Прага, 8 травня 2003 – У центрі уваги західної преси залишається проблема перехідного уряду Іраку і майбутнього політичного та економічного устрою цієї країни після усунення диктаторського режиму. Зволікання у цій справі, як вважають оглядачі, може витворити політичний вакуум, який створить умови для тривалої дестабілізації і дальшого насилля.
Серед численних рекомендацій, пропозицій, порад і готових рецептів, з якими виступають на сторінках західних газет політичні діячі, науковці і фахівці з питань Іраку і Близького сходу, є чимало надзвичайно цікавих, на які, однак, спочатку мали б погодитися самі іракці – представники усіх етнічних і релігійних груп, а також країни коаліції, яка залишає за собою тимчасовий контроль над Іраком.
Серед інших відгуків на цю тему варто навести коментар професора Прінстонського університету Ґайлана Раміза в газеті «Інтернешанел геральд трібюн». Автор, фахівець від справ Іраку бачить розв’язання проблеми майбутнього цієї країни в установленні конституційної монархії. Ірак слід трактувати, як визволену країну, вважає професор Раміз, як, приміром, Францію після другої світової війни. Попри те, що автор вірить у республіканське правління і систему представництва, він переконаний, що для міцнішої стабільності і демократії, а також кращого політичного виживання нової держави слід відновити монархію. За умов конституційної монархії, пише він, чотири головні опори влади – армія, поліція, юридична система і державна адміністрація – були б сконцентровані під однією короною. Такий порядок, на думку автора, був би оптимальним для Іраку з його етнічним, сектантським і фундаменталістським поділом і схильністю до насилля. Професор Раміз підкреслює, що монархії допомагають утримувати стабільність навіть у деяких європейських країнах, зокрема у Великобританії, Бельгії, Іспанії, Швеції, Нідерландах. Відновлення монархії в Іспанії, за його словами, забезпечило поглиблення демократії після громадянської війни і диктатури Франко.
Однак, справа відновлення монархії в Іраку, підкреслює професор Рамірес, повинна бути вирішена за допомогою загальнонаціонального референдуму, схвалена Іракським національним конгресом та урядами країн коаліції, що здійснили воєнну акцію.
Британська газета «Файненшл таймс» містить коментар представника Іракського національного конгресy Лейта Кубби, який порушує цю тему, тобто адміністративну структуру майбутнього Іраку. На дві наради - в Урі та в Багдаді- запрошені 250 представників імміграційних середовищ і внутрішніх етнічних та релігійних груп. Автор вважає, що для справжнього успіху такі наради мали б бути цілком незалежними і в них повинні брати участь передусім представники іракських міст і провінцій. Звичайно, мали б бути присутні і представники імміграційних угруповань. Важливі рішення у справі державного правління і зовнішньої політики, як він вважає, повинні стати прерогативою обраного народом керівництва. ООН, на його думку, повинна лише стежити за правильним перебігом формування політичної влади в Іраку.
Серед численних рекомендацій, пропозицій, порад і готових рецептів, з якими виступають на сторінках західних газет політичні діячі, науковці і фахівці з питань Іраку і Близького сходу, є чимало надзвичайно цікавих, на які, однак, спочатку мали б погодитися самі іракці – представники усіх етнічних і релігійних груп, а також країни коаліції, яка залишає за собою тимчасовий контроль над Іраком.
Серед інших відгуків на цю тему варто навести коментар професора Прінстонського університету Ґайлана Раміза в газеті «Інтернешанел геральд трібюн». Автор, фахівець від справ Іраку бачить розв’язання проблеми майбутнього цієї країни в установленні конституційної монархії. Ірак слід трактувати, як визволену країну, вважає професор Раміз, як, приміром, Францію після другої світової війни. Попри те, що автор вірить у республіканське правління і систему представництва, він переконаний, що для міцнішої стабільності і демократії, а також кращого політичного виживання нової держави слід відновити монархію. За умов конституційної монархії, пише він, чотири головні опори влади – армія, поліція, юридична система і державна адміністрація – були б сконцентровані під однією короною. Такий порядок, на думку автора, був би оптимальним для Іраку з його етнічним, сектантським і фундаменталістським поділом і схильністю до насилля. Професор Раміз підкреслює, що монархії допомагають утримувати стабільність навіть у деяких європейських країнах, зокрема у Великобританії, Бельгії, Іспанії, Швеції, Нідерландах. Відновлення монархії в Іспанії, за його словами, забезпечило поглиблення демократії після громадянської війни і диктатури Франко.
Однак, справа відновлення монархії в Іраку, підкреслює професор Рамірес, повинна бути вирішена за допомогою загальнонаціонального референдуму, схвалена Іракським національним конгресом та урядами країн коаліції, що здійснили воєнну акцію.
Британська газета «Файненшл таймс» містить коментар представника Іракського національного конгресy Лейта Кубби, який порушує цю тему, тобто адміністративну структуру майбутнього Іраку. На дві наради - в Урі та в Багдаді- запрошені 250 представників імміграційних середовищ і внутрішніх етнічних та релігійних груп. Автор вважає, що для справжнього успіху такі наради мали б бути цілком незалежними і в них повинні брати участь передусім представники іракських міст і провінцій. Звичайно, мали б бути присутні і представники імміграційних угруповань. Важливі рішення у справі державного правління і зовнішньої політики, як він вважає, повинні стати прерогативою обраного народом керівництва. ООН, на його думку, повинна лише стежити за правильним перебігом формування політичної влади в Іраку.
