Варшава, 27 березня 2003 - Репортажі про наречених з України останнім часом з’являлися у засобах масової інформації багатьох країн, в тім числі і Польщі. Загальний образ, який витворюють польські ЗМІ дівчатам з України, чи взагалі з-за східного кордону,- це образ красивих, але прагматичних жінок, котрі за будь-яку ціну хочуть вирватися зі своєї бідної, скорумпованої, а часом і грізної країни. Ціною цією в даному випадку є заміжжя із громадянином Польщі – часто старшим на кілька десятків років.
Однак, існує, переважно на сторінках так званої жіночої преси й інший образ “наречених з України” : нинішніх дружин знаних постатей з політичних, бізнесових чи культурних середовищ Польщі. Однією з найбільш розрекламованих у польській пресі, і ,при нагоді кажучи, найбільш закритою для контактів із журналістами, є колишня мешканка міста Кам’янця-Подільського Ірина – невістка прем’єр-міністра Польщі Лешека Міллера. Більш відкритою і не менш відомою постаттю у Польщі є колишня киянка, а нині бізнесменка і акторка, дружина відомого польського актора Цезарія Пазури – Вероніка Марчук- Пазура. Постать Вероніки Марчук-Пазури є найкращим запереченням усіх польських стереотипів щодо так званих “українських наречених”. З нею розмовляв
Володимир Павлів:
Вероніка Марчук закінчила з медаллю у 1989 році київську середню школу № 224 з російською мовою навчання. Встигла навіть провчитися 2 роки у Ніжинському педагогічному інституті. Вже під час навчання почала співпрацювати із однією польською фірмою, з якою у 1992 році підписала угоду на два роки про роботу у Польщі. Паралельно з роботою Вероніка зуміла ще здобути освіту юриста у Варшавському університеті і вже збиралася повертатися до Києва керівником українського представництва своєї фірми. Однак, доля розпорядилася інакше : 23 липня 1994 року Вероніка Марчук зустріла свого майбутнього чоловіка, тоді польського актора-початківця – Цезарія Пазуру. Вероніка любить підкреслювати, що на момент знайомства зі своїм польським нареченим, вона мала куди кращу позицію у професійній кар”єрі, ніж він:
Вероніка М-Пазура: Я вже працювала у фірмі, у мене була власна секретарка, кабінет. І пригадую, коли мій майбутній чоловік прийшов до мене на роботу ( а потім ще привів свого батька і дитину), то він був у шоці. Він тоді був початкуючим актором і взагалі боявся заходити у різні кабінети. І коли йому доводилося чекати на мене 15 хвилин, а секретарка його не пропускала, бо у мене проходила ділова зустріч, то він потім протягом двох днів розповідав про це усім знайомим.
Кор.: Однак, не зважаючи на це, приживатися у польському суспільстві Вероніці було не легко, навіть поруч зі своїм майбутнім чоловіком :
В.М-П.: Спочатку у мене все було добре. Мені добре працювалося з людьми, але все до того моменту, поки не довелось пройти через процес асиміляції. Там, де ти помітний, там завжди довкола тебе якісь розмови, якісь чутки – а це у Польщі нічого доброго не віщує. Тим більше, що я завжди дискутувала, що ось наша Україна така, а вони мені казали, що ваша Україна насправді ось така. І все це було важко, зокрема, коли не маєш ніякої підтримки.
Кор.: Вероніка Марчук-Пазура вважає, що їй знадобилося сім років, щоб відчути себе у Польщі, як вдома. Зараз вона займає сильну позицію у професійній діяльності – керує фірмою, яка продюсує кіно та телевізійну продукцію, сама грає роль дівчини з України у одному з найпопулярніших польських телесеріалів. А її українське походження стало навіть розцінюватися партнерами як додаткова чеснота. Намагається Вероніка не втрачати і контактів з Україною, щодо якої має цілком конкретні наміри:
В.М-П.: По-перше, я намагаюся допровадити до створення між Україною та Польщею моста культури, як я його називаю. І вже тут у польському міністерстві культури цю ідею почали впроваджувати в життя.
Кор.: А ще Вероніка Марчук-Пазура мріє зняти фільм десь в Україні. Бо тут у Польщі – каже вона – просто немає таких гарних краєвидів, як на нашій батьківщині.
Володимир Павлів:
Вероніка Марчук закінчила з медаллю у 1989 році київську середню школу № 224 з російською мовою навчання. Встигла навіть провчитися 2 роки у Ніжинському педагогічному інституті. Вже під час навчання почала співпрацювати із однією польською фірмою, з якою у 1992 році підписала угоду на два роки про роботу у Польщі. Паралельно з роботою Вероніка зуміла ще здобути освіту юриста у Варшавському університеті і вже збиралася повертатися до Києва керівником українського представництва своєї фірми. Однак, доля розпорядилася інакше : 23 липня 1994 року Вероніка Марчук зустріла свого майбутнього чоловіка, тоді польського актора-початківця – Цезарія Пазуру. Вероніка любить підкреслювати, що на момент знайомства зі своїм польським нареченим, вона мала куди кращу позицію у професійній кар”єрі, ніж він:
Вероніка М-Пазура: Я вже працювала у фірмі, у мене була власна секретарка, кабінет. І пригадую, коли мій майбутній чоловік прийшов до мене на роботу ( а потім ще привів свого батька і дитину), то він був у шоці. Він тоді був початкуючим актором і взагалі боявся заходити у різні кабінети. І коли йому доводилося чекати на мене 15 хвилин, а секретарка його не пропускала, бо у мене проходила ділова зустріч, то він потім протягом двох днів розповідав про це усім знайомим.
Кор.: Однак, не зважаючи на це, приживатися у польському суспільстві Вероніці було не легко, навіть поруч зі своїм майбутнім чоловіком :
В.М-П.: Спочатку у мене все було добре. Мені добре працювалося з людьми, але все до того моменту, поки не довелось пройти через процес асиміляції. Там, де ти помітний, там завжди довкола тебе якісь розмови, якісь чутки – а це у Польщі нічого доброго не віщує. Тим більше, що я завжди дискутувала, що ось наша Україна така, а вони мені казали, що ваша Україна насправді ось така. І все це було важко, зокрема, коли не маєш ніякої підтримки.
Кор.: Вероніка Марчук-Пазура вважає, що їй знадобилося сім років, щоб відчути себе у Польщі, як вдома. Зараз вона займає сильну позицію у професійній діяльності – керує фірмою, яка продюсує кіно та телевізійну продукцію, сама грає роль дівчини з України у одному з найпопулярніших польських телесеріалів. А її українське походження стало навіть розцінюватися партнерами як додаткова чеснота. Намагається Вероніка не втрачати і контактів з Україною, щодо якої має цілком конкретні наміри:
В.М-П.: По-перше, я намагаюся допровадити до створення між Україною та Польщею моста культури, як я його називаю. І вже тут у польському міністерстві культури цю ідею почали впроваджувати в життя.
Кор.: А ще Вероніка Марчук-Пазура мріє зняти фільм десь в Україні. Бо тут у Польщі – каже вона – просто немає таких гарних краєвидів, як на нашій батьківщині.
