Прага, 24 квітня 2003 – Президент України Леонід Кучма, міністр промислової політики Анатолій М’ялиця і авіаційний науково-технічний комплекс імені Антонова одноголосно заперечили в четвер повідомлення з Росії про те, що ця країна виходить зі спільного проєкту створення середнього військово-транспортного літака Ан-70. На думку Кучми, такі твердження «не мають ані економічних, ані політичних підстав»; М’ялиця висловлює впевненість, що співпрацю над цим унікальним за характеристиками літаком буде продовжено; а в АНТК імені Антонова стверджують, що всі недоліки літака будуть ось-ось усунені – і звертають увагу, що про вихід із контракту Росія мала би попередити за півроку.
Розмови про можливу відмову Росії від участі в подальшій спільній розробці транспортного літака Ан-70 точаться вже тривалий час. Публікації, перш за все, в російських джерелах дають знати: на російське міністерство оборони (а воно мало б стати, разом із українським оборонним відомством, головним замовником літака) чиниться тиск, у якому ведуть перед російські авіаконструктори.
Останнє таке повідомлення з минулого тижня: головні конструктори російського АНТК імені Туполева в листі до міноборони Росії радять йому припинити фінансування спільної з Україною розробки Ан-70, наводячи при цьому довгий перелік його недоліків і твердячи, що поліпшити характеристики літака об’єктивно неможливо.
Що стоїть за такими зверненнями, стає очевидно, коли згадати, наприклад, позицію головнокомандувача військово-повітряних сил Росії генерала-полковника Володимира Михайлова: перспективним середнім транспортним літаком для Росії є, на його думку, якраз «туполевський» Ту-330. Щоправда, він існує наразі лише на папері, тоді як Ан-70 уже давно літає, хай ще й не дуже добре…
Ситуація починає, таким чином, нагадувати те, що сталося 2000 року з різновидом Ан-70 – Ан-7X, котрого Україна й Росія намагалися просунути на ринок європейських країн – членів НАТО. Тоді Європа вирішила на користь свого майбутнього «аеробуса», ще й досі недопроєктованого; тепер і Росія йде слідом, відмовляючись від спільного з Україною літака, щоб заробили свої виробники.
У четвер заступник головнокомандувача ВПС Росії генерал-майор Дмитро Морозов заявив про остаточне рішення військового керівництва Росії відмовитися від Ан-70. Лише два роки тому, нагадує російська преса, Ан-70 отримував найвищі оцінки – хоча б від авторитета в цій справі, командувача військово-транспортної авіації Росії генерала-лейтенанта Віктора Денисова, – а уряд Росії затвердив створення 164 цих літаків для своїх ВПС; нині ж Ан-70 звинувачують у принциповій моральній застарілості, програму його довершення високий російський військовик уже називає «абсолютно безперспективною» і натомість допускає до серійного виробництва нову модифікацію іншого російського транспортника, Іл-76МФ.
Про Іл-76 тут згадую недарма: цей літак, значно тяжчий, зовсім іншого класу; він не здатен на головне, задля чого взагалі починали розробляти Ан-70 – сідати на короткі непідготовані ґрунтові смуги, і, звісно, злітати з них, і при цьому залишатися дієвим транспортним літаком. У російській пресі висловлювалася думка, що без такого літака неможлива сучасна армія: без нього не можуть існувати мобільні сили швидкого реаґування. Але ця думка була не часта; а от вимоги російських авіаконструкторів не ділитися грішми з Україною й віддати все фінансування їм лунали значно частіше…
Розмови про можливу відмову Росії від участі в подальшій спільній розробці транспортного літака Ан-70 точаться вже тривалий час. Публікації, перш за все, в російських джерелах дають знати: на російське міністерство оборони (а воно мало б стати, разом із українським оборонним відомством, головним замовником літака) чиниться тиск, у якому ведуть перед російські авіаконструктори.
Останнє таке повідомлення з минулого тижня: головні конструктори російського АНТК імені Туполева в листі до міноборони Росії радять йому припинити фінансування спільної з Україною розробки Ан-70, наводячи при цьому довгий перелік його недоліків і твердячи, що поліпшити характеристики літака об’єктивно неможливо.
Що стоїть за такими зверненнями, стає очевидно, коли згадати, наприклад, позицію головнокомандувача військово-повітряних сил Росії генерала-полковника Володимира Михайлова: перспективним середнім транспортним літаком для Росії є, на його думку, якраз «туполевський» Ту-330. Щоправда, він існує наразі лише на папері, тоді як Ан-70 уже давно літає, хай ще й не дуже добре…
Ситуація починає, таким чином, нагадувати те, що сталося 2000 року з різновидом Ан-70 – Ан-7X, котрого Україна й Росія намагалися просунути на ринок європейських країн – членів НАТО. Тоді Європа вирішила на користь свого майбутнього «аеробуса», ще й досі недопроєктованого; тепер і Росія йде слідом, відмовляючись від спільного з Україною літака, щоб заробили свої виробники.
У четвер заступник головнокомандувача ВПС Росії генерал-майор Дмитро Морозов заявив про остаточне рішення військового керівництва Росії відмовитися від Ан-70. Лише два роки тому, нагадує російська преса, Ан-70 отримував найвищі оцінки – хоча б від авторитета в цій справі, командувача військово-транспортної авіації Росії генерала-лейтенанта Віктора Денисова, – а уряд Росії затвердив створення 164 цих літаків для своїх ВПС; нині ж Ан-70 звинувачують у принциповій моральній застарілості, програму його довершення високий російський військовик уже називає «абсолютно безперспективною» і натомість допускає до серійного виробництва нову модифікацію іншого російського транспортника, Іл-76МФ.
Про Іл-76 тут згадую недарма: цей літак, значно тяжчий, зовсім іншого класу; він не здатен на головне, задля чого взагалі починали розробляти Ан-70 – сідати на короткі непідготовані ґрунтові смуги, і, звісно, злітати з них, і при цьому залишатися дієвим транспортним літаком. У російській пресі висловлювалася думка, що без такого літака неможлива сучасна армія: без нього не можуть існувати мобільні сили швидкого реаґування. Але ця думка була не часта; а от вимоги російських авіаконструкторів не ділитися грішми з Україною й віддати все фінансування їм лунали значно частіше…
