Варшава, 25 березня 2003 – На початку цього тижня Комітет з Прав Людини Організації Об''єднаних Націй отримав відразу кілька звітів із Варшави щодо виконання Польщею Конвенції з боротьби із проявами расизму.
Один із звітів підготував польський уряд, а ще три інші – польські громадські правозахисні організації. Зміст цих звітів суттєво відрізняється.
Автори урядового звіту зосередилися в основному на позитивних моментах, наголошуючи, що польська конституція забороняє дискримінацію, і що польські закони забороняють реєстрування та функціонування тих політичних партій і організацій, котрі сповідують ідеологію нацизму чи пропагують расову та національну ненависть. Водночас, мовиться про те, що у Польщі вільно діють національні меншини, котрі на сьогодні зареєстрували вже 120 своїх організацій, а також, що освітня та культурна діяльність нацменшин фінансується із державного бюджету.
Що ж стосується альтернативних звітів, підготовлених громадськими організаціями, то вони акцентують увагу на конкретних проявах расової нетерпимості, дискримінації за національною чи релігійною ознакою, а також на прикладах, коли, так звані, антирасистські закони в Польщі просто не діють.
У дослідженні фонду “Відкрита Річпосполита” мова йде про те, що у Польщі абсолютно вільно доволі значними тиражами видаються та розповсюджуються публікації антисемітського, антиукраїнського та антинімецького характеру.
Об''єднання під назвою “Ніколи більше” дає перелік так званих расистських організацій, таких як Національний Фронт чи Національне відродження Польщі, діяльність яких толерує держава.
Гельсінський фонд прав людини, у свою чергу, наводить приклад того, як під час останнього перепису населення анкетери часто відмовлялись записувати іншу, ніж польська, національність, чи переконували представників нацменшин записуватися поляками.
Всі ці приклади добре відомі й керівництву Об''єднання українців Польщі. Про деякі з них “Свободі” розповів голова Об''єднання Мирон Кертичак:«Анкетери легковажно і байдуже ставилися до питання про національність: або машинально заповнювали рубрику, пишучи - «польська» (національність), або переконували інколи анкетованих, що краще написати польська національність, або записували це олівцем, щоб потім собі заповнити так, як вони вважали».
Однак, справедливості ради потрібно сказати, що у Польщі хоч і трапляються прояви расизму чи дискримінації за національною чи релігійною ознакою, все ж рівень цих явищ є набагато нижчим, ніж у Німеччині чи, скажімо, Франції.
Сенсацією останніх виборів до органів місцевого самоврядування у Польщі було те, що на посади керівників сільських чи міських виконавчих органів було вибрано кілька так званих кольорових громадян Польщі, тобто вихідців з Африки чи Азії. В той же час були приклади, коли в чорношкірих гравців польських футбольних команд вболівальники кидали бананами.
Отже, правда, як завжди, перебуває десь посередині, між урядовим і позаурядовими звітами. Втім, остаточну оцінку цих звітів дасть сам комітет прав людини ООН вже наступного тижня.
Один із звітів підготував польський уряд, а ще три інші – польські громадські правозахисні організації. Зміст цих звітів суттєво відрізняється.
Автори урядового звіту зосередилися в основному на позитивних моментах, наголошуючи, що польська конституція забороняє дискримінацію, і що польські закони забороняють реєстрування та функціонування тих політичних партій і організацій, котрі сповідують ідеологію нацизму чи пропагують расову та національну ненависть. Водночас, мовиться про те, що у Польщі вільно діють національні меншини, котрі на сьогодні зареєстрували вже 120 своїх організацій, а також, що освітня та культурна діяльність нацменшин фінансується із державного бюджету.
Що ж стосується альтернативних звітів, підготовлених громадськими організаціями, то вони акцентують увагу на конкретних проявах расової нетерпимості, дискримінації за національною чи релігійною ознакою, а також на прикладах, коли, так звані, антирасистські закони в Польщі просто не діють.
У дослідженні фонду “Відкрита Річпосполита” мова йде про те, що у Польщі абсолютно вільно доволі значними тиражами видаються та розповсюджуються публікації антисемітського, антиукраїнського та антинімецького характеру.
Об''єднання під назвою “Ніколи більше” дає перелік так званих расистських організацій, таких як Національний Фронт чи Національне відродження Польщі, діяльність яких толерує держава.
Гельсінський фонд прав людини, у свою чергу, наводить приклад того, як під час останнього перепису населення анкетери часто відмовлялись записувати іншу, ніж польська, національність, чи переконували представників нацменшин записуватися поляками.
Всі ці приклади добре відомі й керівництву Об''єднання українців Польщі. Про деякі з них “Свободі” розповів голова Об''єднання Мирон Кертичак:«Анкетери легковажно і байдуже ставилися до питання про національність: або машинально заповнювали рубрику, пишучи - «польська» (національність), або переконували інколи анкетованих, що краще написати польська національність, або записували це олівцем, щоб потім собі заповнити так, як вони вважали».
Однак, справедливості ради потрібно сказати, що у Польщі хоч і трапляються прояви расизму чи дискримінації за національною чи релігійною ознакою, все ж рівень цих явищ є набагато нижчим, ніж у Німеччині чи, скажімо, Франції.
Сенсацією останніх виборів до органів місцевого самоврядування у Польщі було те, що на посади керівників сільських чи міських виконавчих органів було вибрано кілька так званих кольорових громадян Польщі, тобто вихідців з Африки чи Азії. В той же час були приклади, коли в чорношкірих гравців польських футбольних команд вболівальники кидали бананами.
Отже, правда, як завжди, перебуває десь посередині, між урядовим і позаурядовими звітами. Втім, остаточну оцінку цих звітів дасть сам комітет прав людини ООН вже наступного тижня.
