Белград, 26 травня 2003– Втiкаючи вiд злиднiв, кiлька десяткiв хлiборобiв iз Закарпаття 1745 року опинилися на пiвднi Угорщини й збудували оселю, яку названо Керестур. Згодом там заснували першу парафiю, через вiсiм рокiв і школу. Була це так звана конфесiйна школа, яка фiнансувалася коштами громади. Наприкiнцi ХIХ столiття школа в Керестурi стала державною i в нiй запроваджене навчання угорською мовою. Однак, владi не вдалося денацiоналiзувати жменю русинiв в краю Воєводина.
У двадцятi роки минулого столiття край увiйшов до складу новоствореної югославської держави. Керестур названо “Руським”, в школi вiдновлене навчання рiдною мовою. Нинi в рамках Освiтнього центру iм. Петра Кузмяка дiють початкова восьмирiчка й гiмназiя.
В урочистостi з нагоди ювiлею взяв участь й сербський мiнiстр освiти Ґашо Кнежевич та iншi представники державних органiв, а також численнi колишнi учнi та вчителi, мiж якими був i дев’яностотрилiтнiй письменник Михайло Ковач.
Школа в Руському Керестурi упродовж двох з половиною столiть була свого роду маяком, який вiдiрванiй вiд материка русинськiй громадi вказував шлях збереження нацiональної самобутностi. В най навчалися сотнi майбутнiх професорiв, священикiв, лiкарiв, громадських дiячiв, письменникiв. Нинi в цiй школi вчиться уже тринадцяте поколiння переселенцiв.
У Сербiї є 15 тисяч русинiв. 1000 з-помiж них здобули вищу або унiверситетську освiту. Згiдно з офiцiйною статистикою, йдеться про найбiльш освiчену нацiональну громаду в країнi. Навчаючися чужому, вони не цураються свого.
Зберiгаючи свою давню самоназву й мову предкiв, русини на пiвночi Балкан не забувають, що вони є гiлкою українського народу. До початку двадцятого столiття в Руському Керестурi та iнших оселях працювали переважно вчителi iз Закарпаття. Згодом зв’язки припинено через полiтичнi причини. Нинi вони вiдновлюються: в Українi навчається кiлька десяткiв русинських студентiв iз Сербiї, а випускники унiверситетiв у Львовi, Тернополi й Києвi повертаються до своїх осель й разом зі свiтлом освiти засiвають зерна любовi до країни незабутих предкiв.
У двадцятi роки минулого столiття край увiйшов до складу новоствореної югославської держави. Керестур названо “Руським”, в школi вiдновлене навчання рiдною мовою. Нинi в рамках Освiтнього центру iм. Петра Кузмяка дiють початкова восьмирiчка й гiмназiя.
В урочистостi з нагоди ювiлею взяв участь й сербський мiнiстр освiти Ґашо Кнежевич та iншi представники державних органiв, а також численнi колишнi учнi та вчителi, мiж якими був i дев’яностотрилiтнiй письменник Михайло Ковач.
Школа в Руському Керестурi упродовж двох з половиною столiть була свого роду маяком, який вiдiрванiй вiд материка русинськiй громадi вказував шлях збереження нацiональної самобутностi. В най навчалися сотнi майбутнiх професорiв, священикiв, лiкарiв, громадських дiячiв, письменникiв. Нинi в цiй школi вчиться уже тринадцяте поколiння переселенцiв.
У Сербiї є 15 тисяч русинiв. 1000 з-помiж них здобули вищу або унiверситетську освiту. Згiдно з офiцiйною статистикою, йдеться про найбiльш освiчену нацiональну громаду в країнi. Навчаючися чужому, вони не цураються свого.
Зберiгаючи свою давню самоназву й мову предкiв, русини на пiвночi Балкан не забувають, що вони є гiлкою українського народу. До початку двадцятого столiття в Руському Керестурi та iнших оселях працювали переважно вчителi iз Закарпаття. Згодом зв’язки припинено через полiтичнi причини. Нинi вони вiдновлюються: в Українi навчається кiлька десяткiв русинських студентiв iз Сербiї, а випускники унiверситетiв у Львовi, Тернополi й Києвi повертаються до своїх осель й разом зі свiтлом освiти засiвають зерна любовi до країни незабутих предкiв.
