Прага, 15 травня 2003 – Цими днями у Парижі проходили консультації країн-виробників сталі щодо скорочення виробництва. Україна та ще 34 країни, що є головними виробниками сталі у світі, домовилися до липня розробити план скорочення субсидій у сталевому виробництві. Надлишок сталі на світових ринках вимагатиме від виробників скорочень не лише субсидій, але і самого виробництва, але як саме вони здійснюватимуться, і чи не постраждає при цьому Україна?
Торговельні суперечки не перестають переслідувати українських виробників сталі. Одна за одною країни світу від Сполучених Штатів на заході до Індії на сході закривають свої ринки від української сталі. І навіть політичне зближення з Росією не рятує українських виробників від підвищення захисних тарифів. Разом із сталеварами страждає і вся українська економіка, адже виробництво сталі – її головний двигун і забезпечує майже 40% всього українського експорту.
Причина українських проблем полягає у величезному надлишку сталі на світових ринках. За оцінками фахівців Організації з Економічної Співпраці та Розвитку, загальний надлишок сталі на світових ринках складає 140 мільйонів тонн. Для порівняння, це стільки, скільки українські сталевари могли б виплавити за два з половиною роки. Відповідно ціни на ринку падають нижче собівартості. А оскільки у виробництві сталі тисячі робочих місць, уряди підтримують збиткові компанії завдяки субсидіям.
Ці питання розглядала днями робоча група Сталевої Ради, що працює під еґідою Організації з Економічної Співпраці та Розвитку і об’єднує головних виробників сталі. Робоча група намагалася з’ясувати, у яких країнах існують надлишки виробництва і чи погодяться країни їх закрити. Говорить координатор засідань Вольфґанґ Гюбнер: «Процес полягає у тому, що уряди консультуються з представниками промисловості щодо того, чи існують надлишкові неефективні потужності, які можна було б закрити. Це добровільний процес і протягом останніх чотирьох років було скорочено виробничих потужностей на 120 мільйонів тонн, а до 2005 року залишається скоротити ще 20-30 мільйонів тонн».
Серед країн, яким доведеться долучитися до скорочень, буде і Україна. Процес скорочень, як наголошує Вольфґанґ Гюбнер добровільний, і жодна країна чи організація не можуть вплинути на нього, якщо не порушуються правила торгівлі. І саме тут українські експерти вбачають серйозну проблему для України. На думку економіста Тетяни Павлюк, з якою радіо “Свобода” розмовляло напередодні засідань у Парижі, найбільша небезпека чигає на українську чорну металургію: «Уся проблема в тому, що Україна не є членом Світової організації торгівлі. Тому США і Євросоюз можуть проводити антидемпінгові розслідування щодо України і встановлювати деякі обмеження».
«Організація економічної співпраці і розвитку наполегливо рекомендує делегації України дати відповіді на цілком конкретні питання, які стосуються довготермінової економічної спроможності чорної металургії України. У разі, якщо Україна відмовилася б виконати вимоги Організації Економічної співпраці та розвитку, то існує багато можливостей змусити Україну це зробити. У випадку, якби Україні довелося скорочувати потужності, то на засіданні, яке 13 травня розпочалося у Парижі, будуть також обговорюватися питання фінансової підтримки підприємств у процесі закриття. До такої підтримки можуть бути залучені міжнародні фінансові інституції», - сказала Тетяна Павлюк.
Цю останню можливість, згадану українським експертом, фахівець із Організацій з Економічної Співпраці та Розвитку вважає малоймовірною: «Росія, чи Україна дуже б хотіли отримати допомогу з-за кордону, але ймовірність такої допомоги практично нульова». Це означає, що Україна залишиться зі своїми проблемами наодинці і побоювання скорочень в Україні має реальне підґрунтя.
Торговельні суперечки не перестають переслідувати українських виробників сталі. Одна за одною країни світу від Сполучених Штатів на заході до Індії на сході закривають свої ринки від української сталі. І навіть політичне зближення з Росією не рятує українських виробників від підвищення захисних тарифів. Разом із сталеварами страждає і вся українська економіка, адже виробництво сталі – її головний двигун і забезпечує майже 40% всього українського експорту.
Причина українських проблем полягає у величезному надлишку сталі на світових ринках. За оцінками фахівців Організації з Економічної Співпраці та Розвитку, загальний надлишок сталі на світових ринках складає 140 мільйонів тонн. Для порівняння, це стільки, скільки українські сталевари могли б виплавити за два з половиною роки. Відповідно ціни на ринку падають нижче собівартості. А оскільки у виробництві сталі тисячі робочих місць, уряди підтримують збиткові компанії завдяки субсидіям.
Ці питання розглядала днями робоча група Сталевої Ради, що працює під еґідою Організації з Економічної Співпраці та Розвитку і об’єднує головних виробників сталі. Робоча група намагалася з’ясувати, у яких країнах існують надлишки виробництва і чи погодяться країни їх закрити. Говорить координатор засідань Вольфґанґ Гюбнер: «Процес полягає у тому, що уряди консультуються з представниками промисловості щодо того, чи існують надлишкові неефективні потужності, які можна було б закрити. Це добровільний процес і протягом останніх чотирьох років було скорочено виробничих потужностей на 120 мільйонів тонн, а до 2005 року залишається скоротити ще 20-30 мільйонів тонн».
Серед країн, яким доведеться долучитися до скорочень, буде і Україна. Процес скорочень, як наголошує Вольфґанґ Гюбнер добровільний, і жодна країна чи організація не можуть вплинути на нього, якщо не порушуються правила торгівлі. І саме тут українські експерти вбачають серйозну проблему для України. На думку економіста Тетяни Павлюк, з якою радіо “Свобода” розмовляло напередодні засідань у Парижі, найбільша небезпека чигає на українську чорну металургію: «Уся проблема в тому, що Україна не є членом Світової організації торгівлі. Тому США і Євросоюз можуть проводити антидемпінгові розслідування щодо України і встановлювати деякі обмеження».
«Організація економічної співпраці і розвитку наполегливо рекомендує делегації України дати відповіді на цілком конкретні питання, які стосуються довготермінової економічної спроможності чорної металургії України. У разі, якщо Україна відмовилася б виконати вимоги Організації Економічної співпраці та розвитку, то існує багато можливостей змусити Україну це зробити. У випадку, якби Україні довелося скорочувати потужності, то на засіданні, яке 13 травня розпочалося у Парижі, будуть також обговорюватися питання фінансової підтримки підприємств у процесі закриття. До такої підтримки можуть бути залучені міжнародні фінансові інституції», - сказала Тетяна Павлюк.
Цю останню можливість, згадану українським експертом, фахівець із Організацій з Економічної Співпраці та Розвитку вважає малоймовірною: «Росія, чи Україна дуже б хотіли отримати допомогу з-за кордону, але ймовірність такої допомоги практично нульова». Це означає, що Україна залишиться зі своїми проблемами наодинці і побоювання скорочень в Україні має реальне підґрунтя.
