Надія Шерстюк
Говорить радіо “Свобода”. В ефірі програма “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаємо Вас, шановні слухачі.
Права людини в контексті ІІ Світової війни - така наша загальна тема сьогоднішнього випуску передачі. А саме:
- Визнання Української Повстанської Армії стороною, що воювала.
- Чи планують надати статус ветеранів колишнім воякам дивізії “Галичина”.
- Соціальний захист українців, які впродовж 1944-51 років були переселені на територію УРСР із земель, які наразі належать Польщі.
Такі питання наші київські і регіональні кореспонденти порушать впродовж наступних 15 –ти хвилин.
Щороку українська держава відзначає річницю перемоги над нацизмом не за європейським, а за радянським календарем, тобто 9 травня. І так само, на відміну від решти Європи, українська влада досі ділить учасників боротьби з фашизмом на, так би мовити, «рівних» і «рівніших» – на ветеранів Радянської Армії та на вояків Української Повстанської Армії. Історичні причини і суспільні наслідки невизнання Україною прав ветеранів УПА спробував дослідити мій київський колеґа Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Хоча українці долучилися до спільної перемоги над нацизмом, їм було накинуте радянське розуміння Другої Світової війни. Влада і частина населення досі вважають єдиною антифашистською силою Радянську Армію. Однак невизнання Української Повстанської Армії воюючою стороною означає дискримінацію державою колишніх повстанців у порівнянні з радянськими ветеранами. А ось що говорить про боротьбу УПА проти фашизму доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький.
Станіслав Кульчицький
УПА виникла коли українська поліція в німецьких органах влади була відкликана ОУНівцями в ліс. Так сформувалася ця армія спеціально для боротьби з німцями. А ле, коли вона сформувалася, в неї відкрилися інші фронти. Вона воювала з Армією Крайовою, з радянськими партизанськими загонами і Червоною Армією.
Як вони воювали з німцями? По-перше, економлячи сили, бо знали, що основний ворог – це Червона Армія. По-друге, вони обороняли населення. Та сама УПА складалася в основному з місцевого населення. Коли там остарбайтерів вивозили, вони відбивали. Коли німці натискували, щоб продовольство вивозити з сіл, вони відбивали це продовольство. Тобто, вони захищали місцеве населення і в цьому полягали їхні партизанські дії проти німців.
Віталій Пономарьов
Це була думка історика Станіслава Кульчицького. Йдеться не тільки про надані ветеранам Радянської Армії суттєві соціальні пільги, яких усе ще позбавлені ветерани українського антифашистського руху Опору. У вищому сенсі, вояки УПА перемогли і історично, і морально, своєю боротьбою порятувавши гідність усієї нації.
Те, що українська держава не визнає повстанців борцями проти нацизму, порушує права усіх її громадян на свою, а не нав’язану ззовні, історію.
Надія Шерстюк
Юрій Шухевич, син легендарного головнокомандувача Української Повстанської Армії Романа Шухевича, має свою думку з приводу ветеранів ІІ Світової війни. Юрій Шухевич у рубриці “Погляд”.
Юрій Шухевич
В першу чергу, я б розділив ветеранів Другої Світової війни на три категорії. Ну ті, які причислені до ветеранів Другої Світової війни. Найбільш упослідженими то є вояки УПА, які дожили до наших днів. Я взагалі не знаю чому до 9-го Травня це все так прив’язують, і чому говорять про визнання УПА як воюючої сторони у Другій Світовій війні? Адже УПА воювали і після 45-го року. То як, ті, що стріляли 8-9 травня учасники війни будуть, а ті, що стріляли 10-11 травня, вони - вже не учасники Другої Світової війни? Тобто, не прирівнюють їх до ветеранів Другої Світової війни? Мені це не зрозуміло. Мали б визнати учасників національно-визвольних змагань. І сюди мали б віднести і тих, хто воювали чи то в Галицькій армії, чи то в армії Директорії у 18-20 роках, чи це січовики Карпатської Січі, чи це вояки УПА не має значення. Борців за волю України, які зі зброєю в руках відстоювали право української нації на свою державу.
Друга категорія, це також дуже упосліджені люди в наші дні. Це, дійсно, ті фронтовики, яких вже дуже мало-мало залишилося: хворі, злиденні.
Ну а третя категорія, яких чомусь прирівнюють до учасників Другої Світової війни, це – учасники каральних загонів, які з тією ж УПА воювали, які знущалися над українським народом, які зробили жахливі злочини проти людськості. Вони й то вижили і користуються всіма правами, пільгами. І чому не визнають УПА воюючою стороною, взагалі учасникам визвольних змагань, тому що вони то і їхні діти при владі. Доки вони будуть при владі нічого не зміниться, на мій погляд.
Надія Шерстюк
В Івано-Франківську напередодні дев’ятого травня згадали про минулорічний скандал, який спалахнув довкола проблеми реабілітації військових української дивізії “Галичина”. Нагадаємо, що проблема колишніх дивізійників стала актуальною після розгляду в період виборчої кампанії 2002 року Івано-Франківською міськрадою питання “Про статус ветеранів дивізії “Галичина”. Нові подробиці цієї справи від нашого івано-франківського кореспондента Івана Костюка.
Іван Костюк
Напередодні 9 травня, який в державі відзначають як День Перемоги, в обласному центрі Прикарпаття згадали, що незабаром виповнюється 70 років з часу створення першої української дивізії “Галичина”. Нагадаємо, що під час минулорічної виборчої кампанії 7-го березня сесія Івано-Франківської міської ради розглянула питання “Про статус ветеранів першої української дивізії “Галичина” української національної армії”. Обговорення цього питання, яке передбачало надання пільг 24-ьом ветеранам дивізії “Галичина”, викликало заяви-протести з боку Міністерства зовнішніх справ Росії. Івано-Франківськ на тривалий час став об’єктом обговорення та дискусій на телемостах. Чи не вперше у своїй історії про місто згадали саме в контексті визнання ветеранів дивізії “Галичина” у провідних європейських засобах масової інформації. Минулорічну ситуацію коментує заступник мера Івано-Франківська Олександр Сич.
Олександр Сич
По-перше, як би питання не стояло в політичній площині, але настрій місцевого населення, його дух, його відчуття історії воно на боці ветеранів дивізії “Галичина”. У нас за ініціативою громадськості названо вулицю вулицею Дивізійників. Ми в меморіальному сквері поставили символічний пам’ятний знак дивізійникам. Я б сказав так: ця війна розпочиналася об’єктивно й незалежно, хотіли цього чи не хотіли прості галицькі хлопці, але війна розпочалася. І кожен з них, тих, хто був у дивізії “Галичина”, за волею власного серця обстоював інтереси України.
Іван Костюк
Ветерани ж, половина з яких інваліди першої групи, люди, які пройшли сталінські концтабори, відзначаючи свято створення дивізії, наголошують, що в сусідніх країнах уже давно визнали вояків аналогічних військових формувань на державному рівні. І ще раз пригадують, що дивізія “Галичина” формувалася як регулярна бойова одиниця для боротьби з радянською армією. Солдати хоча й носили німецьку військову форму, але з галицьким левиком у петлицях, синьо-жовтими знаками старшин та рядових присягали на вірність Україні. Це стало згодом основною підставою для того, що на Нюрнберзькому процесі про дивізію “Галичина” вели мову лише як про воюючу сторону, яка виборювала незалежність своєї держави.
Якою ж є позиція нинішньої міської влади в Івано-Франківську, щодо цього питання? Як тут оцінюють минулорічні події і чи планують надати статус ветеранів колишнім воякам дивізії “Галичина”? На ці питання Олександр Сич відповів так.
Олександр Сич
Вони йшли за порухом серця захищати українську державність, захищати українські національні інтереси. І я думаю, що цілком нормально, гуманно, справедливо ту нечисельну кількість ветеранів вшанувати сьогодні так, як вшановують усіх інших учасників Другої Світової війни.
Іван Костюк
Цікавим з цього приводу було також оприлюднення звернення кардинала Греко-Католицької церкви Йосифа Сліпого з нагоди створення дивізії. Наведемо з неї лише одну цитату: “1943-го року у складній воєнній ситуації на нашій землі виникла нова можливість – утворення наших військових формацій з модерним військовим вишколом. Зараз постає українська галицька дивізія, яка під кінець війни стає основою Української національної армії, як її перша дивізія, до складу якої входять вояки з усіх українських земель”. Ветерани дивізії до сьогодні закликають державне керівництво подивитись на національну історію з погляду українців, патріотів. Вони, зараз уже літні люди, віддали свою молодість, силу та здоров’я за незалежність країни, яка зараз їх не визнає.
Надія Шерстюк
Упродовж тривалого часу тисячі українців, які були насильно переселені з сучасної території Польщі до УРСР протягом 1944 – 1951 років, намагаються одержати від Верховної Ради політичної і правової оцінки цієї акції. Півмільйона українців, котрих депортували з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, вважають себе упослідженими українською державою. Про права переселенців розповідає наша львівська колега Галина Терещук.
Галина Терещук
До 1995 року всі українці примусового переселення з території сучасної Польщі на територію колишнього УРСР були позбавлені будь-яких прав щодо отримання статусу учасника війни.
22 грудня 1995року Верховна Рада України ухвалила постанову “Про внесення змін і доповнень до закону України” Про статус ветерана війни і гарантій їхнього соціального статусу”, згідно з якою стаття 9 цього документу, а конкретно пункт 2 абзац 2 передбачає отримання статусу війни особами цитую, “які були переселені з території інших країн на територію України після 1945.” До слова, депортація з території Польщі українців почалась 14 жовтня 1944 і тривала майже до 1951 року. Втім через некомпетентність, парламентарії надали законові нечіткого трактування. Голова товариства “Надсяння” Володимир Середа зауважує.
Володимир Середа
Всіх примусово переселених українців з території Польщі, цей закон уже пересварив, поділив на дві категорії. Одні, ті, що були переселенні в 46-му році, тобто, після 1945 року, які, в принципі, можуть домагатися отримання цього статусу, а ті, що в 44-45 – ні.
Галина Терещук
У безнадійній ситуації опинились українці, які були переселені у вересні, жовтні, листопаді, грудні 1945 року. Адже війна закінчилась, на території України вони ще не були, хоча у Польщі на етнічних українських землях працювали на перемогу, як і інші. Тобто господарювали на землі, сплачували польській державі податки. Особливо допомагали по господарству діти.
Однак, соціальні служби відмовляють у наданні статусу учасника війни навіть тим людям, які були переселені навіть після 1945 року. Тобто, доповнення закону працівники соціальних служб трактують на власний розсуд. Втім, якщо члени комісії розуміють долю переселенців, то вони можуть надати статус. Володимир Середа.
Володимир Середа
Комісії по наданню статусу учасника війни очевидно погано розуміють поняття економії бюджетних коштів, людям похилого віку, які справді заслужили на цей статус, показують абзац 4 закону, у якому мовиться про віковий ценз для осіб на отримання статусу, тобто мають право на статус ті, які народились не пізніше 31 грудня1932 року. Але це вже суперечить пункту 2 цього закону, згідно з яким переселенці мають право на статус учасника війни. У такий спосіб ставлять їх у безнадійну ситуацію. Де зараз через 50 років після виселення знайти на території Польщі якусь довідку, що ти у 1944 –1945 році працював з батьками по господарству. Польська влада цього не розуміє. А в архівах нічого не збереглось.
Галина Терещук
Тисячі українських переселенців відстоюють своє право на отримання статусу учасника війни у залах суду. Були випадки, коли суддя ухвалював рішення на їхню користь. Аргументом такого рішення було те, що згідно з законом сам факт переселення дає право на статус.
Українці, депортовані з території Польщі, не вважають себе евакуйованими, адже їх пересилили не через воєнні дії чи стихійне лихо, а назавжди насильно-примусовим методом і без права повернення.
Нині підготовлений законопроект “Про визнання депортованими українців примусового переселених у 1944 - 1951 роках з території Польщі в УРСР. Міністерство юстиції проаналізувало цей документ і він надісланий на розгляд у Верховну Раду. Однак парламентарії цей важливий законопроект заблокували, у такий спосіб продемонструвавши цілковиту байдужість до долі понад півмільйона українців, котрі постраждали під час примусового переселення.
Надія Щерстюк
На цьому ми завершуємо програму “Права людини – українська реальність”. Передачу уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною у київській студії працював Сергій Балабанов. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Говорить радіо “Свобода”. В ефірі програма “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаємо Вас, шановні слухачі.
Права людини в контексті ІІ Світової війни - така наша загальна тема сьогоднішнього випуску передачі. А саме:
- Визнання Української Повстанської Армії стороною, що воювала.
- Чи планують надати статус ветеранів колишнім воякам дивізії “Галичина”.
- Соціальний захист українців, які впродовж 1944-51 років були переселені на територію УРСР із земель, які наразі належать Польщі.
Такі питання наші київські і регіональні кореспонденти порушать впродовж наступних 15 –ти хвилин.
Щороку українська держава відзначає річницю перемоги над нацизмом не за європейським, а за радянським календарем, тобто 9 травня. І так само, на відміну від решти Європи, українська влада досі ділить учасників боротьби з фашизмом на, так би мовити, «рівних» і «рівніших» – на ветеранів Радянської Армії та на вояків Української Повстанської Армії. Історичні причини і суспільні наслідки невизнання Україною прав ветеранів УПА спробував дослідити мій київський колеґа Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Хоча українці долучилися до спільної перемоги над нацизмом, їм було накинуте радянське розуміння Другої Світової війни. Влада і частина населення досі вважають єдиною антифашистською силою Радянську Армію. Однак невизнання Української Повстанської Армії воюючою стороною означає дискримінацію державою колишніх повстанців у порівнянні з радянськими ветеранами. А ось що говорить про боротьбу УПА проти фашизму доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький.
Станіслав Кульчицький
УПА виникла коли українська поліція в німецьких органах влади була відкликана ОУНівцями в ліс. Так сформувалася ця армія спеціально для боротьби з німцями. А ле, коли вона сформувалася, в неї відкрилися інші фронти. Вона воювала з Армією Крайовою, з радянськими партизанськими загонами і Червоною Армією.
Як вони воювали з німцями? По-перше, економлячи сили, бо знали, що основний ворог – це Червона Армія. По-друге, вони обороняли населення. Та сама УПА складалася в основному з місцевого населення. Коли там остарбайтерів вивозили, вони відбивали. Коли німці натискували, щоб продовольство вивозити з сіл, вони відбивали це продовольство. Тобто, вони захищали місцеве населення і в цьому полягали їхні партизанські дії проти німців.
Віталій Пономарьов
Це була думка історика Станіслава Кульчицького. Йдеться не тільки про надані ветеранам Радянської Армії суттєві соціальні пільги, яких усе ще позбавлені ветерани українського антифашистського руху Опору. У вищому сенсі, вояки УПА перемогли і історично, і морально, своєю боротьбою порятувавши гідність усієї нації.
Те, що українська держава не визнає повстанців борцями проти нацизму, порушує права усіх її громадян на свою, а не нав’язану ззовні, історію.
Надія Шерстюк
Юрій Шухевич, син легендарного головнокомандувача Української Повстанської Армії Романа Шухевича, має свою думку з приводу ветеранів ІІ Світової війни. Юрій Шухевич у рубриці “Погляд”.
Юрій Шухевич
В першу чергу, я б розділив ветеранів Другої Світової війни на три категорії. Ну ті, які причислені до ветеранів Другої Світової війни. Найбільш упослідженими то є вояки УПА, які дожили до наших днів. Я взагалі не знаю чому до 9-го Травня це все так прив’язують, і чому говорять про визнання УПА як воюючої сторони у Другій Світовій війні? Адже УПА воювали і після 45-го року. То як, ті, що стріляли 8-9 травня учасники війни будуть, а ті, що стріляли 10-11 травня, вони - вже не учасники Другої Світової війни? Тобто, не прирівнюють їх до ветеранів Другої Світової війни? Мені це не зрозуміло. Мали б визнати учасників національно-визвольних змагань. І сюди мали б віднести і тих, хто воювали чи то в Галицькій армії, чи то в армії Директорії у 18-20 роках, чи це січовики Карпатської Січі, чи це вояки УПА не має значення. Борців за волю України, які зі зброєю в руках відстоювали право української нації на свою державу.
Друга категорія, це також дуже упосліджені люди в наші дні. Це, дійсно, ті фронтовики, яких вже дуже мало-мало залишилося: хворі, злиденні.
Ну а третя категорія, яких чомусь прирівнюють до учасників Другої Світової війни, це – учасники каральних загонів, які з тією ж УПА воювали, які знущалися над українським народом, які зробили жахливі злочини проти людськості. Вони й то вижили і користуються всіма правами, пільгами. І чому не визнають УПА воюючою стороною, взагалі учасникам визвольних змагань, тому що вони то і їхні діти при владі. Доки вони будуть при владі нічого не зміниться, на мій погляд.
Надія Шерстюк
В Івано-Франківську напередодні дев’ятого травня згадали про минулорічний скандал, який спалахнув довкола проблеми реабілітації військових української дивізії “Галичина”. Нагадаємо, що проблема колишніх дивізійників стала актуальною після розгляду в період виборчої кампанії 2002 року Івано-Франківською міськрадою питання “Про статус ветеранів дивізії “Галичина”. Нові подробиці цієї справи від нашого івано-франківського кореспондента Івана Костюка.
Іван Костюк
Напередодні 9 травня, який в державі відзначають як День Перемоги, в обласному центрі Прикарпаття згадали, що незабаром виповнюється 70 років з часу створення першої української дивізії “Галичина”. Нагадаємо, що під час минулорічної виборчої кампанії 7-го березня сесія Івано-Франківської міської ради розглянула питання “Про статус ветеранів першої української дивізії “Галичина” української національної армії”. Обговорення цього питання, яке передбачало надання пільг 24-ьом ветеранам дивізії “Галичина”, викликало заяви-протести з боку Міністерства зовнішніх справ Росії. Івано-Франківськ на тривалий час став об’єктом обговорення та дискусій на телемостах. Чи не вперше у своїй історії про місто згадали саме в контексті визнання ветеранів дивізії “Галичина” у провідних європейських засобах масової інформації. Минулорічну ситуацію коментує заступник мера Івано-Франківська Олександр Сич.
Олександр Сич
По-перше, як би питання не стояло в політичній площині, але настрій місцевого населення, його дух, його відчуття історії воно на боці ветеранів дивізії “Галичина”. У нас за ініціативою громадськості названо вулицю вулицею Дивізійників. Ми в меморіальному сквері поставили символічний пам’ятний знак дивізійникам. Я б сказав так: ця війна розпочиналася об’єктивно й незалежно, хотіли цього чи не хотіли прості галицькі хлопці, але війна розпочалася. І кожен з них, тих, хто був у дивізії “Галичина”, за волею власного серця обстоював інтереси України.
Іван Костюк
Ветерани ж, половина з яких інваліди першої групи, люди, які пройшли сталінські концтабори, відзначаючи свято створення дивізії, наголошують, що в сусідніх країнах уже давно визнали вояків аналогічних військових формувань на державному рівні. І ще раз пригадують, що дивізія “Галичина” формувалася як регулярна бойова одиниця для боротьби з радянською армією. Солдати хоча й носили німецьку військову форму, але з галицьким левиком у петлицях, синьо-жовтими знаками старшин та рядових присягали на вірність Україні. Це стало згодом основною підставою для того, що на Нюрнберзькому процесі про дивізію “Галичина” вели мову лише як про воюючу сторону, яка виборювала незалежність своєї держави.
Якою ж є позиція нинішньої міської влади в Івано-Франківську, щодо цього питання? Як тут оцінюють минулорічні події і чи планують надати статус ветеранів колишнім воякам дивізії “Галичина”? На ці питання Олександр Сич відповів так.
Олександр Сич
Вони йшли за порухом серця захищати українську державність, захищати українські національні інтереси. І я думаю, що цілком нормально, гуманно, справедливо ту нечисельну кількість ветеранів вшанувати сьогодні так, як вшановують усіх інших учасників Другої Світової війни.
Іван Костюк
Цікавим з цього приводу було також оприлюднення звернення кардинала Греко-Католицької церкви Йосифа Сліпого з нагоди створення дивізії. Наведемо з неї лише одну цитату: “1943-го року у складній воєнній ситуації на нашій землі виникла нова можливість – утворення наших військових формацій з модерним військовим вишколом. Зараз постає українська галицька дивізія, яка під кінець війни стає основою Української національної армії, як її перша дивізія, до складу якої входять вояки з усіх українських земель”. Ветерани дивізії до сьогодні закликають державне керівництво подивитись на національну історію з погляду українців, патріотів. Вони, зараз уже літні люди, віддали свою молодість, силу та здоров’я за незалежність країни, яка зараз їх не визнає.
Надія Шерстюк
Упродовж тривалого часу тисячі українців, які були насильно переселені з сучасної території Польщі до УРСР протягом 1944 – 1951 років, намагаються одержати від Верховної Ради політичної і правової оцінки цієї акції. Півмільйона українців, котрих депортували з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, вважають себе упослідженими українською державою. Про права переселенців розповідає наша львівська колега Галина Терещук.
Галина Терещук
До 1995 року всі українці примусового переселення з території сучасної Польщі на територію колишнього УРСР були позбавлені будь-яких прав щодо отримання статусу учасника війни.
22 грудня 1995року Верховна Рада України ухвалила постанову “Про внесення змін і доповнень до закону України” Про статус ветерана війни і гарантій їхнього соціального статусу”, згідно з якою стаття 9 цього документу, а конкретно пункт 2 абзац 2 передбачає отримання статусу війни особами цитую, “які були переселені з території інших країн на територію України після 1945.” До слова, депортація з території Польщі українців почалась 14 жовтня 1944 і тривала майже до 1951 року. Втім через некомпетентність, парламентарії надали законові нечіткого трактування. Голова товариства “Надсяння” Володимир Середа зауважує.
Володимир Середа
Всіх примусово переселених українців з території Польщі, цей закон уже пересварив, поділив на дві категорії. Одні, ті, що були переселенні в 46-му році, тобто, після 1945 року, які, в принципі, можуть домагатися отримання цього статусу, а ті, що в 44-45 – ні.
Галина Терещук
У безнадійній ситуації опинились українці, які були переселені у вересні, жовтні, листопаді, грудні 1945 року. Адже війна закінчилась, на території України вони ще не були, хоча у Польщі на етнічних українських землях працювали на перемогу, як і інші. Тобто господарювали на землі, сплачували польській державі податки. Особливо допомагали по господарству діти.
Однак, соціальні служби відмовляють у наданні статусу учасника війни навіть тим людям, які були переселені навіть після 1945 року. Тобто, доповнення закону працівники соціальних служб трактують на власний розсуд. Втім, якщо члени комісії розуміють долю переселенців, то вони можуть надати статус. Володимир Середа.
Володимир Середа
Комісії по наданню статусу учасника війни очевидно погано розуміють поняття економії бюджетних коштів, людям похилого віку, які справді заслужили на цей статус, показують абзац 4 закону, у якому мовиться про віковий ценз для осіб на отримання статусу, тобто мають право на статус ті, які народились не пізніше 31 грудня1932 року. Але це вже суперечить пункту 2 цього закону, згідно з яким переселенці мають право на статус учасника війни. У такий спосіб ставлять їх у безнадійну ситуацію. Де зараз через 50 років після виселення знайти на території Польщі якусь довідку, що ти у 1944 –1945 році працював з батьками по господарству. Польська влада цього не розуміє. А в архівах нічого не збереглось.
Галина Терещук
Тисячі українських переселенців відстоюють своє право на отримання статусу учасника війни у залах суду. Були випадки, коли суддя ухвалював рішення на їхню користь. Аргументом такого рішення було те, що згідно з законом сам факт переселення дає право на статус.
Українці, депортовані з території Польщі, не вважають себе евакуйованими, адже їх пересилили не через воєнні дії чи стихійне лихо, а назавжди насильно-примусовим методом і без права повернення.
Нині підготовлений законопроект “Про визнання депортованими українців примусового переселених у 1944 - 1951 роках з території Польщі в УРСР. Міністерство юстиції проаналізувало цей документ і він надісланий на розгляд у Верховну Раду. Однак парламентарії цей важливий законопроект заблокували, у такий спосіб продемонструвавши цілковиту байдужість до долі понад півмільйона українців, котрі постраждали під час примусового переселення.
Надія Щерстюк
На цьому ми завершуємо програму “Права людини – українська реальність”. Передачу уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною у київській студії працював Сергій Балабанов. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
