Прага, 9 квітня 2003 року - У нинішніх подіях довкола Іраку помітну роль відіграє так званий курдський фактор. Збройні формування курдів разом з американськими військовими ведуть бойові дії проти підрозділів іракської армії на Півночі Іраку. Курдське питання також залишається предметом гострих дискусій між Сполученими Штатами і Туреччиною. Офіційна Анкара побоюється, що посилення курдської автономії на Півночі Іраку може посилити сепаратистські настрої курдів на турецькій території.
На Півночі Іраку проживає близько 4 мільйонів курдів. А загалом чисельність курдів, за приблизними даними, сягає 30 мільйонів. Курди є найчисленнішою нацією у світі, які, за збігом історичних обставин, позбавлені можливості на національне самовизначення, тобто, позбавлені права на власну державу.
Історичну територію, котру населяли та й, власне, населяють курди, на сьогодні поділено між чотирма державами – Туреччиною, Іраном, Іраком та Сирією. Невелика територія, яку населяли курди, нині належить також Вірменії.
Більша частина курдів (близько 47 відсотків) проживає на східно-південних теренах Туреччини. 32 відсотки – в Ірані, а в Іраку – близько 16 відсотків.
Починаючи з 1970-их років правляча в Іраку партія Баас на чолі з Саддамом Гуссейном, розпочала переслідування курдів, як неарабської етнічної меншини. А в 1988 році під час ірано-іракської війни режим Саддама Гуссейна, звинувативши курдів у симпатіях до противника, використав проти курдського населення міста Халаб’ї хімічну зброю. Іракські війська бомбардували місто, використавши гірчичний та інші отруйні гази. Таким чином, вперше у світовій історії держава застосувала хімічну зброю проти своїх же громадян.
У результаті цієї хімічної атаки близько 5 тисяч цивільних осіб загинули і понад 10 тисяч отримали поранення та отруєння. І досі серед мешканців міста Халаб’ї надто високий рівень поширення таких хвороб, як рак, порушення нервової системи, а також мають місце вроджені дефекти.
У 1991 році, після поразки у війні з Кувейтом, на захист якого виступила міжнародна коаліція на чолі зі Сполученими Штатами, курди зміцнили свою автономію на півночі Іраку. Три курдські провінції були оголошені «зонами безпеки», куди доступ іракським військам був заборонений. Таким чином, уже 12 років на півночі Іраку існує автономне територіальне утворення – так званий іракський Курдистан. Щоправда, поза згаданими трьома провінціями, під контролем іракської влади залишилася інша територія, яку історично заселяли курди. Йдеться, зокрема про два великі міста Мосул і Кіркур, багаті на нафту.
На Півночі Іраку нині активно діють дві політичні воєнізовані структури курдів: Патріотичний союз Курдистану і Демократична партія Курдистану. Ці організації у нинішніх воєнних діях допомагають американським військам. У збройному протистоянні з іракськими військами задіяні курдські загони, відомі під назвою «пешмерга», що в перекладі означає «готові померти».
Досі лідери іракських курдів заявляли, що у повоєнному Іраку їх влаштує статус широкої автономії.
Тим часом, своє занепокоєння і далі висловлює влада Туреччини, яка заявляє, що введе на Північ Іраку свої війська, якщо під контроль курдів потраплять нафтові свердловини. Офіційна Анкара побоюється, що доступ іракських курдів до нафтового промислу посилить сепаратистські настрої серед курдів з обох сторін кордону.
Офіційний Вашингтон вже не раз закликав владу в Анкарі відмовитися від планів скерувати на Північ Іраку турецькі війська, що могло б значно ускладнити і без до того непросту ситуацію в регіоні.
На Півночі Іраку проживає близько 4 мільйонів курдів. А загалом чисельність курдів, за приблизними даними, сягає 30 мільйонів. Курди є найчисленнішою нацією у світі, які, за збігом історичних обставин, позбавлені можливості на національне самовизначення, тобто, позбавлені права на власну державу.
Історичну територію, котру населяли та й, власне, населяють курди, на сьогодні поділено між чотирма державами – Туреччиною, Іраном, Іраком та Сирією. Невелика територія, яку населяли курди, нині належить також Вірменії.
Більша частина курдів (близько 47 відсотків) проживає на східно-південних теренах Туреччини. 32 відсотки – в Ірані, а в Іраку – близько 16 відсотків.
Починаючи з 1970-их років правляча в Іраку партія Баас на чолі з Саддамом Гуссейном, розпочала переслідування курдів, як неарабської етнічної меншини. А в 1988 році під час ірано-іракської війни режим Саддама Гуссейна, звинувативши курдів у симпатіях до противника, використав проти курдського населення міста Халаб’ї хімічну зброю. Іракські війська бомбардували місто, використавши гірчичний та інші отруйні гази. Таким чином, вперше у світовій історії держава застосувала хімічну зброю проти своїх же громадян.
У результаті цієї хімічної атаки близько 5 тисяч цивільних осіб загинули і понад 10 тисяч отримали поранення та отруєння. І досі серед мешканців міста Халаб’ї надто високий рівень поширення таких хвороб, як рак, порушення нервової системи, а також мають місце вроджені дефекти.
У 1991 році, після поразки у війні з Кувейтом, на захист якого виступила міжнародна коаліція на чолі зі Сполученими Штатами, курди зміцнили свою автономію на півночі Іраку. Три курдські провінції були оголошені «зонами безпеки», куди доступ іракським військам був заборонений. Таким чином, уже 12 років на півночі Іраку існує автономне територіальне утворення – так званий іракський Курдистан. Щоправда, поза згаданими трьома провінціями, під контролем іракської влади залишилася інша територія, яку історично заселяли курди. Йдеться, зокрема про два великі міста Мосул і Кіркур, багаті на нафту.
На Півночі Іраку нині активно діють дві політичні воєнізовані структури курдів: Патріотичний союз Курдистану і Демократична партія Курдистану. Ці організації у нинішніх воєнних діях допомагають американським військам. У збройному протистоянні з іракськими військами задіяні курдські загони, відомі під назвою «пешмерга», що в перекладі означає «готові померти».
Досі лідери іракських курдів заявляли, що у повоєнному Іраку їх влаштує статус широкої автономії.
Тим часом, своє занепокоєння і далі висловлює влада Туреччини, яка заявляє, що введе на Північ Іраку свої війська, якщо під контроль курдів потраплять нафтові свердловини. Офіційна Анкара побоюється, що доступ іракських курдів до нафтового промислу посилить сепаратистські настрої серед курдів з обох сторін кордону.
Офіційний Вашингтон вже не раз закликав владу в Анкарі відмовитися від планів скерувати на Північ Іраку турецькі війська, що могло б значно ускладнити і без до того непросту ситуацію в регіоні.
