Доступність посилання

ТОП новини

Абетка демократії


Василь Зілгалов Абетка демократії

Прага, 6 травня 2003 – У англійському прислів’ї стверджується, що час і течія ріки не чекають людини. А П’єр Буаст, взагалі, вважав, що час непорушний, як берег: нам здається, що він біжить, а ,насправді, проходимо ми. Чи не найвлучніше про час висловився класик грецької і світової філософії - Платон, бо він вважав, що «час – це вічність, що вдивляється у своє здійснення». Змагання людини з часом, мабуть, і є однією з основ розуміння свободи особистості і демократії. Класичне розуміння демократизму, як поєднання «людина і час» виробила стара Греція, ще за часів Солона зрозуміли, що створення суспільством, державою, можливостей для кращого, вільнішого використання громадянином свого часу і є однією з підвалин демократичного життя спільнот.

Чому, наприклад, Солон став таким необхідним для Афінської «політії» і набув популярності? Бо він знайшов можливість звільнити Афіни від тяжкого тягаря, постійного нависання над афінським суспільством перського вторгнення і зміг вирвати у чужинців, Персії, своєрідний морський ключ до Афін – острів Саламін. Але справа не лише у тому, Солон, як ніхто у УІ столітті до нашої ери, розумів, що ніщо так не прискорює розвиток суспільства, як поштовх для більшого розкріпачення людських свобод. Його ідея списання боргів громадян і скасування закону про рабство за борги стала революційною. Цим кроком Афіни виграли битву з часом, бо зрозуміли що суспільство мусить рухатися швидше. Солон також підняв на вищий рівень відповідальність перед часом у афінської панівної верстви, він переконав її, що, чим вищий податок громадянина у казну, тим вища його відповідальність перед суспільством і перед часом.

Чому в історії Східну Галичину називають українським П’ємонтом, на кшталт італійського центру зародження нової Італії? Бо перебування її у складі західноєвропейської держави позначилося на прагненнях українців до свободи. Не секрет, і про це ми сьогодні чимало говоримо, що Західна Європа, західний світ, засвоїли досягнення Греції у царині демократії, свободи особистості і поняття не втручання у особисте життя людини та гарантування її елементарних свобод стало одним із наріжних каменів західної демократії. Не дивно, що зародки перших українських партій з’явилися саме у Східній Галичині. Та й Кирило - Методіївське братство, зокрема, у «Книзі буття українського народу», віддало належне якраз європейському досвідові боротьби за свободу народів і за свободу особистості.

Над народами пост - радянського простору тяжіє сьогодні не лише радянський кошмар придушення особистості і брутального нищення свободи людини, самої суті людськості. Бо корені цього ладу набагато глибші. Про це свого часу писав Юрій Крижанич, хорват, котрий спочатку, у 60-і роки ХУІІ, століття закликав Малоросію приєднуватися до Московії, але потрапивши в сибірське заслання завдяки московським поняттям про свободу особистості, змінив свої погляди на те ж московсько - православне трактування свободи людини. А Максим Грек, албанський монах, що ще у ХУІ столітті чимало років відбув у монастирських ямах - в’язницях Московії так і зауважив, що московська влада побудовано на союзі православних і світських верхів, котрі «на користолюбстві і насильстві гнуть бідну людину».

Що ж змінилося сьогодні у змаганні демократії з часом? Чи зникли, наприклад, в Україні оті православно – московські – радянські методи «гнути людину, зневажати її, аж до знищення»? І чи орієнтується українська демократія у швидкоплинному часі? Про це знає, мабуть, найкраще українська пересічна людина.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG