Лідія Маркович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Олекса Боярко
День ідейного краму Новин, крові і хмар Дай телеграму, Газетяре! Захвати, пориви й вигуки. Декларації, наради. Смішні комічні крики І настрій радий. Преклоніть, схиліть хоругви У час найтихших свят, Ах, не підводьте голови — Ще гармати не сплять!
Газетяр. 6-19. VII. 1917. Владивосток.
Лідія Маркович
Тема нинішньої “Альтернативи” – український поет Михайль Семенко, у зв’язку з чим, варто було б пригадати, що народився він 19 грудня 1892 року в селі Кибинцях на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, Кибинському і Курському реальних училищах та Петербурзькому психоневрологічниму інституті. В чотирнадцятому році переїхав до Києва, де був мобілізований в російську армію і служив телеграфістом у Владивостоці. У сімнадцятому році збільшовичений поет повернувся в Україну.
До цього дещо протокольного ряду вартувало б додати шкіц накиданий поетом Миколою Бажаном: “...Обличчя його вміщало в собі риси всіх націй і рас, його волосся було чорне, як вугілля шахт, а очі блищали вогнем татарських ватр, скитських вогнищ та юпітерами європейських ательє, а кожний сторонній подорожній подумав би, що він з Патагонії.”.
Дописати цей експресивний портрет спробували мистецтвознавець Дмитро Горбачов та один з послідовників Семенка, поет Віктор Недоступ.
Вірші читає Олекса Боярко. Інформаційні вставки – Віталій Пономарьов. Веде програму Лідія Маркович. Звук – Артем Мостовий. Автор – Андрій Охрімович.
Дмитро Горбачов
Він дратував усіх. Націоналів дратував тим, що він спалив свого “Кобзаря”. Це теж футуристична риса. Знаєте, отак щось святе паплюжити. Річ в тім, що Шевченко теж любив “святеє погане”, але він мав на увазі святині класичні, державницькі: мідного вершника, а “на коні сидить охляв у свиті, не свиті, а якимсь лопухом голова повита”. Це мідний вершник - святиня Російської держави.
Віктор Недоступ
Це – новий імпульс, який завжди зустрічає в уставленій системі поглядів опір. Завжди уставлене – воно тверде, а нове – воно руйнує і являє собою загрозу існуючому порядку. Насправді, імпульс Семенка – більш звільнюючий. В нього багато нових, модерних поглядів на світ. Тобто, українське слово у виконанні Семенка, ті ж самі слова “свитка”, “кожух”, вони стали модерними.
Дмитро Горбачов
Місто балакає українським варіантом російської мови: “ге”, “шо”. Семенко це дуже любив, бо він вважав, що зреалізована культура – мертва, а занечищена культура, занечищена мова – жива і жвава. До речі, занечищеність – одне з передумов життя. От, якби повітря було чисте, складалося з одного кисню, ніхто б тоді не жив. Семенко ніколи не писав “морозиво”, а “морожене”.
А що до традиції, то там було заведено рубрику “Реабілітація Шевченка”. Виявилося, що Шевченко дуже модерний. Фонетика у Шевченка грає першорядну роль.
Я пригадую, коли при онукові процитував: “Отак чи не так як я чиню”, “Любить дочку абичию.” Мале дитя почало це переспівувати: “Чи-чи-чи”.
А звук, фонетика, для футуристів – це найперше. Семенко з цим прекрасно грав. В нього є автопортрет, де він розчленовує склади свого імені і ними грає. Потім він це закінчує подивом: “О! Михайль Семенко! О! Семенко Михайль!” Виявляється, що в його імені закладено німецьку вимову “хайль”, арабську – “іхайль”, африканську – “нкоме”.
Лідія Маркович
Оголосивши панфутуризм «ленінізмом на фронті культури», Семенко пропагував літературу факту і тотальну деструкцію художньої форми.
Поет відкидав національні традиції та називав себе крайнім революціонером у мистецтві і прославляв себе як «цетральну фігуру доби»: «Я активний, я творю явище і переплутую поняття», - каже Семенко і тут же додає: «Роздягнусь біля Хмельницького, покажу всім, що в мене красиве тіло».
Віктор Недоступ
Семенко підійшов до сакраментальної загадки і, взагалі, людської мови. Є якась певна мова. Так чи інакше, в геномі людини існують, і якісь є відповідники: музичні звуки, на літери приголосні, голосні, шептівки, голосівки. Він, включивши свій генофонд, спробував експериментувати. Це було звільнення людини. Крім того, це не було якимось шизофренічними експериментами заради експериментів.
Андрій Охрімович
На початку 20-х український інтелігент поводив себе набагато нахабніше. Хотілося б взяти такий аспект творчості Семенка як поведінка.
Дмитро Горбачов
Поведінка була смілива до зухвальства. Семенко в новій генерації влаштував такий перформанс: було вміщене повідомлення, що Семенка вбито, бо його дуже покритикував Хвильовий в журналі “Літературний ярмарок”. Там було написано, що Семенка, начебто, й немає: “Спершу, ви займалися деструкцією, потім, ви займалися конструкцією, а поезії немає, поета Семенка немає”. І це Семенко використав. З’явився некролог: “Знайдено труп Семенка, біля будинку редакції “Літературного ярмарку”. Забито його тупим знаряддям, здається, “Літературним ярмарком”. Спогади Петрицький пише: “Якщо подивитися на Семенка з заплющеними очима, то він скидається на Пушкіна, а якщо розплющеними - бачиш косі очі монголоїда”. Одним словом, така макабрічна штука, але вона була цікава як естетичний крок.
Я вважаю, що Семенко вперше в світовій практиці був автором першого перформанса поетичного. В нього був вірш під назвою “Недєля, понєдєльнік, вторнік, срєда, чєтвєрг, пятніца, субота, воскрісєніє – пєрєвод с українского”. Коли в Семенка питалися: “Що це за вірш?” Він відповідав: “Унікальний”. “А чим?” “Тільки йому”, - казав Семенко, - “є відповідник на всіх мовах світу”. Коли в Англії виходив черговий календар: “Tursdey...”, то в “Новій генерації” “Хроніка” знову вийшов черговий переклад поеми Семенка “Нєдєля”(англійською мовою).
Віктор Не доступ
До речі, саме цей вірш запліднив свого часу таку культову групу “Колиски СС”. У них була така суто музична річ “Прощаніє с Родіной” з словами “А-а-а-ту-ту-ту-чух-чух-чух”, і підпис – на українську переклав Василь Гойденко.
Дмитро Горбачов
Першим українським поетом-футуристом був, все ж таки, не Семенко. Це був поет Василіск Гнєдов. Перша його футурна пісня “Усім набридлий отой Шевченко і цей гопашник Кропивницький”. Але вже через рік той же В.Гнєдов написав заумного вірша з українською вимовою: “Коли загич будин цікавче Тарас Шерченко будяче скавче”.
Олекса Боярко
Сьогодні вдень мені було так нудно, Ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка. Почувалося дощово і по-осінньому облудно — В душі цілий день парикмахер на гітарі бринькав. Іноді думав про неї й робив ескізи листа — Що не гадався їй надісланим бути. Згадав кілька французьких фраз забутих, Разів зо два поглянув на образ Христа. Наспівував банальні вальси безголосно, Дивлячись на стелю в брудне павутиння. Ні, мені було тільки тоскно — тільки тоскно… В серці моєму розкладалась диня.
Віктор Недоступ
Свого часу про свої тексти, про свій метод Хемінгуей сказав, що це айсберг, а там 0,9 під водою. Так от у Семенка, я вважаю, що це не айсберг, а вузли. От взяти за вузол і смикнути, то інші вузли в інших кінцях вібрують, то це - людина, яка має якість активного свідка, але вона чисто транслює те, що вона бачить.
Дмитро Горбачов
Його традиція дадаїзму, тобто, вживання оголошень газетних, якихось об’яв була відома всім. Семенко, наприклад, пише вірша, де включає в текст звичайне оголошення, яке він побачив в трамваї, називається це “Вагоновод”. Я з вами розстанусь, і ми будемо з вами в Чикаго чи в Мельбурні, і там капризна доля може звести нас. Я буду вагоноводом на трамваї - вулиці будуть димні і хмурні, і там серед пасажирів я зобачу вас. Ви скинете очима - і я спостережу, як здригнуться кутики ваших губ. Ви зробите рух щось вимовити, наче в трамваї поміж нами нікого. Я змагаюсь, щоб не заплющити очі, але між нами не виникне розмови про колись омріяний шлюб, бо вагоноводові в трамваї розмовляти забороняється строго”.
Віктор Недоступ
В цьому сенсі, я згадую ще один такий вірш Семенка:
Панно, налийте мені кухоль пива, Та не дивіться на мене так дбайливо. В мені щось умерло – білі столики, білі. Сядь повз авто мобілі. Панно, ви краще взагалі уходьте. Мені гірко в роті.
Андрій Охрімович
“Червоноплямиться за оградою, то мила йде”. Кінематографізм його бачення.
Віктор Недоступ
Є такий Олександр Хорунжий – київський поет вуличний. В нього було: “Сіроплямиться за огорожею парка, то мент іде”. Мій один знайомий додав: “Свиноплямиться”.
Олекса Боярко
Я не умру від смерти — Я умру від життя. Умиратиму — життя буде мерти, Не маятиме стяг. Я молодим, молодим умру — Бо чи стану коли старим? Залиш, залиш траурну гру. Розсип похоронні рими. Я умру, умру в Патагонії дикій, Бо належу огню й землі. Рідні мої, я не чутиму ваших криків, Я — нічий, поет світових слів. Я умру в хвилю, коли природа стихне, Чекаючи на останню горобину ніч. Я умру в павзу, коли серце стисне Моя молодість, і життя, і січа.
Дмитро Горбачов
Яка традиція була у цьому дадаїзмі? Це – традиція Тараса Шевченка, якого вони реабілітували, бо він мало чи не єдиний поет 19 століття включав в поетичний текст наукові цитати про гайдамаків. Пам’ятаєте, “гайдамаки-розбійники” – наші “Брешеш, людоморе!”. А також Шевченко включав “Указ імператора” в поетичний текст.
Віктор Недоступ
Оскільки українська культура не була так імперськи структурована як інші культури європейські, то тут є певний плюс в тому, що незаангажованість – більш вільне користування матеріалом. Можна вставити цитату, оскільки таких жорстких правил не було закріплених літературними традиціями, декретами. Вектор України – це свободна вітальність.
Дмитро Горбачов
Вони відчували, що держава історично невиправдана, бо держава і державність створена Богом. Держава, якщо вона підтримує мистецтво, від цього гарний результат. Сам Семенко це відчув під час українізації. Були великі можливості саме для нього. Він створив журнал, аналогії якому не було в СРСР. Тільки там можна було друкувати західних художників, західних поетів. Мені в Ленінграді казали старі інтелігенти: “Ми чекали на вихід чергового числа “Нової генерації” як на озон”. Тобто, “скрипніківська” Радянська Україна була деякий час ліберальніша.
Андрій Охрімович
Семенко однопартійцям-більшовикам говорив: “Ми взяли патент від історії на залізо, бетон, крицю, бензин” і закликав сучасників: “Розіпнемо по стінах, хто коритись не міг!”. На початку тридцятих поет змушений був визнати помилковість усього написаного раніше і запевнив владу: “Починаю рядовим”.
Двадцять шостого квітня тридцять сьомого року Семенко був заарештований за звинуваченням в активній контрреволюційній діяльності та участі в “троцькістсько-авербахівському блоці”. Через пів року поета засудили до, за тодішньою термінологією, “найвищої міри соціального захисту” і 23-го листопада розстріляли.
Лідія Маркович
Передача, на жаль, добігає кінця. А працювали над нею, мистецтвознавець Дмитро Горбачов та поет Віктор Недоступ. Вірші Михайля Семенка читав Олекса Боярко. За якістю звучання слідкував Артем Мостовий. Інформаційні вставки – Віталій Пономарьов. Вела програму Лідія Маркович. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Говорить радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Я хтів би знать — що є життя? Хто засвітив на небі зорі? В натхненному бурхливоморі Сумує людське почуття. Життя не є цвітучий гай. Життя є вулиця шумлива. Автомобіль або трамвай Тебе роздавить — будь щасливий. І ходимо як комашня, Не бачим зор у синім небі. Нас гнітить, душить метушня! Не треба!
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Олекса Боярко
День ідейного краму Новин, крові і хмар Дай телеграму, Газетяре! Захвати, пориви й вигуки. Декларації, наради. Смішні комічні крики І настрій радий. Преклоніть, схиліть хоругви У час найтихших свят, Ах, не підводьте голови — Ще гармати не сплять!
Газетяр. 6-19. VII. 1917. Владивосток.
Лідія Маркович
Тема нинішньої “Альтернативи” – український поет Михайль Семенко, у зв’язку з чим, варто було б пригадати, що народився він 19 грудня 1892 року в селі Кибинцях на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, Кибинському і Курському реальних училищах та Петербурзькому психоневрологічниму інституті. В чотирнадцятому році переїхав до Києва, де був мобілізований в російську армію і служив телеграфістом у Владивостоці. У сімнадцятому році збільшовичений поет повернувся в Україну.
До цього дещо протокольного ряду вартувало б додати шкіц накиданий поетом Миколою Бажаном: “...Обличчя його вміщало в собі риси всіх націй і рас, його волосся було чорне, як вугілля шахт, а очі блищали вогнем татарських ватр, скитських вогнищ та юпітерами європейських ательє, а кожний сторонній подорожній подумав би, що він з Патагонії.”.
Дописати цей експресивний портрет спробували мистецтвознавець Дмитро Горбачов та один з послідовників Семенка, поет Віктор Недоступ.
Вірші читає Олекса Боярко. Інформаційні вставки – Віталій Пономарьов. Веде програму Лідія Маркович. Звук – Артем Мостовий. Автор – Андрій Охрімович.
Дмитро Горбачов
Він дратував усіх. Націоналів дратував тим, що він спалив свого “Кобзаря”. Це теж футуристична риса. Знаєте, отак щось святе паплюжити. Річ в тім, що Шевченко теж любив “святеє погане”, але він мав на увазі святині класичні, державницькі: мідного вершника, а “на коні сидить охляв у свиті, не свиті, а якимсь лопухом голова повита”. Це мідний вершник - святиня Російської держави.
Віктор Недоступ
Це – новий імпульс, який завжди зустрічає в уставленій системі поглядів опір. Завжди уставлене – воно тверде, а нове – воно руйнує і являє собою загрозу існуючому порядку. Насправді, імпульс Семенка – більш звільнюючий. В нього багато нових, модерних поглядів на світ. Тобто, українське слово у виконанні Семенка, ті ж самі слова “свитка”, “кожух”, вони стали модерними.
Дмитро Горбачов
Місто балакає українським варіантом російської мови: “ге”, “шо”. Семенко це дуже любив, бо він вважав, що зреалізована культура – мертва, а занечищена культура, занечищена мова – жива і жвава. До речі, занечищеність – одне з передумов життя. От, якби повітря було чисте, складалося з одного кисню, ніхто б тоді не жив. Семенко ніколи не писав “морозиво”, а “морожене”.
А що до традиції, то там було заведено рубрику “Реабілітація Шевченка”. Виявилося, що Шевченко дуже модерний. Фонетика у Шевченка грає першорядну роль.
Я пригадую, коли при онукові процитував: “Отак чи не так як я чиню”, “Любить дочку абичию.” Мале дитя почало це переспівувати: “Чи-чи-чи”.
А звук, фонетика, для футуристів – це найперше. Семенко з цим прекрасно грав. В нього є автопортрет, де він розчленовує склади свого імені і ними грає. Потім він це закінчує подивом: “О! Михайль Семенко! О! Семенко Михайль!” Виявляється, що в його імені закладено німецьку вимову “хайль”, арабську – “іхайль”, африканську – “нкоме”.
Лідія Маркович
Оголосивши панфутуризм «ленінізмом на фронті культури», Семенко пропагував літературу факту і тотальну деструкцію художньої форми.
Поет відкидав національні традиції та називав себе крайнім революціонером у мистецтві і прославляв себе як «цетральну фігуру доби»: «Я активний, я творю явище і переплутую поняття», - каже Семенко і тут же додає: «Роздягнусь біля Хмельницького, покажу всім, що в мене красиве тіло».
Віктор Недоступ
Семенко підійшов до сакраментальної загадки і, взагалі, людської мови. Є якась певна мова. Так чи інакше, в геномі людини існують, і якісь є відповідники: музичні звуки, на літери приголосні, голосні, шептівки, голосівки. Він, включивши свій генофонд, спробував експериментувати. Це було звільнення людини. Крім того, це не було якимось шизофренічними експериментами заради експериментів.
Андрій Охрімович
На початку 20-х український інтелігент поводив себе набагато нахабніше. Хотілося б взяти такий аспект творчості Семенка як поведінка.
Дмитро Горбачов
Поведінка була смілива до зухвальства. Семенко в новій генерації влаштував такий перформанс: було вміщене повідомлення, що Семенка вбито, бо його дуже покритикував Хвильовий в журналі “Літературний ярмарок”. Там було написано, що Семенка, начебто, й немає: “Спершу, ви займалися деструкцією, потім, ви займалися конструкцією, а поезії немає, поета Семенка немає”. І це Семенко використав. З’явився некролог: “Знайдено труп Семенка, біля будинку редакції “Літературного ярмарку”. Забито його тупим знаряддям, здається, “Літературним ярмарком”. Спогади Петрицький пише: “Якщо подивитися на Семенка з заплющеними очима, то він скидається на Пушкіна, а якщо розплющеними - бачиш косі очі монголоїда”. Одним словом, така макабрічна штука, але вона була цікава як естетичний крок.
Я вважаю, що Семенко вперше в світовій практиці був автором першого перформанса поетичного. В нього був вірш під назвою “Недєля, понєдєльнік, вторнік, срєда, чєтвєрг, пятніца, субота, воскрісєніє – пєрєвод с українского”. Коли в Семенка питалися: “Що це за вірш?” Він відповідав: “Унікальний”. “А чим?” “Тільки йому”, - казав Семенко, - “є відповідник на всіх мовах світу”. Коли в Англії виходив черговий календар: “Tursdey...”, то в “Новій генерації” “Хроніка” знову вийшов черговий переклад поеми Семенка “Нєдєля”(англійською мовою).
Віктор Не доступ
До речі, саме цей вірш запліднив свого часу таку культову групу “Колиски СС”. У них була така суто музична річ “Прощаніє с Родіной” з словами “А-а-а-ту-ту-ту-чух-чух-чух”, і підпис – на українську переклав Василь Гойденко.
Дмитро Горбачов
Першим українським поетом-футуристом був, все ж таки, не Семенко. Це був поет Василіск Гнєдов. Перша його футурна пісня “Усім набридлий отой Шевченко і цей гопашник Кропивницький”. Але вже через рік той же В.Гнєдов написав заумного вірша з українською вимовою: “Коли загич будин цікавче Тарас Шерченко будяче скавче”.
Олекса Боярко
Сьогодні вдень мені було так нудно, Ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка. Почувалося дощово і по-осінньому облудно — В душі цілий день парикмахер на гітарі бринькав. Іноді думав про неї й робив ескізи листа — Що не гадався їй надісланим бути. Згадав кілька французьких фраз забутих, Разів зо два поглянув на образ Христа. Наспівував банальні вальси безголосно, Дивлячись на стелю в брудне павутиння. Ні, мені було тільки тоскно — тільки тоскно… В серці моєму розкладалась диня.
Віктор Недоступ
Свого часу про свої тексти, про свій метод Хемінгуей сказав, що це айсберг, а там 0,9 під водою. Так от у Семенка, я вважаю, що це не айсберг, а вузли. От взяти за вузол і смикнути, то інші вузли в інших кінцях вібрують, то це - людина, яка має якість активного свідка, але вона чисто транслює те, що вона бачить.
Дмитро Горбачов
Його традиція дадаїзму, тобто, вживання оголошень газетних, якихось об’яв була відома всім. Семенко, наприклад, пише вірша, де включає в текст звичайне оголошення, яке він побачив в трамваї, називається це “Вагоновод”. Я з вами розстанусь, і ми будемо з вами в Чикаго чи в Мельбурні, і там капризна доля може звести нас. Я буду вагоноводом на трамваї - вулиці будуть димні і хмурні, і там серед пасажирів я зобачу вас. Ви скинете очима - і я спостережу, як здригнуться кутики ваших губ. Ви зробите рух щось вимовити, наче в трамваї поміж нами нікого. Я змагаюсь, щоб не заплющити очі, але між нами не виникне розмови про колись омріяний шлюб, бо вагоноводові в трамваї розмовляти забороняється строго”.
Віктор Недоступ
В цьому сенсі, я згадую ще один такий вірш Семенка:
Панно, налийте мені кухоль пива, Та не дивіться на мене так дбайливо. В мені щось умерло – білі столики, білі. Сядь повз авто мобілі. Панно, ви краще взагалі уходьте. Мені гірко в роті.
Андрій Охрімович
“Червоноплямиться за оградою, то мила йде”. Кінематографізм його бачення.
Віктор Недоступ
Є такий Олександр Хорунжий – київський поет вуличний. В нього було: “Сіроплямиться за огорожею парка, то мент іде”. Мій один знайомий додав: “Свиноплямиться”.
Олекса Боярко
Я не умру від смерти — Я умру від життя. Умиратиму — життя буде мерти, Не маятиме стяг. Я молодим, молодим умру — Бо чи стану коли старим? Залиш, залиш траурну гру. Розсип похоронні рими. Я умру, умру в Патагонії дикій, Бо належу огню й землі. Рідні мої, я не чутиму ваших криків, Я — нічий, поет світових слів. Я умру в хвилю, коли природа стихне, Чекаючи на останню горобину ніч. Я умру в павзу, коли серце стисне Моя молодість, і життя, і січа.
Дмитро Горбачов
Яка традиція була у цьому дадаїзмі? Це – традиція Тараса Шевченка, якого вони реабілітували, бо він мало чи не єдиний поет 19 століття включав в поетичний текст наукові цитати про гайдамаків. Пам’ятаєте, “гайдамаки-розбійники” – наші “Брешеш, людоморе!”. А також Шевченко включав “Указ імператора” в поетичний текст.
Віктор Недоступ
Оскільки українська культура не була так імперськи структурована як інші культури європейські, то тут є певний плюс в тому, що незаангажованість – більш вільне користування матеріалом. Можна вставити цитату, оскільки таких жорстких правил не було закріплених літературними традиціями, декретами. Вектор України – це свободна вітальність.
Дмитро Горбачов
Вони відчували, що держава історично невиправдана, бо держава і державність створена Богом. Держава, якщо вона підтримує мистецтво, від цього гарний результат. Сам Семенко це відчув під час українізації. Були великі можливості саме для нього. Він створив журнал, аналогії якому не було в СРСР. Тільки там можна було друкувати західних художників, західних поетів. Мені в Ленінграді казали старі інтелігенти: “Ми чекали на вихід чергового числа “Нової генерації” як на озон”. Тобто, “скрипніківська” Радянська Україна була деякий час ліберальніша.
Андрій Охрімович
Семенко однопартійцям-більшовикам говорив: “Ми взяли патент від історії на залізо, бетон, крицю, бензин” і закликав сучасників: “Розіпнемо по стінах, хто коритись не міг!”. На початку тридцятих поет змушений був визнати помилковість усього написаного раніше і запевнив владу: “Починаю рядовим”.
Двадцять шостого квітня тридцять сьомого року Семенко був заарештований за звинуваченням в активній контрреволюційній діяльності та участі в “троцькістсько-авербахівському блоці”. Через пів року поета засудили до, за тодішньою термінологією, “найвищої міри соціального захисту” і 23-го листопада розстріляли.
Лідія Маркович
Передача, на жаль, добігає кінця. А працювали над нею, мистецтвознавець Дмитро Горбачов та поет Віктор Недоступ. Вірші Михайля Семенка читав Олекса Боярко. За якістю звучання слідкував Артем Мостовий. Інформаційні вставки – Віталій Пономарьов. Вела програму Лідія Маркович. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Говорить радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Я хтів би знать — що є життя? Хто засвітив на небі зорі? В натхненному бурхливоморі Сумує людське почуття. Життя не є цвітучий гай. Життя є вулиця шумлива. Автомобіль або трамвай Тебе роздавить — будь щасливий. І ходимо як комашня, Не бачим зор у синім небі. Нас гнітить, душить метушня! Не треба!
