Варшава, 18 березня 2003 р.
2003 рік оголошено роком інвалідів. Особливою категорією інвалідів є діти шкільного віку. У Польщі за останніх 12 років зроблено вже чимало для розвитку та запровадження системи інтеграційного навчання, тобто спільного навчання здорових дітей та дітей із фізичними та психічними вадами. Елементи системи інтеграційного навчання запроваджено не лише у спеціальних, але й у звичайних середніх школах.
Ще 1993 року Міністерство освіти Польщі схвалило рішення, яке давало можливість дітям-інвалідам, до яких було застосовано індивідуальне навчання, відвідувати частину занять у шкільних класах разом зі своїми ровесниками. І ось днями з’явилося нове розпорядження міністерства, яке практично скасувало таку можливість.
Для середовища тих освітян і батьків, що є прихильниками інтеграційного навчання, останнє розпорядження міністра освіти Польщі Кристини Либацької стало справжнім шоком. Згідно з цим розпорядженням діти-інваліди, котрим визначено індивідуальне навчання, від початку березня вже не можуть відвідувати спільних занять у класах зі своїми ровесниками. Дотепер вони могли бути присутніми спільно з іншими дітьми на деяких не особливо складних уроках, як наприклад релігієзнавство чи природа, а також брати участь у спільних навчальних походах класу до лісу чи музею. Нове розпорядження позбавляє їх такої можливості. Чітко обумовлено, що відтепер “індивідуальна програма навчання” повинна відбуватися винятково вдома, а зі своїми колишніми однокласниками діти з вадами можуть брати спільну участь лише у загально-шкільних заходах, таких як конкурси чи святкові вечори. Обґрунтування цього дещо дискримінаційного рішення освітянські чиновники пояснюють неефективністю поєднання індивідуального та спільного навчання. Педагог Лідія Новицька, котра впродовж років пропагує інтеграційні методи навчання, частково погоджується з такою аргументацією:
Лідія Новицька
Все залежить від рівня інвалідності. Бо якщо дитина не може нормально писати чи говорити, то звичайна учителька їй не допоможе, а сама дитина не зможе нічого навчитися. Але якщо вади є незначними, то гадаю, що це було б значною кривдою, якщо така дитина не зможе ходити в школу з іншими дітьми.
Володимир Павлів
Саме ця ймовірна кривда найбільше непокоїть також батьків дітей із вадами. Адже відвідування спільних занять зі своїми фізично здоровими однокласниками допомагали дітям-інвалідам частково забувати про свої вади та не втрачати контакту з однолітками. У майбутньому це повинно допомогти їм повноцінно інтегруватися із рештою суспільства. Тому група батьків та педагогів звернулися із відкритим листом до міністра освіти Кристини Либацької, у якому зокрема сказано, що підписане нею останнє розпорядження робить дітей-інвалідів приреченими на самотність та відмежованість. До того ж, батьки зауважують у своєму листі, що не у всіх родинах є умови для індивідуального навчання вдома. Батьки та педагоги пропонують переглянути і скасувати суперечливе розпорядження, оскільки вважають його кроком назад у сфері розвитку спеціальної освіти.
2003 рік оголошено роком інвалідів. Особливою категорією інвалідів є діти шкільного віку. У Польщі за останніх 12 років зроблено вже чимало для розвитку та запровадження системи інтеграційного навчання, тобто спільного навчання здорових дітей та дітей із фізичними та психічними вадами. Елементи системи інтеграційного навчання запроваджено не лише у спеціальних, але й у звичайних середніх школах.
Ще 1993 року Міністерство освіти Польщі схвалило рішення, яке давало можливість дітям-інвалідам, до яких було застосовано індивідуальне навчання, відвідувати частину занять у шкільних класах разом зі своїми ровесниками. І ось днями з’явилося нове розпорядження міністерства, яке практично скасувало таку можливість.
Для середовища тих освітян і батьків, що є прихильниками інтеграційного навчання, останнє розпорядження міністра освіти Польщі Кристини Либацької стало справжнім шоком. Згідно з цим розпорядженням діти-інваліди, котрим визначено індивідуальне навчання, від початку березня вже не можуть відвідувати спільних занять у класах зі своїми ровесниками. Дотепер вони могли бути присутніми спільно з іншими дітьми на деяких не особливо складних уроках, як наприклад релігієзнавство чи природа, а також брати участь у спільних навчальних походах класу до лісу чи музею. Нове розпорядження позбавляє їх такої можливості. Чітко обумовлено, що відтепер “індивідуальна програма навчання” повинна відбуватися винятково вдома, а зі своїми колишніми однокласниками діти з вадами можуть брати спільну участь лише у загально-шкільних заходах, таких як конкурси чи святкові вечори. Обґрунтування цього дещо дискримінаційного рішення освітянські чиновники пояснюють неефективністю поєднання індивідуального та спільного навчання. Педагог Лідія Новицька, котра впродовж років пропагує інтеграційні методи навчання, частково погоджується з такою аргументацією:
Лідія Новицька
Все залежить від рівня інвалідності. Бо якщо дитина не може нормально писати чи говорити, то звичайна учителька їй не допоможе, а сама дитина не зможе нічого навчитися. Але якщо вади є незначними, то гадаю, що це було б значною кривдою, якщо така дитина не зможе ходити в школу з іншими дітьми.
Володимир Павлів
Саме ця ймовірна кривда найбільше непокоїть також батьків дітей із вадами. Адже відвідування спільних занять зі своїми фізично здоровими однокласниками допомагали дітям-інвалідам частково забувати про свої вади та не втрачати контакту з однолітками. У майбутньому це повинно допомогти їм повноцінно інтегруватися із рештою суспільства. Тому група батьків та педагогів звернулися із відкритим листом до міністра освіти Кристини Либацької, у якому зокрема сказано, що підписане нею останнє розпорядження робить дітей-інвалідів приреченими на самотність та відмежованість. До того ж, батьки зауважують у своєму листі, що не у всіх родинах є умови для індивідуального навчання вдома. Батьки та педагоги пропонують переглянути і скасувати суперечливе розпорядження, оскільки вважають його кроком назад у сфері розвитку спеціальної освіти.
