Прага, 8 квітня 2003 – Це, здається, Володимир Ульянов – Ленін назвав колись п’ятим колесом до воза російської дійсності реформу місцевого самоуправління в Росії і створення в імперії земств. Хоча останні, як виявилося, не були вже такими й зайвими. Та вислів про непотрібність політичного апендиксу в політичному механізмі держави залишився як афоризм. Чимало відомих у світі політологів у оцінках нового реформаторського проекту українського президента схильні якраз до оцінки недоречності багатьох його складових. Так швед Андерс Аслунд вважає, що запропоновані Леонідом Кучмою пропозиції «в принципі не демократичні». Відомий фахівець з України навіть запитав себе при цьому:«Якщо це жарт...», і потім згадав про щось більш природне для політики. Так чи потребує віз української демократії додаткової тяги?
Той же Андерс Аслунд вважає, що нинішній українській державі не вистачає внутрішньої політичної рівноваги, а не додаткових коліс у вигляді нових органів влади. Відомий експерт американського фонду Карнегі вважає, що вибори на пропорційній основі і реальна влада парламенту – дві найважливіші умови для української демократії та економіки цієї держави. Аслунд переконаний, що при пропорційних виборах важко контролювати парламент, і лише такі вибори роблять цей орган більше підконтрольним виборцям та підвищують його ефективність. Справжня парламентська влада має повністю формувати уряд і прямо за нього відповідати.
Багато спостерігачів запитують, чому нинішній президент України так тримається за чотири силових портфелі уряду і в своїх нових пропозиціях? Якраз щодо демократичних засад в українських силових структурах, службі безпеки, МВС, армії, досить влучно сказав швейцарський аналітик Анджей Каркошка: «А хто чув про демократичний контроль над цими силами?» І сам же й відповів:«Ніхто!». Цей фахівець з швейцарського центру демократичного контрою над збройними силами не має сумніву, що «в Україні синдром держави-піраміди, де зміна політичної системи, впровадження засад демократичного життя відбувається не внаслідок демократичного натиску суспільства, а навпаки : згори донизу. Суспільство не прагне тих змін, а часом не хоче їх утілення».
Представники українських політичних опозиційних сил, наприклад УНП, вважають, що пропозиції реформ з боку президента, в основному, «містять правове безглуздя, яке приховує наміри до вічної влади». Чи не в них натякається на п’яте колесо до воза українських реформ? А деякі спостерігачі висловлюють навіть міркування про те, що основна хитрість пропонованих політичних змін у пропонованому двопалатному парламенті для України, бо він, як і в республіках Середньої Азії, виявиться буфером, а може й колесом, між президентом та іноді бунтівною нижньою палатою. Такі аналітики вважають, що «саме менш численні сенати, прив’язані до місцевих адміністрацій, пробуксовують не лише спроби імпічменту глави держави, але просто не дають «зелене світло» законопроектам, які йдуть урозріз з генеральної лінією президента. Крім того, при такому устрої «нижні» депутати можуть поводитися скільки завгодно опозиційно, спускати пару, але на загальних процесах в країні це не позначиться.»
В процесі нинішніх дискусій довкола президентського проекту конституційних реформ так і не видно ясних перспектив для пропорційних виборів і більшої прозорості української політики, вважає відомий у Києві політолог Олексій Гарань. Так чим є нові реформаторські зусилля української влади – намаганням створити п’яте колесо чи друге дишло до воза української демократії? А може, йдеться про принципово нові віжки для головного керманича цього воза? Це покаже лише час, котрий неухильно відправляє події української демократії в минуле і невблаганно очікує нових змін.
Той же Андерс Аслунд вважає, що нинішній українській державі не вистачає внутрішньої політичної рівноваги, а не додаткових коліс у вигляді нових органів влади. Відомий експерт американського фонду Карнегі вважає, що вибори на пропорційній основі і реальна влада парламенту – дві найважливіші умови для української демократії та економіки цієї держави. Аслунд переконаний, що при пропорційних виборах важко контролювати парламент, і лише такі вибори роблять цей орган більше підконтрольним виборцям та підвищують його ефективність. Справжня парламентська влада має повністю формувати уряд і прямо за нього відповідати.
Багато спостерігачів запитують, чому нинішній президент України так тримається за чотири силових портфелі уряду і в своїх нових пропозиціях? Якраз щодо демократичних засад в українських силових структурах, службі безпеки, МВС, армії, досить влучно сказав швейцарський аналітик Анджей Каркошка: «А хто чув про демократичний контроль над цими силами?» І сам же й відповів:«Ніхто!». Цей фахівець з швейцарського центру демократичного контрою над збройними силами не має сумніву, що «в Україні синдром держави-піраміди, де зміна політичної системи, впровадження засад демократичного життя відбувається не внаслідок демократичного натиску суспільства, а навпаки : згори донизу. Суспільство не прагне тих змін, а часом не хоче їх утілення».
Представники українських політичних опозиційних сил, наприклад УНП, вважають, що пропозиції реформ з боку президента, в основному, «містять правове безглуздя, яке приховує наміри до вічної влади». Чи не в них натякається на п’яте колесо до воза українських реформ? А деякі спостерігачі висловлюють навіть міркування про те, що основна хитрість пропонованих політичних змін у пропонованому двопалатному парламенті для України, бо він, як і в республіках Середньої Азії, виявиться буфером, а може й колесом, між президентом та іноді бунтівною нижньою палатою. Такі аналітики вважають, що «саме менш численні сенати, прив’язані до місцевих адміністрацій, пробуксовують не лише спроби імпічменту глави держави, але просто не дають «зелене світло» законопроектам, які йдуть урозріз з генеральної лінією президента. Крім того, при такому устрої «нижні» депутати можуть поводитися скільки завгодно опозиційно, спускати пару, але на загальних процесах в країні це не позначиться.»
В процесі нинішніх дискусій довкола президентського проекту конституційних реформ так і не видно ясних перспектив для пропорційних виборів і більшої прозорості української політики, вважає відомий у Києві політолог Олексій Гарань. Так чим є нові реформаторські зусилля української влади – намаганням створити п’яте колесо чи друге дишло до воза української демократії? А може, йдеться про принципово нові віжки для головного керманича цього воза? Це покаже лише час, котрий неухильно відправляє події української демократії в минуле і невблаганно очікує нових змін.
