Вашингтон, 16 квітня, 2003 - Війна в Іраку закінчується. Американські солдати завершують свою місію на Близькому Сході, яка відібрала багато людських життів. Але неможливо передати радість родин тих батьків, які зусрічають з війни своїх близьких живими. Для семи американських родин, ці дні по- особливому щасливі. Це родичі тих американських військовополонених, які стали в’язнями війни буквально у перші її дні. Мало хто вірив, що ці люди залишаться живими і здоровими.
Найстаршому з семи військових, яким вдалось вижити в іракському полоні, сержанту Джеймсу Райлі всього 31, наймолодшому Алану Хернандесу - 21. “Я отримала серцевий напад від щастя ,- в сльозах каже мати Хернандеса ,- коли отримала повідомлення, що мій син живий”. Родичі американських солдатів, які 22 дні поспіль перебували у полоні, вже майже поховали їх. І сталось чудо. Тепер вони не тільки вільні, але й після медичного обстеження та лікування в Кувейті повертаються додому живими і здоровими.
Дев’ять солдатів 507 Армії були схоплені в полон біля Насарії. Вони розповідають, як з ними поводились. Двічі чи тричі на день полонені отримували воду чи чай, трохи рису, хліб і якесь м’ясо. Вони спали на підлозі і не мали можливості виходити на вулицю. Охоронці були суворими й жорстокими. Одна з військовополонених розповідає, що їй внаслідок поранення робили операцію і іракські лікарі казали, що турбуються про неї, бо хочуть продемонструвати, що іракці гуманні.
Обличчя перших американських військовополонених облетіли всі телевізійні екрани світу. На початку війни їх демонстрували як фактор слабкості американського війська. Думаю, багато хто, спостерігаючи за стражданнями на їх обличчях, подумав: краще б вони покінчили життя самогубством, ніж попадати в полон. Але доля виявилась милостивою до них. “Це справді відповідь на наші молитви”,- каже родина Джесіки Лінч, яку цього тижня перевезли з шпиталю в Німеччині до Вашингтона.
Всі, як один, військовополонені вірили, що їх уб’ють і сьогодні, повертаючись додому, вони відчувають, що народились на вдруге.
Найстаршому з семи військових, яким вдалось вижити в іракському полоні, сержанту Джеймсу Райлі всього 31, наймолодшому Алану Хернандесу - 21. “Я отримала серцевий напад від щастя ,- в сльозах каже мати Хернандеса ,- коли отримала повідомлення, що мій син живий”. Родичі американських солдатів, які 22 дні поспіль перебували у полоні, вже майже поховали їх. І сталось чудо. Тепер вони не тільки вільні, але й після медичного обстеження та лікування в Кувейті повертаються додому живими і здоровими.
Дев’ять солдатів 507 Армії були схоплені в полон біля Насарії. Вони розповідають, як з ними поводились. Двічі чи тричі на день полонені отримували воду чи чай, трохи рису, хліб і якесь м’ясо. Вони спали на підлозі і не мали можливості виходити на вулицю. Охоронці були суворими й жорстокими. Одна з військовополонених розповідає, що їй внаслідок поранення робили операцію і іракські лікарі казали, що турбуються про неї, бо хочуть продемонструвати, що іракці гуманні.
Обличчя перших американських військовополонених облетіли всі телевізійні екрани світу. На початку війни їх демонстрували як фактор слабкості американського війська. Думаю, багато хто, спостерігаючи за стражданнями на їх обличчях, подумав: краще б вони покінчили життя самогубством, ніж попадати в полон. Але доля виявилась милостивою до них. “Це справді відповідь на наші молитви”,- каже родина Джесіки Лінч, яку цього тижня перевезли з шпиталю в Німеччині до Вашингтона.
Всі, як один, військовополонені вірили, що їх уб’ють і сьогодні, повертаючись додому, вони відчувають, що народились на вдруге.
