливої малечі. Напустить їх повну кімнату, кроку ступити ніде і кричить благим матом: «Ще, давайте ще...». Власне, через того Хармса вся моя шкільна освіта псові під хвіст летить, а за нею й віра у неймовірну духовність російську з гуманізмом напару. А ще як Сергія Грабовського послухаєш. Зовсім капець приходить.
Сайт grani.ru належить до тих небагатьох Інтернет-проектів, де не тільки зміст текстів, а і їхня російська мова чимось істотно відрізняються від начебто таких же слів та словосполучень у виступах ВВ Путіна, ВВ Жириновського і ВВ Маяковського. Хоча в останнього часом траплялися й нормальні людські пориви. Наприклад: “Проговорим о дряни!” Дуже слушна думка. Саме ця субстанція, позначена соковитим російським словом “дрянь”, грала одразу кілька ролей, коли я спробував було увійти в статтю Іллі Мільштейна на сайті grani.ru. Про що стаття? Та про те, що досі нез‘ясованими залишаються багато які обставини минулорічного теракту на Дубровці у Москві. Що знаний російський бізнесмен і політемігрант Борис Березовський поставив п‘ять запитань до спецслужб Росії, серед яких є дуже незручні, наприклад: Чому всі без винятку терористи, котрі могли дати свідчення про організаторів теракту, були вбиті приспаними, коли не могли чинити жодного спротиву? Чому жоден із терористів не привів у дію вибуховий пристрій, попри те, що снодійний газ діяв не одразу, а після десяти хвилин? Чи взагалі була вибухівка у театрі? І так далі. А до цього – ще й коментарі відомого правозахисника Сергія Ковальова. Мовляв, до цих запитань можна додати й інші, не менш пікантні. Але прочитати цю статтю чи роздрукувати її було майже неможливо. Бо перед очима, затуляючи текст, крутилася фішка якогось онлайн-казіно. Зсуваєш текст – зсувається і фішка. А за хвилину тебе просто викидає із сайту. Так і чуєш: Нє паложено! Играй в голдфишку, а то проиграєш! Звичайно, трапляються збіги обставин. Але коли рухомо-нахабна фішка якогось невідомого нікому електронного казино раптом вигулькує саме на тому сайті і на тому матеріалі, який ставить дуже неприємні для ФСБ і особисто президент-резидента запитання – у випадковість такого електронного дива не дуже віриться. Адже під ногами – не сторіччями вільна земля Західної Європи, а грунт, забруднений за минулі часи не тільки Чорнобилем, а і Кремлем. Сергій Грабовський.
Одного разу, - пише Данило Хармс, - у Достоєвського засмітилася ніздря. Став продувати – лопнула перетинка у вусі. Заткнув вухо пробкою – череп тріснув. Зв”язав шнурочком – дивиться, рот не відкривається. Тут він прокинувся, зовсім очумівши. Щось подібне трапилось зі мною, після перегляду кількох російських інтернет-видань, які повідомили, що найближчим часом Сполучені Штати Америки замінять нинішнього посла в Україні Карлоса Паскуаля за ніби-то деструктивну діяльність. А що, - подумав я, - коли все то те призведе до, боронь Боже, погіршення відносин між Україною та США. Аж раптом пробила мене ідея попросити мого колегу Тараса Марусика, щоб той попросив прес-аташе посольства США Патрісію Гай відповісти на кілька запитань і розвіяти нашу спільну гризоту.
Суть звинувачень на адресу посла в Україні Карлоса Паскуаля полягає в тому, що він діє начеб то з позицій сили, “підгодовує” політичних супротивників влади, підтримує опозиційні партії, фінансує “вільні і демократичні” засоби масової інформації. Крім того, Карлос Паскуаль (цитую) “своїм невгамовним бажанням стати першим політиком України фактично всадовив Леоніда Кучму в крісло голови Ради держав СНД. Москва, чужими руками, зробила Україну своїм стратегічним партнером номер один” (к.ц.).
Ось що з цього приводу заявила прес-аташе посольства США Патрісія Гай радіо “Свобода”: “На своїй посаді посол представляє зовнішню політику Сполучених Штатів Америки, а не власну чи політику якоїсь іншої особи. Він репрезентує погляди президента США, держсекретаря і Сполучених Штатів як країни. Ця політика полягає в тому, щоб не ставати на чийсь бік у внутрішніх справах України.
Останні роки ми намагалися і продовжуємо докладати зусиль для підтримання рівних можливостей, коли громадяни можуть висловлювати свої погляди через вільні і справедливі вибори, незалежні засоби масової інформації і громадські організації. Ми справді вважаємо, що найуспішнішими суспільствами є ті, в яких уряд підзвітний народові. І єдиний спосіб забезпечення такої підзвітности – це право голосу. Не Сполученим Штатам робити вибір щодо майбутнього України. Цей вибір мають зробити самі українці”.
А ось що Патрісія Гай сказала про можливу заміну нинішнього посла: “Звичайна практика Держдепартаменту США – призначати послів терміном на три роки. Посол в Україні перебуває вже два з половиною роки і поїде десь улітку, в рамках регулярної ротації, так що це не є несподіванкою. Ми також очікуємо, що і його наступник перебуватиме на цій посаді три роки”.
Це була прес-аташе посольства США Патрісія Ґай.
Тарас Марусик, РС, Київ.
Одного разу, - гне своєї той таки Хармс, - Лєв Толстой запитав Достоєвського: «А правда, що Пушкін поганий поет?» «Неправда», - хотів відповісти Достоєвський, але згадав, що у нього не відкривається рот з того часу, як він перев»язав тріснутий череп шнурочком і промовчав. «Молчаніє – знак согласія, - сказав Лєв Толстой і пішов. Тут Федір Михайлович згадав, що все це йому снилося у сні, але було вже пізно. Чим не екстрема. Хоч зазвичай з нею асоціюється, щось вибухове і криваве - начинені вибухівкою машини, автоматні черги, поліційні сирени... Тим часом, екстрема багатолика. Джерелом її можуть бути не лише зловісні терористичні центри, а й цілком мирні чиновницькі кабінети. Принаймні, з тих кабінетів незрідка випурхують досить таки руйнівні ідеї. Павло ВОЛЬВАЧ. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
А перед тим, як ходити, можна завітати на сайт “Мігньюс. Ком. Юей”, який презентує на своїх сторінках “Клуб естетичної непокори”. Ця громадська організація, що об”єднала багатьох людей культури та мистецтва, виступає на захист естетичних та історико-культурних надбань Києва. На думку членів клубу, над архітектурною гармонією столиці нависла похмура тінь в особі місцевого чиновництва, котре провадить інтенсивну та непрофесійну реконструкцію центру міста. Яскравою ілюстрацією чиновницького “градостроітєльства” може слугувати реконструйований Майдан Незалежності, який, за висловом драматурга Леся Подерев”янського, з точки зору смаку, являє собою “застиглу музику Поплавського.” Втім, незрозуміло, що клубні люди пропонують натомість офіціозним “красивостям”, а головне – як їхні ідеї реалізовуватимуться на практиці. Отаке то. Паралельно з процесом приватизації київської метафізики тривають і інші процеси. Зокрема, процес визначення єдиного лідера політичної опозиції, яка планує 9 березня вивести на ті ж таки київські площі протестний електорат. Поки що, як зазначає “Українська правда”, далі слів про “об”єднання” і “консолідацію” справа не йде. Втім, на з”їзді опозиційних сил все ж вдалося ухвалити декларацію єдності, про що повідомляє “Форум”. Як буде далі – покаже час. Однак фраза про Болівара, котрий “не винесе двох”, залишається актуальною. Як і питання про те, куди спрямований вектор української зовнішньої політики. “ГазетаСНГ.ру” переконана, що український “бомонд” продається Заходу, видоюючи при тому російські ресурси. Найбільше ж газеті не подобаються результати минулорічного перепису, з яких робиться однозначний висновок – “Україна інтегрується з Росією. Але без росіян!” Таке то. Навіть вперта “цифірь”, виявляється, може бути націоналістичною. Вже не кажучи про такий символ, як сало. Про нього в Білокам’яній стільки видумано анекдотів, скільки не з’їдемо сала українцями всіх поколінь. Може, це так достало дніпропетровських селекціонерів, що вони взяли й вивели нову породу свині, в якій сала немає й на палець – суцільне м’ясо. Творці анекдотів можуть лишитися без хліба, але й символ, знаєте, зникає. Це може збурити люд посильніше від будь-яких акцій опозиції... Павло ВОЛЬВАЧ, для “радіо “Свобода”, Київ
І на завершення цього випуску “інтернет-майдану” ще один літературний анекдот від батька російського абсурдизму Данила Хармса. “Лєв Толстой, - пише він, - дуже любив дітей, а дорослих на дух не переварював, особливо Герцена. Як побачить, одразу хапається за милицю і одразу в око намагається вцілити. А той робить вигляд, що не помічає. Примовляє тільки: “Ох Толстой, ох Толстой...”.
На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень
