Прага, 1 лютого 2003 – В ефірі щотижнева передача «Споконвіку було Слово», присвячена питанням релігії, духовності і культурної пам’яті.
Сьогодні ми спробуємо вести мову про молитву, про звернення до Бога, до Вищого Розуму. Чи у молитві викладаються лише прохання до Бога, подяки і прославляння Всевишнього, чи йдеться про намагання людини саме в молитві хоча б наблизитися до священного Світла, до просвітління, до всемогутньої енергії Бога від абсолютного розуму світу?
Молитва – слово до Найвищої Сили світу була притаманна людині з найдавніших часів. У Старому Заповіті ці молитви набули свого яснішого змісту. Ось, як молитва єврейська Ядід Нефеш, що її співає єврейська і українська співачка, що живе тепер у Празі, Катя Тлуста-Кольцова:
Ласка мого серця, Отче милосердний, Наблизь раба Твого до виконання Твоєї волі, І він порине зі швидкістю оленя Аби схилитися перед Твоєю величчю. Твоя ласка буде про нього солодша аніж мед, Аніж інші солодощі...
Про це співає у єврейській молитві Катя. А ми продовжуємо тему молитви розмовою з відомим українським письменником Валерієм Шевчуком.
Пане Шевчук, я, здається, не читав ще жодного вашого твору, де б не було молитви, моління Ваших героїв чи то у затворі в монастирі, чи то в пустелі, чи то в печері, чи то на людях, чи то перед здирцями, нелюдами. Чому Ви надаєте такого великого значення у Вашій творчості саме молитвам? Чи це є певний елемент історизму, чи тому, що Ви написали багато про життя ченців, іконописців, каліграфів – людей церкви, релігії, духовного життя? Чи, може, і у Вашому житті молитва важить багато? Що Ви можете сказати про таке значення молитви у Ваших текстах, творах?
Валерій Шевчук
Людина розумна не може не відчувати присутності Вищого Розуму, який фактично творить лад у цьому світі, творить кругообіг життя у Всесвіті, в тому числі і на Землі. Таким чином коли ми є часткою цієї сили, то можна сказати, що нам необхідний контакт із цією силою. Я вважаю, що молитва і є формою цього контакту, байдуже на якому рівні все це відбувається: чи на рівні, який має ченець, і систему своїх перезавзять, умовностей і обрядів, чи той, який взагалі не сповідує конфесійності. Але кожна людина відчуває потребу внутрішнього зв’язку з Вищим Розумом нашого світу. Отак я дивлюся на молитву.
Василь Зілгалов
Тобто Ви сказали, що Ви сковородист, а ми знаємо, що Сковорода проповідував ідеї неоплатонізму, пов’язані з християнством. Як Ви можете деталізувати Ваше розуміння Сковороди якраз у плані молитов?
Валерій Шевчук
Справа в тому, що Сковорода не був догматичним християнином. Він був філософом. Фактично він будував свою систему на християнській основі. Але молитва не є якоюсь прерогативою тільки християнства, молитву вживали і язичники, і різні конфесії. І все це відбувається приблизно однаково. Таким чином і Сковорода бачив присутність Вищого Розуму, розумів Вищий Розум як Бога. Відповідно він говорив, що людина міцно зв’язана з Вічним Розумом і має з ним наладнати певний контакт. Це значить, що людина мусить формувати себе як добротворну особистість і відповідно звірятися на волю і на контакт із Вічним Розумом. В такому розумінні я бачу Сковороду і його бачення Бога, яке було не так конфесійне, як філософічне.
Василь Зілгалов
Багато молитов герої Ваших творів виголошують, так би мовити, сам на сам, приватно. Але ж Христос особливу увагу звертав на духовний контакт одновірців, як у Євангелії від Матвія, де Він казав, що «де двоє чи троє зібралися в ім’я моє, там є серед них і я». Чи може мені здалося, що у Ваших творах більше якраз молитов-роздумів сам на сам?
Валерій Шевчук
Так. І я вважаю, можливо це і неправильно – не знаю, але я переконаний внутрішньо, що коли Бог створив людину раз і назавжди безподібною – з безподібним голосом, безподібним розумом, рисами характеру, значить Він мав передумову, що кожна людина, і про це говорив Сковорода, – це окремий мікрокосмос. Таким чином мікрокосмос входить у спілкування із макрокосмосом, тобто Вічним Розумом, і на цій основі відбувається з’єднання людини з Богом. Я вважаю, що такий контакт найбільш дійовий, таки індивідуальний. Там, де збирається три чи більше особистості, це значить, що ці три чи більше особистості мусять забути свою безподібність і скласти єдину сутність. В цьому є смисл Церкви. Церква не зважає на індивідуальність, вона складає, так би мовити, спільність із великого числа людей. Але молитва великого числа людей має загальниковий характер, а людина, яка молиться особисто, в тому числі і ченці так чинили, вона має безпосередній контакт із макрокосмосом, і відповідно це є найприродніший і найсуттєвіший зв’язок. Коли людина потребує колективної молитви, вона може її вживати, але вона не повинна забувати про індивідуальну молитву, про внутрішню людину, як писав Сковорода, яка формується не в суспільстві, не в юрбі, а саме в душі людини.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, у Павла Флоренського є чимало роздумів про молитви, і особливу увагу він звертав чомусь саме на молитву розумну, як у преподобного Григорія Синаїта, на якого він посилається, і котрий під цим розумів початок її як очисну силу Духа Святого і таємничу священнодію розуму як початку німої тиші, усунення від усього, повне нехтування. І середина цієї розумної молитви за Синаїтом, це просвітлена сила Духа та споглядання, а кінець її – несамовитість або захват розуму Богом. У Вашому ж романі «Око прірви» є фраза стосовно Созонта, яка звучить так: «Віра з розумом – з’єднання ненадійне». Мабуть вона менше стосується саме молитов у Ваших творах?
Валерій Шевчук
Так, я теж поділяю думку, що молитва має бути розумна. Коли ж молитва перетворюється в догматичне і одноманітне повторення однієї і тієї ж просьби, тоді вона набуває абстрактного характеру. А розумна молитва передбачає індивідуальну молитву, розумне прохання, скероване на доброчиння, через що Созонт казав, що віра це є все таки вторинне. Бо фактично Созонт поділяв думку, що первісне в спілкуванні з Богом є добротворення, а віра тільки допомагає добротворенню.
Василь Зілгалов
Я хочу запропонувати Вам коротку, але глибоку поетичну молитву Наталії Левицької-Холодної, яка народилася в Україні, але більшу частину свого життя прожила на чужині.
Молитва
Ти захист мій, Ти збережеш мене від скрути, Огорнеш радістю і силою натхнеш, Ти знімеш з серця мого тягарі покути, В твоїх руках я. Боже, вирятуй мене!
Навчи мене, якими йти шляхами маю, Будь моїм оком, будь порадою в журбі, До Тебе я в своїй скорботі прибігаю І сльози каяття приношу я Тобі.
Я вірю в милосердя твого щиру повінь, Що з нього Ти й для мене крапельку зберіг, Що Ти в безмежній батьківській своїй любові Помилуєш мене і змиєш з мене гріх.
Та не почуєш голосу мого в тім хорі, Що гучно прославля діла твої усі. Я лиш люблю Тебе й любила у покорі, У кожнім подисі і навіть у грісі.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, у Вашому романі «На полі смиренному» є молитва, яку я дозволю собі зачитати для слухачів:
«Мені необхідно в ряди годи зводити очі і бачити блакитні колодязі між білих хмар, бо з тих колодязів ллється в душу чиста і голуба радість. Тоді до откровення я здатний. Тут же в затворі можу, коли треба, заплющитися і, тримаючи у визорі той осяйний клаптик, знайти у собі вивещений настрій і ту ж таки радість, що заливає мене всього. Господи, – шепчу тоді я ,– дай мені сили для діла, на яке мене поставив. Не диявол керує моїми помислами, а Ти, Господи. Я повторював ту молитву і сльози вибивалися мені на очі. У час же найвищого откровення келію мою заливало бліде, напрочуд чисте світло».
Напрочуд чисте світло – світло, просвітління у Вас виступає часто як вершина візії, пильнування, молитов. Чи це зауважене Вами з джерел, чи у чомусь ваш власний досвід духовний?
Валерій Шевчук
По-моєму, те, що я сказав, цілком накладається на цю цитату. Тобто це моє внутрішнє переконання, моє бачення і розуміння і Бога, і молитви.
Василь Зілгалов
А чи можна просто так, не беручи на себе окрім своїх проблем і бід, яких людина має досить і особливо чужого горя, осягти сутність справжньої християнської молитви? Бо як я читав у Ваших творах, саме такі Ваші, так би мовити, просвітлені герої розуміли справжнє моління не лише за себе, а і за інших людей, котрі у біді, у горі. Тут у молитві якраз і втілюється та головна істина християнства «Возлюби ближнього свого як самого себе».
Валерій Шевчук
Правильно, бо це вкладається саме в добротворення. Ідеться не про добротворення відносно своєї власної особи, а про добротворення відносно близьких – тих, яких ти любиш, яким хочеш допомогти, дати якесь світло, науку, якусь енергію для того, щоб встояти в цьому житті.
Василь Зілгалов
Як Ви вважаєте, всі церкви казали, що є три головних етапи розвитку молитви індивідууму: початковий етап, коли людина освоює ази молитви, коли вона пильнує, б’є поклони, наступний етап, коли вона починає відчувати молитву душею, серцем, і етап, коли людина просто забуває про все і своїм навіть не відчуттям, а своєю внутрішньою світлою енергією звертається до Бога. Як сьогодні ширший загал людей віруючих, чи розуміє він непросту сутність молитви?
Валерій Шевчук
Я думаю, що не завжди. Справа в тому, що дуже часто молитва перетворюється не у витіки енергії, які з’єднуються з Вищим Розумом, а молитва стає так би мовити обрядом, тобто грою у віру в Бога. І відбувається це на формальному рівні, виключаючи оте внутрішнє одкровення, яке мусить укладатися у молитву. Через це я зовсім не вірю, що биття поклонів, цілування ікон і взагалі вклоняння будь-яким кумирам це є віра в Бога, частка того, що складає внутрішню суть молитви. Молитва – це енергетичне наладнання на Вищу Силу, Вищий Розум для того, щоб у цьому світі бути добротворним не тільки самому, а сіяти це світло і довкола себе.
Василь Зілгалов
Ми з Вами розмовляли перед цим, і Ви казали, що у Вас своєрідне бачення молитви, її ролі, її суті, і чи вона може не співпадати якраз із позицією церкви. Що Ви мали на увазі?
Валерій Шевчук
А хіба Ви не помітили?
Василь Зілгалов
Так, я помітив. Тобто чи не було у вас в житті таких випадків або ситуацій, коли Вас церковники обвинувачували у тому, що Ви створюєте своє нове своєрідне аріанство?
Валерій Шевчук
Я не створюю аріанства чи будь-якої секти, бо я висловлюю персональні індивідуальні думки. І не з’єдную довкола себе прихильників цих думок, бо вважаю, що кожна людина, я вже це казав, раз на віки безподібна. А раз так, значить кожна людина без зв’язку з іншими може і повинна виходити на енергетичний зв’язок із Вічним Розумом. Таким чином я не формую жодної секти.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, а такий своєрідний індивідуальний Катехізис, такий своєрідний есей релігійний Ви не пишете?
Валерій Шевчук
Це все закладено в моїх творах, і Ви вже дещо цитували. А того є достатньо.
Василь Зілгалов
Є християнські вчення, котрі різні християнські течії трактують по-різному, а є життя, у тому числі і християнське. Як Ви вважаєте, чи зможе колись саме розумна молитва об’єднати всіх, примирити?
Валерій Шевчук
Я знову наголошую, що я сковородист. Річ у тому, що основа етичної системи Григорія Сковороди була на творення, виховання і формування індивідуальної особистості. Усі ці особистості, які доходять певного рівня розвитку, об’єднуються, за Сковородою, в так звану Горню республіку.. Але ця Горня республіка не має організаційних форм, не має вищого і нижчого начальника – жодних начальників. Є творення духовної сутності в Дусі.
Василь Зілгалов
Якщо ми говоримо якраз про Дух, людина так чи інакше адресує свої молитви, звертається до Вищого Розуму, до Абсолюту, можна це по-різному називати, як в різні часи і філософи, і отці церкви називали, але виникає таке питання. Людина молиться: один молиться формально, один не молиться взагалі, інший молиться дуже глибоко і в такому дусі, про що ми з Вами говоримо, інший кладе руку на Пересопницьке Євангеліє. І тим, особливо, хто кладе руку на Четвероєвангеліє Пересопницьке, той, хто молиться, чи воздасться їм?
Валерій Шевчук
Це складне питання. Людина, яка поклала руку на Євангеліє, чинить обряд. Це не є внутрішнє дійство, це є зовнішнє дійство. А обряд і є зовнішнім дійством. Інша справа, що ця людина вкладає в себе, кладучи руку на цю Книгу. Оце важливо. А відкуплення – це вже підсумок, який від нас не залежить. Він складається впродовж усього нашого життя, і судді тут не ми.
Василь Зілгалов
Коли Ви пишете, Ви розраховуєте на те, що це безпосередньо вплине на читача, на душу людини?
Валерій Шевчук
Я нічого не розраховую. Коли я пишу, я не присутній в цьому світі. Я навіть інколи фізично відчуваю, що не я пишу, що в мене входить енергія, якої я до кінця не розумію, і яка керує мною, а не я нею. Через це процес моєї творчості – стихійний, він виливається з мене. А вже тільки потім, читаючи, я часто сам дивуюся, що і як я написав.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, якщо ми зачепили питання Вищого Розуму, тему Абсолюту, нещодавно я чув таку цікаву думку: російський телеканал, який дає майже щовечора ці передачі Гордона. Там ішлося, що, навіть, сам ведучий цієї передачі сказав, що він схиляється до того, що Вищий Розум створив цей світ і забув за нього.
Валерій Шевчук
Я вважаю, що це – повна дурниця. Не може цей світ, який має колосальну взаємозалежність, перелиття енергії, творення насіння, з якого потім виростає дерево, світову гармонію, людину з її суспільством, з усією складністю її мислення – не можна вважати, що це десь явище провисле в порожнечі. Воно має пряме скерування, прямий зв’язок із Вищим Розумом, а коли цей Розум перестане доглядати цей світ, то йому прийде кінець.
Василь Зілгалов
Хто істинно молиться, той богослов – говорять в церкві. І зовсім не перебільшенням буде твердити, що навчив нероз’єднану ще Церкву істинно молитися Богові, Його Синові і Духові Святому Василій Кападокійський, який залишився у церковній пам’яті Великим. Це, справді, унікальна постать у двохтисячолітній історії християнства, і не лише тільки тому, що ним складено правило чернечого життя. Молитва Василія Великого – тема матеріалу Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Василій Кападокійський залишився у церковній пам’яті Великим не лише тільки тому, що ним складено правило чернечого життя і тому, що щодня лунають за літургією у християнських храмах по всьому світі його "Владико Господи, Отче щедрот...", "Благословляй благословляючих Тебе”. Ні, цього аристократа за народженням таки не розгледіли ще мисливці за сюжетами для телесеріалів. Ну, справді, про кого ще можна сказати, що він онук святого і син святої, сам святий, і рідний брат ще п’яти осіб, проголошених Церквою святими? Тільки про Василія Великого.
Хтось з істориків зауважив, що Василій був не революціонером, не палким бійцем на полях догматичних битв, які краяли у 4 столітті по Різдву Христовому християнський Схід, а обережним і довготерплячим еволюціоністом. Безперечно, син відомого адвоката і учень знаменитого на всю Римську імперію ритора Ліванія, змолоду вирізнявся не лише світським, але й, передовсім, духовним аристократизмом. Саме аристократизмом Духа позначені все життя і всі вчинки Василія – і його небажання брати участь у церковних інтригах, і гордівливе усамітнення на узбережжя Чорного моря тоді, коли охоплений заздрощами єпископ Євсевій не міг пробачити Василію його величезного авторитета серед ченців. Василій вчив нас молитися – так визначив місце святого у християнські історії наш сучасник, чудовий православний проповідник, митрополит Сурозький Антоній. «Молитися треба завжди, – вчив Василій. – Коли їси хліб, піднеси вдячність Тому, хто дав його тобі. Одягаєшся – подякуй Тому, хто дав тобі одяг. Минув день – будь вдячний Тому, хто подарував нам сонце. Коли дивишся на небо і милуєшся красою зірок, молись Владиці видимого і вклонися найкращому Митцеві, який усе це створив».
Роки заглибленого богодумання переконали Василія у необхідності цілковитого молитовного перетворення людської душі заради зустрічі з Богом, зустрічі, котрій нічого не повинно заважати – тільки ти і Він, Він і твоя молитва. “А ти, якщо бажаєш говорити або чути про Бога, – пише Василій, – відмовся від тіла, полиш землю, залиш море, забувай пори року, чинний їхній рух забувай, стань вищий за ефір, пройди зірки, їхні чудеса, велич і користь, благоустрій і світлість”. Научення Василія – не заклик до перетворення світу на монастир – ні, це прагнення зробити пам’ять про Бога наскрізною темою людського життя, пам’ять, яка тільки і може з’єднати небо і землю у кожному дні людського буття.
Якщо б християнський Схід знав сучасні нам черстві некрологи із обов’язковим переліком заслуг покійного, то в ньому б згадали, що Василій за сорок років свого життя склав Літургію, створив чернечі правила і подвижницький статут, написав 16 бесід на різні псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю; 24 бесіди на різні богословські теми; сім аскетичних трактатів; дві книги про Хрещення; книгу про Дух Святий; декілька проповідей і 366 листів різним особам. Але у 4-му столітті для прослави видатних сучасників знаходили набагато більш піднесені слова. Тому Василія Великого назвали «Славою і красою Церкви», «світлом і оком всесвіту», «вчителем догматів» і «палатою вченості».
Мабуть розповіли про це “греки вчення” і бунтівному князеві Володимиру, який зрозумів, що християнство – це не тільки краса східної літургії і прийняв по хрещенню ім’я Василій.
Василь Зілгалов
Що думає про молитву сьогодні один із поводирів вірних? Наш київський кореспондент Тарас Марусик попросив поділитися своїми міркуваннями про суть молитви митрофорного протопресвітера Української греко-католицької церкви, настоятеля дзвіниці і церкви Миколи Доброго отця Валерія Шкарубського.
Тарас Марусик
Отче Валерію, що для Вас означає молитва?
Валерій Шкарубський
Особисто для мене молитва – це як для спортсмена фізичні вправи, тренування перед змаганням – так для мене молитва.
Тарас Марусик
Отче, розглядаєте Ви молитву як свого роду очищення чи якийсь піднесений настрій, настрій якогось духовного натхнення?
Валерій Шкарубський
Перш за все, молитву як очищення потрібно починати з того, що людина через Хрещення народжується, і вже в той момент завдяки тайни Хрещення і миропомазання людина очищується від первородного гріха. Якщо це доросла людина, то вона звільнюється від тих усіх гріхів. А далі, коли людина живе, природньо, що вона, спілкуючись з людьми, може вимаститись, так само їй необхідна сповідь, тобто очищення, звільнення від гріхів. Після сповіді людина має насолоду, ласку Божу на серці і вже тоді за допомогою молитви людина, відчуваючи ту ласку, намагається розбудувати, збільшити ту ласку, а потім вже, аналізуючи, як тільки вона щось погане зробила, вона відчуває, що ту ласку на серці втрачає. Тоді знову аналізується, що повного вона зробила, вона знов приходить до сповіді, сповідується і знов намагається збільшити, розбудувати. Прикладом тому є притчі про гірчичне зерно, яке є маленьке, воно виростає в велике, або закваска, яка маленька, вона виростає в велику.
Тарас Марусик
Тобто в даному разі Ви говорите про молитву як духовне зростання?
Валерій Шкарубський
Так, це саме головне.
Тарас Марусик
Все таки я хотів би трошки уточнити. Існує такий, я б сказав, мовний штамп – очищення через молитву.
Валерій Шкарубський
Очищення через молитву – особисто я з цим трошки не згідний, тому що треба підходити до поняття, що Бог створив людину з любові до людини, щоби поділитися з людиною тим, що Він має. А якщо поділитися тим, що він має, то людина через хрещення, народжуючись, повинна вирости і набути ту силу, яку б вона могла використати для того, щоб взяти те, що їй від Бога належить. Тому людина не повинна жити тільки щоби, маючи на серці якусь тяжкість, вона прийшла до церкви, звільнилася від тієї тяжкості, і все, більше вона до церкви не ходить до тих пір, поки та тяжкість знову не з’явилася. Людина повинна постійно ходити до церкви, працювати над собою.
Тарас Марусик
Отче Валерію, Ви, як священик, коли Ви промовляєте молитву у церкві, чи Ви тоді відчуваєте те, що Ви берете всі ці болі, благання, прохання, які промовляють у молитві разом із Вами і кожен індивідуально миряни?
Валерій Шкарубський
Тут потрібно трошки інакше підходити в такому випадку до поняття молитви. Тому що сам священик особисто, без молитви парафіян, нічого не вартий. Сила священика тільки в спільній молитві з парафіянами. Тому священик, перш за все, повинен не тільки навчити знанню молитви, але і навчити вміти молитися. А потім священик спільно з людьми об’єднується в тій спільній молитві до Бога. Зміст служби Божої полягає в примиренні. Примирення з Богом неможливо до тих пір, поки людина не примириться зі своїм ближнім. В тому і полягає зміст примирення, що людина примиряється в любові і, об’єднуючись в спільну молитву, разом із священиком та сила молитви звертається з примиренням до Бога. І в тому полягає весь зміст зросту парафіяльно-церковного.
Тарас Марусик
Ви сказали, що сила священика у своїх мирянах тоді, коли всі об’єднуються у молитві, у примиренні. Але я б хотів накласти на це міжконфесійну реальність України. Чи Ви говорите про молитву в у будь-якій церкві, чи є різниця і між молитвами у так званих канонічних і так званих неканонічних церквах?
Валерій Шкарубський
Молитва власне полягає в тому, що людина, молячись, розбудовує своє серце, тобто постійна праця над собою. І не має значення, де людина молиться. Вона може ходити туди, де миліше її серцю, і, вже приходячи в той храм, вона відчуває силу молитви в тому храмі. Природно, що людина, якщо відчуває в тому храмі силу молитви більше для себе, ніж в іншому храмі, вона залишається. І в тому полягає весь зміст, що людина повинна постійно працювати над своїм зростом духовним. Чому я сказав., що молитва для мене як спорт для спортсмена? Тому що спортсмен вибирає для себе тренера. Так само і людина вибирає для себе духівника. Так само, ідучи в іншу церкву, вона шукає для себе сильнішого духівника. Це є нормальне явище.
Тарас Марусик
Ви своїм мирянам ніколи не кажете: «Не йдіть у ту церкву»?
Валерій Шкарубський
Я завжди своїм мирянам кажу: «Іди туди, куди миліше твоєму серцю».
Василь Зілгалов
Якщо буде страшний суд Божий над людством, то, мабуть, чи не одним із головних свідків від України на цьому Божому суді буде Василь Стус, багатостраждальний український поет, що загинув у радянській в’язниці. Послухайте не завершення нашої програми його поетичне слово-молитву.
Слово-молитва Василя Стуса:
Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни, Пірну я у Тебе, Ти – в мене пірни, Бо вирвався стогін, кудлатий, як дим, Не хочу пробути ні добрим, ні злим. Жорстока розплата – минуле життя, І кров постигає. Звіряче виття Уже закушпелило погляд німий, Од цих несусвітних страшних веремій, Не хочу й на очі – ні ночі, ні дня, Простую наосліп – іду навмання, Та кожного кривда мене обпіка І падає в серце солоно-гірка Сльоза спроневіри: людино, єси Твоєї біди це страшні голоси, Бажання добра із передсвіту тьми, Не злодій конає – конаємо ми. У грудях ропавий бубнявіє щем За цих баляндрасників, дурнів, нікчем, І гостре бажання зринає як рик: Ще вистане мужності вибути вік, Ще виживу, вистою, викричу я – Допоки поглине мене течія. Хай світ збожеволів, та розум ясний І зісподу входить у витлінні сни. Ще треба терпіти і марне – клясти. Лиш ти мене, Господи-Боже, прости!
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму «Споконвіку було Слово». На все добре. До нових зустрічей в ефірі.
Сьогодні ми спробуємо вести мову про молитву, про звернення до Бога, до Вищого Розуму. Чи у молитві викладаються лише прохання до Бога, подяки і прославляння Всевишнього, чи йдеться про намагання людини саме в молитві хоча б наблизитися до священного Світла, до просвітління, до всемогутньої енергії Бога від абсолютного розуму світу?
Молитва – слово до Найвищої Сили світу була притаманна людині з найдавніших часів. У Старому Заповіті ці молитви набули свого яснішого змісту. Ось, як молитва єврейська Ядід Нефеш, що її співає єврейська і українська співачка, що живе тепер у Празі, Катя Тлуста-Кольцова:
Ласка мого серця, Отче милосердний, Наблизь раба Твого до виконання Твоєї волі, І він порине зі швидкістю оленя Аби схилитися перед Твоєю величчю. Твоя ласка буде про нього солодша аніж мед, Аніж інші солодощі...
Про це співає у єврейській молитві Катя. А ми продовжуємо тему молитви розмовою з відомим українським письменником Валерієм Шевчуком.
Пане Шевчук, я, здається, не читав ще жодного вашого твору, де б не було молитви, моління Ваших героїв чи то у затворі в монастирі, чи то в пустелі, чи то в печері, чи то на людях, чи то перед здирцями, нелюдами. Чому Ви надаєте такого великого значення у Вашій творчості саме молитвам? Чи це є певний елемент історизму, чи тому, що Ви написали багато про життя ченців, іконописців, каліграфів – людей церкви, релігії, духовного життя? Чи, може, і у Вашому житті молитва важить багато? Що Ви можете сказати про таке значення молитви у Ваших текстах, творах?
Валерій Шевчук
Людина розумна не може не відчувати присутності Вищого Розуму, який фактично творить лад у цьому світі, творить кругообіг життя у Всесвіті, в тому числі і на Землі. Таким чином коли ми є часткою цієї сили, то можна сказати, що нам необхідний контакт із цією силою. Я вважаю, що молитва і є формою цього контакту, байдуже на якому рівні все це відбувається: чи на рівні, який має ченець, і систему своїх перезавзять, умовностей і обрядів, чи той, який взагалі не сповідує конфесійності. Але кожна людина відчуває потребу внутрішнього зв’язку з Вищим Розумом нашого світу. Отак я дивлюся на молитву.
Василь Зілгалов
Тобто Ви сказали, що Ви сковородист, а ми знаємо, що Сковорода проповідував ідеї неоплатонізму, пов’язані з християнством. Як Ви можете деталізувати Ваше розуміння Сковороди якраз у плані молитов?
Валерій Шевчук
Справа в тому, що Сковорода не був догматичним християнином. Він був філософом. Фактично він будував свою систему на християнській основі. Але молитва не є якоюсь прерогативою тільки християнства, молитву вживали і язичники, і різні конфесії. І все це відбувається приблизно однаково. Таким чином і Сковорода бачив присутність Вищого Розуму, розумів Вищий Розум як Бога. Відповідно він говорив, що людина міцно зв’язана з Вічним Розумом і має з ним наладнати певний контакт. Це значить, що людина мусить формувати себе як добротворну особистість і відповідно звірятися на волю і на контакт із Вічним Розумом. В такому розумінні я бачу Сковороду і його бачення Бога, яке було не так конфесійне, як філософічне.
Василь Зілгалов
Багато молитов герої Ваших творів виголошують, так би мовити, сам на сам, приватно. Але ж Христос особливу увагу звертав на духовний контакт одновірців, як у Євангелії від Матвія, де Він казав, що «де двоє чи троє зібралися в ім’я моє, там є серед них і я». Чи може мені здалося, що у Ваших творах більше якраз молитов-роздумів сам на сам?
Валерій Шевчук
Так. І я вважаю, можливо це і неправильно – не знаю, але я переконаний внутрішньо, що коли Бог створив людину раз і назавжди безподібною – з безподібним голосом, безподібним розумом, рисами характеру, значить Він мав передумову, що кожна людина, і про це говорив Сковорода, – це окремий мікрокосмос. Таким чином мікрокосмос входить у спілкування із макрокосмосом, тобто Вічним Розумом, і на цій основі відбувається з’єднання людини з Богом. Я вважаю, що такий контакт найбільш дійовий, таки індивідуальний. Там, де збирається три чи більше особистості, це значить, що ці три чи більше особистості мусять забути свою безподібність і скласти єдину сутність. В цьому є смисл Церкви. Церква не зважає на індивідуальність, вона складає, так би мовити, спільність із великого числа людей. Але молитва великого числа людей має загальниковий характер, а людина, яка молиться особисто, в тому числі і ченці так чинили, вона має безпосередній контакт із макрокосмосом, і відповідно це є найприродніший і найсуттєвіший зв’язок. Коли людина потребує колективної молитви, вона може її вживати, але вона не повинна забувати про індивідуальну молитву, про внутрішню людину, як писав Сковорода, яка формується не в суспільстві, не в юрбі, а саме в душі людини.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, у Павла Флоренського є чимало роздумів про молитви, і особливу увагу він звертав чомусь саме на молитву розумну, як у преподобного Григорія Синаїта, на якого він посилається, і котрий під цим розумів початок її як очисну силу Духа Святого і таємничу священнодію розуму як початку німої тиші, усунення від усього, повне нехтування. І середина цієї розумної молитви за Синаїтом, це просвітлена сила Духа та споглядання, а кінець її – несамовитість або захват розуму Богом. У Вашому ж романі «Око прірви» є фраза стосовно Созонта, яка звучить так: «Віра з розумом – з’єднання ненадійне». Мабуть вона менше стосується саме молитов у Ваших творах?
Валерій Шевчук
Так, я теж поділяю думку, що молитва має бути розумна. Коли ж молитва перетворюється в догматичне і одноманітне повторення однієї і тієї ж просьби, тоді вона набуває абстрактного характеру. А розумна молитва передбачає індивідуальну молитву, розумне прохання, скероване на доброчиння, через що Созонт казав, що віра це є все таки вторинне. Бо фактично Созонт поділяв думку, що первісне в спілкуванні з Богом є добротворення, а віра тільки допомагає добротворенню.
Василь Зілгалов
Я хочу запропонувати Вам коротку, але глибоку поетичну молитву Наталії Левицької-Холодної, яка народилася в Україні, але більшу частину свого життя прожила на чужині.
Молитва
Ти захист мій, Ти збережеш мене від скрути, Огорнеш радістю і силою натхнеш, Ти знімеш з серця мого тягарі покути, В твоїх руках я. Боже, вирятуй мене!
Навчи мене, якими йти шляхами маю, Будь моїм оком, будь порадою в журбі, До Тебе я в своїй скорботі прибігаю І сльози каяття приношу я Тобі.
Я вірю в милосердя твого щиру повінь, Що з нього Ти й для мене крапельку зберіг, Що Ти в безмежній батьківській своїй любові Помилуєш мене і змиєш з мене гріх.
Та не почуєш голосу мого в тім хорі, Що гучно прославля діла твої усі. Я лиш люблю Тебе й любила у покорі, У кожнім подисі і навіть у грісі.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, у Вашому романі «На полі смиренному» є молитва, яку я дозволю собі зачитати для слухачів:
«Мені необхідно в ряди годи зводити очі і бачити блакитні колодязі між білих хмар, бо з тих колодязів ллється в душу чиста і голуба радість. Тоді до откровення я здатний. Тут же в затворі можу, коли треба, заплющитися і, тримаючи у визорі той осяйний клаптик, знайти у собі вивещений настрій і ту ж таки радість, що заливає мене всього. Господи, – шепчу тоді я ,– дай мені сили для діла, на яке мене поставив. Не диявол керує моїми помислами, а Ти, Господи. Я повторював ту молитву і сльози вибивалися мені на очі. У час же найвищого откровення келію мою заливало бліде, напрочуд чисте світло».
Напрочуд чисте світло – світло, просвітління у Вас виступає часто як вершина візії, пильнування, молитов. Чи це зауважене Вами з джерел, чи у чомусь ваш власний досвід духовний?
Валерій Шевчук
По-моєму, те, що я сказав, цілком накладається на цю цитату. Тобто це моє внутрішнє переконання, моє бачення і розуміння і Бога, і молитви.
Василь Зілгалов
А чи можна просто так, не беручи на себе окрім своїх проблем і бід, яких людина має досить і особливо чужого горя, осягти сутність справжньої християнської молитви? Бо як я читав у Ваших творах, саме такі Ваші, так би мовити, просвітлені герої розуміли справжнє моління не лише за себе, а і за інших людей, котрі у біді, у горі. Тут у молитві якраз і втілюється та головна істина християнства «Возлюби ближнього свого як самого себе».
Валерій Шевчук
Правильно, бо це вкладається саме в добротворення. Ідеться не про добротворення відносно своєї власної особи, а про добротворення відносно близьких – тих, яких ти любиш, яким хочеш допомогти, дати якесь світло, науку, якусь енергію для того, щоб встояти в цьому житті.
Василь Зілгалов
Як Ви вважаєте, всі церкви казали, що є три головних етапи розвитку молитви індивідууму: початковий етап, коли людина освоює ази молитви, коли вона пильнує, б’є поклони, наступний етап, коли вона починає відчувати молитву душею, серцем, і етап, коли людина просто забуває про все і своїм навіть не відчуттям, а своєю внутрішньою світлою енергією звертається до Бога. Як сьогодні ширший загал людей віруючих, чи розуміє він непросту сутність молитви?
Валерій Шевчук
Я думаю, що не завжди. Справа в тому, що дуже часто молитва перетворюється не у витіки енергії, які з’єднуються з Вищим Розумом, а молитва стає так би мовити обрядом, тобто грою у віру в Бога. І відбувається це на формальному рівні, виключаючи оте внутрішнє одкровення, яке мусить укладатися у молитву. Через це я зовсім не вірю, що биття поклонів, цілування ікон і взагалі вклоняння будь-яким кумирам це є віра в Бога, частка того, що складає внутрішню суть молитви. Молитва – це енергетичне наладнання на Вищу Силу, Вищий Розум для того, щоб у цьому світі бути добротворним не тільки самому, а сіяти це світло і довкола себе.
Василь Зілгалов
Ми з Вами розмовляли перед цим, і Ви казали, що у Вас своєрідне бачення молитви, її ролі, її суті, і чи вона може не співпадати якраз із позицією церкви. Що Ви мали на увазі?
Валерій Шевчук
А хіба Ви не помітили?
Василь Зілгалов
Так, я помітив. Тобто чи не було у вас в житті таких випадків або ситуацій, коли Вас церковники обвинувачували у тому, що Ви створюєте своє нове своєрідне аріанство?
Валерій Шевчук
Я не створюю аріанства чи будь-якої секти, бо я висловлюю персональні індивідуальні думки. І не з’єдную довкола себе прихильників цих думок, бо вважаю, що кожна людина, я вже це казав, раз на віки безподібна. А раз так, значить кожна людина без зв’язку з іншими може і повинна виходити на енергетичний зв’язок із Вічним Розумом. Таким чином я не формую жодної секти.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, а такий своєрідний індивідуальний Катехізис, такий своєрідний есей релігійний Ви не пишете?
Валерій Шевчук
Це все закладено в моїх творах, і Ви вже дещо цитували. А того є достатньо.
Василь Зілгалов
Є християнські вчення, котрі різні християнські течії трактують по-різному, а є життя, у тому числі і християнське. Як Ви вважаєте, чи зможе колись саме розумна молитва об’єднати всіх, примирити?
Валерій Шевчук
Я знову наголошую, що я сковородист. Річ у тому, що основа етичної системи Григорія Сковороди була на творення, виховання і формування індивідуальної особистості. Усі ці особистості, які доходять певного рівня розвитку, об’єднуються, за Сковородою, в так звану Горню республіку.. Але ця Горня республіка не має організаційних форм, не має вищого і нижчого начальника – жодних начальників. Є творення духовної сутності в Дусі.
Василь Зілгалов
Якщо ми говоримо якраз про Дух, людина так чи інакше адресує свої молитви, звертається до Вищого Розуму, до Абсолюту, можна це по-різному називати, як в різні часи і філософи, і отці церкви називали, але виникає таке питання. Людина молиться: один молиться формально, один не молиться взагалі, інший молиться дуже глибоко і в такому дусі, про що ми з Вами говоримо, інший кладе руку на Пересопницьке Євангеліє. І тим, особливо, хто кладе руку на Четвероєвангеліє Пересопницьке, той, хто молиться, чи воздасться їм?
Валерій Шевчук
Це складне питання. Людина, яка поклала руку на Євангеліє, чинить обряд. Це не є внутрішнє дійство, це є зовнішнє дійство. А обряд і є зовнішнім дійством. Інша справа, що ця людина вкладає в себе, кладучи руку на цю Книгу. Оце важливо. А відкуплення – це вже підсумок, який від нас не залежить. Він складається впродовж усього нашого життя, і судді тут не ми.
Василь Зілгалов
Коли Ви пишете, Ви розраховуєте на те, що це безпосередньо вплине на читача, на душу людини?
Валерій Шевчук
Я нічого не розраховую. Коли я пишу, я не присутній в цьому світі. Я навіть інколи фізично відчуваю, що не я пишу, що в мене входить енергія, якої я до кінця не розумію, і яка керує мною, а не я нею. Через це процес моєї творчості – стихійний, він виливається з мене. А вже тільки потім, читаючи, я часто сам дивуюся, що і як я написав.
Василь Зілгалов
Пане Шевчук, якщо ми зачепили питання Вищого Розуму, тему Абсолюту, нещодавно я чув таку цікаву думку: російський телеканал, який дає майже щовечора ці передачі Гордона. Там ішлося, що, навіть, сам ведучий цієї передачі сказав, що він схиляється до того, що Вищий Розум створив цей світ і забув за нього.
Валерій Шевчук
Я вважаю, що це – повна дурниця. Не може цей світ, який має колосальну взаємозалежність, перелиття енергії, творення насіння, з якого потім виростає дерево, світову гармонію, людину з її суспільством, з усією складністю її мислення – не можна вважати, що це десь явище провисле в порожнечі. Воно має пряме скерування, прямий зв’язок із Вищим Розумом, а коли цей Розум перестане доглядати цей світ, то йому прийде кінець.
Василь Зілгалов
Хто істинно молиться, той богослов – говорять в церкві. І зовсім не перебільшенням буде твердити, що навчив нероз’єднану ще Церкву істинно молитися Богові, Його Синові і Духові Святому Василій Кападокійський, який залишився у церковній пам’яті Великим. Це, справді, унікальна постать у двохтисячолітній історії християнства, і не лише тільки тому, що ним складено правило чернечого життя. Молитва Василія Великого – тема матеріалу Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Василій Кападокійський залишився у церковній пам’яті Великим не лише тільки тому, що ним складено правило чернечого життя і тому, що щодня лунають за літургією у християнських храмах по всьому світі його "Владико Господи, Отче щедрот...", "Благословляй благословляючих Тебе”. Ні, цього аристократа за народженням таки не розгледіли ще мисливці за сюжетами для телесеріалів. Ну, справді, про кого ще можна сказати, що він онук святого і син святої, сам святий, і рідний брат ще п’яти осіб, проголошених Церквою святими? Тільки про Василія Великого.
Хтось з істориків зауважив, що Василій був не революціонером, не палким бійцем на полях догматичних битв, які краяли у 4 столітті по Різдву Христовому християнський Схід, а обережним і довготерплячим еволюціоністом. Безперечно, син відомого адвоката і учень знаменитого на всю Римську імперію ритора Ліванія, змолоду вирізнявся не лише світським, але й, передовсім, духовним аристократизмом. Саме аристократизмом Духа позначені все життя і всі вчинки Василія – і його небажання брати участь у церковних інтригах, і гордівливе усамітнення на узбережжя Чорного моря тоді, коли охоплений заздрощами єпископ Євсевій не міг пробачити Василію його величезного авторитета серед ченців. Василій вчив нас молитися – так визначив місце святого у християнські історії наш сучасник, чудовий православний проповідник, митрополит Сурозький Антоній. «Молитися треба завжди, – вчив Василій. – Коли їси хліб, піднеси вдячність Тому, хто дав його тобі. Одягаєшся – подякуй Тому, хто дав тобі одяг. Минув день – будь вдячний Тому, хто подарував нам сонце. Коли дивишся на небо і милуєшся красою зірок, молись Владиці видимого і вклонися найкращому Митцеві, який усе це створив».
Роки заглибленого богодумання переконали Василія у необхідності цілковитого молитовного перетворення людської душі заради зустрічі з Богом, зустрічі, котрій нічого не повинно заважати – тільки ти і Він, Він і твоя молитва. “А ти, якщо бажаєш говорити або чути про Бога, – пише Василій, – відмовся від тіла, полиш землю, залиш море, забувай пори року, чинний їхній рух забувай, стань вищий за ефір, пройди зірки, їхні чудеса, велич і користь, благоустрій і світлість”. Научення Василія – не заклик до перетворення світу на монастир – ні, це прагнення зробити пам’ять про Бога наскрізною темою людського життя, пам’ять, яка тільки і може з’єднати небо і землю у кожному дні людського буття.
Якщо б християнський Схід знав сучасні нам черстві некрологи із обов’язковим переліком заслуг покійного, то в ньому б згадали, що Василій за сорок років свого життя склав Літургію, створив чернечі правила і подвижницький статут, написав 16 бесід на різні псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю; 24 бесіди на різні богословські теми; сім аскетичних трактатів; дві книги про Хрещення; книгу про Дух Святий; декілька проповідей і 366 листів різним особам. Але у 4-му столітті для прослави видатних сучасників знаходили набагато більш піднесені слова. Тому Василія Великого назвали «Славою і красою Церкви», «світлом і оком всесвіту», «вчителем догматів» і «палатою вченості».
Мабуть розповіли про це “греки вчення” і бунтівному князеві Володимиру, який зрозумів, що християнство – це не тільки краса східної літургії і прийняв по хрещенню ім’я Василій.
Василь Зілгалов
Що думає про молитву сьогодні один із поводирів вірних? Наш київський кореспондент Тарас Марусик попросив поділитися своїми міркуваннями про суть молитви митрофорного протопресвітера Української греко-католицької церкви, настоятеля дзвіниці і церкви Миколи Доброго отця Валерія Шкарубського.
Тарас Марусик
Отче Валерію, що для Вас означає молитва?
Валерій Шкарубський
Особисто для мене молитва – це як для спортсмена фізичні вправи, тренування перед змаганням – так для мене молитва.
Тарас Марусик
Отче, розглядаєте Ви молитву як свого роду очищення чи якийсь піднесений настрій, настрій якогось духовного натхнення?
Валерій Шкарубський
Перш за все, молитву як очищення потрібно починати з того, що людина через Хрещення народжується, і вже в той момент завдяки тайни Хрещення і миропомазання людина очищується від первородного гріха. Якщо це доросла людина, то вона звільнюється від тих усіх гріхів. А далі, коли людина живе, природньо, що вона, спілкуючись з людьми, може вимаститись, так само їй необхідна сповідь, тобто очищення, звільнення від гріхів. Після сповіді людина має насолоду, ласку Божу на серці і вже тоді за допомогою молитви людина, відчуваючи ту ласку, намагається розбудувати, збільшити ту ласку, а потім вже, аналізуючи, як тільки вона щось погане зробила, вона відчуває, що ту ласку на серці втрачає. Тоді знову аналізується, що повного вона зробила, вона знов приходить до сповіді, сповідується і знов намагається збільшити, розбудувати. Прикладом тому є притчі про гірчичне зерно, яке є маленьке, воно виростає в велике, або закваска, яка маленька, вона виростає в велику.
Тарас Марусик
Тобто в даному разі Ви говорите про молитву як духовне зростання?
Валерій Шкарубський
Так, це саме головне.
Тарас Марусик
Все таки я хотів би трошки уточнити. Існує такий, я б сказав, мовний штамп – очищення через молитву.
Валерій Шкарубський
Очищення через молитву – особисто я з цим трошки не згідний, тому що треба підходити до поняття, що Бог створив людину з любові до людини, щоби поділитися з людиною тим, що Він має. А якщо поділитися тим, що він має, то людина через хрещення, народжуючись, повинна вирости і набути ту силу, яку б вона могла використати для того, щоб взяти те, що їй від Бога належить. Тому людина не повинна жити тільки щоби, маючи на серці якусь тяжкість, вона прийшла до церкви, звільнилася від тієї тяжкості, і все, більше вона до церкви не ходить до тих пір, поки та тяжкість знову не з’явилася. Людина повинна постійно ходити до церкви, працювати над собою.
Тарас Марусик
Отче Валерію, Ви, як священик, коли Ви промовляєте молитву у церкві, чи Ви тоді відчуваєте те, що Ви берете всі ці болі, благання, прохання, які промовляють у молитві разом із Вами і кожен індивідуально миряни?
Валерій Шкарубський
Тут потрібно трошки інакше підходити в такому випадку до поняття молитви. Тому що сам священик особисто, без молитви парафіян, нічого не вартий. Сила священика тільки в спільній молитві з парафіянами. Тому священик, перш за все, повинен не тільки навчити знанню молитви, але і навчити вміти молитися. А потім священик спільно з людьми об’єднується в тій спільній молитві до Бога. Зміст служби Божої полягає в примиренні. Примирення з Богом неможливо до тих пір, поки людина не примириться зі своїм ближнім. В тому і полягає зміст примирення, що людина примиряється в любові і, об’єднуючись в спільну молитву, разом із священиком та сила молитви звертається з примиренням до Бога. І в тому полягає весь зміст зросту парафіяльно-церковного.
Тарас Марусик
Ви сказали, що сила священика у своїх мирянах тоді, коли всі об’єднуються у молитві, у примиренні. Але я б хотів накласти на це міжконфесійну реальність України. Чи Ви говорите про молитву в у будь-якій церкві, чи є різниця і між молитвами у так званих канонічних і так званих неканонічних церквах?
Валерій Шкарубський
Молитва власне полягає в тому, що людина, молячись, розбудовує своє серце, тобто постійна праця над собою. І не має значення, де людина молиться. Вона може ходити туди, де миліше її серцю, і, вже приходячи в той храм, вона відчуває силу молитви в тому храмі. Природно, що людина, якщо відчуває в тому храмі силу молитви більше для себе, ніж в іншому храмі, вона залишається. І в тому полягає весь зміст, що людина повинна постійно працювати над своїм зростом духовним. Чому я сказав., що молитва для мене як спорт для спортсмена? Тому що спортсмен вибирає для себе тренера. Так само і людина вибирає для себе духівника. Так само, ідучи в іншу церкву, вона шукає для себе сильнішого духівника. Це є нормальне явище.
Тарас Марусик
Ви своїм мирянам ніколи не кажете: «Не йдіть у ту церкву»?
Валерій Шкарубський
Я завжди своїм мирянам кажу: «Іди туди, куди миліше твоєму серцю».
Василь Зілгалов
Якщо буде страшний суд Божий над людством, то, мабуть, чи не одним із головних свідків від України на цьому Божому суді буде Василь Стус, багатостраждальний український поет, що загинув у радянській в’язниці. Послухайте не завершення нашої програми його поетичне слово-молитву.
Слово-молитва Василя Стуса:
Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни, Пірну я у Тебе, Ти – в мене пірни, Бо вирвався стогін, кудлатий, як дим, Не хочу пробути ні добрим, ні злим. Жорстока розплата – минуле життя, І кров постигає. Звіряче виття Уже закушпелило погляд німий, Од цих несусвітних страшних веремій, Не хочу й на очі – ні ночі, ні дня, Простую наосліп – іду навмання, Та кожного кривда мене обпіка І падає в серце солоно-гірка Сльоза спроневіри: людино, єси Твоєї біди це страшні голоси, Бажання добра із передсвіту тьми, Не злодій конає – конаємо ми. У грудях ропавий бубнявіє щем За цих баляндрасників, дурнів, нікчем, І гостре бажання зринає як рик: Ще вистане мужності вибути вік, Ще виживу, вистою, викричу я – Допоки поглине мене течія. Хай світ збожеволів, та розум ясний І зісподу входить у витлінні сни. Ще треба терпіти і марне – клясти. Лиш ти мене, Господи-Боже, прости!
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму «Споконвіку було Слово». На все добре. До нових зустрічей в ефірі.
