Київ, 4 квітня, 2003 року.
Юлія Жмакіна
Уперше за 7 років існування в Україні інституту Уповноваженого із прав людини, українці дістали змогу почути звіт Уповноваженої із прав людини в Україні ВР України Ніни Карпачової про те, як захищають права українських заробітчан за кордоном. За словами Ніни Карпачової, означена проблема перетворилася на проблему державної ваги. З подробицями на цю тему Майя Нагорняк.
Майя Нагорняк
На думку Уповноваженої із прав людини, ситуація із дотриманням прав та захистом у емігрантів є катастрофічною, а буде ще гіршою. Оскільки головний чинник ,економічне становище, погіршується. Ніна Карпачова зазначила, що найгірша ситуація із бідністю та безробіттям спостерігається у Закарпатській області, в Криму, на Херсонщині, Луганщині, Волині. Мешканці цих регіонів є потенційними заробітчанами за кордоном. Загалом, в Україні кожен 4-й українець не має коштів на задоволення своїх елементарних потреб. За даними Ніни Карпачової, нині в Україні 3 млн. безробітних. Про кількість українських мігрантів детально - Ніна Карпачова.
Ніна Карпачова
В українських офіційних та неофіційних джерелах загальна кількість українських емігрантів коливається від 2-х до 7-ми млн. осіб. За експертними оцінками посольства України, тільки в РФ тимчасово працює близько 1 млн. українських громадян. За даними Міністерства закордонних справ, у Польщі працює близько 300 тис. громадян України, в Чехії – 200 тисяч, в Португалії – 150 тисяч, в Італії – 500 тисяч, в Іспанії – до 100 тисяч. Всього ,за експертними даними МЗС України, за кордоном на заробітках нелегально перебуває близько 2-х млн. громадян України. В даних Уповноваженої у питаннях з прав людини 5млн. громадян України, які щороку перебувають за межами держави на заробітках. Якщо взяти до уваги, що в Україні нараховується 28 млн. громадян працездатного віку, то кожен 5-й економічно активний українець працює в іншій державі.
Майя Нагорняк
Але заробітчанський хліб є дуже гірким. Ніна Карпачова наголосила на грубих порушеннях прав українських мігрантів під час позбавлення їх волі за кордоном та у випадку загибелі, смерті. Чимало проблем виникає у в’язницях Чехії. Особливо, це стосується порушення санітарно-гігієнічних норм утримання ув’язнених. Упродовж останніх трьох років ув’язнені українські заробітчани влаштовували заворушення з голодуваннями.
Ще один приклад - справа 6-ти моряків України пароплава “Фунда”. Вони були засуджені до 10 років позбавлення волі та сплати 12 тисяч доларів США. Морякам інкримінували ввезення до Греції нелегальних мігрантів. Завдяки Уповноваженому у питаннях з прав людини парламентарію Юрія Крука вдалося перевести ув’язнених українських моряків на сприятливіший режим утримання у тюрмі.
Позбавлені волі заробітчани можуть бодай волати про свої порушені права, а у загиблих заробітчан цього бути не може.
Громадянина Чехії Ореста зі Львівщини затримали в Чехії за підозрою у вчиненні злочину проти громадянки цієї країни. За певний час родичам повідомили, що Орест повісився. За твердженням матері , на тілі померлого були травми і синці. Наразі дані української медичної експертизи і чеської відрізняються. Уповноважений із прав людини контролює справу. А прикладів безліч, що приводить до певних рішень у захисті прав українських заробітчан за кордоном. Майя Нагорняк “Радіо “Свобода”, Київ.
Юлія Жмакіна
На тему заробітчан і відповідальності за них, яку б мала нести українська держава, у прямому ефірі однієї з передач «Вечірньої “Свободи» цього тижня дискутували представник СДПУ(о) Петро Писарчук і СПУ Йосип Вінський. Оскільки ще однією темою для обговорення цієї передачі була підготовлена програма уряду Віктора Януковича, то тему масового заробітчанства закордоном гості коментували крізь призму урядової програми...
Петро Писарчук
Я б цю проблему розділив на два аспекти. Зрозуміло, що це проблема і потрібно створювати робочі місця, щоб заробітна плата стала стимулюючим фактором у розвитку економіки. В такій ситуації, в якій опинилася сьогодні Україна, були всі країни. В тому числі і США в 30-ті роки, Японія і Німеччина після війни. Але ми не спостерігали там такого масового виїзду людей у пошуках легшого хліба. Я перепрошую, я знаю, що то - важкий хліб. Але ми повинні себе поважати, бо інколи замість того, щоб працювати, шукати шляхи самореалізації тут, ми їдемо і продаємо свою працю дуже дешево за кордон. Сьогодні у моєму виборчому окрузі є 600 вакантних місць, на які важко сьогодні підібрати кваліфікованих робітників.
Йосип Вінський
На мій погляд, зовсім неадекватно відображена ця проблема у програмі уряду, фактично, вона не відображена зовсім. Вона вимагає негайного вирішення. Вирішення одне : дати роботу тут в Україні. Але є ще одна проблема: ті, хто працюють тут ,отримують зарплату 180 гривень, яка не дає їм можливість виживати. З цієї точки зору, ця проблема також не вирішується з боку діяльності уряду, бо там написано 15% від росту зарплати, але ж ви розумієте, що це нічого не вирішує. Тобто, передумови, щоб люди тікали за межі України, залишаються. З одного боку, немає роботи, з іншого боку, низька зарплата...
Петро Писарчук
Одне слово: роботу у всьому світу дає не уряд, а дає працедавець. І тому завдання уряду – створити сприятливі умови для підприємця.
Юлія Жмакіна
Українським законодавством проголошена свобода слова і заборонена політична цензура. На цьому постійно наголошують представники державної влади, заявляючи про відсутність перешкод у роботі засобів масової інформації. А в разі порушень прав журналістів, радять їм звертатися до суду.
Однак, якою є ситуація зі свободою слова в Україні насправді? І чи може журналіст захистити себе в суді? Про це йшлося на сьогоднішній прес-конференції у Києві під промовистою назвою: “Свобода журналістики – декларації та українська реальність”.
Слово нашому київському кореспонденту Віктору Міняйлу.
Віктор Міняйло
“Декларації української влади про свободу слова та заборону цензури суттєво відрізняються від реальних дій”, - заявив на прес-конференції координатор громадського комітету національної безпеки України Олексій Толкачов.
Олексій Толкачов
Свобода слова і свобода журналістики у нашій державі – це потужна і міцна запорука демократизації української держави. І тому ми дотримуємось позиції : журналіст з зав'язаним ротом –це спосіб тримання суспільства за гратами у диктатури, у кланово-мафіозних структур.
Віктор Міняйло
Далі пан Толкачов зазначив, що його вразила заява керівника інформаційного управління Адміністрації Президента України Сергія Васильєва та інших високих посадових осіб про відсутність цензури в Україні і що журналісти, в разі порушення їх прав, мають звертатися до суду. Про реалії таких звернень на прес-конференції говорив журналіст Володимир Бойко.
Рік тому в редакції видання “Обком -Нет” співробітники податкової поліції провели обшук, вилучили комп’ютери та документи, а працівники в наручниках були доставлені в чергову частину податкової міліції. Керівництво податківців заявляло, що видання фіктивне, а його працівники насправді займалися конвертацією грошей. Коли журналісти подали позов на захист честі та гідності, судді призначили експертизу вмісту вилучених комп’ютерів за рахунок позивача. Тобто, справа не розглядатиметься доти, доки журналісти не заплатять майже 3 тисячі гривень.
Інший приклад Володимир Бойко навів з власного досвіду. Вже понад рік триває його суперечка з податківцями, які звинувачують журналіста в ухиленні від сплати податків. Проти В. Бойка порушена кримінальна справа. Хоча, за його словами, багато експертиз довело, що він сплатив податків на 186 гривень понад норму. “Це не цензура. За часів Головліту не відрізали голови”, - заявив В. Бойко.
Володимир Бойко
Цензура – це було велике благо для нас. Ми чітко знали, що можна писати, що не можна писати, куди нести, де літувати. До 90-го року. Це не є цензура. Це просто злочинна діяльність, яка передбачена кримінальним кодексом.
Віктор Міняйло
За коментарем я звернувся до начальника головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України Сергія Васильєва.
Сергій Васильєв
Існує встановлений законом порядок оскарження неправомірних дій стосовно того, хто порушив права журналістів. Я вважаю, якщо десь хтось, в якомусь судді не приймає цю заяву, це ще не означає, що ця норма не існує в законодавстві. В будь-якій країні світу треба доводити свою правоту через суд. Я не вважаю, що Україна в цьому може бути винятком. Як журналіст, можу сказати, що у випадку, коли хтось намагається перешкодити мені скористатися конституційним правом, я буду доводити своє право і буду намагатися здійснити його згідно з чинним законодавством. Звісно, коли ніхто не ходив до суду або зіткнувся з конкретним нерозумінням того чи іншого судді застосувати певну норму закону, то це ще не означає, що в Україні суди не розглядають позови, пов’язані із захистом честі і гідності журналістів. Скажімо, позови, які пов’язані з перешкоджанням діяльності журналістів.
Віктор Міняйло
Віктор Міняйло для “Радіо “Свобода”, Київ.
Юлія Жмакіна
До порушеної теми: «чи є в Україні свобода слова» додам, що у четвер Верховна Рада ухвалила закон, яким законодавчо закріпила визначення поняття "цензура" i зменшила розмір суми позовів до засобів масової інформації.
В законі сказано, що цензурою вважається будь-яка вимога щодо попереднього узгодження інформації мас-медіа, яка може виходити як від органів влади, так і від власників засобів масової інформації. При цьому обумовлено, що органи влади можуть вимагати від ЗМІ спростування інформації.
Закон також звільняє журналістів від відповідальності за поширення закритої інформації, якщо суд схвалить рішення про суспільну її значимість.
Окрім цього, в законі сказано, що в разі приховування або ненадання інформації посадовими особами стягується штраф у розмірі від 15-ти до 25-ти неоподаткованих мінімумів. А повторне ненадання інформації карається штрафом від 25-ти до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів.
Останнім часом в Україні знову з‘явилися нові фальшиві листівки і газети. І знову, за таємничим збігом обставин, це листівки від імені лідера “Нашої України” Віктора Ющенка та випуски неофіційного рупору блоку Юлії Тимошенко – газети “Вечерние вести”. І цього разу фальшивки розповсюджують у провінції ,очевидно, з розрахунку на політичну необізнаність місцевих мешканців.
Цю ситуацію взявся проаналізувати наш київський колега Сергій Грабовський. Йому слово.
Сергій Грабовський
Скажімо, остання спроба розповсюдити фальшивки газети “Вечерние вести”, матеріали якої могли б загнати клинця у стосунки між різними групами опозиції, була здійснена у березні. Правоохоронні органи виявилися традиційно неспроможними виявити замовників і поширювачів фальшивого випуску газети. Ще більш фантастична історія розвивається з листівкою зі зверненням псевдо - Ющенка до українських селян.
Нагадаю, що минулого місяця 750 -тисячний наклад таких листівок був затриманий правоохоронцями у Києві. Проте, як бачимо, невідомі доброзичливці знайшли кошти, щоб надрукувати новий наклад і розповсюдити його на Кіровоградщині. Упродовж цього тижня симпатики блоку ”НУ” зібрали десятки тисяч листівок, які на вулицях сіл і міст просто цілими пачками були прибиті цвяхами до стовпів та дерев. Тільки у Новомиргороді зібрано близько 5 тисяч листівок. На цих листівках, ясна річ, немає вихідних даних. Правоохоронці, зрозуміло, до цих пір не затримали ще жодного розповсюджувача. Не покладаючи надії на правоохоронні органи, в багатьох містах патрулюють групи активістів “НУ”. Все це скидалося на якусь фантасмагорію, якби не деякі знакові моменти:
1. Розповсюдження фальшивих листівок від імені опозиційних кандидатів та фальшивих випусків опозиційних видань почалося ще на президентських виборах 1999-го року і продовжилося під час парламентських виборів 2002-го року, правоохоронні органи досі ще не знайшли жодних замовників цих політичних провокацій.
2. Зафіксовані за останні місяці кілька спроб розповсюдити фальшиві листівки від імені Віктора Ющенка та фальшиві випуски газети “Вечерние вести”, пов’язаної з блоком Юлії Тимошенко, засвідчують можливість якихось політичних подій, до яких готуються ті, хто фальшивками прагне дискредитувати опозицію.
3. За всіма цими акціями стоять дуже грошовиті люди. Адже сумарна вартість друку фальшивок, не рахуючи коштів на їхнє розповсюдження, тягне на мільйони гривень.
4. Звернімо увагу на зміст звернень до українського селянства від імені псевдо-Ющенка. Скажімо, що добре відома селянам аграрна реформа, започаткована Указом Президента України в 99-му році, мало що дала їм. Що ж пише псевдо-Ющенко про цю реформу, хвалячись, що саме він її впровадив? А ось що: “ця реформа була погоджена з кращими фахівцями світового банку і міжнародного валютного фонду, її підтримав уряд США і особисто тодішній президент США Білл Клінтон. Вже за перший рік мого прем’єрства було ліквідовано більше 10 тисяч колгоспів. Я вважаю, що це був вражаючий успіх”.
Тим більше,що селяни зараз гірше живуть без колгоспів, ніж у колгоспах брежнєвської доби. Не тому, що колгоспний лад був соціально та економічно ефективний, а зовсім із інших причин. І висновки підсовують автори листівок. Спробуємо його реконструювати. Отже, за вказівкою США, Ющенко ліквідував все хороше, що було в їхньому житті, а землю хоче передати американським злодіям. От всі канали телебачення ведуть мову про те, що американці загарбують в Іраку землю, того ж, бачте, хоче Ющенко для України.
Знову цитата: “ З точки зору ринкової економіки не має значення, хто і звідки приніс гроші. Головне, щоб гроші були. Під час своєї останньої поїздки до США я глибоко і детально обговорював це питання з поважними банкірами, видатними американськими підприємцями та високими урядовими посадовцями. Ми домовилися, що, коли я стану президентом України, нам остаточно допоможуть закінчити реформування українського села. Згідно з домовленістю, кращі агрофірми США і Канади отримають найкращі ділянки українських чорноземів і надішлють нам кілька тисяч своїх представників. Працелюбні американські фермери стануть справжніми господарями землі. Фермерський період стане завершальним періодом аграрної реформи. Наша земля знайде, нарешті, свого довгоочікуваного господаря”.
Я прошу пробачення у слухачів за розлогу цитату, але вона якнайкраще засвідчує настанову справжніх авторів листів – виставити В. Ющенка таким собі агентом американського імперіалізму. Зіграти на закладених ще “совєтським” періодом антизахідних настановах українського обивателя. І що впадає в очі: на аналогічній антиамериканській та антиющенківській риториці будують свою діяльність вже тривалий час деякі українські телеканали, контрольовані впливовими олігархічними кланами. І, ймовірно, замовники фальшивок не будуть знайдені, а кількість звернень псевдо–Ющенка і псевдо–Тимошенко ( а там, дивись, і псевдо–Мороза ) буде зростати, і це означає, що наближаються якісь переломні політичні події. Цікаво, які саме? Що зможе протиставити цим діям українська опозиція? Сергій Грабовський “Радіо “Свобода”, Київ.
Юлія Жмакіна
Нагадаю, ви слухаєте підсумкову передачу Радіо Свобода «7 днів демократії».
Нині, коли війська антисаддамівської коаліції перебувають на підступах до столиці Іраку – Багдада, стає зрозуміло, що дні режиму Саддама Гуссейна полічені. Тим часом у Сполучених Штатах і далі активно обговорюють питання про впровадження демократичного ладу в Іраку після війни. Наш нью-йоркський кореспондент Юрій Дулерайн розповідає.
Юрій Дулерайн
Американцям йдеться про серйозну проблему. В арабському світі на Близькому Сході досі немає жодної демократичної країни. Самі монархії, диктатури, напівдиктатури, авторитарні режими. Тож, Вашингтон сподівається, що народоправство в Іраку, звільненому з-під ярма диктатури, може стати прикладом для інших мусульманських держав регіону.
Як повідомляє Девід Уелес,репортер журналу “Нью-Йорк Таймс”, нині в Білому Домі читають дослідження історика Джона Дауера під назвою “Погоджуючись із поразкою: Японія після Другої світової війни”. Там йдеться про діяльність генерала Дагласа Маккартора, уславленого американського полководця, який 1945-го року підписав капітуляцію японських військ. Маккартор став тоді фактичним правителем окупованої Японії у перші післявоєнні роки. Це йому Японія завдячує нинішнім демократичним устроєм. Маккартор, враховуючи японські традиції, залишив японцям імператора, але дав японцям, які за всю свою історію не знали демократії, конституцію на зразок американської. І це при тому, що багато хто серед західних політиків і консервативних японських діячів не вірив тоді у можливість існування демократії в Японії.
Можливо, кажуть оглядачі, генерал Томі Френкс, який нині командує американськими військами на Близькому Сході, а після війни може стати “іракським Маккартором”, здатний відіграти роль впроваджувача демократії в Іраку. Але дехто вказує на відмінність із ситуацією в Японії від нинішньої в Іраку. Тоді від американців ніхто не вимагав ефективних зрушень, ніхто не підштовхував, бо не лише Японія, а й півсвіту лежало в руїнах. Тож Маккартор, як підкреслює історик Дауер, мав у Японії вільну руку для проведення реформ. Нині ж увесь світ пильно стежить за розвитком подій в Іраку. До того ж, багато держав скептично оцінюють мету війни повалення режиму Саддама Гуссейна. Американці, як вважає Дауер в інтерв’ю “Нью-Йорк Таймс”, повинні довести скептикам, що вони несуть іракському народу свободу та демократію. Не гаючи часу, впровадити демократичні інститути, розробити адмістративні структури за допомогою демократичної іракської опозиції, організувати надання широкої гуманітарної допомоги іракському населенню. Але все це попереду. Поки що війна триває. Юрій Дулерайн для “Радіо “Свобода”, Нью-Йорк.
Юлія Жмакіна
Передача "7 днів демократії" звучить щосуботи о 20:35 і щопонеділка о 6:30.
Юлія Жмакіна
Уперше за 7 років існування в Україні інституту Уповноваженого із прав людини, українці дістали змогу почути звіт Уповноваженої із прав людини в Україні ВР України Ніни Карпачової про те, як захищають права українських заробітчан за кордоном. За словами Ніни Карпачової, означена проблема перетворилася на проблему державної ваги. З подробицями на цю тему Майя Нагорняк.
Майя Нагорняк
На думку Уповноваженої із прав людини, ситуація із дотриманням прав та захистом у емігрантів є катастрофічною, а буде ще гіршою. Оскільки головний чинник ,економічне становище, погіршується. Ніна Карпачова зазначила, що найгірша ситуація із бідністю та безробіттям спостерігається у Закарпатській області, в Криму, на Херсонщині, Луганщині, Волині. Мешканці цих регіонів є потенційними заробітчанами за кордоном. Загалом, в Україні кожен 4-й українець не має коштів на задоволення своїх елементарних потреб. За даними Ніни Карпачової, нині в Україні 3 млн. безробітних. Про кількість українських мігрантів детально - Ніна Карпачова.
Ніна Карпачова
В українських офіційних та неофіційних джерелах загальна кількість українських емігрантів коливається від 2-х до 7-ми млн. осіб. За експертними оцінками посольства України, тільки в РФ тимчасово працює близько 1 млн. українських громадян. За даними Міністерства закордонних справ, у Польщі працює близько 300 тис. громадян України, в Чехії – 200 тисяч, в Португалії – 150 тисяч, в Італії – 500 тисяч, в Іспанії – до 100 тисяч. Всього ,за експертними даними МЗС України, за кордоном на заробітках нелегально перебуває близько 2-х млн. громадян України. В даних Уповноваженої у питаннях з прав людини 5млн. громадян України, які щороку перебувають за межами держави на заробітках. Якщо взяти до уваги, що в Україні нараховується 28 млн. громадян працездатного віку, то кожен 5-й економічно активний українець працює в іншій державі.
Майя Нагорняк
Але заробітчанський хліб є дуже гірким. Ніна Карпачова наголосила на грубих порушеннях прав українських мігрантів під час позбавлення їх волі за кордоном та у випадку загибелі, смерті. Чимало проблем виникає у в’язницях Чехії. Особливо, це стосується порушення санітарно-гігієнічних норм утримання ув’язнених. Упродовж останніх трьох років ув’язнені українські заробітчани влаштовували заворушення з голодуваннями.
Ще один приклад - справа 6-ти моряків України пароплава “Фунда”. Вони були засуджені до 10 років позбавлення волі та сплати 12 тисяч доларів США. Морякам інкримінували ввезення до Греції нелегальних мігрантів. Завдяки Уповноваженому у питаннях з прав людини парламентарію Юрія Крука вдалося перевести ув’язнених українських моряків на сприятливіший режим утримання у тюрмі.
Позбавлені волі заробітчани можуть бодай волати про свої порушені права, а у загиблих заробітчан цього бути не може.
Громадянина Чехії Ореста зі Львівщини затримали в Чехії за підозрою у вчиненні злочину проти громадянки цієї країни. За певний час родичам повідомили, що Орест повісився. За твердженням матері , на тілі померлого були травми і синці. Наразі дані української медичної експертизи і чеської відрізняються. Уповноважений із прав людини контролює справу. А прикладів безліч, що приводить до певних рішень у захисті прав українських заробітчан за кордоном. Майя Нагорняк “Радіо “Свобода”, Київ.
Юлія Жмакіна
На тему заробітчан і відповідальності за них, яку б мала нести українська держава, у прямому ефірі однієї з передач «Вечірньої “Свободи» цього тижня дискутували представник СДПУ(о) Петро Писарчук і СПУ Йосип Вінський. Оскільки ще однією темою для обговорення цієї передачі була підготовлена програма уряду Віктора Януковича, то тему масового заробітчанства закордоном гості коментували крізь призму урядової програми...
Петро Писарчук
Я б цю проблему розділив на два аспекти. Зрозуміло, що це проблема і потрібно створювати робочі місця, щоб заробітна плата стала стимулюючим фактором у розвитку економіки. В такій ситуації, в якій опинилася сьогодні Україна, були всі країни. В тому числі і США в 30-ті роки, Японія і Німеччина після війни. Але ми не спостерігали там такого масового виїзду людей у пошуках легшого хліба. Я перепрошую, я знаю, що то - важкий хліб. Але ми повинні себе поважати, бо інколи замість того, щоб працювати, шукати шляхи самореалізації тут, ми їдемо і продаємо свою працю дуже дешево за кордон. Сьогодні у моєму виборчому окрузі є 600 вакантних місць, на які важко сьогодні підібрати кваліфікованих робітників.
Йосип Вінський
На мій погляд, зовсім неадекватно відображена ця проблема у програмі уряду, фактично, вона не відображена зовсім. Вона вимагає негайного вирішення. Вирішення одне : дати роботу тут в Україні. Але є ще одна проблема: ті, хто працюють тут ,отримують зарплату 180 гривень, яка не дає їм можливість виживати. З цієї точки зору, ця проблема також не вирішується з боку діяльності уряду, бо там написано 15% від росту зарплати, але ж ви розумієте, що це нічого не вирішує. Тобто, передумови, щоб люди тікали за межі України, залишаються. З одного боку, немає роботи, з іншого боку, низька зарплата...
Петро Писарчук
Одне слово: роботу у всьому світу дає не уряд, а дає працедавець. І тому завдання уряду – створити сприятливі умови для підприємця.
Юлія Жмакіна
Українським законодавством проголошена свобода слова і заборонена політична цензура. На цьому постійно наголошують представники державної влади, заявляючи про відсутність перешкод у роботі засобів масової інформації. А в разі порушень прав журналістів, радять їм звертатися до суду.
Однак, якою є ситуація зі свободою слова в Україні насправді? І чи може журналіст захистити себе в суді? Про це йшлося на сьогоднішній прес-конференції у Києві під промовистою назвою: “Свобода журналістики – декларації та українська реальність”.
Слово нашому київському кореспонденту Віктору Міняйлу.
Віктор Міняйло
“Декларації української влади про свободу слова та заборону цензури суттєво відрізняються від реальних дій”, - заявив на прес-конференції координатор громадського комітету національної безпеки України Олексій Толкачов.
Олексій Толкачов
Свобода слова і свобода журналістики у нашій державі – це потужна і міцна запорука демократизації української держави. І тому ми дотримуємось позиції : журналіст з зав'язаним ротом –це спосіб тримання суспільства за гратами у диктатури, у кланово-мафіозних структур.
Віктор Міняйло
Далі пан Толкачов зазначив, що його вразила заява керівника інформаційного управління Адміністрації Президента України Сергія Васильєва та інших високих посадових осіб про відсутність цензури в Україні і що журналісти, в разі порушення їх прав, мають звертатися до суду. Про реалії таких звернень на прес-конференції говорив журналіст Володимир Бойко.
Рік тому в редакції видання “Обком -Нет” співробітники податкової поліції провели обшук, вилучили комп’ютери та документи, а працівники в наручниках були доставлені в чергову частину податкової міліції. Керівництво податківців заявляло, що видання фіктивне, а його працівники насправді займалися конвертацією грошей. Коли журналісти подали позов на захист честі та гідності, судді призначили експертизу вмісту вилучених комп’ютерів за рахунок позивача. Тобто, справа не розглядатиметься доти, доки журналісти не заплатять майже 3 тисячі гривень.
Інший приклад Володимир Бойко навів з власного досвіду. Вже понад рік триває його суперечка з податківцями, які звинувачують журналіста в ухиленні від сплати податків. Проти В. Бойка порушена кримінальна справа. Хоча, за його словами, багато експертиз довело, що він сплатив податків на 186 гривень понад норму. “Це не цензура. За часів Головліту не відрізали голови”, - заявив В. Бойко.
Володимир Бойко
Цензура – це було велике благо для нас. Ми чітко знали, що можна писати, що не можна писати, куди нести, де літувати. До 90-го року. Це не є цензура. Це просто злочинна діяльність, яка передбачена кримінальним кодексом.
Віктор Міняйло
За коментарем я звернувся до начальника головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України Сергія Васильєва.
Сергій Васильєв
Існує встановлений законом порядок оскарження неправомірних дій стосовно того, хто порушив права журналістів. Я вважаю, якщо десь хтось, в якомусь судді не приймає цю заяву, це ще не означає, що ця норма не існує в законодавстві. В будь-якій країні світу треба доводити свою правоту через суд. Я не вважаю, що Україна в цьому може бути винятком. Як журналіст, можу сказати, що у випадку, коли хтось намагається перешкодити мені скористатися конституційним правом, я буду доводити своє право і буду намагатися здійснити його згідно з чинним законодавством. Звісно, коли ніхто не ходив до суду або зіткнувся з конкретним нерозумінням того чи іншого судді застосувати певну норму закону, то це ще не означає, що в Україні суди не розглядають позови, пов’язані із захистом честі і гідності журналістів. Скажімо, позови, які пов’язані з перешкоджанням діяльності журналістів.
Віктор Міняйло
Віктор Міняйло для “Радіо “Свобода”, Київ.
Юлія Жмакіна
До порушеної теми: «чи є в Україні свобода слова» додам, що у четвер Верховна Рада ухвалила закон, яким законодавчо закріпила визначення поняття "цензура" i зменшила розмір суми позовів до засобів масової інформації.
В законі сказано, що цензурою вважається будь-яка вимога щодо попереднього узгодження інформації мас-медіа, яка може виходити як від органів влади, так і від власників засобів масової інформації. При цьому обумовлено, що органи влади можуть вимагати від ЗМІ спростування інформації.
Закон також звільняє журналістів від відповідальності за поширення закритої інформації, якщо суд схвалить рішення про суспільну її значимість.
Окрім цього, в законі сказано, що в разі приховування або ненадання інформації посадовими особами стягується штраф у розмірі від 15-ти до 25-ти неоподаткованих мінімумів. А повторне ненадання інформації карається штрафом від 25-ти до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів.
Останнім часом в Україні знову з‘явилися нові фальшиві листівки і газети. І знову, за таємничим збігом обставин, це листівки від імені лідера “Нашої України” Віктора Ющенка та випуски неофіційного рупору блоку Юлії Тимошенко – газети “Вечерние вести”. І цього разу фальшивки розповсюджують у провінції ,очевидно, з розрахунку на політичну необізнаність місцевих мешканців.
Цю ситуацію взявся проаналізувати наш київський колега Сергій Грабовський. Йому слово.
Сергій Грабовський
Скажімо, остання спроба розповсюдити фальшивки газети “Вечерние вести”, матеріали якої могли б загнати клинця у стосунки між різними групами опозиції, була здійснена у березні. Правоохоронні органи виявилися традиційно неспроможними виявити замовників і поширювачів фальшивого випуску газети. Ще більш фантастична історія розвивається з листівкою зі зверненням псевдо - Ющенка до українських селян.
Нагадаю, що минулого місяця 750 -тисячний наклад таких листівок був затриманий правоохоронцями у Києві. Проте, як бачимо, невідомі доброзичливці знайшли кошти, щоб надрукувати новий наклад і розповсюдити його на Кіровоградщині. Упродовж цього тижня симпатики блоку ”НУ” зібрали десятки тисяч листівок, які на вулицях сіл і міст просто цілими пачками були прибиті цвяхами до стовпів та дерев. Тільки у Новомиргороді зібрано близько 5 тисяч листівок. На цих листівках, ясна річ, немає вихідних даних. Правоохоронці, зрозуміло, до цих пір не затримали ще жодного розповсюджувача. Не покладаючи надії на правоохоронні органи, в багатьох містах патрулюють групи активістів “НУ”. Все це скидалося на якусь фантасмагорію, якби не деякі знакові моменти:
1. Розповсюдження фальшивих листівок від імені опозиційних кандидатів та фальшивих випусків опозиційних видань почалося ще на президентських виборах 1999-го року і продовжилося під час парламентських виборів 2002-го року, правоохоронні органи досі ще не знайшли жодних замовників цих політичних провокацій.
2. Зафіксовані за останні місяці кілька спроб розповсюдити фальшиві листівки від імені Віктора Ющенка та фальшиві випуски газети “Вечерние вести”, пов’язаної з блоком Юлії Тимошенко, засвідчують можливість якихось політичних подій, до яких готуються ті, хто фальшивками прагне дискредитувати опозицію.
3. За всіма цими акціями стоять дуже грошовиті люди. Адже сумарна вартість друку фальшивок, не рахуючи коштів на їхнє розповсюдження, тягне на мільйони гривень.
4. Звернімо увагу на зміст звернень до українського селянства від імені псевдо-Ющенка. Скажімо, що добре відома селянам аграрна реформа, започаткована Указом Президента України в 99-му році, мало що дала їм. Що ж пише псевдо-Ющенко про цю реформу, хвалячись, що саме він її впровадив? А ось що: “ця реформа була погоджена з кращими фахівцями світового банку і міжнародного валютного фонду, її підтримав уряд США і особисто тодішній президент США Білл Клінтон. Вже за перший рік мого прем’єрства було ліквідовано більше 10 тисяч колгоспів. Я вважаю, що це був вражаючий успіх”.
Тим більше,що селяни зараз гірше живуть без колгоспів, ніж у колгоспах брежнєвської доби. Не тому, що колгоспний лад був соціально та економічно ефективний, а зовсім із інших причин. І висновки підсовують автори листівок. Спробуємо його реконструювати. Отже, за вказівкою США, Ющенко ліквідував все хороше, що було в їхньому житті, а землю хоче передати американським злодіям. От всі канали телебачення ведуть мову про те, що американці загарбують в Іраку землю, того ж, бачте, хоче Ющенко для України.
Знову цитата: “ З точки зору ринкової економіки не має значення, хто і звідки приніс гроші. Головне, щоб гроші були. Під час своєї останньої поїздки до США я глибоко і детально обговорював це питання з поважними банкірами, видатними американськими підприємцями та високими урядовими посадовцями. Ми домовилися, що, коли я стану президентом України, нам остаточно допоможуть закінчити реформування українського села. Згідно з домовленістю, кращі агрофірми США і Канади отримають найкращі ділянки українських чорноземів і надішлють нам кілька тисяч своїх представників. Працелюбні американські фермери стануть справжніми господарями землі. Фермерський період стане завершальним періодом аграрної реформи. Наша земля знайде, нарешті, свого довгоочікуваного господаря”.
Я прошу пробачення у слухачів за розлогу цитату, але вона якнайкраще засвідчує настанову справжніх авторів листів – виставити В. Ющенка таким собі агентом американського імперіалізму. Зіграти на закладених ще “совєтським” періодом антизахідних настановах українського обивателя. І що впадає в очі: на аналогічній антиамериканській та антиющенківській риториці будують свою діяльність вже тривалий час деякі українські телеканали, контрольовані впливовими олігархічними кланами. І, ймовірно, замовники фальшивок не будуть знайдені, а кількість звернень псевдо–Ющенка і псевдо–Тимошенко ( а там, дивись, і псевдо–Мороза ) буде зростати, і це означає, що наближаються якісь переломні політичні події. Цікаво, які саме? Що зможе протиставити цим діям українська опозиція? Сергій Грабовський “Радіо “Свобода”, Київ.
Юлія Жмакіна
Нагадаю, ви слухаєте підсумкову передачу Радіо Свобода «7 днів демократії».
Нині, коли війська антисаддамівської коаліції перебувають на підступах до столиці Іраку – Багдада, стає зрозуміло, що дні режиму Саддама Гуссейна полічені. Тим часом у Сполучених Штатах і далі активно обговорюють питання про впровадження демократичного ладу в Іраку після війни. Наш нью-йоркський кореспондент Юрій Дулерайн розповідає.
Юрій Дулерайн
Американцям йдеться про серйозну проблему. В арабському світі на Близькому Сході досі немає жодної демократичної країни. Самі монархії, диктатури, напівдиктатури, авторитарні режими. Тож, Вашингтон сподівається, що народоправство в Іраку, звільненому з-під ярма диктатури, може стати прикладом для інших мусульманських держав регіону.
Як повідомляє Девід Уелес,репортер журналу “Нью-Йорк Таймс”, нині в Білому Домі читають дослідження історика Джона Дауера під назвою “Погоджуючись із поразкою: Японія після Другої світової війни”. Там йдеться про діяльність генерала Дагласа Маккартора, уславленого американського полководця, який 1945-го року підписав капітуляцію японських військ. Маккартор став тоді фактичним правителем окупованої Японії у перші післявоєнні роки. Це йому Японія завдячує нинішнім демократичним устроєм. Маккартор, враховуючи японські традиції, залишив японцям імператора, але дав японцям, які за всю свою історію не знали демократії, конституцію на зразок американської. І це при тому, що багато хто серед західних політиків і консервативних японських діячів не вірив тоді у можливість існування демократії в Японії.
Можливо, кажуть оглядачі, генерал Томі Френкс, який нині командує американськими військами на Близькому Сході, а після війни може стати “іракським Маккартором”, здатний відіграти роль впроваджувача демократії в Іраку. Але дехто вказує на відмінність із ситуацією в Японії від нинішньої в Іраку. Тоді від американців ніхто не вимагав ефективних зрушень, ніхто не підштовхував, бо не лише Японія, а й півсвіту лежало в руїнах. Тож Маккартор, як підкреслює історик Дауер, мав у Японії вільну руку для проведення реформ. Нині ж увесь світ пильно стежить за розвитком подій в Іраку. До того ж, багато держав скептично оцінюють мету війни повалення режиму Саддама Гуссейна. Американці, як вважає Дауер в інтерв’ю “Нью-Йорк Таймс”, повинні довести скептикам, що вони несуть іракському народу свободу та демократію. Не гаючи часу, впровадити демократичні інститути, розробити адмістративні структури за допомогою демократичної іракської опозиції, організувати надання широкої гуманітарної допомоги іракському населенню. Але все це попереду. Поки що війна триває. Юрій Дулерайн для “Радіо “Свобода”, Нью-Йорк.
Юлія Жмакіна
Передача "7 днів демократії" звучить щосуботи о 20:35 і щопонеділка о 6:30.
