Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми - Андрій Охрімович.
Письменник Роберт Пен Уорен вважає, що право – це вузька ковдра на двоспальному ліжку, коли ніч холодна, а на ліжку – троє. Ковдри не вистачить, скільки її не тягни, не натягуй, а тому, хто скраю, точно не оминути запалення легенів. “Чорт забирай”, - продовжує далі Уорен, - “закони – це штани, які хлопчакові купили ще минулого року, а у нас завжди нинішній рік, і штани лускають по шву, а лапки випинаються назовні”. “Закони”, - товче своєї той же Уорен, - “тісні і закороткі для підростаючого людства...”
Думка метра, як на мене, так само, закоротка для нормального суспільства. Україні, тим не менше, - в самий раз. Принаймні, те, з чого прочинає свій огляд віртуальної преси Надія Шерстюк, натякає нам на це достатньо недвозначно.
Надія Шерстюк
“Апеляційний суд Києва розпочав розгляд справи членів УНА-УНСО, яких Голосіївський районний суд засудив до позбавлення волі за організацію масових заворушень 9 березня 2001 року.” - Цю інформацію знаходимо на сайті “Майдану”. Видання також повідомляє, що громадський захисник засуджених Віктор Шишкін просить суд виправдати унсовців, оскільки рішення райсуду є несправедливим, і у справі відчувається виразний політичний присмак.
“На цьому тижні парламент має обирати нового Уповноваженого з прав людини”, - інформує “Главред.інфо”. “Посада українського омбудсмана ніколи не належала до числа впливових, між тим, навколо крісла головного державного правозахисника розгорнулася серйозна боротьба”, - пише часопис. На думку “Главреда”, причина цих баталій лежить на поверхні, - майбутні президентські вибори. Далі цитую “Посада Уповноваженого може відіграти важливу роль як для лоялістів, так і для опозиціонерів. Одна справа, коли про утиски свободи слова, непрозорості роботи державних інституцій говорять лідери опозиційних фракцій, і зовсім інша справа, коли про це заявляє уповноважена особа, котра може апелювати до світового співтовариства”.
“Обрання Бориса Тарасюка на посаду голови Народного руху України свідчить про серйозну політичну кризу партії”, - констатує “Українська правда”. Далі вона продовжує: “За період існування партія не змогла виховати у своєму середовищі власного лідера і постійно запрошувала на цю посаду “варягів”. “Колись потужна політична сила - Народний рух, ще 12 років тому міг пишатися чвертю відсотків голосів виборців, відданих за В’ячеслава Чорновола”, - пише видання, - “проте згодом рух робить низку фатальних помилок, одна з яких - намагання залишитись опозиційною силою і, разом з тим, налагодити співпрацю з владою”.
І на закінчення – повідомлення від “Телекритики”: “Українська світова спільнота розпочала кампанію щодо позбавлення престижної премії Пюлітзера американського журналіста Уолтера Дюренті. Кореспондент “Нью-Йорк Таймс”, перебуваючи у Радянському Союзі у 30-х роках, писав, що ніякого голоду в Україні не існує.
Андрій Охрімович
“Щоб зрозуміти, що саме станеться в політичному житті України за рік-два, треба подивитися, чим зараз живе Росія”. Встановити, кому конкретно належить авторство цього твердження не вдалося. За останні десять років воно пролунало у мас-медіа різних країн, без перебільшення, тисячі разів і стосувалося, насамперед, дій владних чинників офіційних Москви і Києва.
Тож спробуємо скористатися цим підходом і подивимося, що пишуть про російську владу на найопозиційнішому російському сайті “www.ds.ru”, який належить очолюваній Валерією Новодворською партії “Демократичний союз”. Сергій Грабовський Рубрика “Офіційна Павутина”.
Сергій Грабовський
“Віртуальне око старшого брата” – так зветься вміщене на ньому дослідження функціонування Рунету за останні роки. Автори звертають увагу на те, що з 1999 року характер дискусій на форумах російського сегменту Інтернету різко змінився. Якщо до цього 70-80% учасників дискусій були людьми ліберальних поглядів, то тепер ситуація стала прямо зворотною. Причому, на всіх форумах, як випливає з проведеного авторами аналізу, прихильники тоталітарно-великодержавної ідеології діють однаково. Вони за допомогою погроз, брутальної лайки, і тиску на адміністраторів сайтів фактично унеможливлюють вільне оприявнення своїх думок в Інтернеті людьми демократичних поглядів.
Ще один метод – компромат, коли з невідомих джерел опоненти демократів дістають детальні відомості про їхні реальні адреси, подробиці приватного життя і т.д. Якщо ж ці методи не допомагають – комп‘ютери демократів стають об‘єктами масованих вірусних атак. Ідеологія борців із демократією дуже проста: культ Сталіна, Путіна і ЧК-ҐПУ-НКВД-КҐБ, лояльність до будь-яких дій чинної російської влади, антиамериканізм, ксенофобія, ностальгія за СРСР.
Проведений аналіз спонукає авторів дослідження вести мову про існування щедро фінансованої спеціальної структури – такої собі “бригади”, - яка веде боротьбу з інакодумцями в Інтернеті і, крок за кроком, де-факто, встановлює цензуру в його російському сегменті. “Чільна риса дій цієї “бригади”, - підкреслюють автори, дослідження, - “це - стандартна подача матеріалів та компромату і забезпечення інтересів влади”.
А тепер – цитата зі статті на іншому, тепер вже українському сайті “www.telekritika.kiev.ua”, де йдеться про дослідження вітчизняного телевізійного простору: “Те, як подають ЗМІ політреформу, це - просто сміх і сльози. Абсолютно однакові сюжети абсолютно на всіх каналах, причому, як правило, у той самий день – з тих самих місць. В уважного глядача не може не скластися враження, що їздить країною одна-єдина телегрупа, до її прибуття у регіонах готують “театралізовані вистави”, потім розтиражовані касети роздають усім телеканалам”. Не вистачає тільки слова “бригада”...
Андрій Охрімович
“Кінець людини”, - міркує письменник Роберт Пен Уорен – “знання, але одного він не може знати: він не може знати, врятує його знання, чи погубить. Він загине – будьте впевнені, - але так і не дізнається, що його погубило: знання, яким він оволодів, чи те, що від нього вислизнуло і врятувало б його, якби він оволодів ним. В животі у вас холод, але ви відчиняєте конверт, тому що справа людини – знання”.
Сентенція Уорена, як мінімум, наштовхує на те, щоб відкрити книжку. Ну а що з того може бути - розповідає Інна Набока.
Інна Набоба
Мені завжди здавалося, що читачі у наш час поділяються на дві категорії: "просунутих", модерних, які читають або, швидше, переглядають чи то пресу, чи то літературні новинки виключно в Інтернеті, і тих консервативних, трохи дивакуватих осіб, які віддають перевагу книжкам реальним, таким, що їх можна погортати, відчути вагу і особливі пахощі друкарні.
Та, виявляється, і в Інтернеті є певний сегмент, розрахований на прибічників читання у старому фотелі, за обідом чи у метро.
Зокрема, часопис "Книжник-review" на своєму сайті розміщує інформацію, призначену для читачів, "які потребують орієнтирів у вирі надмірної книжкової пропозиції". Щоправда, пропозицію українського книговидання, поки-що, навряд чи можна назвати надмірною, але орієнтирів вона, безумовно, вимагає вже сьогодні, не кажучи про перспективу.
Цій благородній меті слугують розповіді про сучасних українських письменників та інтерв’ю з ними, аналітика з книжкової тематики, огляди свіжих літературних часописів.
У рубриці "Архів рецензій" можна ознайомитися з новинками вітчизняного (і не тільки) книговидання, побачити, як виглядає анонсована книжка, прочитати її огляд-рецензію, дізнатися "про що, для кого, наскільки вартісно й актуально".
Сторінка "Новини" пропонує останні книжкові події Києва, України і цілого світу.
Чи не найрезонанснішою видається рубрика "Бумеранг". Це - полеміка, листи до редакції, скандали довкола публікацій (виявляється, трапляється у книжковому світі й таке). Прикметно, що творці сайту прагнуть вміщувати "мінімально редаговані вислови щодо "Книжника-review" та українського книговидання ".
Ну, а для тих, хто сам бажає сказати дещо про сучасний український літпроцес, письменників, книговидання чи, взагалі, життя, існує такий прогресивний, хоча й давній винахід людства як "Форум". Переказують, дуже давній, навіть ще до Інтернету.
Втім, книжкові хробаки існували в усі часи, не перевелися, здається, й понині. Саме для них призначено усе те, про що я розповідала і багато іншого – на сайті “review.kiev.ua” .
Андрій Охрімович
Тим, хто освоїв інтернет-простір, важко уявити своє попереднє, безінтернетівське життя. А тим часом, в Україні не тільки у провінції, але й у великих індустріальних центрах далеко не кожен пересічний громадянин знає, що таке “Глобальна Павутина”, і взагалі – як користуватися комп’ютером!
Підтримати інформатизацію та комп’ютеризацію українського суспільства вирішили Західні інтернет-просунуті установи: наприклад, цього року Світовий банк ухвалив рішення – виділити п’ять мільйонів американських доларів кредиту на впровадження інформаційних технологій в Україні. Але банк цей не є чимось аж надто свіжим. Про деякі інші закордонні проекти розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Першими були американці, які через своє Посольство в Україні та Агентство з міжнародного розвитку надали низку грантів інформаційним інституціям і громадським організаціям «під інтернет-проекти».
Одним з ентузіастів інформатизації України був попередній посол Сполучених Штатів Стівен Пайфер, а нинішній «американський дипломат номер один» в Україні Карлос Паскуаль ініціативу підтримав і закріпив. Слово – Карлосу Паскуалю.
Карлос Паскуаль
Сполучені Штати спонсорують програму наукового обміну і дослідницьких робіт і підтримують українські проекти у галузі інформаційних технологій та електронних ЗМІ. Ми розуміємо, що у час електронних технологій, інформатизації і глобалізації такі програми необхідні. Ми сфокусували свою допомогу Україні на напрямках, які посилюють її безпеку, благополуччя, демократичні зміни.
Британський уряд підтримав проект створення Центру інформаційних ресурсів у Києво-Могилянській академії, який розпочинає роботу цього року. Європейський Союз допомагає регіональній пресі облаштувати комп’ютерні сітки і вихід до Інтернету. Подібні проекти здійснено в низці обласних центрів України і за сприяння США.
Проект Світового банку отримав назву «Україна – розвиток через Інтернет» і, за даними прес-служби Банку, передбачає створення, і впровадження моделі електронного документообігу. У процесі здійснення проекту буде створена нормативно-правова база, яка дозволить продавати товари і послуги через “Павутину”. Ще один напрямок проекту – створити інтернет-можливості для залучення громадськості у процеси державного управління.
Таким чином, є надія, що рано чи пізно пересічний український громадянин буде обізнаний з комп’ютером, інтернетом та іншими «прибамбасами» доби електронних технологій.
Андрій Охрімович
“Сонце впало на кришталеву лаву спеки, щоб спопелити тебе, бо останні сліди весни щезли, щезли назавжди – красива, стигла дівчина в ситці з вершково-персиковим обличчям та чистими крапельками поту на лобі біля пшеничного волосся теж зникла назавжди, і відтепер ти маєш мішок з костомахами, обличчя відьми та зелену ряску в пересохлому ставку, дно якого нагадує шкіру полускану від корости...”. Оце і є екстрема в чистому вигляді. Далі, Павло Вольвач з відповідною рубрикою.
Павло Вольвач
Поки в Іраку натовпи довалюють останні саддамівські статуї та підграбовують магазинчики, дехто здмухує порох з муляжу колишнього диктатора. Зокрема, раніше невідома група “Іракський спротив”.
Як повідомляє “Тероризм. ру”, це угруповання заявило про те, що Садддам Гуссейн живий і найближчим часом виступить зі зверненням до нації. Обіцяється, що Саддам розповість про справжні втрати коаліційних військ, про зраду з боку багатьох іракських чиновників та про інші зловорожі підступи. Чи скаже щось екс-диктатор про “лікарів-шкідників”, наразі не повідомляється. Поки Саддама реанімують, громадсько-політичний ресурс “Наша Родіна.ру” намагається відспівувати американський долар. “Якщо долару кінець...”, “Віртуальна цінність” – це назви лише кількох статей, оприлюднених на сайті “Антидоллар”.
“Зовнішньоторгові баланси, тривалі рецесії і внутрішньоторгові девальвації” – якщо після цього хтось не зовсім очманів, його очікує розвідка про масонські піраміди, пентаграми та інші езотеричні навороти, котрі, на думку авторів проекту, свідчать про якусь “тайну” суть безневинного бакса ну і, звісно ж, про те, що йому скоро прийде гаплик.
Великий резонанс викликало й вбивство глави “Ліберальної Росії” Сергія Юшенкова. “Завтра.ру” вустами головного редактора Проханова стверджує, що ця смерть – розрив капіляра, який, буцімто, з’єднував “ліберальний патріотизм” і “патріотизм державний”. А “АРИ.ру”, тобто “Агентство Російської Інформації” пов’язує загибель політика з подіями довкола “Норд-Осту” і натякає на можливі великі зміни в державному устрої Росії.
Насамкінець – інформація з сайту “Тероризм.ру”. В Колумбійському місті Буеновентура обстріляно місцевий морг. Вбито троє осіб з черги, що чекала видачі тіл загиблих родичів. За повідомленням поліції, в морзі перебували тіла лівих і ультраправих повстанців, що брали участь у громадянській війні. Така ось “патріа”, така “муерте”, і її ланцюгова реакція...
Андрій Охрімович
І на завершення спроба самокритики від поета Симоненка.
Господь на смерть його прирік, Велів камінням привернути За те, що прагнув чоловік В калюжі глибоко пірнути.
У відповідь злопихательствам поета нагадаю стару французьку мудрість: “Хотіти – значить могти”.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми - Андрій Охрімович.
Письменник Роберт Пен Уорен вважає, що право – це вузька ковдра на двоспальному ліжку, коли ніч холодна, а на ліжку – троє. Ковдри не вистачить, скільки її не тягни, не натягуй, а тому, хто скраю, точно не оминути запалення легенів. “Чорт забирай”, - продовжує далі Уорен, - “закони – це штани, які хлопчакові купили ще минулого року, а у нас завжди нинішній рік, і штани лускають по шву, а лапки випинаються назовні”. “Закони”, - товче своєї той же Уорен, - “тісні і закороткі для підростаючого людства...”
Думка метра, як на мене, так само, закоротка для нормального суспільства. Україні, тим не менше, - в самий раз. Принаймні, те, з чого прочинає свій огляд віртуальної преси Надія Шерстюк, натякає нам на це достатньо недвозначно.
Надія Шерстюк
“Апеляційний суд Києва розпочав розгляд справи членів УНА-УНСО, яких Голосіївський районний суд засудив до позбавлення волі за організацію масових заворушень 9 березня 2001 року.” - Цю інформацію знаходимо на сайті “Майдану”. Видання також повідомляє, що громадський захисник засуджених Віктор Шишкін просить суд виправдати унсовців, оскільки рішення райсуду є несправедливим, і у справі відчувається виразний політичний присмак.
“На цьому тижні парламент має обирати нового Уповноваженого з прав людини”, - інформує “Главред.інфо”. “Посада українського омбудсмана ніколи не належала до числа впливових, між тим, навколо крісла головного державного правозахисника розгорнулася серйозна боротьба”, - пише часопис. На думку “Главреда”, причина цих баталій лежить на поверхні, - майбутні президентські вибори. Далі цитую “Посада Уповноваженого може відіграти важливу роль як для лоялістів, так і для опозиціонерів. Одна справа, коли про утиски свободи слова, непрозорості роботи державних інституцій говорять лідери опозиційних фракцій, і зовсім інша справа, коли про це заявляє уповноважена особа, котра може апелювати до світового співтовариства”.
“Обрання Бориса Тарасюка на посаду голови Народного руху України свідчить про серйозну політичну кризу партії”, - констатує “Українська правда”. Далі вона продовжує: “За період існування партія не змогла виховати у своєму середовищі власного лідера і постійно запрошувала на цю посаду “варягів”. “Колись потужна політична сила - Народний рух, ще 12 років тому міг пишатися чвертю відсотків голосів виборців, відданих за В’ячеслава Чорновола”, - пише видання, - “проте згодом рух робить низку фатальних помилок, одна з яких - намагання залишитись опозиційною силою і, разом з тим, налагодити співпрацю з владою”.
І на закінчення – повідомлення від “Телекритики”: “Українська світова спільнота розпочала кампанію щодо позбавлення престижної премії Пюлітзера американського журналіста Уолтера Дюренті. Кореспондент “Нью-Йорк Таймс”, перебуваючи у Радянському Союзі у 30-х роках, писав, що ніякого голоду в Україні не існує.
Андрій Охрімович
“Щоб зрозуміти, що саме станеться в політичному житті України за рік-два, треба подивитися, чим зараз живе Росія”. Встановити, кому конкретно належить авторство цього твердження не вдалося. За останні десять років воно пролунало у мас-медіа різних країн, без перебільшення, тисячі разів і стосувалося, насамперед, дій владних чинників офіційних Москви і Києва.
Тож спробуємо скористатися цим підходом і подивимося, що пишуть про російську владу на найопозиційнішому російському сайті “www.ds.ru”, який належить очолюваній Валерією Новодворською партії “Демократичний союз”. Сергій Грабовський Рубрика “Офіційна Павутина”.
Сергій Грабовський
“Віртуальне око старшого брата” – так зветься вміщене на ньому дослідження функціонування Рунету за останні роки. Автори звертають увагу на те, що з 1999 року характер дискусій на форумах російського сегменту Інтернету різко змінився. Якщо до цього 70-80% учасників дискусій були людьми ліберальних поглядів, то тепер ситуація стала прямо зворотною. Причому, на всіх форумах, як випливає з проведеного авторами аналізу, прихильники тоталітарно-великодержавної ідеології діють однаково. Вони за допомогою погроз, брутальної лайки, і тиску на адміністраторів сайтів фактично унеможливлюють вільне оприявнення своїх думок в Інтернеті людьми демократичних поглядів.
Ще один метод – компромат, коли з невідомих джерел опоненти демократів дістають детальні відомості про їхні реальні адреси, подробиці приватного життя і т.д. Якщо ж ці методи не допомагають – комп‘ютери демократів стають об‘єктами масованих вірусних атак. Ідеологія борців із демократією дуже проста: культ Сталіна, Путіна і ЧК-ҐПУ-НКВД-КҐБ, лояльність до будь-яких дій чинної російської влади, антиамериканізм, ксенофобія, ностальгія за СРСР.
Проведений аналіз спонукає авторів дослідження вести мову про існування щедро фінансованої спеціальної структури – такої собі “бригади”, - яка веде боротьбу з інакодумцями в Інтернеті і, крок за кроком, де-факто, встановлює цензуру в його російському сегменті. “Чільна риса дій цієї “бригади”, - підкреслюють автори, дослідження, - “це - стандартна подача матеріалів та компромату і забезпечення інтересів влади”.
А тепер – цитата зі статті на іншому, тепер вже українському сайті “www.telekritika.kiev.ua”, де йдеться про дослідження вітчизняного телевізійного простору: “Те, як подають ЗМІ політреформу, це - просто сміх і сльози. Абсолютно однакові сюжети абсолютно на всіх каналах, причому, як правило, у той самий день – з тих самих місць. В уважного глядача не може не скластися враження, що їздить країною одна-єдина телегрупа, до її прибуття у регіонах готують “театралізовані вистави”, потім розтиражовані касети роздають усім телеканалам”. Не вистачає тільки слова “бригада”...
Андрій Охрімович
“Кінець людини”, - міркує письменник Роберт Пен Уорен – “знання, але одного він не може знати: він не може знати, врятує його знання, чи погубить. Він загине – будьте впевнені, - але так і не дізнається, що його погубило: знання, яким він оволодів, чи те, що від нього вислизнуло і врятувало б його, якби він оволодів ним. В животі у вас холод, але ви відчиняєте конверт, тому що справа людини – знання”.
Сентенція Уорена, як мінімум, наштовхує на те, щоб відкрити книжку. Ну а що з того може бути - розповідає Інна Набока.
Інна Набоба
Мені завжди здавалося, що читачі у наш час поділяються на дві категорії: "просунутих", модерних, які читають або, швидше, переглядають чи то пресу, чи то літературні новинки виключно в Інтернеті, і тих консервативних, трохи дивакуватих осіб, які віддають перевагу книжкам реальним, таким, що їх можна погортати, відчути вагу і особливі пахощі друкарні.
Та, виявляється, і в Інтернеті є певний сегмент, розрахований на прибічників читання у старому фотелі, за обідом чи у метро.
Зокрема, часопис "Книжник-review" на своєму сайті розміщує інформацію, призначену для читачів, "які потребують орієнтирів у вирі надмірної книжкової пропозиції". Щоправда, пропозицію українського книговидання, поки-що, навряд чи можна назвати надмірною, але орієнтирів вона, безумовно, вимагає вже сьогодні, не кажучи про перспективу.
Цій благородній меті слугують розповіді про сучасних українських письменників та інтерв’ю з ними, аналітика з книжкової тематики, огляди свіжих літературних часописів.
У рубриці "Архів рецензій" можна ознайомитися з новинками вітчизняного (і не тільки) книговидання, побачити, як виглядає анонсована книжка, прочитати її огляд-рецензію, дізнатися "про що, для кого, наскільки вартісно й актуально".
Сторінка "Новини" пропонує останні книжкові події Києва, України і цілого світу.
Чи не найрезонанснішою видається рубрика "Бумеранг". Це - полеміка, листи до редакції, скандали довкола публікацій (виявляється, трапляється у книжковому світі й таке). Прикметно, що творці сайту прагнуть вміщувати "мінімально редаговані вислови щодо "Книжника-review" та українського книговидання ".
Ну, а для тих, хто сам бажає сказати дещо про сучасний український літпроцес, письменників, книговидання чи, взагалі, життя, існує такий прогресивний, хоча й давній винахід людства як "Форум". Переказують, дуже давній, навіть ще до Інтернету.
Втім, книжкові хробаки існували в усі часи, не перевелися, здається, й понині. Саме для них призначено усе те, про що я розповідала і багато іншого – на сайті “review.kiev.ua” .
Андрій Охрімович
Тим, хто освоїв інтернет-простір, важко уявити своє попереднє, безінтернетівське життя. А тим часом, в Україні не тільки у провінції, але й у великих індустріальних центрах далеко не кожен пересічний громадянин знає, що таке “Глобальна Павутина”, і взагалі – як користуватися комп’ютером!
Підтримати інформатизацію та комп’ютеризацію українського суспільства вирішили Західні інтернет-просунуті установи: наприклад, цього року Світовий банк ухвалив рішення – виділити п’ять мільйонів американських доларів кредиту на впровадження інформаційних технологій в Україні. Але банк цей не є чимось аж надто свіжим. Про деякі інші закордонні проекти розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Першими були американці, які через своє Посольство в Україні та Агентство з міжнародного розвитку надали низку грантів інформаційним інституціям і громадським організаціям «під інтернет-проекти».
Одним з ентузіастів інформатизації України був попередній посол Сполучених Штатів Стівен Пайфер, а нинішній «американський дипломат номер один» в Україні Карлос Паскуаль ініціативу підтримав і закріпив. Слово – Карлосу Паскуалю.
Карлос Паскуаль
Сполучені Штати спонсорують програму наукового обміну і дослідницьких робіт і підтримують українські проекти у галузі інформаційних технологій та електронних ЗМІ. Ми розуміємо, що у час електронних технологій, інформатизації і глобалізації такі програми необхідні. Ми сфокусували свою допомогу Україні на напрямках, які посилюють її безпеку, благополуччя, демократичні зміни.
Британський уряд підтримав проект створення Центру інформаційних ресурсів у Києво-Могилянській академії, який розпочинає роботу цього року. Європейський Союз допомагає регіональній пресі облаштувати комп’ютерні сітки і вихід до Інтернету. Подібні проекти здійснено в низці обласних центрів України і за сприяння США.
Проект Світового банку отримав назву «Україна – розвиток через Інтернет» і, за даними прес-служби Банку, передбачає створення, і впровадження моделі електронного документообігу. У процесі здійснення проекту буде створена нормативно-правова база, яка дозволить продавати товари і послуги через “Павутину”. Ще один напрямок проекту – створити інтернет-можливості для залучення громадськості у процеси державного управління.
Таким чином, є надія, що рано чи пізно пересічний український громадянин буде обізнаний з комп’ютером, інтернетом та іншими «прибамбасами» доби електронних технологій.
Андрій Охрімович
“Сонце впало на кришталеву лаву спеки, щоб спопелити тебе, бо останні сліди весни щезли, щезли назавжди – красива, стигла дівчина в ситці з вершково-персиковим обличчям та чистими крапельками поту на лобі біля пшеничного волосся теж зникла назавжди, і відтепер ти маєш мішок з костомахами, обличчя відьми та зелену ряску в пересохлому ставку, дно якого нагадує шкіру полускану від корости...”. Оце і є екстрема в чистому вигляді. Далі, Павло Вольвач з відповідною рубрикою.
Павло Вольвач
Поки в Іраку натовпи довалюють останні саддамівські статуї та підграбовують магазинчики, дехто здмухує порох з муляжу колишнього диктатора. Зокрема, раніше невідома група “Іракський спротив”.
Як повідомляє “Тероризм. ру”, це угруповання заявило про те, що Садддам Гуссейн живий і найближчим часом виступить зі зверненням до нації. Обіцяється, що Саддам розповість про справжні втрати коаліційних військ, про зраду з боку багатьох іракських чиновників та про інші зловорожі підступи. Чи скаже щось екс-диктатор про “лікарів-шкідників”, наразі не повідомляється. Поки Саддама реанімують, громадсько-політичний ресурс “Наша Родіна.ру” намагається відспівувати американський долар. “Якщо долару кінець...”, “Віртуальна цінність” – це назви лише кількох статей, оприлюднених на сайті “Антидоллар”.
“Зовнішньоторгові баланси, тривалі рецесії і внутрішньоторгові девальвації” – якщо після цього хтось не зовсім очманів, його очікує розвідка про масонські піраміди, пентаграми та інші езотеричні навороти, котрі, на думку авторів проекту, свідчать про якусь “тайну” суть безневинного бакса ну і, звісно ж, про те, що йому скоро прийде гаплик.
Великий резонанс викликало й вбивство глави “Ліберальної Росії” Сергія Юшенкова. “Завтра.ру” вустами головного редактора Проханова стверджує, що ця смерть – розрив капіляра, який, буцімто, з’єднував “ліберальний патріотизм” і “патріотизм державний”. А “АРИ.ру”, тобто “Агентство Російської Інформації” пов’язує загибель політика з подіями довкола “Норд-Осту” і натякає на можливі великі зміни в державному устрої Росії.
Насамкінець – інформація з сайту “Тероризм.ру”. В Колумбійському місті Буеновентура обстріляно місцевий морг. Вбито троє осіб з черги, що чекала видачі тіл загиблих родичів. За повідомленням поліції, в морзі перебували тіла лівих і ультраправих повстанців, що брали участь у громадянській війні. Така ось “патріа”, така “муерте”, і її ланцюгова реакція...
Андрій Охрімович
І на завершення спроба самокритики від поета Симоненка.
Господь на смерть його прирік, Велів камінням привернути За те, що прагнув чоловік В калюжі глибоко пірнути.
У відповідь злопихательствам поета нагадаю стару французьку мудрість: “Хотіти – значить могти”.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
