Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
У цій подачі “Альтернативи” ми звернемося до того, що всі звикли називати культурним надбанням нації. Конкретизуючи тему виділимо кілька аспектів – це стан речей у музейній справі, скарби, які перебувають поза музеями і те, що заховала від нас та земля у якій так люблять длубатись “чорні археологи”.
Нинішній випуск програми підготували доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України, професор Людмила Міляєва та професор кафедри архітектури, членкор Академії мистецтв України, Лариса Скорик. Інформаційні вставки Віталія Пономарьова та поезію Василя Симоненка читає Олекса Боярко. За операторським пультом – Артем Мостовий. Ведуча – Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович.
Ну а починаємо ми з інформації про той скарб України, на який так елегантно чхнули мафійні інвестори та батьки міста вбивши палі під забудову фітнесцентру біля Софії Київської.
Олекса Боярко
Собор Софії Київської збудував князь Ярослав Мудрий у 1037 році. Тут відбувалась інтронізація великих князів, висвячення митрополитів, прийоми послів, затвердження міждержавних договорів. Собор Святої Софії приніс Києву славу міста Премудрості Божої. Попри це, храм у 1169 році пограбував Андрій Боголюбський, в 1203-у - Рюрик Ростиславович, далі у 1240-у - Батий, ще пізніше в 1482 році - Менглі-Гірей.
Митрополит Київський Петро Могила у 1638 році відновив собор. Відтоді існує повір’я: допоки у вівтарі Софійського собору стоїть Непорушна Стіна з мозаїчним зображенням Богородиці-Оранти, доти стоятиме Київ.
Після великої пожежі у 1697 році Софію Київську власним коштом перебудував гетьман Іван Мазепа, надавши їй сучасного барокового вигляду. В 1934 році більшовики закрили собор і оголосили його заповідником. А у 90-у Софію Київську під №337 було внесено до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Людмила Міляєва
Це археологія, яка робиться не фахівцями, а людьми, які виривають цінності поза будь-якими правами на те. Переривають весь Крим, вивозять звідти історичної вагомості речі, безпосередньо золото: золото античне, золото скіфське. Археологи-фахівці кажуть, що античникам зараз небезпечно навіть працювати. Мафіозні структури контролюють їх діяльність.
Лариса Скорик
Пані Міляєва окреслила зараз ситуацію з пам’ятками рухомими. Я б зараз хотіла ще до цього додати пам’ятки нерухомі: пам’ятки історії і архітектури, культурні цінності в риторичних місцях, а туди входить все – і ландшафти неповторні як, наприклад, у Києві, які не люди створили, а створив Бог. Тепер виявляється, що ці ландшафти ідуть під ніж. Що уже збираються будувати прибуткові будинки на дніпровських кручах. Ті, які повинні охороняти, ті дають дозвіл на його знищення. Є таке управління з охорони культурної спадщини, і тепер його переназвали: додали до нього ще “реставраційного відновлення”. Пам’ятки доводяться до повного знищення, а потім їх з бюджету, так би мовити, відновлюють.
А що сталося з Софією з дозволу того самого охоронного пам’яткового управління, коли був даний дозвіл на будівництво фітнесцентру? Іде знищення кількох десятків пам’яток історії архітектури на наших очах за останні кілька років саме для того, щоб звільнити місце для побудови оцих надприбуткових будинків в самому історичному ядрі міста Києва. Даруйте, це показує, що всьому нашому бажанню зберегти культурно-історичні надбання нашого народу, цьому існує якась диявольська альтернатива з боку влади вкупі з тими, хто знає як заглядати в державну казну, бюджет Києва і використовувати за своїми уподобаннями, і не на збереження, а на руйнацію. Вони створили нам страшну альтернативу. Тому, виходить так, що тепер наш обов’язок – створити їм альтернативу.
Людмила Міляєва
Я б хотіла додати про музеї. Чи ми можемо так спокійно спостерігати як то там, то тут ідуть крадіжки? Крадіжки не в тому, що якісь суперзлодії роблять ці злодійства, а справа в тому, що я прийшла до музею, а мені кажуть:
- Музей не працює, тому що немає електрики.
- А чому немає електрики?
- Бо не заплатили гроші.
То означає, що виключають всю сигналізацію. Тому, так обчистили той Чернігівський музей...
Лариса Скорик
Тепер така мода, хто сьогодні багатий, святкувати дні народження в музеях, розмаїтті свята, весілля і т. д. Це ж треба поставити на такий жалюгідний рівень музей, щоб потім використовувати їх як антураж для забав, для своєї пихатої ницості.
Людмила Міляєва
Віднайшли ще одну альтернативу: яким чином можемо заробити зайве. Була оприлюднена така заява Міністерства туризму про те, якщо в музеї протікає дах, то вони можуть нераритетні твори продавати. Це означає, що більшість музеїв будуть розпродані. Дуже добре відреагували київські директори. Вони всі абсолютно негативно висловилися і про це заявили Міністерству. Так само зробили директори львівських музеїв на сесії Академії мистецтв. Тобто, існує вже загальна фахова думка з приводу цього, але справа ще не закрита. Є люди, які зацікавлені в тому, щоб, власне, так було.
Олекса Боярко
Українські музеї постали упродовж ХІХ століття на основі приватних колекцій меценатів, таких як Терещенки, Ханенки, митрополит Шептицький та багатьох інших. Після 1918 року частину музейних колекцій було розграбовано або знищено, решту – конфіскувала радянська влада. Найцінніші експонати вивезли до Росії та продали за кордон, чимало працівників музеїв ув’язнено або розстріляно, а самі музеї перетворилися на осередки ідеологічної роботи та русифікації.
Протягом Другої Світової війни з музеїв України радянська та нацистська адміністрація вивезли велику кількість культурних цінностей. Під час бомбардувань було зруйновано Дніпропетровський, Полтавський, Харківський археологічний та Чернігівський музеї. Нині в Україні існує близько трьохсот п’ятдесяти музеїв.
Андрій Охрімович
Кому це вигідно?
Лариса Скорик
Вигідно тим, хто навіть Божий дар перераховує на гроші. Це вигідно тим, хто, почуваючи свою безкарність, захищений або дипломатичним паспортом, або, можливо, іншими важелями владними, заробляє на цьому величезні гроші. Хто дасть чітку оцінку: раритет це чи ні? Те, що сьогодні може вважатися річчю середньої ваги, через якихось 20 років стає неоціненно дорогою річчю. Кажуть, що судити про це може тільки спеціальна комісія як, наприклад, у Великобританії - Королівська комісія, яка визначає, що із музеїв може бути відкрито продано для того, щоб купити нові експонати.
Безперечно, вигідно тим, хто на тому заробляє. Так само, як вигідно владним чинникам у, тому ж таки, так страшно поруйнованому і загроженому на подальші поруйнування місті Києві. Вигідно, щоб саме в центрі зносити пам’ятки історії і культури для того, щоб на їх місці побудувати будинок, з якого можна отримати надзвичайний прибуток. Вони, фактично, взяли на облік всі оті музеї, в яких вже можна вибрати т. з. нераритети і масово пустити їх на свою власну наживу.
Олекса Боярко
Перші люди з’явилися в Криму близько 250 тисяч років тому. Упродовж останніх 25 століть на півострові мешкали кіммерійці, таври, скіфи, сармати, алани, готи, греки, римляни, гунни, хозари, болгари, печеніги, венеціанці, генуезці, половці, караїми, кримчаки, кримські татари, українці, німці, росіяни, чехи, вірмени, естонці, болгари. На території Криму існували Скіфське та Боспорське царства, Херсонеська республіка, князівства Теодоро і Кир-Орське, Кримське ханство. Там збереглися такі значні пам’ятки історії та культури, як Неаполь Скіфський, Чуфут-Кале, Ески-Кермен, Мангуп, Челтер-Коба та багато інших. Нині 230 пам’яток історії, містобудування і архітектури Криму занесені до Державного реєстру національного культурного надбання.
Людмила Міляєва
Начебто, є таке рішення кримської влади, що під захистом держави лишаються тільки кілька палаців, а всі інші установи, які зараз під захистом держави, власне, величезної ваги матеріальної, художньої, історичної - музеї Криму можуть бути продані приватним особам. Це катастрофа.
Лариса Скорик
Цей страшний бандитизм, який сьогодні має місце у тій сфері, яка називається збереження історичної культурної спадщини, а, насправді, є її нищенням, руйнацією, розкраданням. От цей процес ми мусимо зупиняти негайно.
Андрій Охрімович
Російська держава теперішнього ґатунку, чи вона так само заплющує очі на такі от речі?
Людмила Міляєва
Я мушу сказати, що в Росії так само небезпечна ситуація. В них з’явилася ця т. з. “чорна археологія” не фахова. Так само є викрадення, і в поганому стані знаходяться музеї. Але центральним музеям їм трохи легше: Ермітаж, Пушкінський музей. Вони можуть, до певної міри, чесно проспирувати на тих скарбах. Вони їх не продають, але вивозять – певні виставки мають, з того певний зиск. За те - в них трохи краще існування.
Лариса Скорик
Як казав Довженко: “І той любов’ю повниться до світу, хто рідну землю має під собою”. Так от, напевне, ті люди також не відчували ні свою землю рідною, ні відчувають ті вартості рідними. І це якось перекочувало до нас, такий якийсь кочівний варіант: що ми тут тимчасові, що ми тут не наші, що це нам нерідне, що нашим дітям і внукам, і правнукам тут не бути, а Бог знає де. Розумієте, оцей жахливий якийсь такий перекотипольний синдром заполонив і Україну.
Людмила Міляєва
Я нещодавно прочитала дуже влучний вислів одного містобудівника російського. Він сказав, що, дійсно, місто має еволюціонувати, але для того потрібний дуже високого рівня хірург, а не кат.
Лариса Скорик
Я зараз чомусь згадала історію з Багдадом. Дуже багато кричалось, що ця війна зруйнувала якісь там неоціненні пам’ятки і т. д. Мушу сказати, що це, по-перше, неправда. По-друге, найбільше пам’яток знищив отой кат Саддам Гуссейн. І коли сьогодні йде тема про відбудову Десятинної церкви, якої ніхто не бачив і не знає, це мені знов нагадує Саддама Гуссейна. Він теж відбудував Вавилон, якого ніхто не пам’ятав, не знав і, знов кажуть, не на тому місці.
Людмила Міляєва
Альтернатива існує і зараз, бо існує весь час абсолютна кількість чесних людей. Вчора я провела цілий день з Б.Г.Возницьким. Те, що він зробив для України, якщо я скажу 200 тисяч експонатів, то, так само, це може бути замало. За рахунок таких людей у нас є майбутнє.
Лариса Скорик
Я думаю, що громадськість врешті-решт повинна усвідомити остаточно і безповоротно, що ми стільки говоримо про свій європейський вибір, то не забути про те, що головним носієм самоврядної функції у кожному поселенні є територіальна громада. І от 16 числа, коли ми зібралися на Всекиївські громадські слухання. Ми в Києві створили найвищу громадську колегію, до якої увійшли люди-фахівці. І ця колегія вимагає від влади, щоб ці проекти всі свої наміри перебудови Києва погоджували з нею. А колегія має на це право і обов’язок. Ми поставили питання, що система влади настільки монополізована, забсолютизована, коли про самоврядування, як таке, вже не йдеться. Вся ця команда, її ударні бригади такі, як управління з охорони пам’яток чи управління з архітектури містобудування є абсолютно залежними від волі тієї влади. За собою залишаємо право через ті громадські організації, які ініціювали ці громадські слухання, звернутися до Генпрокуратури і до міської прокуратури з вимогою прикликати до відповідальності винних у тих страшних руйнаціях, які за останні роки відбулися у м. Києві, які ще мають замір бути здійсненими.
Олекса Боярко
(Василь Симоненко “Монархи”)
Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
- Ми – символ доби. - Хто не з нами, той проти Бога. - Хто не з нами, той проти всіх. –
І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві в своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперніки і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було. Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем.
Ганна Стеців
З цього місця доведеться нам, шановні слухачі розкланятись. Цей випуск “Альтернативи” готували доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України, професор Людмила Міляєва та професор кафедри архітектури, членкор Академії мистецтв України, Лариса Скорик. Інформаційні вставки Віталія Пономарьова та поезію Василя Симоненка читав Олекса Боярко. За операторським пультом – Артем Мостовий. Ведуча – Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
У цій подачі “Альтернативи” ми звернемося до того, що всі звикли називати культурним надбанням нації. Конкретизуючи тему виділимо кілька аспектів – це стан речей у музейній справі, скарби, які перебувають поза музеями і те, що заховала від нас та земля у якій так люблять длубатись “чорні археологи”.
Нинішній випуск програми підготували доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України, професор Людмила Міляєва та професор кафедри архітектури, членкор Академії мистецтв України, Лариса Скорик. Інформаційні вставки Віталія Пономарьова та поезію Василя Симоненка читає Олекса Боярко. За операторським пультом – Артем Мостовий. Ведуча – Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович.
Ну а починаємо ми з інформації про той скарб України, на який так елегантно чхнули мафійні інвестори та батьки міста вбивши палі під забудову фітнесцентру біля Софії Київської.
Олекса Боярко
Собор Софії Київської збудував князь Ярослав Мудрий у 1037 році. Тут відбувалась інтронізація великих князів, висвячення митрополитів, прийоми послів, затвердження міждержавних договорів. Собор Святої Софії приніс Києву славу міста Премудрості Божої. Попри це, храм у 1169 році пограбував Андрій Боголюбський, в 1203-у - Рюрик Ростиславович, далі у 1240-у - Батий, ще пізніше в 1482 році - Менглі-Гірей.
Митрополит Київський Петро Могила у 1638 році відновив собор. Відтоді існує повір’я: допоки у вівтарі Софійського собору стоїть Непорушна Стіна з мозаїчним зображенням Богородиці-Оранти, доти стоятиме Київ.
Після великої пожежі у 1697 році Софію Київську власним коштом перебудував гетьман Іван Мазепа, надавши їй сучасного барокового вигляду. В 1934 році більшовики закрили собор і оголосили його заповідником. А у 90-у Софію Київську під №337 було внесено до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Людмила Міляєва
Це археологія, яка робиться не фахівцями, а людьми, які виривають цінності поза будь-якими правами на те. Переривають весь Крим, вивозять звідти історичної вагомості речі, безпосередньо золото: золото античне, золото скіфське. Археологи-фахівці кажуть, що античникам зараз небезпечно навіть працювати. Мафіозні структури контролюють їх діяльність.
Лариса Скорик
Пані Міляєва окреслила зараз ситуацію з пам’ятками рухомими. Я б зараз хотіла ще до цього додати пам’ятки нерухомі: пам’ятки історії і архітектури, культурні цінності в риторичних місцях, а туди входить все – і ландшафти неповторні як, наприклад, у Києві, які не люди створили, а створив Бог. Тепер виявляється, що ці ландшафти ідуть під ніж. Що уже збираються будувати прибуткові будинки на дніпровських кручах. Ті, які повинні охороняти, ті дають дозвіл на його знищення. Є таке управління з охорони культурної спадщини, і тепер його переназвали: додали до нього ще “реставраційного відновлення”. Пам’ятки доводяться до повного знищення, а потім їх з бюджету, так би мовити, відновлюють.
А що сталося з Софією з дозволу того самого охоронного пам’яткового управління, коли був даний дозвіл на будівництво фітнесцентру? Іде знищення кількох десятків пам’яток історії архітектури на наших очах за останні кілька років саме для того, щоб звільнити місце для побудови оцих надприбуткових будинків в самому історичному ядрі міста Києва. Даруйте, це показує, що всьому нашому бажанню зберегти культурно-історичні надбання нашого народу, цьому існує якась диявольська альтернатива з боку влади вкупі з тими, хто знає як заглядати в державну казну, бюджет Києва і використовувати за своїми уподобаннями, і не на збереження, а на руйнацію. Вони створили нам страшну альтернативу. Тому, виходить так, що тепер наш обов’язок – створити їм альтернативу.
Людмила Міляєва
Я б хотіла додати про музеї. Чи ми можемо так спокійно спостерігати як то там, то тут ідуть крадіжки? Крадіжки не в тому, що якісь суперзлодії роблять ці злодійства, а справа в тому, що я прийшла до музею, а мені кажуть:
- Музей не працює, тому що немає електрики.
- А чому немає електрики?
- Бо не заплатили гроші.
То означає, що виключають всю сигналізацію. Тому, так обчистили той Чернігівський музей...
Лариса Скорик
Тепер така мода, хто сьогодні багатий, святкувати дні народження в музеях, розмаїтті свята, весілля і т. д. Це ж треба поставити на такий жалюгідний рівень музей, щоб потім використовувати їх як антураж для забав, для своєї пихатої ницості.
Людмила Міляєва
Віднайшли ще одну альтернативу: яким чином можемо заробити зайве. Була оприлюднена така заява Міністерства туризму про те, якщо в музеї протікає дах, то вони можуть нераритетні твори продавати. Це означає, що більшість музеїв будуть розпродані. Дуже добре відреагували київські директори. Вони всі абсолютно негативно висловилися і про це заявили Міністерству. Так само зробили директори львівських музеїв на сесії Академії мистецтв. Тобто, існує вже загальна фахова думка з приводу цього, але справа ще не закрита. Є люди, які зацікавлені в тому, щоб, власне, так було.
Олекса Боярко
Українські музеї постали упродовж ХІХ століття на основі приватних колекцій меценатів, таких як Терещенки, Ханенки, митрополит Шептицький та багатьох інших. Після 1918 року частину музейних колекцій було розграбовано або знищено, решту – конфіскувала радянська влада. Найцінніші експонати вивезли до Росії та продали за кордон, чимало працівників музеїв ув’язнено або розстріляно, а самі музеї перетворилися на осередки ідеологічної роботи та русифікації.
Протягом Другої Світової війни з музеїв України радянська та нацистська адміністрація вивезли велику кількість культурних цінностей. Під час бомбардувань було зруйновано Дніпропетровський, Полтавський, Харківський археологічний та Чернігівський музеї. Нині в Україні існує близько трьохсот п’ятдесяти музеїв.
Андрій Охрімович
Кому це вигідно?
Лариса Скорик
Вигідно тим, хто навіть Божий дар перераховує на гроші. Це вигідно тим, хто, почуваючи свою безкарність, захищений або дипломатичним паспортом, або, можливо, іншими важелями владними, заробляє на цьому величезні гроші. Хто дасть чітку оцінку: раритет це чи ні? Те, що сьогодні може вважатися річчю середньої ваги, через якихось 20 років стає неоціненно дорогою річчю. Кажуть, що судити про це може тільки спеціальна комісія як, наприклад, у Великобританії - Королівська комісія, яка визначає, що із музеїв може бути відкрито продано для того, щоб купити нові експонати.
Безперечно, вигідно тим, хто на тому заробляє. Так само, як вигідно владним чинникам у, тому ж таки, так страшно поруйнованому і загроженому на подальші поруйнування місті Києві. Вигідно, щоб саме в центрі зносити пам’ятки історії і культури для того, щоб на їх місці побудувати будинок, з якого можна отримати надзвичайний прибуток. Вони, фактично, взяли на облік всі оті музеї, в яких вже можна вибрати т. з. нераритети і масово пустити їх на свою власну наживу.
Олекса Боярко
Перші люди з’явилися в Криму близько 250 тисяч років тому. Упродовж останніх 25 століть на півострові мешкали кіммерійці, таври, скіфи, сармати, алани, готи, греки, римляни, гунни, хозари, болгари, печеніги, венеціанці, генуезці, половці, караїми, кримчаки, кримські татари, українці, німці, росіяни, чехи, вірмени, естонці, болгари. На території Криму існували Скіфське та Боспорське царства, Херсонеська республіка, князівства Теодоро і Кир-Орське, Кримське ханство. Там збереглися такі значні пам’ятки історії та культури, як Неаполь Скіфський, Чуфут-Кале, Ески-Кермен, Мангуп, Челтер-Коба та багато інших. Нині 230 пам’яток історії, містобудування і архітектури Криму занесені до Державного реєстру національного культурного надбання.
Людмила Міляєва
Начебто, є таке рішення кримської влади, що під захистом держави лишаються тільки кілька палаців, а всі інші установи, які зараз під захистом держави, власне, величезної ваги матеріальної, художньої, історичної - музеї Криму можуть бути продані приватним особам. Це катастрофа.
Лариса Скорик
Цей страшний бандитизм, який сьогодні має місце у тій сфері, яка називається збереження історичної культурної спадщини, а, насправді, є її нищенням, руйнацією, розкраданням. От цей процес ми мусимо зупиняти негайно.
Андрій Охрімович
Російська держава теперішнього ґатунку, чи вона так само заплющує очі на такі от речі?
Людмила Міляєва
Я мушу сказати, що в Росії так само небезпечна ситуація. В них з’явилася ця т. з. “чорна археологія” не фахова. Так само є викрадення, і в поганому стані знаходяться музеї. Але центральним музеям їм трохи легше: Ермітаж, Пушкінський музей. Вони можуть, до певної міри, чесно проспирувати на тих скарбах. Вони їх не продають, але вивозять – певні виставки мають, з того певний зиск. За те - в них трохи краще існування.
Лариса Скорик
Як казав Довженко: “І той любов’ю повниться до світу, хто рідну землю має під собою”. Так от, напевне, ті люди також не відчували ні свою землю рідною, ні відчувають ті вартості рідними. І це якось перекочувало до нас, такий якийсь кочівний варіант: що ми тут тимчасові, що ми тут не наші, що це нам нерідне, що нашим дітям і внукам, і правнукам тут не бути, а Бог знає де. Розумієте, оцей жахливий якийсь такий перекотипольний синдром заполонив і Україну.
Людмила Міляєва
Я нещодавно прочитала дуже влучний вислів одного містобудівника російського. Він сказав, що, дійсно, місто має еволюціонувати, але для того потрібний дуже високого рівня хірург, а не кат.
Лариса Скорик
Я зараз чомусь згадала історію з Багдадом. Дуже багато кричалось, що ця війна зруйнувала якісь там неоціненні пам’ятки і т. д. Мушу сказати, що це, по-перше, неправда. По-друге, найбільше пам’яток знищив отой кат Саддам Гуссейн. І коли сьогодні йде тема про відбудову Десятинної церкви, якої ніхто не бачив і не знає, це мені знов нагадує Саддама Гуссейна. Він теж відбудував Вавилон, якого ніхто не пам’ятав, не знав і, знов кажуть, не на тому місці.
Людмила Міляєва
Альтернатива існує і зараз, бо існує весь час абсолютна кількість чесних людей. Вчора я провела цілий день з Б.Г.Возницьким. Те, що він зробив для України, якщо я скажу 200 тисяч експонатів, то, так само, це може бути замало. За рахунок таких людей у нас є майбутнє.
Лариса Скорик
Я думаю, що громадськість врешті-решт повинна усвідомити остаточно і безповоротно, що ми стільки говоримо про свій європейський вибір, то не забути про те, що головним носієм самоврядної функції у кожному поселенні є територіальна громада. І от 16 числа, коли ми зібралися на Всекиївські громадські слухання. Ми в Києві створили найвищу громадську колегію, до якої увійшли люди-фахівці. І ця колегія вимагає від влади, щоб ці проекти всі свої наміри перебудови Києва погоджували з нею. А колегія має на це право і обов’язок. Ми поставили питання, що система влади настільки монополізована, забсолютизована, коли про самоврядування, як таке, вже не йдеться. Вся ця команда, її ударні бригади такі, як управління з охорони пам’яток чи управління з архітектури містобудування є абсолютно залежними від волі тієї влади. За собою залишаємо право через ті громадські організації, які ініціювали ці громадські слухання, звернутися до Генпрокуратури і до міської прокуратури з вимогою прикликати до відповідальності винних у тих страшних руйнаціях, які за останні роки відбулися у м. Києві, які ще мають замір бути здійсненими.
Олекса Боярко
(Василь Симоненко “Монархи”)
Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
- Ми – символ доби. - Хто не з нами, той проти Бога. - Хто не з нами, той проти всіх. –
І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві в своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперніки і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було. Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем.
Ганна Стеців
З цього місця доведеться нам, шановні слухачі розкланятись. Цей випуск “Альтернативи” готували доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України, професор Людмила Міляєва та професор кафедри архітектури, членкор Академії мистецтв України, Лариса Скорик. Інформаційні вставки Віталія Пономарьова та поезію Василя Симоненка читав Олекса Боярко. За операторським пультом – Артем Мостовий. Ведуча – Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
