Доступність посилання

ТОП новини

1. Питання свободи преси в Україні. 2. Події у Львові


Зиновій Фрис В’ячеслав Піховшек, Микола Томенко, Галина Терещук.

Київ-Прага, 9 травня 2003 року.

Зиновій Фрис

П’ятниця, 9 травня, ”Вечірня Свобода” в прямому ефірі.

До вашої уваги – дві теми.

На прикладі Львова ми розповімо про те, як в Україні відзначали державне свято – День Перемоги.

І наша друга тема –навколо свободи слова в Україні.

Ведучий Зинвоій Фрис, мені допомагають Ангеліна Шкуренко і Сергій Балабанов.

Сьогодні у нас, здається, той безпрецедентний випадок, коли в київській студії немає жодного гостя. Гості будуть з нами телефоном.

Наші гості з першої теми – наша львівська кореспондентка Галина Терещук (по- телефону).

Наші гості з другої теми - з теми свободи слова – народний депутат України Микола Томенко, голова парламентського комітету з питань свободи слова і інформаційної політики. Відомий журналіст В’ячеслав Піховшек (телеканал 1+1).

Отже, наша перша тема.

В Україні сьогодні святкували день перемоги над німецьким фашизмом. В Україні частина її громадян й надалі називає Другу Світову війну Великою Вітчизняною війною.

Згідно з результатами всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного центром Разумкова, майже 72 відсотки громадян України (в західній Україні цей відсоток складає майже 50) 9 Травня називають великим святом. Майже 22 відсотки сприймають цей день як і інші офіційні свята; більше 5-ти відсотків називають цей день звичайнісіньким вихідним; менше одного відсотка вважає, що цей день має бути робочим; ще менший відсоток громадян не зміг визначити свого ставлення до дня 9 Травня. | Алла Снігур коротко розповіла в новинах про те, як святкували в Україні День Перемоги. Дещо детальніше ми маємо намір розповісти про це на прикладі західноукраїнського міста Львова.

Одна з причин - цьогорічне святкування у Львові цього державного українського свята – День Перемоги, деякі оглядачі вже назвали одним із найгучніших і найскандальших.

З допомогою нашої львівської колеги Галини Терещук ми спробуємо ще раз з’ясувати: що, власне, стало причиною цього скандалу? Ну і, звичайно, розповімо, як все це відбувалося.

Галино, будь ласка! Отже, що спричинило цей скандал, а далі трохи хроніки – як і де все відбувалося?

Галина Терещук

Добрий вечір. Треба зазначити, що місцева влада робила спроби запобігти місцевій сутичці, яка сталася на Марсовому полі. Однак каменем спотикання між представниками правих і лівих сил стало те, що місцеві соціалісти, комуністи і ветерани війни вирішили зробити піший похід під червоними знаменами центральними вулицями Львова. І це, звісно, обурило представників правих –УРП “Собор”, УНА-УНСО, УСДП, політичних партій “Галицький вибір” та “Єдності”. Саме представники цих партій попередили, що вони з усіх сил заблокують колону з червоними прапорами, тому міська влада звернулася до суду, щоб заборонити проведення будь-яких заходів на Марсовому полі. Суд щиро виніс таку заборону. Однак, представники лівих сил вдалися до хитрощів. Суд заборонив проводити акцію міським осередкам КПУ і соціалістам. Натомість вчора під кінець робочого дня заявку на святкування Дня Перемоги подала обласна організація соцпартії. Відтак у влади не було часу, щоб заборонити цю ініціативу.

Отож, 9 Травня близько 100 соціалістів, комуністів та ветеранів війни спочатку зібралися на 10-хвилинний мітинг біля монументу Слави, згодом, організовано в автобусах більшість ветеранів, а також колона авто часів війни попрямували без жодних перешкод на Пагорб Слави, де поховані радянські солдати. Але, щонайменше 50 осіб на чолі з головою обласного осередку соцпартії Євгеном Таліповим та комуністом, народним депутатом України Олександром Голубом вирішили іти до того місця пішки під червоними знаменами на Марсове поле, де поховані, здебільшого, представники НКВС. А там на них чекали члени “Собору”, “Галицького вибору”. Вони вимагали, щоб колона лівих позбулася червоних прапорів, і тоді її учасники могли б спокійно покласти квіти на могили. Власне, на цьому ґрунті і виникла суперечка, яка перейшла у кількахвилинну сутичку. Завдяки втручанню міліції усе швидко вщухло. Цікаво те, що ті, хто, без показушного скандалу, хотіли віддати шану полеглим міг зробити це безперешкодно, тому що можна було легко обійти місце сутички, що більшість людей так і зробило.

Найбільше у цьому протистоянні перепало символам комунізму. Червоні прапори представники правих таки пошматували. Ніхто у сутичці не постраждав, крові не було.

Сьогодні у Львові святкували і львівські соціал-демократи (об’єднані). Вони пригощали ветеранів Другої Світової війни солдатською кашею, горілкою.

Ще додам, що сьогоднішні урочистості проігнорували міський голова Львова Любомир Буняк і голова Львіської облради Михайло Синдак, хоча представники від міської влади та львівської державної адміністрації на урочистостях були. Ось так це все виглядало сьогодні. Я б це все назвала не найгучнішою акцією у Львові, а найпровокаційнішою.

Зиновій Фрис

Дякую, Галино, і залишайся з нами. Трохи раніше, до початку “Вечірньої Свободи”, ми дістали через Інтернет від Галини деяку інформацію. Вона розмовляла з представниками різних політичних партій, зокрема з лідером КПУ Львівщини паном Голубом, який назвав те, що сьогодні відбувалося провокацією, проведеною спеціально для того, щоб роз’єднати опозицію напередодні президентських виборів. Водночас, лідер львівських правих пан Юрій Шухевич сказав, що представники лівих сил спеціально прийшли сьогодні на Марсове поле, не зважаючи на заборону суду на проведення будь-яких акцій. І інтерв’ю Галини з колишнім політв’язнем, письменницею, громадським діячем Іриною Калинець і колишнім політв’язнем, поетом Ігорем Калинцем. Отже до Вашої уваги це інтерв’ю.

Галина Терещук

Перший секретар львівського обкому партії, народний депутат України Олександр Голуб каже.

Олександр Голуб

Не можу собі уявити, що на 13 році незалежності України з’являться такі політичні сили, які висловляться не лише проти святкування Дня Перемоги, адже вони не вважають його Днем Перемоги, а днем окупації, але й ті сили, які поставили собі за мету на сьогоднішній день заборонити святкувати це свято тим людям, які шанують ветеранів ВВв. Ви знаєте, я не знаю в кого більше цинізму: в людей, які пішли на цей крок або в керівників, я маю на увазі керівників партії “Єдність”, “Собор”, “Галицького блоку”, який тут представляє і уособлює Ющенка, які кажуть правдиві слова, вітають ветеранів, а їх однопартійці сьогодні роблять те, аби заборонити, знищити це свято. Я думаю, що це є великий цинізм і він робить велику шкоду як на Україні – роз’єднує Україну, так він робить велику шкоду міжнародному авторитету України.

Галина Терещук

Колишні політв’язні Ірина та Ігор Калинці висловили свою думку про те, що відбувалося сьогодні на Марсовому полі, який поряд з Личаківським цвинтарем, і на якому немає поховань, а лише є символічні пам’ятники.

Ігор Калинець

Другої Світової війни немає жодного солдата. Чому в цей день вони спеціально сюди йдуть? А тому, що тут лежать могили карателів-“енкаведистів”, які після закінчення війни воювали з нашим народом: нищили, вивозили, його розстрілювали. І заслужили від наших повстанців те, що вони тут знайшли свій останній притулок. Тому, ми вважаємо, що допустити їх сьогодні сюди з червоними прапорами це є образа для львів’ян, образа для українців.

Ірина Калинець

Майже немає поховань. Люди, які тут лежать, це – нелюди, від чиїх рук тут загинуло 1,5 млн. галичан. Я пам’ятаю з дитинства як чоботи “енкаведистів” копали мене дитину, заходили до хати і дивилися чи є ванна, чи туалет, якщо були, то вивозили на Сибір. Коли по війні було 55, а лишилося 25, всіх вивезли. Ці люди не покаялися про злочини, а ще возвеличують бандитів як, начебто, героїв. Це – недопустимо.

Якби вони йшли на могили учасників Другої Світової війни, то вони могли б побачити, що не тільки на Західній Україні могили забуті, нікому не потрібні, бо ті вдови повмирали вже, і на Східній Україні наші люди, які загинули, як гарматне м’ясо, теж не мають ні опіки, ні могил. А “кегебісти” сьогодні отримують величезні пенсії.

Зиновій Фрис

Думки людей розійшлися: одні вважають, що це була провокація, що це - велике свято, і його треба святкувати, а інші вважають, що це – не свято, це, радше, навпаки. Що ж, ці люди мають право вважати, як вони вважають. І ми не маємо права бути ні адвокатами, ні суддями у цій ситуації. Я думаю, що наші слухачі, вислухавши різні думки двох сторін, зможуть зробити власні висновки. А, можливо, ви всі ці висновки зробили для себе давно.

Галино, а як у Львові, на Львівщині, на Західній Україні як святкували люди пересічні, які не належать до тих чи інших політичних партій, яким, можливо, важливіше те, чи посадили вони картоплю, кукурудзу, чи виросте урожай? Що про таких людей можна сказати?

Галина Терещук

Зиновію, одне те, що в акції взяло участь біля 300 осіб і правих і лівих, це вже говорить, що пересічні львів’яни провели цей час на своїх городах. Тому що, безробіття, всілякі економічні проблеми з настанням весни женуть людей на городи, щоб якось запастися на зиму. Це очевидно. Так святкували 1, 2, 3, 4 травня, так і святкували і 9 Травня. Це вже є роками так. І щороку 9 Травня все менше і менше людей, які приходять, провокують, які хочуть продемонструвати якесь шоу перед телевізійними камерами.

Я думаю, що сьогодні російські мас-медіа дуже гарно це висвітлять: як виглядав Львів 9 Травня, як утискалися права росіян.

Я зауважу, що відбувалися ще відправи на Марсовому полі за участю представників “Руського блоку”, і були отці Православної церкви Московського патріархату, які вказували на правих і казали, що цих націоналістів треба відправити в Німеччину. І інший штрих, який мене сьогодні страшенно здивував, коли обійшли міліцію соціалісти, комуністи, вони не виймали червоного прапора, а коли сховалися за пагорбом, то підняли і, потім, на Пагорбі Слави казали: “Ну що ж? Ми перемогли ще раз. Тобто, це ще раз доказ ненависті, яка є в цій невеличкій групі людей, які намагаються щось продемонструвати і себе показати в цей день.

Зиновій Фрис

Дякую, Галино. Ну що ж, сьогодні, як ми почули одні садили картоплю, інші з червоними прапорами йшли по Марсовому полю. І ті, і ті, вочевидь, мали свої якісь причини, якісь аргументи робити саме те, що вони робили. Як би там не було, але 9 травня в Україні відзначили як державне свято. Ми продемонстрували на прикладі Львова, як це відбувалося в цьому західно-українському місті. Дякую Галино, ми прощаємося з Тобою і поки наша помічниця Ангеліна Шкуренко буде зв’язуватися з нашими гостями телефоном для другої теми, я хочу запропонувати Вам, надісланий Галиною Терещук живий фрагмент запису з місця подій у Львові, з голосами людей на Марсовому полі без коментарів.

Аудіо запис голосів, монологи, діалоги, скандування ...

Зиновій Фрис

Ми переходимо до нашої другої теми, яка торкається свободи слова в Україні і було кілька інформаційних приводів для цієї теми. Зокрема, організація «Фрідом Хаус» оприлюднила доповідь щодо свободи преси в світі, зокрема, в Україні. Була дуже цікава ще наприкінці минулого тижня заява Леоніда Кучми з приводу того, що він виступає проти того, аби Генеральна прокуратура порушувала кримінальні справи проти журналістів. Леонід Кучма вимагав, аби прокуратура, взагалі, припинила це. Але є факти, які свідчать, що Генеральна прокуратура, попри вимогу Леоніда Кучми, все ж продовжує чинити тиск на журналістів.

Отже, я повернуся до оприлюдненої доповіді організації «Фрідом Хаус». Україна потрапила до категорії «не вільних» країн, після того, як проти кількох журналістів було відкрито карні справи з політичних причин, а декого переслідували податковими перевірками, - пише «Фрідом Хаус». Організація також зауважує, що українських та російських журналістів, які розслідують корупцію у державі, переслідують, деколи застосовують до них насильство.

Оціночна шкала виглядає так: 0-30 балів - «вільна» країна, 31-60 «частково вільна», 61-100 - «не вільна».

Український рейтинг становить 67. У поясненні в доповіді мовиться, що держава цензурує телепередачі, триває переслідування та перешкоди у роботі незалежних мас-медіа, влада неспроможна належним чином розслідувати напади проти журналістів.

Свобода слова в Україні, зазначає «Фрідом Хаус» постійно зменшується через постійний політичний тиск та цензуру.

З нами на прямому зв’язку народний депутат України Микола Томенко, він є головою парламентського Комітету у справах свободи слова і інформаційної політики.

Пане Томенко, я сподіваюся, з доповіддю «Фрідом Хаус» Ви знайомі детальніше. Чи не здається Вам, що ця доповідь можливо, занадто категорична, занадто сувора для українських реалій і щодо свободи слова, а чи Ви з цим погоджуєтеся, пане Томенко?

Микола Томенко

В загальних оцінках доповідь принципово не розбігається з нашими оцінками. Йдеться вже про третій міжнародний звіт стосовно ситуації з свободою слова в Україні. І ще раз зазначаю, що по принципових характеристиках у нас немає розбіжностей. Мова йде про встановлення ключових моментів, що стосується різних форм політичної цензури, стосовно різних форм економічної цензури і, загально я б сказав, такої несвободи слова, або боязні сказати правдиво про реальну ситуацію в Україні.

Якщо, скажімо, у попередні роки міжнародні експерти і ми говорили більше про вбивства журналістів і факти фізичного насильства, то зараз йдеться про певну систему, реальну і таку приховану тіньову, тиску на журналістів і, власне, певної само-цензури.

Учора я був на одній із радіокомпаній, не буду називати її, бо це може мати певні наслідки. І я бачив, що форма цих «темників» збереглася, бачив розписані інформаційні події позавчорашні і вчорашні, які треба коментувати, а про які не треба говорити. Інша справа, чи всі це виконують, чи ні?

Тому міжнародні експерти і «Фрідом Хаус», в тому числі, значною мірою, я вважаю, були достатньо коректними, коли говорили про те, що журналіст - небезпечна професія в Україні, а Леонід Кучма - один із головних ворогів преси і умовно кажучи, в рейтингу міжнародному, у першу десятку ворогів преси він точно попадає.

Зиновій Фрис

На Вашу думку, чи в цій доповіді «Фрідом Хаус» про все мовиться, чи щось упущено з того, про що, на Вашу думку, важливо б було сказати, пане Томенко?

Микола Томенко

Є певні обставини, які напряму пов’язані, звичайно, з ситуацією. Коли йдеться про законодавче врегулювання, чи реакцію на певні конкретні прояви насильства, чи тиску на журналістів, мусимо бути реалістами і говорити про реальний політичний режим, реальну економічну ситуацію. От, скажімо, візьмемо цю ситуацію - справу Генерального прокурора. Генеральний прокурор, коли ми його вперше запитали, з якою метою порушені справи проти журналістів за статтею 344 Кримінального Кодексу, він проговорився на зустрічі з фракцією соціалістів, що йшлося про рекомендації для нього зробити таке. Хто рекомендував йому, звичайно, генеральний прокурор не сказав? Після того, як Леонід Кучма попросив його не проводити ...

Зіновій Фрис

Пане Томенко, ми до цього повернемося, це буде такий окремий фрагмент нашої розмови.

Я б хотів запитати пана Піховшека, якщо Ви знайомі, бодай поверхово з доповіддю «Фрідом Хаус» про свободу слова, де, зокрема мовиться, що Україна належить до «не вільних» країн, що стосується свободи слова, чи Ви підтримуєте таку оцінку, чи для Вас ця оцінка є занадто категоричною і неприйнятною?

Вячеслав Піховшек

Мені достатньо тяжко про подібні речі говорити, бо з одного боку, шанувати авторитет, мати повагу до західних експертів, я завжди звик. З іншого боку, це, до певної міри, стає вже правилом такого трохи дивного тону в Україні, бо все ж таки, дуже багато критики є на їхню адресу, такої, якої раніше не лунало. Ну, скажімо, зокрема, з боку держави. Я до такої критики не приєднуюся.

Сам я багато років працював з західними організаціями, в тому числі із «Фрідом Хаус». Але маю у зв’язку з цим кілька конкретних питань, на які я просто не можу знайти відповідь. Скажімо, мені здаються такі висновки занадто категоричними, занадто однозначними, занадто простими і прямими і тому викривленими і спрощеними. Ну, скажімо, чому, коли ці експерти були в Україні, вони не дзвонили до людей, які керують телевізійними процесами, які керують випусками новин? Зокрема, не дзвонили до мене і не можна було цим людям пояснити що до чого відбувається, про межі свободи, про те, які реальні проблеми є. Мені не відомо, можливо вони захищають свої джерела, мені не відомо, з ким вони розмовляли? Можу говорити про себе особисто, чому вони не дзвонили і не ставили питання таким людям, як я, моїм колегам і мені особисто?

Думаю, що професійний журналіст в Україні працює в умовах, в яких він завжди знайде можливість сказати про те, про що він хоче сказати. Я думаю, що це більшість моїх колег підтвердять, і здається, що це не підлягає дискусії.

Зиновій Фрис

Дякую. Пане Томенко, може Ви нашим слухачам роз’ясните цю ситуацію, можливо, Вам відомо до кого дзвонили представники «Фрідом Хаус», коли були в Україні, чи, зокрема, вони з Вами зустрічалися, пане Томенко?

Микола Томенко

Я теж з ними не зустрічався. Мене дивує цей підхід. Я з багатьма говорив державними чиновниками. І Іван Чиж, я нормально до нього ставлюся, у нього загальний підхід до міжнародних експертів, він їм розповідає історію, що з ним можна завжди зв’язатися і він може дати інтерв’ю і звідси робить висновок, що в Україні демократія і свобода слова.

Так от, проблема не в тому, з ким зустрічатися і як довго говорити і як довго записуватися на прийом. Можна взагалі, ні з ким не зустрічатися, а за нормальною методикою провести оцінку, наприклад, ключових інформаційних потоків України і співвіднести їх з реальною ситуацією і сказати, наскільки, ступінь свободи і доступу до інформації є реальною в Україні. Мої колеги українські експерти чудово це показували, коли в час політичної кризи, чи політичних конфліктів, скажімо, аналізували кількісне співвідношення висвітлення опозиції і влади. Або співвідношення якісне свідчило про те, що ми живемо в іншій країні, виходячи з телевізійних новин, чи новин газетних, аніж та, яка є насправді. Я вже не кажу про абсолютне маніпулювання цитатами і таке інше.

Тому мені здається, що це не правильна ситуація виміряти кількістю зустрічей і з ким хто зустрічався із експертів. Треба застосовувати соціологічне опитування, моніторингові дослідження і, звичайно, альтернативні джерела. Я знаю «Фрідом Хаус», вони перший рік працюють в СНД і в Україні, думаю, що вони були достатньо об’єктивними в цій оцінці. Більше того, що по принципових позиціях в оцінках «Х’юмен райтс Уотч», Моніторингового Комітету Парламентської Асамблеї ради Європи і низки інших міжнародних структур, «Репортерів без кордонів», тональність подібна.

Зиновій Фрис

Дякую, пане Томенко. І Ви вже торкнулися проблеми, про яку я зараз маю намір з Вами поговорити, подискутувати, йдеться про кримінальні справи, які, чи то порушила, чи то мала намір порушити Генеральна прокуратура України. У всякому разі, це викликало величезний резонанс і в Україні, і за кордоном.

Але тут у цій справі я б хотів повернутися до слів Сергія Васільєва, керівника головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України. Він, я не пам’ятаю, три тижні, чи може місяць тому в інтерв’ю нашій колезі Юлії Жмакіній сказав про ці кримінальні справи, як він до них відноситься, не як представник Адміністрації Президента, а як журналіст.

Юлія Жмакіна

Сергію Леонідовичу, як Ви оцінюєте порушення Генпрокуратурою, як сказав пан Піскун, не одної, а навіть кількох кримінальних справ, пов’язаних з образою та перешкоджанням у роботі глави держави?

Сергій Васильєв

Моя оцінка як журналіста, то це хороший приклад, це профілактика правопорушень, яку давним-давно взагалі треба було запровадити в нашій державі. Це європейський досвід, це європейський стандарт.

Юлія Жмакіна

Скажіть, будь ласка, як статті Тетяни Коробової перешкоджають...

Зиновій Фрис

Я думаю, що достатньо цього кусочка першого, який ми почули з приводу того, як пан Васильєв ставиться до порушення кримінальних справ. Можна було б не повертатися до слів пана Васильєва, але буквально наприкінці минулого тижня Президент України Леонід Кучма якраз з приводу тих кримінальних справ, порушених за те, що журналісти говорили, щось там писали погане про Президента, так ось сам Президент говорив цілком інші речі, він, можна сказати, абсолютно дистанціювався від пана Васильєва, і ось що він сказав.

Леонід Кучма

Я можу Вам абсолютно відверто сказати, що я до цього не маю ніякого відношення і, тим більше, я не знаю, до яких там ЗМІ ця справа порушена , напевно, по факту, так сказать. Але напевно до тих, яких я не читаю, це я можу точно сказати. Я знову ж таки скажу, що я знав, що це питання мені буде обов’язково задане, тому я попросив Генерального прокурора припинити все, що стосується Президента України. А ще я до вас хотів би звернутися з тим, що відбувається в нас, в Україні, я не можу погодитися як просто людина нормальна. А нормальна людина не може витримати те, що відбувається. Я не кажу тільки за себе особисто. Бо свободу слова я, насамперед, розумію, як відповідальність за слово, тому я хотів би, щоб ми виходили з таких позицій. Бо я ще раз повторюю, що стосується Президента , то я попросив припинити. Мені це не потрібно. Я себе сам можу захистити.

Зиновій Фрис

Знову ж таки, можна було б не повертатися до цих слів, до цих заяв і пана Васильєва, і пана Президента, але.. Ось про яких факт розповіла вчора наша колега Юлія Жмакіна.., вона готувала матеріал для передачі „Демократія і держава”, і короткий фрагмент з цієї передачі, будь ласка, зараз я хочу Вам запропонувати.

Юлія Жмакіна

Популярний Інтернет сайт „Телекритика” опублікував лист головного редактора Дніпропетровської газети Олени Гарагуц, яку днями викликали на допит до прокуратури. Ось цитата з її листа. „5 травня у Дніпропетровську я, головний редактор місцевої газети „Лица” Олена Гарагуц, була викликана до міської прокуратури і допитана. А 6 травня співробітники міської прокуратури міста Дніпропетровська зробили виїмку трьох газет "Лица" зі статтями Тетяни Коробової. Прокуратура Дніпропетровська діяла за дорученням Генпрокуратури, що розслідує кримінальну справу номер 49 11 20”.

Зиновій Фрис

Я хочу наголосити, те, про що розповіла колега Юлія Жмакіна, вже відбувалося після того, як Президент України Леонід Кучма виступив з вимогою до Генпрокурора припинити всі ці справи проти журналістів, проти тих чи інших видань. Таких видань, я зараз можу помилятися, було приблизно 10 в Україні. І ось тут в мене запитання до Вас, пане Томенко, очевидно. Скажіть будь ласка, що відбувається. Здається, Ви сказали, що Піскун належить до представників антикучмівської коаліції. Це, мабуть, Ви трішечки сказали зажорстко. А що насправді, якщо серйозно говорити? В чому справа?

Микола Томенко

Звичайно, дивна ситуація, коли Президент публічно перед журналістами, перед Україною звертається до Генерального прокурора зупинити кримінальні справи, які стосуються безпосередньо Президента, бо лише Президент мусив би, скажімо, звернутися і доручити комусь представляти його інтереси в суді чи відкривати кримінальні справи, і Генпрокурор продовжує це робити.

Висновків два: або Генпрокурор є лідером, одним з лідерів опозиції проти Леоніда Кучми, або Президент був нещирий в своїй заяві. І висновків тільки є два.

Але мене тут непокоїть інше. Насправді не йдеться про те, чи треба відкривати кримінальні справи чи не треба відкривати кримінальні справи. Відкриття кримінальних справ по статті 344, ще раз кажу, вони є незаконні з самого початку. Тому що, як кажуть колеги там з адміністрації, треба їм частіше в Європу їздити і читати закони європейські. В жодній країні за критику не відкриваються кримінальні справи або за політичну сатиру. Можна звертатися до суду і звертатися за спростуванням інформації, звертатися за відшкодуванням моральної шкоди, але не можна по факту критичної статті проти Президента чи народної депутата відкривати кримінальну справу.

Тоді, наприклад, за аналогією, от Леонід Кучма нещодавно сказав, що він знає багатьох депутатів, які лише злізли з пальми або з дерев і стали депутатами. Ображені, зкритиковані низка депутатів Верховної Ради. По факту тоді виходить, проти Президента треба відкривати кримінальну справу по статті 344 за перешкоджання діяльності Верховної Ради, цього ж ніхто не робить. І правильно не робить, тому що якщо хтось з депутатів вважає, що він з пальми зліз, він особисто повинен подати в суд проти Президента за спростування недостовірної інформації.

Тому мені здається, що цю треба історію перевести в законодавче русло, і тут прокуратура взагалі жодного відношення немає до змісту статей, які публікуються у пресі. Це виключно проблема журналістів, суду і тих людей, які вважають себе ображеними.

Тому я звернувся з запитом до Генерального прокурора, щоб ми, нарешті, почули, скільки справ відкрито, проти яких журналістів відкрито. Чому він не виконує прохання Президента. І тоді, очевидно, треба реагувати. Вихід я бачу один. Мій позов проти Генпрокурора не прийняли, оскільки апеляційний суд тлумачить, що самі журналісти як потерпілі повинні звертатися про.. апеляцію стосовно дій Генерального прокурора. Я говорив з журналістами, багато журналістів готові це подати в апеляційний суд, а я за їхнім дорученням готовий представляти їхні інтереси в суді. Ну я переконаний, що Генпрокурор, якщо він дійсно віддано служить закону і Президенту як гаранту держави, звичайно, справи ці закриє і буде діяти по закону.

Зиновій Фрис

Пане Піховшек, я наскільки зараз пригадую, Ви були в мене гостем, коли ми обговорювали якраз ту тему порушення кримінальної справи Генпрокуратурою. Ви тоді, у Вас тоді була трішечки, як мені видається, нечітка позиція, Ви не всі факти знали. Але ця подія вже має певний розвиток і, очевидно, у Вас вже сформувалася якась остаточна чи бодай, більш-менш, така думка.. Будь ласка, що би Ви сказали з цього приводу?

В’ячеслав Піховшек

Я коротко відреагую на деякі речі, яки тут зараз звучали. Перше. Міжнародні експерти зі мною конкретно не говорили. Не те, що я відмовлявся з ними зустрітися, вони навіть не дзвонили і не просили про зустріч. Друге, я заперечую твердження, що всі новини виглядають однаково. Сайт „Телекритика”, який згадувався в цій розмові, друкує щотижневий моніторинг новин, Ви можете самі з нього зробити висновок, що всі новини виглядають по-різному. Третє. По цій справі я вважаю, що Піскун поступає правильно. Не виконуючи рішення Президента, в даному випадку, він підкоряється просто закону. Президента слова звучали як рекомендація.. Якби він просто сприйняв рекомендацію Президента, слова Кучми так, як її тлумачить пан Томенко, тоді б виникла інша ситуація, яку знов-таки, Томенко міг би обіграти проти Кучми. Бачите, прокурор підкоряється не закону, а тому, що Президент сказав на прес-конференції.

Хай все котиться, докотиться до суду, в суді кожен себе зможе захищати і, відповідно, в суді ми побачимо, наскільки справедливим є це роз’яснення.

Зиновій Фрис

Дякую, отже дві думки, вони абсолютно розійшлися. Давайте послухаємо ще третю думку, послухаємо Тетяну Коробову. З нею сьогодні розмовляла Марина Пирожук якраз з приводу порушення тих кримінальних справ проти журналістів.

Марина Пирожук

Пані Коробова, днями кілька міжнародних інституцій оприлюднили дані стосовно свободи преси, відповідно до яких Україна надалі залишається в чорному списку країн світу , де є серйозні проблеми зі свободою преси, а журналісти не можуть виконувати свій професійний обов’язок через переслідування, відкриття кримінальних справ з політичних причин і таке інше. Як ви це прокоментуєте?

Тетяна Коробова

Взагалі, це вже не вартує ніяких розмов. Немає уже сил про це говорити, бо ця тема невичерпна, і цілком зрозуміло, що у людей, які при владі, ніяких демократичних переконань немає. Вони живуть, як звикли, вони постійно намагаються ще когось налякати, удати, що вони ще щось можуть, гримнути ніжкою , а потім виходить начебто добрий тато, і каже “ не треба мене захищати, я ці кримінальні справи велів закрити”.

Марина Пирожук

Таню, а як ти, до речі, кваліфікуєш заяви Кучми про те, що він не потребує захисту від журналістів і наказ, який начебто Президент дав генпрокуратурі стосовно згортання справи проти журналістів, які, за офіційним формулюванням, ображають гідність вищих посадових осіб, зокрема, гідність Президента?

Тетяна Коробова

Я сміюся, коли це чую. Дивуюся, що не сміється вся країна, що не сміються наші стратегічні західні друзі, наприклад..

Вони мали б уже сміятися гучніше за нас, а вони продовжують гратися в якісь ігри. Ні, звичайно, побачити якісь добрі зразки поведінки влади взагалі неможливо, бо вона уже довела свою сутність за всі роки Незалежності. Тобто, є речі , яким їх не можна навчити. Людей при владі не можна навчити бути демократами. Або вони це сповідують, вони це відчувають і це є їхнім переконанням, світоглядом. А навчити її не можна. Можна мавпу навчити кататися на ковзанах, а ведмедя навчити кататися на велосипедах. А цю владу не можна навчити бути демократичною, бо вона недемократична по-суті. Це рештки совкового часу, комуністичного режиму, які інколи намагаються щось удати, бо це потрібно для них особисто. Однак це все у них виходить дуже незграбно, оскільки такий стан для них є неорганічним, неприроднім.

Зиновій Фрис

Так вважає Тетяна Коробова, відома українська журналістка. Перед тим свою точку зору з приводу , зокрема, порушених кримінальних справ Генпрокурором, справ кримінальних проти журналістів висловлювали народний депутат Микола Томенко, він же голова парламентського комітету з питань свободи слова і інформаційної політики , а також відомий в Україні журналіст В”ячеслав Піховшек, телеканал „1+1”.

Шановні гості, я вам дуже дякую за участь, дякую слухачам.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG