Лідія Маркович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Сьогодні ми поговоримо про іграшку, історія якої є настільки довгою та обширною, як сама історія людства. Гратися люблять всі живі істоти, усі звірі і птахи. Але тільки людина бачить в тому щось більше. Якщо для дітей іграшка є інструментом пізнання світу, то для дорослих вона є засобом від депресії. Згадаймо мобільні телефони – тамагочі для дорослих у футлярчиках подібних до звірят, або ж фігурки з обличчями політичних діячів. Все це приклади того, як людина переводить у гру те, що лякає її, що є для неї надто серйозним, дуже бажаним, але недосяжним. Соціологи, психологи та педагоги помітили, що сучасні діти майже ніколи не бавляться в традиційні ігри. Комп’ютерна гра і телебачення витіснили з їх життя ляльку.
Нині, бавлячись в “Альтернативу”, ми спробуємо вияснити, чи може українська народна іграшка протистояти пластмасово-конвейєрному потоку агресивної та уніфікованої цяцьки. А допоможуть нам у цьому поет і видавець Іван Малкович та етнограф Олекса Доля. Веде програму Лідія Маркович. Інформаційний блок Віталія Пономарьова читає Олекса Починок. За операторським пультом –Артем Мостовий. Автор - Андрій Охрімович.
Іван Малкович
Кожна культура кожного народу має ще субкультуру дитячу. Це є і вірш, і казка, і загадка, і гра, і, звичайно, іграшка. Це те, на чому формується людина. Те, що нам сьогодні пропонує ринок: це – суцільна агресія, це – зброя, трансформери, це – звірі, якісь потвори, незрозуміло що. Альтернатива цьому є, була і буде, це – народна іграшка. З тих іграшок, що я бачу, роблячи виставки от вже 3 роки, я жодної не побачив злої. Ще дуже важливий момент – матеріал. Це говорять зараз медики, говорять спеціалісти абсолютно різні. Та іграшка є абсолютно екологічно небезпечна для дитини. Постійно я стежу за тим у пресі, що там повернули партію з іграшками, що там перевищує свинець в десятки разів. Конвеєрна іграшка є мертвою. Народна іграшка – жива, тому що кожен, хто її робив: чи то батько і мати роблять для своєї дитини, чи то робиться народними майстрами, умільцями, все-таки, воно – живе, і туди вкладається часточка душі.
Олекса Доля
Звичайно, коли ми кажемо, що конвеєрна іграшка зла і агресивна – це трохи перебільшення, тому що великий масив цих забавок сформований майстрами. Вся справа, очевидно, в ціні. Не можна сказати, що сьогодні не виробляються нормальні забавки, але ті, які сьогодні може дозволити наш покупець, ясно, що вони зроблені з неякісного матеріалу і, в переважній своїй більшості, є агресивні.
Як Ви бачите, в мене на робочому місці все обставлено народними іграшками. От велосипед дерев’яний. От ці забавки - майстрині з Черкащини, і вона робить щось на зразок Марії Приймаченко. Вся проблема в тому чи ти вклав, чи ти долюбив цю книжку, чи ти долюбив цю іграшку, яку потім пустив на конвеєр. Але, якщо відповідальності митця, відповідальності виробника перед тим кінцевим споживачем, якщо ти подумаєш про нього, ти обов’язково подбаєш про якість.
Іван Малкович
Іграшка, це – те, через що дитина пізнавала світ. Дитина навчалася змалечку на іграшці якоїсь там професії.
Андрій Охрімович
Ми всі від Адама і Єви. Що ти бачиш там спільного в українських, російських, японських і інших? Чи є щось спільного?
Іван Малкович
Звичайно. Японці дають свої традиції, але суть та сама із своїми народними, національними особливостями. Дитина, граючись тією іграшкою, усвідомлює себе кимсь. Через іграшку дитина також відносить себе до якоїсь нації, до якогось народу.
Олекса Починок
В старих і дуже складних суспільствах постфігуративні культури та секти здатні пережити будь які соціологічні зміни. За приклад може служити культ іграшкового коника в Англії, де учасники церемонії носять маски, які нагадують найпримітивніші культури та виконують ритуальні дії, які передаються від одного покоління до іншого протягом сотень років. В Англії такі пережитки існують поруч зі звичаями середини двадцятого століття.
Іван Малкович
Я знаю, що в європейських країнах поширена дерев’яна іграшка, і вона поставлена на конвеєр. В Європі можна знайти саме більше дитячої дерев’яної забавки. Вона заснована на традиціях саме того народу. Важливо, щоб ту іграшку могло побачити більше дітей. Ми мусимо говорити і про конвеєр, щоб більше людей і дітей могли гратися тим. Відмінність від нашої забавки, мені здається, в тому, що прибалтійські, чеські, голландські забавки - трохи ближче до Західної Європи, вони трохи механізовані: щось там крутиться на турніку, якась запчастина вставлена, якісь вони трохи рухливі. Хоча і в нас є курчатка, які дзьобають, пістолі – народний пістоль, який корком бухкає. Це ж дуже гарно. А з народною забавкою, якою ми ходимо на футбол: такі собі таращалки.
Олекса Доля
Я абсолютно згоден з тим, що ми живемо не у 15 чи у 18 столітті. Я не кажу, що нам треба залишитися на рівні 15 століття. Я за такий велосипед дерев’яний, який стоїть у тебе на столі, за такі машинки дерев’яні. Але це знову пізнання світу. Тоді вони пізнавали те, що їх оточувало тоді. Зараз є машини, будь ласка, зараз у нас машина дерев’яна. В нас майстра просять – він зробив і крана дерев’яного, який рухається: машина, яка рухається і працює. І, дійсно, якби це пустити на конвеєр, щоб кожна дитина могла тим бавитися. Але, знову ж таки, основа там є традиційна, народна.
Кожен регіон має свої особливості: там в техніці, там в оздоблені, в орнаментиці, але ж суть та ж сама. Знаєте, є така народна традиційна іграшка - “Монетка”( іграшковий посуд). Дорослий гончар робив посуд, а маленька дитина сиділа біля нього і вже вчилася робити іграшковий посуд. Вона називається “Монетка”, бо її давали на здачу на базарі. Що до механічної іграшки, то були такі: пильщик на дереві пиляв, ведмедики, які рухалися – все це було, все це є, але, нажаль, в одиничних примірниках. Але все це можна абсолютно відновити.
Іван Малкович
Треба все відновлювати. Україна тим і відрізняється, що ми живемо ще в тому пласті культури, коли не треба відновлювати. Воно ще живе. Скажімо, у Карпатах, коли я женився, в нас були короваї, які пекла моя мама. Це – ціла забавка, цілий світ дитинного уявлення дорослої людини. Там є і пташечки. Князь-княгиня там є, вони сидять на возі. Коні тягнуть цей віз. Вони такі гарні оздоблені. Ти можеш цілий сюжет прочитати там. І воно живе ще в нас. Мене завжди цікавило, щоб воно продовжувалося. Мені хотілося б, щоб це стало предметом захоплення більшості людей.
Олекса Доля
А згадайте, що у нас буває на наших музейних святах, на ярмарках Скільки приїздить майстрів і скільки привозиться іграшок, всяких забавок. І воно – живе.
Колеги-етнографи були на екскурсії на Волині. Кажуть: “Йдемо по селу – дитина бавиться коником. Вирізьблений. Батько зробив для своєї дитини”. Я б, може, як альтернативу запропонував батькам, щоб вони самі робили для своїх дітей забавки. То буде краще і для дитини, тому що, коли батько чи мати буде робити якусь ляльку чи іграшку для дитини, то вона вкладе туди і любов, і добро.
Слухають цю передачу люди, які є кияни, і вони, можливо, не знають, коли відбуваються ці свята. Я знаю, що це в вересні...
Іван Малкович
В травні. 10-11 травня в нас буде великий етнографічний ярмарок, де буде запрошено біля 500 майстрів з усієї України.
Олекса Доля
Отам можна буде цю іграшку побачити наочно. Там такі. В тому регіоні такі. З Косова, я маю таку зозульку, мені пан Роман Мицкан подарував колись. Яка це зозулька, який глибокий звук у цієї зозульки. Воно на дивовижний лад навіває.
Іван Малкович
Є лялька ритуальна. Є лялька ігрова. Є лялька театральна. Є лялька інтер’єрна. Є лялька колекційна. На сьогодні все це є. Є по всьому світі музеї. Нажаль, в Україні немає музею іграшки. В Росії є кілька музеїв. І в Москві є. Взяти Італію – там десятки музеїв: і великі, і малі, і приватні колекції. Там постійно влаштовуються виставки разом з дітьми – діти грають, діти виготовляють, діти самі роблять. В Німеччині музеї є. В Європі, на скільки мені відомо, в кожній країні є музеї іграшок. В Україні, нажаль, немає.
Олекса Доля
Я, знову ж таки, на предметну якусь лінію хотів би говорити. Наприклад, маски: гуцульська Маланка. Я привіз сюди маски, мені спеціально старий майстер зробив: чорта, смерті. “Наличмани”, як у нас кажуть. На лик ти одягаєш наличман. Всі дивуються: “Звідки така маска?” Хтось якби цим зайнявся, то можна робити якийсь промисловий гарний, культурний бізнес. Щоб взялися люди, які мають мистецьку душу і ще мають якось це підтримати матеріально.
Іван Малкович
Ти згадав про маски, про вертеп, я згадав: позаминулого року виставка іграшки в музеї Шевченка була. І дівчинка, мені здається, 6-ти років, вона написала відгук: “Такі чудові ляльки. Найкращі наші ляльки у світі. А ще мені найбільш сподобалися чорти і смерті”.
Олекса Доля
Кажуть: “Зло”. Але все в світі мусить бути...
Іван Малкович
Але там немає насильства, агресії. Там той чорт, він добрий. Та відьма, вона незла...
Олекса Доля
Чорт ніколи не буває добрим. Розумієш, коли на іконах зображують пекло, то чорт там не добрий. Але він повинен бути для гармонії світу.
Іван Малкович
В іграшці, я все одно, не бачив його злого. Він якийсь...
Олекса Доля
Він не злий, він веселий. Але він присутній. І дитину це лякає і стримує. Вона боїться цієї маски. Я вже розповідав, як я в дитинстві боявся. Чорт як надбігав... Зима, Сніги. Карпати. Дзвінками як дзвонить, я зачинявся в хаті, під лаву залізав. Ти б мене звідти не вийняв. І мама: “Та, Іванку, ти йди не бійся. То у вікні”. “Я його не боюся. Я просто його не хочу бачити”, - я казав і сидів там під лавкою, поки він не йшов. Але я так чекав цієї Маланки. Я пам’ятаю той страх...
Іван Малкович
Правильно. Навіть та сама зброя, я згоден. Колись і шаблі робили з дерева, і те все, але ж знову: на сьогодні це зовсім інша зброя. Чи це шабля, коли дитина розвиває і рухливість, і різні реакції. А зараз зброя – він взяв автомат, всіх постріляв і все.
Андрій Охрімович
Я Вас заспокою, я скажу, що не можна так відхрещуватися від зброї, тому що ще означає відхреститися від своєї країни. Все потребує захисту, потребує воїна. Але інша річ: ми подивімося як це в Японії – кодекс честі, кодекс лицарства. В Україні завжди були ці кодекси, ця традиція. Коли дід вчив внука володіти зброєю, володіти пістонами, але він до цієї зброї додавав ще філософію, для чого це потрібно: це потрібно для того, щоб захищати слабшого, захищати жінку, захищати свою Батьківщину і т. д.
Олекса Доля
Я казав про народні пістолі. Головне, як це зроблено: чи це мистецько, чи це є для пізнання, чи це просто якийсь тупий обрубок пластмаси, якісь жахіття.
Іван Малкович
На базарі бачили іграшку “Гільйотина”: набір фігурок, щоб відрубувати голови і там їх навіть можна їсти чи щось таке.
Олекса Доля
Я б хотів, щоб батьки, які себе почувають свідомими українцями, якщо вони розгледіли у своїй дитині задатки воїна, то, щоб вони віддавали його на військову службу, щоб потім ця дитина займала високі посади. Щоб ми не боялися за цю Україну. Що там всю зрою попродали і залишилися голі перед світом.
Андрій Охрімович
Панове, я б хотів зробити певний підсумок нашої розмови, і, очевидно, я залишив це для Вас.
Олекса Доля
Три крапки...
Андрій Охрімович
Ну, тим не менше, - більше.
Олекса Доля
П”ять крапок...
Іван Малкович
Я б хотів, щоб у нас на це більше уваги звертали дорослі. Щоб вони усвідомили нарешті, що іграшка – це не лише забавка, а що це – майбутнє.
Андрій Охрімович
Десять крапок.
Олекса Починок
Шіллер сказав: “Людина грається тільки тоді, коли вона в повному сенсі слова є людською істотою, і тільки тоді вона є повноцінною людською істотою, коли вона грається.”.
Лідія Маркович
Час передачі добігає кінця і пропонує нам з вами пригадати, що над цим випуском “Альтернативи” працювали: поет і видавець, Іван Малкович та етнограф Олекса Доля. Вела програму Лідія Маркович. Інформаційний блок Віталія Пономарьова читав Олекса Починок. Про нормальне та гармонійне звучання подбав Артем Мостовий. Вела програму Лідія Маркович. Інформаційний блок Віталія Пономарьова читав Олекса Починок. Автор - Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Сьогодні ми поговоримо про іграшку, історія якої є настільки довгою та обширною, як сама історія людства. Гратися люблять всі живі істоти, усі звірі і птахи. Але тільки людина бачить в тому щось більше. Якщо для дітей іграшка є інструментом пізнання світу, то для дорослих вона є засобом від депресії. Згадаймо мобільні телефони – тамагочі для дорослих у футлярчиках подібних до звірят, або ж фігурки з обличчями політичних діячів. Все це приклади того, як людина переводить у гру те, що лякає її, що є для неї надто серйозним, дуже бажаним, але недосяжним. Соціологи, психологи та педагоги помітили, що сучасні діти майже ніколи не бавляться в традиційні ігри. Комп’ютерна гра і телебачення витіснили з їх життя ляльку.
Нині, бавлячись в “Альтернативу”, ми спробуємо вияснити, чи може українська народна іграшка протистояти пластмасово-конвейєрному потоку агресивної та уніфікованої цяцьки. А допоможуть нам у цьому поет і видавець Іван Малкович та етнограф Олекса Доля. Веде програму Лідія Маркович. Інформаційний блок Віталія Пономарьова читає Олекса Починок. За операторським пультом –Артем Мостовий. Автор - Андрій Охрімович.
Іван Малкович
Кожна культура кожного народу має ще субкультуру дитячу. Це є і вірш, і казка, і загадка, і гра, і, звичайно, іграшка. Це те, на чому формується людина. Те, що нам сьогодні пропонує ринок: це – суцільна агресія, це – зброя, трансформери, це – звірі, якісь потвори, незрозуміло що. Альтернатива цьому є, була і буде, це – народна іграшка. З тих іграшок, що я бачу, роблячи виставки от вже 3 роки, я жодної не побачив злої. Ще дуже важливий момент – матеріал. Це говорять зараз медики, говорять спеціалісти абсолютно різні. Та іграшка є абсолютно екологічно небезпечна для дитини. Постійно я стежу за тим у пресі, що там повернули партію з іграшками, що там перевищує свинець в десятки разів. Конвеєрна іграшка є мертвою. Народна іграшка – жива, тому що кожен, хто її робив: чи то батько і мати роблять для своєї дитини, чи то робиться народними майстрами, умільцями, все-таки, воно – живе, і туди вкладається часточка душі.
Олекса Доля
Звичайно, коли ми кажемо, що конвеєрна іграшка зла і агресивна – це трохи перебільшення, тому що великий масив цих забавок сформований майстрами. Вся справа, очевидно, в ціні. Не можна сказати, що сьогодні не виробляються нормальні забавки, але ті, які сьогодні може дозволити наш покупець, ясно, що вони зроблені з неякісного матеріалу і, в переважній своїй більшості, є агресивні.
Як Ви бачите, в мене на робочому місці все обставлено народними іграшками. От велосипед дерев’яний. От ці забавки - майстрині з Черкащини, і вона робить щось на зразок Марії Приймаченко. Вся проблема в тому чи ти вклав, чи ти долюбив цю книжку, чи ти долюбив цю іграшку, яку потім пустив на конвеєр. Але, якщо відповідальності митця, відповідальності виробника перед тим кінцевим споживачем, якщо ти подумаєш про нього, ти обов’язково подбаєш про якість.
Іван Малкович
Іграшка, це – те, через що дитина пізнавала світ. Дитина навчалася змалечку на іграшці якоїсь там професії.
Андрій Охрімович
Ми всі від Адама і Єви. Що ти бачиш там спільного в українських, російських, японських і інших? Чи є щось спільного?
Іван Малкович
Звичайно. Японці дають свої традиції, але суть та сама із своїми народними, національними особливостями. Дитина, граючись тією іграшкою, усвідомлює себе кимсь. Через іграшку дитина також відносить себе до якоїсь нації, до якогось народу.
Олекса Починок
В старих і дуже складних суспільствах постфігуративні культури та секти здатні пережити будь які соціологічні зміни. За приклад може служити культ іграшкового коника в Англії, де учасники церемонії носять маски, які нагадують найпримітивніші культури та виконують ритуальні дії, які передаються від одного покоління до іншого протягом сотень років. В Англії такі пережитки існують поруч зі звичаями середини двадцятого століття.
Іван Малкович
Я знаю, що в європейських країнах поширена дерев’яна іграшка, і вона поставлена на конвеєр. В Європі можна знайти саме більше дитячої дерев’яної забавки. Вона заснована на традиціях саме того народу. Важливо, щоб ту іграшку могло побачити більше дітей. Ми мусимо говорити і про конвеєр, щоб більше людей і дітей могли гратися тим. Відмінність від нашої забавки, мені здається, в тому, що прибалтійські, чеські, голландські забавки - трохи ближче до Західної Європи, вони трохи механізовані: щось там крутиться на турніку, якась запчастина вставлена, якісь вони трохи рухливі. Хоча і в нас є курчатка, які дзьобають, пістолі – народний пістоль, який корком бухкає. Це ж дуже гарно. А з народною забавкою, якою ми ходимо на футбол: такі собі таращалки.
Олекса Доля
Я абсолютно згоден з тим, що ми живемо не у 15 чи у 18 столітті. Я не кажу, що нам треба залишитися на рівні 15 століття. Я за такий велосипед дерев’яний, який стоїть у тебе на столі, за такі машинки дерев’яні. Але це знову пізнання світу. Тоді вони пізнавали те, що їх оточувало тоді. Зараз є машини, будь ласка, зараз у нас машина дерев’яна. В нас майстра просять – він зробив і крана дерев’яного, який рухається: машина, яка рухається і працює. І, дійсно, якби це пустити на конвеєр, щоб кожна дитина могла тим бавитися. Але, знову ж таки, основа там є традиційна, народна.
Кожен регіон має свої особливості: там в техніці, там в оздоблені, в орнаментиці, але ж суть та ж сама. Знаєте, є така народна традиційна іграшка - “Монетка”( іграшковий посуд). Дорослий гончар робив посуд, а маленька дитина сиділа біля нього і вже вчилася робити іграшковий посуд. Вона називається “Монетка”, бо її давали на здачу на базарі. Що до механічної іграшки, то були такі: пильщик на дереві пиляв, ведмедики, які рухалися – все це було, все це є, але, нажаль, в одиничних примірниках. Але все це можна абсолютно відновити.
Іван Малкович
Треба все відновлювати. Україна тим і відрізняється, що ми живемо ще в тому пласті культури, коли не треба відновлювати. Воно ще живе. Скажімо, у Карпатах, коли я женився, в нас були короваї, які пекла моя мама. Це – ціла забавка, цілий світ дитинного уявлення дорослої людини. Там є і пташечки. Князь-княгиня там є, вони сидять на возі. Коні тягнуть цей віз. Вони такі гарні оздоблені. Ти можеш цілий сюжет прочитати там. І воно живе ще в нас. Мене завжди цікавило, щоб воно продовжувалося. Мені хотілося б, щоб це стало предметом захоплення більшості людей.
Олекса Доля
А згадайте, що у нас буває на наших музейних святах, на ярмарках Скільки приїздить майстрів і скільки привозиться іграшок, всяких забавок. І воно – живе.
Колеги-етнографи були на екскурсії на Волині. Кажуть: “Йдемо по селу – дитина бавиться коником. Вирізьблений. Батько зробив для своєї дитини”. Я б, може, як альтернативу запропонував батькам, щоб вони самі робили для своїх дітей забавки. То буде краще і для дитини, тому що, коли батько чи мати буде робити якусь ляльку чи іграшку для дитини, то вона вкладе туди і любов, і добро.
Слухають цю передачу люди, які є кияни, і вони, можливо, не знають, коли відбуваються ці свята. Я знаю, що це в вересні...
Іван Малкович
В травні. 10-11 травня в нас буде великий етнографічний ярмарок, де буде запрошено біля 500 майстрів з усієї України.
Олекса Доля
Отам можна буде цю іграшку побачити наочно. Там такі. В тому регіоні такі. З Косова, я маю таку зозульку, мені пан Роман Мицкан подарував колись. Яка це зозулька, який глибокий звук у цієї зозульки. Воно на дивовижний лад навіває.
Іван Малкович
Є лялька ритуальна. Є лялька ігрова. Є лялька театральна. Є лялька інтер’єрна. Є лялька колекційна. На сьогодні все це є. Є по всьому світі музеї. Нажаль, в Україні немає музею іграшки. В Росії є кілька музеїв. І в Москві є. Взяти Італію – там десятки музеїв: і великі, і малі, і приватні колекції. Там постійно влаштовуються виставки разом з дітьми – діти грають, діти виготовляють, діти самі роблять. В Німеччині музеї є. В Європі, на скільки мені відомо, в кожній країні є музеї іграшок. В Україні, нажаль, немає.
Олекса Доля
Я, знову ж таки, на предметну якусь лінію хотів би говорити. Наприклад, маски: гуцульська Маланка. Я привіз сюди маски, мені спеціально старий майстер зробив: чорта, смерті. “Наличмани”, як у нас кажуть. На лик ти одягаєш наличман. Всі дивуються: “Звідки така маска?” Хтось якби цим зайнявся, то можна робити якийсь промисловий гарний, культурний бізнес. Щоб взялися люди, які мають мистецьку душу і ще мають якось це підтримати матеріально.
Іван Малкович
Ти згадав про маски, про вертеп, я згадав: позаминулого року виставка іграшки в музеї Шевченка була. І дівчинка, мені здається, 6-ти років, вона написала відгук: “Такі чудові ляльки. Найкращі наші ляльки у світі. А ще мені найбільш сподобалися чорти і смерті”.
Олекса Доля
Кажуть: “Зло”. Але все в світі мусить бути...
Іван Малкович
Але там немає насильства, агресії. Там той чорт, він добрий. Та відьма, вона незла...
Олекса Доля
Чорт ніколи не буває добрим. Розумієш, коли на іконах зображують пекло, то чорт там не добрий. Але він повинен бути для гармонії світу.
Іван Малкович
В іграшці, я все одно, не бачив його злого. Він якийсь...
Олекса Доля
Він не злий, він веселий. Але він присутній. І дитину це лякає і стримує. Вона боїться цієї маски. Я вже розповідав, як я в дитинстві боявся. Чорт як надбігав... Зима, Сніги. Карпати. Дзвінками як дзвонить, я зачинявся в хаті, під лаву залізав. Ти б мене звідти не вийняв. І мама: “Та, Іванку, ти йди не бійся. То у вікні”. “Я його не боюся. Я просто його не хочу бачити”, - я казав і сидів там під лавкою, поки він не йшов. Але я так чекав цієї Маланки. Я пам’ятаю той страх...
Іван Малкович
Правильно. Навіть та сама зброя, я згоден. Колись і шаблі робили з дерева, і те все, але ж знову: на сьогодні це зовсім інша зброя. Чи це шабля, коли дитина розвиває і рухливість, і різні реакції. А зараз зброя – він взяв автомат, всіх постріляв і все.
Андрій Охрімович
Я Вас заспокою, я скажу, що не можна так відхрещуватися від зброї, тому що ще означає відхреститися від своєї країни. Все потребує захисту, потребує воїна. Але інша річ: ми подивімося як це в Японії – кодекс честі, кодекс лицарства. В Україні завжди були ці кодекси, ця традиція. Коли дід вчив внука володіти зброєю, володіти пістонами, але він до цієї зброї додавав ще філософію, для чого це потрібно: це потрібно для того, щоб захищати слабшого, захищати жінку, захищати свою Батьківщину і т. д.
Олекса Доля
Я казав про народні пістолі. Головне, як це зроблено: чи це мистецько, чи це є для пізнання, чи це просто якийсь тупий обрубок пластмаси, якісь жахіття.
Іван Малкович
На базарі бачили іграшку “Гільйотина”: набір фігурок, щоб відрубувати голови і там їх навіть можна їсти чи щось таке.
Олекса Доля
Я б хотів, щоб батьки, які себе почувають свідомими українцями, якщо вони розгледіли у своїй дитині задатки воїна, то, щоб вони віддавали його на військову службу, щоб потім ця дитина займала високі посади. Щоб ми не боялися за цю Україну. Що там всю зрою попродали і залишилися голі перед світом.
Андрій Охрімович
Панове, я б хотів зробити певний підсумок нашої розмови, і, очевидно, я залишив це для Вас.
Олекса Доля
Три крапки...
Андрій Охрімович
Ну, тим не менше, - більше.
Олекса Доля
П”ять крапок...
Іван Малкович
Я б хотів, щоб у нас на це більше уваги звертали дорослі. Щоб вони усвідомили нарешті, що іграшка – це не лише забавка, а що це – майбутнє.
Андрій Охрімович
Десять крапок.
Олекса Починок
Шіллер сказав: “Людина грається тільки тоді, коли вона в повному сенсі слова є людською істотою, і тільки тоді вона є повноцінною людською істотою, коли вона грається.”.
Лідія Маркович
Час передачі добігає кінця і пропонує нам з вами пригадати, що над цим випуском “Альтернативи” працювали: поет і видавець, Іван Малкович та етнограф Олекса Доля. Вела програму Лідія Маркович. Інформаційний блок Віталія Пономарьова читав Олекса Починок. Про нормальне та гармонійне звучання подбав Артем Мостовий. Вела програму Лідія Маркович. Інформаційний блок Віталія Пономарьова читав Олекса Починок. Автор - Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
