Прага, 14 березня 2003 – Одним із надзвичайно важливих аспектів дискусій навколо іракської кризи є проблема курдів, які у прилеглих районах Іраку й Туреччини десятиліттями безуспішно борються за створення незалежної держави або принаймні за широку автономію.
Ні Ірак, ні Туреччина, яка нещодавно відмовилася надати американським підрозділам свої військові бази для проведення воєнної акції в Іраку, не зацікавлені у створенні курдської держави. Обидві країни, на територіях яких проживає найбільша кількість курдів, завжди послідовно і жорстоко розправлялися із курдським рухом за незалежність. Під час війни у Перській затоці 90-го року курди на півночі Іраку підняли повстання. Саддам Гусейн не завагався застосувати проти повстанців хімічну зброю, іракські підрозділи влаштували в іракському Курдистані криваву бійню. Тим часом, на турецькому боці боротьба курдів за автономію теж не припинялася. Захопленого турецькими підрозділами курдського лідера Очалана від смертної карти врятував лише тиск з боку лідерів країн Європейського союзу. Нині у воєнній акції проти режиму Саддама Гусейна курди вбачають черговий шанс здобути незалежність. До речі, на півночі Іраку, який оголошено зоною заборони польотів іракської авіації, курди вже контролюють райони свого скупчення і з надією очікують воєнного удару США по Іраку. У Туреччині, яка днями відмовила у наданні американським підрозділам своїх військових баз для воєнної акції, курдська проблема викликає надзвичайно серйозне занепокоєння. Під час воєнної акції до Туреччини можуть рушити десятки тисяч курдських біженців і знову відновити конфлікт. Далі, удар по Іраку може призвести до створення в майбутньому федерації, в якій курди отримають автономію. Це запалить курдів і на турецькому боці до дальшої боротьби за незалежність. Останнім, можна сказати, антикурдським актом з боку констутуційного суду Туреччини було четвергове рішення заборонити курдську, а радше - прокурдську політичну партію, яка, за словами голови суду Мустафи Буміна, «надає допомогу і підбурює терористичну організацію», тобто раніше заборонену Курдську робітничу партію (скорочено КРП), яку очолював Очалан. У 90-х роках унаслідок боїв між турецькими військами і збройними загонами КРП загинуло приблизно 30 тисяч людей, серед яких значна частина цивільного населення з обох боків. До цього слід додати, що нині курдські лідери на іракському боці запропонували американському командуванню свою територію і допомогу у випадку воєнної акції. Після відмови турецького парламенту надати турецькі військові бази для розміщення американських підрозділів, представник Пентагону заявив про можливість реалізації запасного плану, який передбачає розташування десантних військ, базованих нині в Італії, на території іракського Курдистану. Тим часом турецькі керівники, які у рамках намагань вступити до Європейського союзу, оглядаються на європейських лідерів Ширака і Шредера, заявляють, все ж таки, що вони сподіваються на те, що Рада безпеки ООН схвалить другу резолюцію у справі Іраку і тоді Туреччина без проблем надасть американським військам свої бази.
Ні Ірак, ні Туреччина, яка нещодавно відмовилася надати американським підрозділам свої військові бази для проведення воєнної акції в Іраку, не зацікавлені у створенні курдської держави. Обидві країни, на територіях яких проживає найбільша кількість курдів, завжди послідовно і жорстоко розправлялися із курдським рухом за незалежність. Під час війни у Перській затоці 90-го року курди на півночі Іраку підняли повстання. Саддам Гусейн не завагався застосувати проти повстанців хімічну зброю, іракські підрозділи влаштували в іракському Курдистані криваву бійню. Тим часом, на турецькому боці боротьба курдів за автономію теж не припинялася. Захопленого турецькими підрозділами курдського лідера Очалана від смертної карти врятував лише тиск з боку лідерів країн Європейського союзу. Нині у воєнній акції проти режиму Саддама Гусейна курди вбачають черговий шанс здобути незалежність. До речі, на півночі Іраку, який оголошено зоною заборони польотів іракської авіації, курди вже контролюють райони свого скупчення і з надією очікують воєнного удару США по Іраку. У Туреччині, яка днями відмовила у наданні американським підрозділам своїх військових баз для воєнної акції, курдська проблема викликає надзвичайно серйозне занепокоєння. Під час воєнної акції до Туреччини можуть рушити десятки тисяч курдських біженців і знову відновити конфлікт. Далі, удар по Іраку може призвести до створення в майбутньому федерації, в якій курди отримають автономію. Це запалить курдів і на турецькому боці до дальшої боротьби за незалежність. Останнім, можна сказати, антикурдським актом з боку констутуційного суду Туреччини було четвергове рішення заборонити курдську, а радше - прокурдську політичну партію, яка, за словами голови суду Мустафи Буміна, «надає допомогу і підбурює терористичну організацію», тобто раніше заборонену Курдську робітничу партію (скорочено КРП), яку очолював Очалан. У 90-х роках унаслідок боїв між турецькими військами і збройними загонами КРП загинуло приблизно 30 тисяч людей, серед яких значна частина цивільного населення з обох боків. До цього слід додати, що нині курдські лідери на іракському боці запропонували американському командуванню свою територію і допомогу у випадку воєнної акції. Після відмови турецького парламенту надати турецькі військові бази для розміщення американських підрозділів, представник Пентагону заявив про можливість реалізації запасного плану, який передбачає розташування десантних військ, базованих нині в Італії, на території іракського Курдистану. Тим часом турецькі керівники, які у рамках намагань вступити до Європейського союзу, оглядаються на європейських лідерів Ширака і Шредера, заявляють, все ж таки, що вони сподіваються на те, що Рада безпеки ООН схвалить другу резолюцію у справі Іраку і тоді Туреччина без проблем надасть американським військам свої бази.
