Доступність посилання

ТОП новини

Споконвіку було Слово


Василь Зілгалов Прага, 18 січня 2003 – В ефірі щотижнева передача «Споконвіку було Слово», присвячена питанням релігії, духовності і культурної пам’яті.

Україні завершується 12-тидення Різдва Христового і його фіналом є Єпіфанія Богоявлення і Хрещення Ісуса Христа. Святий Григорій Богослов /один із вселенських отців християнства / ще у 4 столітті назвав Богоявлення святом світла, просвітління християн. Григорій Богослов також вважав, що розум людини може бути посередницькою основою для з’єднання безтілесного Логосу, Абсолюту з душею і тілом людини, це зближує віру з філософією. Тому і сьогодні, в час завершення Різдвяного циклу гості нашої програми – теологи, філософи, поети – будуть говорити про чудо-провсітління, Богоявлення, чудо Божественного вогню і силу Слова Божого, Слова Розуму.

Молитва

Боже, чи Ти знаєш, як нам віри треба, більше, як насущного, черствого хліба, чи Ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба, як тяжить щоденщини колиба.

Як треба усміху Твойого, як радості серцям, як оборони від усього злого, як сонячної віри треба нам.

Як блакитної квітки надії, як великої правди-сонця уночі, як золотої рівноваги дійсності і мрії, як гармонії душі.

Боже, нам Об’явлення треба знову, нас січуть осінні сумніву дощі.

Хай почуємо ми Полум’яну Мову в горючім кущі.

Василь Зілгалов

Після Молитви Богдана Ігоря Антонича про таїнство і суть Богоявлення розмовляли наш колега у Києві Тарас Марусик і ректор Українського католицького університету у Львові отець Борис Гудзяк.

Борис Гудзяк

Ми, християни, у всіх своїх святах святкуємо одне таїнство – таїнство Господа нашого Ісуса Христа, який прийшов у цей світ, прийняв на себе нашу плоть з її проблемами, труднощами і конкретикою, потом і кров’ю, який, проживши, умер за нас і переміг свою смерть Воскресінням. Всі наші свята – це є свята Пасхального Христа. Церковний календар намагається нам допомогти вникнути в це таїнство різними перспективами. І одна з перших цих перспектив – це празник Богоявлення, яке в ранньому християнстві, навіть, випереджувало Різдво у церковному календарі. Сама назва свідчить про перспективу цього празника. Тобто ми пізнаємо у Хрещенні в Йордані, те, що там відбулося і почулося – Син Отця назвав Ісуса своїм возлюбленим сином і Святий Дух у вигляді голуба підтвердив твердість Слова Отця, як ми співаємо в Йорданському Богоявленському тропарі. Цей празник дуже важливий, бо він підкреслює божество Христа в контексті Пресвятої Трійці. А Трійця – це спілкування між Отцем, Сином і Святим духом, які явилися голосом і наяву над Йорданської рікою. Трійця є для нас зразком духовного життя, тобто ми покликані до такої любові, яка є між Отцем, Сином і Святим духом.

Тарас Марусик

Отче Борисе, чи змінилася суть Хрещення протягом понад 1500 літ?

Борис Гудзяк

Ісус приймав Хрещення від Іоана, навіть, не зважаючи на те, що Іоан соромився того, не хотів хрестити, казав: «Я цього не гідний». Ісус хотів пройти цей обряд, як це робили інші євреї для свого, так би мовити, духовного скріплення. Іоан, який мав Богом дане відчуття, і який розумів, що це – Агнець Божий перед ним, а не якийсь простий рабин, відмовлявся хрестити Христа. І хрещення від Іоана не є тим самим хрещенням, яким вступає християнин у церкву. Хрещення після смерті і воскресіння Христа є символічне понурення під воду, яке символізує смерть, і вихід із тієї води, яке символізує нове життя. Тобто ми хрестимося в Христа, ми в нього зодягаємось, ми входимо в його Пасху. Це життя, яке перемогло смерть.

Тарас Марусик

Отче Борисе, чи не здається Вам, що сьогодні Хрещення – це більше обряд, як його суть. Я маю на увазі те, що колись для хрещення відбирали спеціально людей, чого фактично тепер немає.

Борис Гудзяк

В різний час, можливо, по-різному підходили до хрещення. Сьогодні ми наголошуємо один надзвичайно важливий аспект, тобто ми хрестимо, передусім, дітей і бажано без якогось зайвого зволікання після народження. Не один в історії християнства казав: «Ну, знаєте, краще було б якби це був свідомий акт, якби людина розуміла те, що вона робить. Але так подумаємо: чи Ви, чи я в якому б ми вже зрілому віці не були, скільки б ми не читали, не вчилися, але до кінця до глибинних таїнств життя ми не проникаємо. Ми їх не розумом розуміємо, а серцем. Не емоціями, а тим глибинним місцем, де в кожному з нас поселився Святий дух. І тому віримо, що ми – християни і православні, і греко-католики, і римо-католики – віримо, що не слід від дитини віднімати благодать хрещення. Дитина, яка вже є повноцінною духовною істотою, навіть, без повністю розвиненого раціонального інтелекту, повинна бути допущена до Благодаті, яка приходить через хрещення. Інша справа, що навколо цієї благодаті ми дуже часто занедбуємо свої зусилля – зусилля виховання, зусилля розуміти раціональне значення, наскільки це можливо, не тільки акту хрещення, але й цілого таїнства Християнства. Так що з жалем, треба ствердити, що часто це є формальний акт. Але Божі стежки дивні, в дивний спосіб працює Божа благодать, і тому священики хрестять дітей, навіть, коли ще немає впевненості, чи буде повноцінне християнське виховання.

Тарас Марусик

Отче Борисе, у багатьох християнських святах є язичницькі відголоски. Зокрема, вважається, що у Богоявлення, або, як його в народі називають Водохрещення, теж проник якийсь давній язичницький обряд. Як Ви до цього ставитеся?

Борис Гудзяк

Ціла християнська культура позначена переображенням попередньої культури. Це не означає знищення чи перекреслення. Від утворення світу були основні фундаментальні елементи - вода, земля, повітря, світло, вогонь. У різних язичницьких культурах, які також шукали Бога, через які також у якійсь формі працював Господь, символи мали своє значення. Мали вони значення і в Ізраїлі в тій культурі, через яку Господь промовляв через пророків, патріархів. І ми, будучи землянами, будучи членами того людського роду, який освячений Ісусом саме актом його прийняття життя на цій землі і прийняття людської природи, ми в світлі Христа бачимо і використовуємо далі ті символи в новий спосіб. Тобто лишаються древні дохристиянські символи, але мають нове християнське значення.

Тарас Марусик

Дякую Вам, отче Борисе.

Василь Зілгалов

Споконвіку було Слово...Таїна його, світло його, розум, Логос, Абсолют, Богоявлення – значення цих святинь для людей України з точки зору філософа. Про це ми розмовляли з українським політв’язнем часів тоталітаризму, нині відомими українським філософом Василем Лісовим.

Пане Лісовий, 12-денний цикл Різдвяних свят ще продовжується, і він завершується Єпіфанією або Богоявленням і Хрещенням. І ще церкви називали день завершення цього свята - Богоявлення і Хрещення днем Просвітління. Ми знаємо, що термін «просвітління» є не тільки у християнській теології, але і у філософії. Я б хотів від Вас, як філософа, з величезним життєвим досвідом почути філософське трактування поняття «просвітління» і порівняти філософське розуміння цієї категорії з іншими підходами, в тому числі і християнськими.

Василь Лісовий

Звичайно, тема просвітління є також у філософії. І вона, справді, охоплює не тільки західні, але і східні традиції. Добре відомо, що Будда в перекладі означає «просвітлений». І в нашій європейській традиції світло або сонце – також метафора чи образ, який пронизує всю філософську традицію. Найбільш виразно це виявлено у Платона, у якого сонце випромінює або дозволяє, принаймні, прийти до істини. Воно світло, яке падає на речі, просвітлює ідеї. Потім знаходимо цю ж метафору у Августина та інших. Але я сказав би, що у даному разі просвітлення або світло – це, скоріше, джерело смислу і певних цінностей, які є джерелом духовності людського життя. І тому слово Дух і Просвітлення в цьому розумінні споріднені. Якщо філософ починає вживати деякі терміни, які нагадують терміни теології, то це може привести до певних непорозумінь. Я би не хотів вступати в якісь суперечки з теологами особливо щодо термінів, які використовуються в філософії і схожі на якісь терміни теології. Бо існує особлива, достатньо сувора, теологічна традиція щодо використання термінів, а філософи використовують терміни значно вільніше. Але, коли ми говоримо про світло, найпершим приходить на думку відомий вислів «Спершу було Слово». Тут Слово виступає джерелом смислу цінностей, джерелом світла, яке є основою духовності людини і завдяки якому наше життя набуває цього смислу і того духовного підтексту, без якого людину не можна в повному розумінні назвати Людиною з великої літери. Якщо б ми взяли оцей вислів «Спершу було Слово»...

Василь Зілгалов

«Споконвіку було Слово»? Як краще?

Василь Лісовий

Я б сказав так: в грецькій традиції, припустимо, це слово Логос. Логос мислився як світовий розум, який був джерелом не тільки смислу й розуміння, а також єднання людей і засобом порозуміння між людьми. В античній традиції, зокрема, в Аристотеля, ми маємо приблизно схожу думку, де Форма всіх форм – Бог, який приваблює всі речі, і вони тягнуться любов’ю до цієї Форми всіх форм – Бога. І завдяки цьому вони набувають смислу, який втілений у ці форми.

Коли ми говоримо про українську традицію думки, то найкраще б це показати на відомому протиставленні чи розрізненні Закону і Благодаті. Благодать і Закон часто і досі при тлумаченні цього протиставлення, і, мені здається, іноді це протиставлення може вести до непорозуміння. Благодать – це той дар розуміння Слова, і до розуміння водночас Закону Божого. Бо Слово, Святе письмо – це водночас заповідь, Закон Божий. Якщо ми маємо на увазі Новий Заповіт, то тут, справді, водночас ми маємо і Закон, який мав би бути прообразом усіх земних законів. І в такому разі Благодать включає не тільки здатність людини розуміти Слово і оволодівати мовою /це як дар природи/. Наприклад, відомий лінгвіст Хомський особливо наголошував на тому, що людині даровано природою оволодіння мовою і її розуміння. У цій традиції дар Бога полягає в тому, що людина здатна оволодівати мовою і розуміти слово. Але ця здатність залишається тільки здатністю. Вона тільки тоді реалізується, і людина може тільки тоді засвоювати смисл і цінність, якщо є і другий дар – Слово Боже. І водночас це Слово Боже є Законом Божим, бо воно спрямовує людину у бік духовного життя. Тому це важливе для нашої української традиції думки, оскільки часто недооцінюють в цьому розрізненні саме Закон і більшої мірою переносять наголос на Благодать. Однак Благодать залишають ще невизначеною і, коли говорять «самореалізація людини», то у Аристотеля, який започаткував цей спосіб говоріння, ідея або мета вже міститься в самій речі, вона тягнеться до Форми всіх форм – Бога, тому що вона містить в собі цю ідею. У християнській традиції людина містить і гріховну, і Божественну іскру. У аристотелівській традиції тільки міститься Божественна іскра, вона спрямована своєю метою до тієї вершини. А коли зараз поза межами християнської традиції говорять про самореалізацію людини, то це дивно, тому що людина може реалізувати в собі як злий первінь, так і добрий.

Василь Зілгалов

Говорячи про Богоявлення, Григорій Богослов і інші говорили про те, що люди, яких хрестили на день Богоявлення, були вибраними людьми і далеко не кожний міг потрапити в їх число. Вважалося, що ці люди наблизилися до розуміння Божого Слова і розуміння Богоявлення. І Григорій Богослов відзначав, що Богоявлення – це світло, Просвітління для людини, яка до цього часу була в темряві, тобто прилучення людини до світла. Ви сказали, що в філософській традиції людна прилучається до слова не тільки в розумінні , що вона навчиться говорити, починаючи з дитинства, але є якісь інші шляхи до прилучення до справжнього слова, до розуміння суті слова в філософському плані. Як можна поєднати, наприклад, християнська традиція каже, що Прилучення до Богоявлення є прилученням до Світла Божого. Як просвітління у слові є у філософській традиції, як відбувається перехід і які тут потрібні зусилля?

Василь Лісовий

Поняття Богоявлення ширше ніж тільки долучення до смислу, яке несе в собі Слово Боже. Різні явлення Христа людям, як і традиції, описи цих явлень, так і деякі явища, які тепер описують терміном релігійній досвід, містять якість містичні прозріння, явлення, оскільки в кожному з нас закинена Іскра Божа / в самому терміні «іскра» – вже світло /. Такі містичні прориви, особливі стани, коли Бог являється нам в якихось видіннях, є, я вважаю, тільки часткове. Воно може вести до таких форм містицизму, які навіть можуть дезорієнтувати. Хоча в індивідуальному житті людини, я б не наполягав, що це обов’язково кожного разу дезорієнтуюче. Індивідуальний досвід – це окреме питання. Але в загальному все таки явлення Бога - те, що він нам являється, передусім, через Слово Боже. Тому і говориться – спершу було Слово. Це вияв Божественної мудрості. І в цьому розумінні долучення до смислів, до тих цінностей, які несе в собі Слово, перегукується прямо з тим, що є в світському розумінні, – що традиція несе в собі мудрість. Ми стоїмо на цілому склепінні попередніх поколінь, які творили елементи культури, і тут особистість, індивід має почути Слово, яке несе в собі цінність і істину. Не почути Слово – це означає втрачене світло, тобто людина глуха до того, що несе в собі це Слово. Звичайно, тут недостатньо простого розуміння. Іноді чутливість до цього Слова є більшою ніж звичайне розуміння за допомогою тільки розуму, але не почуття. І в цьому розумінні основною запорукою того смислу і цінностей є Слово. Воно несе в собі це світло.

В культурній традиції цінності містять в собі ніби заклик до людини їх підхопити, захистити і доповнити. Нечутливість до цих закликів захистити справедливість, добро, тобто християнські цінності, це і є та невідповідь, та глухота, відгородженість від просвітленості Словом, від смислів і цінностей, які складають основу духовності. Така моя відповідь.

Василь Зілгалов

Пане Лісовий, ми говоримо про те, що просвітлення, як у філософському розумінні наближення до Абсолюту, до таємниць Слова – не є щоденне явище, це, мабуть, момент життя найважливіший для індивідуума, а, можливо, і для суспільства, бо не лише індивідуум переживає просвітлення в якийсь момент свого життя, але і суспільство проживає моменти цього просвітлення з розуміння самого себе – суспільства. Християнин може сказати, що громаду осягла Іскра Божа і вона змінила своє ставлення до подій суспільного життя, сама до себе. Так що просвітління – не щоденне явище, і не лише індивідуальне, але суспільне, масове явище? Як Ви вважаєте?

Василь Лісовий

Просвітління, певні осяяння, прориви до смислу, до того, аби людина стала особистістю і могла досягти порозуміння з іншими людьми в громаді – це справді закладене в природі самого Слова, бо грецький Логос – це те, причетність до чого дає розуміння між людьми. І Слово Боже теж. Якщо брати теологічну версію, то воно дозволяє порозумітися між людьми, бо людей об’єднують деякі фундаментальні цінності. Але я би не перебільшував. Якісь суспільні події іноді так діють на людей, що довготривала ніби просвітницька робота, заклики до єднання, взаєморозуміння людей можуть дату не такий ефект, тому що закомплексовані стереотипи. Якщо беремо наше суспільство українське, то в ньому – особистість, поява громадянина, а прообразом особистості є Бог в християнстві, Христос – особистість. І слідування християнству в цьому – появі особистості дається нашому суспільству нелегко, тому що воно звикло, що особистість завжди слідує якійсь зверху поставленій команді, владі, наказу. Вона звикла слухатись, і ця інерція вірнопідданості не дозволяє особистості дорости до громадянина. Це основна перешкода. Наприклад, у становленні громадянського суспільства часто недооцінюється сила психологічної інерції і певних стереотипів. От чому політика «поділяй і володарюй» така успішна тепер в Україні? Тому що справді, люди не чують тих смислів, які несе в собі традиція, в тому числі і християнські цінності, які могли б об’єднати людей в громаду і вона залишається великою мірою «капустою головатою», за висловом Шевченка. Справді, Слово здатне людей об’єднати. Але те, що Ви говорите, можливо стосується якихось надзвичайних подій, які час від часу трапляються в історії, коли відбуваються потрясіння суспільної психіки. І тоді люди раптом прориваються до тієї істини, попри те, що філософи довгий час намагалися розбудити їх, закликали не бути інерційними, не бути вірнопідданими, а стати особистостями, громадянами і об’єднатися в одну громаду на основі спільних цінностей. Їх тим часом в українському суспільстві здатні роз’єднувати, ділити і володарювати. І людина дивиться на державу знизу вгору, як на те, що поставлене над нею, а не на себе, як джерело цієї влади, розуміючи, що об’єднана громада – ефективний засіб контролювати владу. Цього поки що, на жаль, ми не маємо. Чекати якихось осяянь – це тільки надія, що раптом відбудеться осяяння маси людей, яка підніметься і зрозуміє своє призначення – як особистості кожен зокрема і громади в цілому. А все таки залишається одне – спершу було Слово. Тобто надія, на яку можна покладатися, – це наша з Вами місія: Вас, як людини, яка працює в засобах масової інформації, а мене, як філософа, щоби розбудити людську думку, почуття, віру в себе. І це є продовженням філософської і теологічної традиції просвітлення. Така моя відповідь.

Василь Зілгалов

Це був колишній політв’язень радянських таборів і нині відомий український філософ Василь Лісовий.

Пам’ятаєте, у Богдана Ігоря Антонича: «Хай почуємо ми полум’яну мову в горючім кущі». Про Богоявлення в Старому Заповіті, образ куща, охопленого вогнем, і очисну силу духовного, Божого вогню йдеться у матеріалі Богдани Костюк із Києва.

Богдана Костюк

Зізнаюся, з дитинства мрію побачити на власні очі одне з чудес Бога – кущ, що горить і не згоряє, Купину неопалиму, про яку розповідається у Старому завіті. Можна уявити, які почуття охопили Мойсея, коли він побачив те диво, і коли почув голос Янгола Господнього. В Старому завіті Купина неопалима є знаком Божої присутності, а Завіт, нагадаю, є не чим іншим, як своєрідною угодою між Богом і народом ізраїлевим, щодо виконання останнім Божих заповідей. І укладено цю угоду для спасіння всього людства.

Щодо образу охопленого вогнем кущу, який не згоряє, провідний консультант Інституту юдаїки Костянтин Сігов розповідає: «Те, про що розповідає Мойсей про Купину неопалиму, яку він зустрів на горі Хорів, це йдеться про звільнення євреїв з полону. Біблія повідомляє про те, що Мойсей був зовсім невпевнений в своїх силах, не мав надії, що він зможе звільнити євреїв з полону. Полум’я символізувало Єгипет, який тримав той кущ, але не міг його зруйнувати, тобто кущ, охоплений полум’ям с початку символізував євреїв, охоплених єгиптянами, і надію на те, що єгипетський фараон не зможе зруйнувати кущ народу Божого. Цей перший символ є прообразом свободи, виходу євреїв Єгипту до того, що сьогодні ми називаємо Ізраїль».

Образ Купини неопалимої у сучасному християнстві та іудаїзмі - не лише одне з див Божих чи один із фактів Богоявлення, а й символ Бога, полум’я.

Костянтин Сігов: «Ніхто, як кажуть, не може так просто бачити Бога. І символ полум’я, з одного боку, привертає увагу – ми не можемо спокійно і неуважно зустрічати поглядом полум’я. А з іншого боку, він нагадує про те, що світло - це просте і лагідне світло, яке вихоплює з темряви всі речі для нас і надає ім’я всьому, воно пов’язане з полум’ям. Не треба забувати, що саме в цій події вперше Мойсей чує ім’я Бога, вперше людству було відкрито це ім’я».

Отже, нині згадуючи про те, що ми – і християни, і іудеї – повинні пам’ятати про Бога та ім’я Бога, про Його роль у нашому житті, згадуємо про те, що він відкрився Мойсею, а пізніше – Діві Марії – Богоматері і увійшов у наше повсякденне життя.

Василь Зілгалов

І на завершення нашої програми про атмосферу свята Богоявлення йдеться в матеріалі нашої львівської колеги Галини Терещук.

Галина Терещук

Початком 90-х, коли чимало українців після повалення радянської імперії вперше відчинили для себе двері церкви, почалося справжнє паломництво до храмів, а різноманітні традиції на кшталт освячення води на Йордан часто перетворювалися у сварливі натовпи. Цей поспіх набирання води у храмі іноді жахав. Нині переважно воду на Йордан освячують на церковному подвір’ї, та втім серед вірних не так часто побачиш тих, хто тримає у руках для води глиняні глечики, вміло прикрашені сухо-квіттям, як це прийнято за давньою українською традицією. Мабуть, свято теж треба навчитися шанувати. Митрополит Львівський і Сокальський Української православної церкви Київського патріархату Андрій Горак вважає, що хрещення Ісуса Христа – це і прообраз людського хрещення. Його особливість полягає у великому Йорданському водосвятті. Йорданську воду люди зберігають упродовж цілого року до наступного празника Богоявлення. У певних випадках у час хвороби віруюча людина вживає її, і це не лише заспокоює людську душу, а й зцілює тіло. Втім, застерігає митрополит Андрій, у це потрібно вірити, адже небесний лікар Господь приніс нам своїм народженням ліки, себто христові тайни. А вони діють лише тоді, коли людина вірить у їхню істинність. Митрополит Андрій Горак зауважує:

Андрій Горак

Просвітлення для людини – це просвічує наш розум святий дух. Це його прерогатива в церкві просвітлювати розум, наставляти. Як сказав Христос спаситель: «Пошлю вам іншого тішителя, який наставить вас на всяку правду». А тут Богоявлення – це не є просвітлення, сама назва «явлення», «явне», видиме святої Трійці в народ.

Галина Терещук

Явлення бога на землі у плоті, зазначає письменник-протопсалт, львів’янин Андрій Шкраб’юк, є, з одного боку, радісним, славним і всехвальним, з другого ж – це таїнство, від якого вжахнулося все: незміренне й величне й предвічний Бог, залишаючись невідомим, стає водночас явленим, відомим, обмежує свою безмежність для спасіння людей. Тобто сходить у ніщо. Змушений йти до людей кривавими стежками. Чому? Митрополит Андрій Горак веде далі:

Андрій Горак

І так як гріх ввійшов через людську природу, тому і Бог посилає сина – Бога, який бере людську природу, щоб цей гріх на людському тілі він розіп’яв на Голгофі за гріхи, і тоді воскрес і дав людям вже нове життя з богом і відкрив двері царства.

Галина Терещук

Якось я стала свідком того, як освячена у церкві вода повернула нормальний голос чоловікові, що впродовж тижня-півтора мав хворе горло. Доводилося мені чути й про те, що у час йорданського водохрещення вода навіть змінює свій хімічний склад. Вона очищується і оновлюється. Та мабуть формула людської душі значно складніша, бо минають різдвяні свята, і ми знову поринаємо з головою у своє суєтне і часто безбожне життя.

Василь Зілгалов

Шановні слухачі, ви слухали передачу «Споконвіку було Слово». Сьогодні ми вели мову про Богоявлення і Хрещення як завершення християнського Різдва в Україні, про просвітління. Словом, про силу духовного наближення до світла розуму, до світла істини. У святому Євангелії від Матвія написано: «Народ, який у темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло сонце».

З яким почуття покладена рука президента держави на Пересопницьке Євангеліє? З тим, щоб справді народ побачив нарешті світло? Ми не знаємо. А знатимуть ті, хто можливо побачить це велике світло і вийде нарешті із смертельної тіні сумнівів і страху.

Говорить радіо «Свобода».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG