Доступність посилання

ТОП новини

Троє журналістів загинули у вівторок у Багдаді, серед них -українець Тарас Процюк


Мар’яна Драч Троє журналістів загинули у вівторок у Багдаді, серед них -українець Тарас Процюк

Прага, 8 квітня, 2003 року.

Мар’яна Драч

Троє журналістів загинули у вівторок у Багдаді, серед них -українецьТарас Процюк. Під час обстрілу готелю «Палестина» було поранено кількох співробітників міжнародного агенства «Ройтерз». Тарас, який був телеоператором, помер по дорозі до лікарні.

Він народився в Івано-Франківську і останні роки працював із Варшави. Журналісти кажуть, що Тарас Процюк був зразком для багатьох.

Наш колега Юрій Свірко зателефонував до редактора української служби Бі-Бі-Сі у Лондоні, колишнього співробітника київського бюро агенства «Ройтер» Ростислава Хотина. На запитання, що він відчув, коли дізнався про смерть свого колеги у Багдаді Ростислав Хотин відповів так.

Ростислав Хотин

Просто шок, пригніченість. Сказати, що це була якась така повна несподіванка, не можна, бо Тарас десятки конфліктів пройшов, воєн, був контужений у Чечні. Він думав весь час, що у щасливій сорочці народився і що це його мине і не зачепить. Якось так воно це сталося, що загинув...

Це дуже і дуже велика втрата і людська, і сімейна, і професійна. І я можу сказати, без жодних перебільшень, що Тарас був одним з найкращих телевізійних операторів усього світу. Це топ-клас, саме ті, які знімали конфлікти і війни, які пройшли. Його дуже і дуже поважали в гільдії цих світових першокласних операторів.

Юрій Свірко

Я минулого разу бачив Вас удвох у Мінську під час конфлікту довкола конституційного референдуму у Білорусі у 1996 році. Мабуть, це було таке найбільш безконфліктне відрядження Тараса. А що він казав про воєнні конфлікти з свого досвіду?

Ростислав Хотин

Не можна говорити про те, що він знімав лише конфлікти, війни. І в Білорусі були тоді, і на самміті СНД у Білорусі у 1995 році, і в Естонії знімали. Тобто, у таких тихих країнах.

Хоча були і не воєнні речі, але доволі гарячі. Наприклад, він працював дуже довго у Белграді, коли були виступи сербської опозиції проти Мілошевича. Я з ним був один раз у Чечні.

Біографія його поїздок була досить таки широкою: і Афганістан, це останні події минулого року, позаминулого, і Близький Схід, і Кашмір, і на Балканах він дуже часто бував, ми разом були в Боснії і Герцеговині - робили фільм про НАТО, Македонія, Косово... Він був свій у цих місцях. Він всіх знав і його дуже знали. Так що, справді, його біографія, це просто якийсь унікум. Я не знаю ще скільки таких людей є. У мене немає таких, хто мав би таку цікаву біографію і стільки побачив би, і пережив у своєму житті.

Юрій Свірко

Ми знаємо, що дружина Тараса мешкає у Варшаві. Чи знали Ви його дружину і сина особисто?

Ростислав Хотин

Звичайно, я дуже добре знаю Ліду – дружину Тараса і його сина Дениса. Вони вже майже 4 роки мешкають у Варшаві.

Тарасу дуже не вистачало України. Він дуже сумував за Україною, завжди в розмовах він говорив, що хотів би колись повернутися в Україну і працювати на телебаченні. Але ситуація цієї аномалії в українській журналістиці, в українському телебаченні, що нормальні професійні люди, які є топ-іменами в світовій тележурналістиці, яким був Тарас Процюк, не могли себе знайти в українських умовах і до останнього навіть моменту. Тобто, це якраз певна трагедія була і Тараса, і України, і української журналістики.

Мар’яна Драч

Що ж все таки сталося у Багдаді з українським телеоператором Тарасом Процюком? Євген Федченко журналіст міжнародник, колишній ведучий програми «Вікна в світ» на телеканалі СТБ каже Радіо Свобода, що наразі дуже важко зрозуміти, що відбулося в Іраку.

Євген Федченко



Особисто мені не зовсім зрозуміло як могло статися те, що сталося, оскільки це досить важко пояснити саме з військової точки зору. Хоча всі журналісти, які працюють в зоні військового конфлікту, вони апріорі, як це не драматично, але вони внутрішньо готуються до того, що висвітлюючи війну, вони стають її учасниками. Не вони визначають свою поведінку, свої дії і вони є абсолютно залежними від обох сторін в цьому конфлікті.

Тут важко сказати, власне, яка сторона більше винна - та, яка захищалася, чи та, яка нападала. Але прикро те, що заручниками у цій ситуації знову ж таки, я не знаю, свідомо, чи не свідомо, але зробили журналістів. Ïхнє завдання, особливо в таких ситуаціях, якраз донести до глядачів, читачів, слухачів ту інформацію, яку, як правило, воюючі сторони намагаються приховувати. Будь-яка агресія проти журналістів, вона одразу викликає думку про те, що у цих журналістів, можливо, був шанс розповісти щось таке, що якась із сторін, можливо, не бажала, аби про це стало відомо.

Ця війна, не зважаючи на те, що триває не досить довго, є вже досить трагічною для журналістів, які працювали. Головне, щоб це не стало приводом для того, щоб там журналістів насправді стало менше, щоб вони почали виїжджати звідти і тоді світ абсолютно н е матиме змоги дізнатися, що ж там відбувається.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG