Прага, 13 травня 2003 – Під час засідання Верховної Ради, присвяченому пам’яті жертв Голодомору, віце-прем’єр міністр Дмитро Табачник, заявив про необхiднiсть звернення парламенту до ООН з тим, щоб голодомор був визнаний фактом геноциду українського народу. Цей злочин проти людяності, що і досі залишається непокараним, забрав життя за різними підрахунками, від 5 до 7 мільйонів українців та загалом 14 мільйонів людей на території колишнього Радянського Союзу, на Північному Кавказі, Казахстані та Росії. Незважаючи на масштаби,ця трагедія залишається майже невідомою у світі.
Незважаючи на страшні свідчення очевидців та тих, кому вдалося пережити Великий голод, у світі мало відомо про те, що Голодомор був трагедією, яка дорівнюється за масштабом Голокосту, винищенню євреїв нацистами. Як говорить британський історик Роберт Конквест, який першим відкрив історію Голодомору для західної аудиторії у своїй книзі «Жнива скорботи», різниця полягає у тому, що німці програли війну. І якщо у Гітлера був написаний план щодо євреїв, то сталінські накази були усними. «По-перше, німців піймали, і їм довелося самим розповідати, що вони робили. Сталін ніколи не говорив, що він намагався когось заморити голодом. Він просто відібрав у людей їжу. Все це робилося під прикриттям гуманістичної риторики», - говорить історик.
На його думку саме із цим пов’язана проблема визнання факту штучного голоду. «Я не думаю, що всі вже визнали факт Голодомору. Десь днями я читав, що людей заарештовували та розстрілювали за крадіжки. Я кажу, так, вони крали своє власне, відібране у них державою. Ті, хто це писав, очевидно про це не думали. Часами натрапляєш на такі речі», - розповідає Роберт Конквест.
Проте, на думку Любомира Луцюка, з Українсько-Канадської Асоціації Громадянських Свобод, є і інші причини, чому світ мало знає про Голодомор. Він звинувачує західних журналістів, що працювали у Москві, у тому, що вони знали, що відбувалося, але не писали про це. Одним із таких журналістів був Вольтер Дюранті, який надав Сталінові неоціненну послугу тим, що приховував голод. Дюранті повідомив британському дипломату про те, що за його оцінками загинуло близько 10 мільйонів людей, у своїх же статтях для газети “New York Times” він продовжував називати Сталіна «найвеличнішим державним діячем». За статті про радянську економіку у 1932 році він отримав найвищу журналістську нагороду - Пуліцерівську премію.
Любомир Луцюк очолює кампанію українців діаспори за посмертне позбавлення Дюранті цієї нагороди: «Україна зазнала жахливої геноцидної катастрофи, і відзначаючи її 70 роковини, ми намагаємося домогтися відкликання цієї нагороди».
Вольтер Дюранті помер 45 років тому, тому покарання для нього носило б швидше символічний характер. Але в Україні та поза її межами ще живі люди, які мали безпосередній стосунок до організації голоду, але і вони навряд чи постануть перед судом, «Багато функціонерів, адміністраторів, бюрократів просто змінили сорочки і стали патріотами та націоналістами. Архіви досі не відкриті повністю, а тисячі людей, що служили режимові, не були передані правосуддю», - нагадує Любомир Луцюк.
На його думку саме із цим пов’язана проблема визнання факту штучного голоду. «Я не думаю, що всі вже визнали факт Голодомору. Десь днями я читав, що людей заарештовували та розстрілювали за крадіжки. Я кажу, так, вони крали своє власне, відібране у них державою. Ті, хто це писав, очевидно про це не думали. Часами натрапляєш на такі речі», - розповідає Роберт Конквест.
Проте, на думку Любомира Луцюка, з Українсько-Канадської Асоціації Громадянських Свобод, є і інші причини, чому світ мало знає про Голодомор. Він звинувачує західних журналістів, що працювали у Москві, у тому, що вони знали, що відбувалося, але не писали про це. Одним із таких журналістів був Вольтер Дюранті, який надав Сталінові неоціненну послугу тим, що приховував голод. Дюранті повідомив британському дипломату про те, що за його оцінками загинуло близько 10 мільйонів людей, у своїх же статтях для газети “New York Times” він продовжував називати Сталіна «найвеличнішим державним діячем». За статті про радянську економіку у 1932 році він отримав найвищу журналістську нагороду - Пуліцерівську премію.
Любомир Луцюк очолює кампанію українців діаспори за посмертне позбавлення Дюранті цієї нагороди: «Україна зазнала жахливої геноцидної катастрофи, і відзначаючи її 70 роковини, ми намагаємося домогтися відкликання цієї нагороди».
Вольтер Дюранті помер 45 років тому, тому покарання для нього носило б швидше символічний характер. Але в Україні та поза її межами ще живі люди, які мали безпосередній стосунок до організації голоду, але і вони навряд чи постануть перед судом, «Багато функціонерів, адміністраторів, бюрократів просто змінили сорочки і стали патріотами та націоналістами. Архіви досі не відкриті повністю, а тисячі людей, що служили режимові, не були передані правосуддю», - нагадує Любомир Луцюк.
