Київ, 13 травня 2003 року.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Історія ХХ століття була трагічною не тільки для українців, а й для інших народів, котрі живуть на теренах Української держави. І сьогодні у радіожурналі “Країна Інкогніта” мова піде про один такий трагічний сюжет. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
У кримських татар історична доля особлива... Цей народ, тюркомовний, ісламський, але події його життя упродовж останніх століть якось дуже часто мали дуже багато спільного з подіями життя українського народу. І справа, мабуть, не тільки в географічній близькості...
Сергій Грабовський
У правління російської імператриці Катерини ІІ і Україна, і Крим практично одночасно втрачають рештки самостійності, бодай у вигляді автономії. Так само одночасно – після падіння російського самодержавства – і українці, і кримські татари намагаються відновити повноцінне національне життя.
У 20-х роках ХХ століття Україна виявляється поділеною між кількома державами; її більша частина під назвою Української Соціалістичної Радянської Республіки опиняється у складі Совєтського Союзу, а Крим стає автономною республікою у складі Російської Федерації і відтак – у тому ж Совєтському Союзі.
Слід зауважити, що більшовики здобулися на перемогу над білою армією не в останню чергу завдяки своєму зверненню у 1919-20 роках до поневолених народів колишньої імперії, яким була запропонована широка національна автономія. У тих народів, де незалежницькі сили були слабкими, перед місцевою інтелігенцією стояв вибір: або з білими, тобто прихильниками єдиної, неподільної Росії, де продовжувалася б політика національного гноблення, або з червоними, котрі обіцяли національну рівноправність і державність у вигляді автономних, а то й незалежних республік. Чимала частина еліти, у тому числі й кримськотатарського народу, зробила вибір на користь другого варіанту. З‘явився так званий націонал-комунізм
Максим Стріха
Чи не був він більше “націонал” аніж комунізм? Серед національних еліт виник певний консенсус сприйняти ту єдину можливу на той час легальну позицію, яка можливо була для них способом побудови модерної нації української чи кримськотатарської за тих конкретних історичних умов, коли, з іншого боку, над всім вже панував більшовицький чобіт, але, з іншого боку, партія проголосила здійснення політики коренізації, котра відкривала чималий простір для місцевих не лише культурницьких, але й політичних сил.
Сергій Грабовський
Наш герой якраз і є своєрідним уособленням кримськотатарського націонал-комунізму. Велі Ібраїмов. У 20-х роках – голова Центрального виконавчого комітету Кримської автономії, або, говорячи сьогоднішньою мовою – кримськотатарський президент.
Максим Стріха
Тодішня Кримська автономна РСР не мала в офіційній назві ”татарська”, але в перші роки існування вона таки мала виразний присмак національної автономії кримських татар. І цей її національний характер спирався на спроби достатньо успішні, хоч і короткочасні, незалежницьких змагань кримськотатарського народу в 17 і 18 році.. Звичайно, сьогодні оцінювати тодішню кримськотатарську автономію складно. Це ж, напевно, був крок уперед порівняно із ситуацією до 1917 року, коли кримські татари були позбавлені будь-якої державності, хоча це було б, напевне, не те, якби УНР вистояла, і Крим був би або незалежною дружньою державою, або автономією у складі УНР. Історичні умови існували і для цього. Але ми це повторюємо багато разів – історія не має умовного способу, і ми мусимо оцінювати кримськотатарську автономію початку 20-х такою, як вона була, і виходячи з тих історичних передумов, які склалися тоді.
Сергій Грабовський
Що ж тоді конкретно робилося у Криму, у 20-х роках? Коротку історичну довідку про це дає наш колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Серед керівників утвореної 1921 року Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки кримськотатарські націонал-комуністи складали більшість. Татарське бюро Кримського обкому компартії очолило проведення політики так званої «коренізації». Її результатами стали державний статус кримськотатарської мови, утворення 168 кримськотатарських сільрад та 5 районів, заснування 300 кримськотатарських шкіл та технікумів. Запровадження системи квот дало змогу кримським татарам посісти близько третини місць у партійній та радянській номенклатурі.
До кримськотатарських націонал-комуністів належали Фірдевс, Меметов, Ідрісов, Дерен-Айєрли, Булушев, Ногаєв, Кіпчацький, Одабаш, Ісхакова, Айвазов, Сеттаров, Муслюмов, Ягьєв, Озенбашли, Чобан-Заде, Хаттатов, брати Боданінські та інші. Їхні політичні погляди можна визначити як «комунізм з кримсько-татарським обличчям». У так званому «Листі 16-ти» вони переконували московських лідерів: у Криму через національну специфіку не можна проводити розкуркулення та колективізацію, а заплановане переселення туди євреїв призведе до катастрофи. Таку позицію у Кремлі кваліфікували як «випинання національних інтересів на шкоду класовим». У лютому 1928 року 17 керівників Криму на чолі з Велі Ібраїмовим були заарештовані у Сімферополі за звинуваченням у шпигунстві на користь Туреччини і 9 травня розстріляні. Упродовж наступних трьох років за «процесом 63-х» та у справі партії «Міллі фірка» було розстріляно та ув’язнено три з половиною тисячі кримськотатарських інтеліґентів.
Сергій Грабовський
Продовжить розповідь про Велі Ібраїмова та його політику відомий кримський журналіст Ельдар Саїд-Бекіров.
Ельдар Саїд-Бекіров
Під час правління Велі Ібраїмова у Криму після тривалого періоду царського владарювання справді почали розв‘язуватися національні проблеми. Це і питання культури, але головне питання, яке розв‘язував Велі Ібраїмов – це татаризація урядового апарату, чи, як тоді говорили, коренізація, тобто до влади у широкому сенсі цього слова допускалися кримські татари.
Іще у політиці Велі Ібраїмова було те, що він намагався розв‘язати демографічне питання. У Криму після завоювання його постійно відбувалася імміграція кримських татар як у Туреччину, так і на Балкани, і внаслідок цього стався демографічний перекіс, оскільки кримські татари становили більшість населення півострова, а після 130-ти років царського владарювання вони стали меншиною. От Велі Ібраїмов і проводив політику реімміграції кримських татар, але у зв‘язку із тим, що це питання почала гальмувати Москва, ця політика не була вповні реалізована, а замість цього у Криму почала активно проводитися політика подальшої колонізації. Велі Ібраїмов намагався протистояти такій політиці, що і визначило його долю.
Максим Стріха
Українські і кримськотатарські націонал-комуністи Мали дивовижно подібні завдання і схожі методи розв’язання цих завдань. В Криму велася “коренізація”, в Україні – “українізація”. Крахом для політики коренізації в Криму став 1928 рік, коли керівництво було розстріляне за абсурдним, але дуже типовим звинуваченням в шпигунстві на користь Туреччини. Після того знищено 3,5 тисячі кримськотатарських інтелігентів, себто зауважте, це практично вся кримськотатарська інтелігенція.
Крим не був одинокий в цьому, він просто відкрив смугу репресивних заходів такого штибу. Мінялися держави, на користь яких велося шпигунство, скажімо, чуваську інтелігенцію було поголовно знищено дещо пізніше, в зв’язку з тим, що вона, начебто, намагалася відірватися цю Поволзьку республіку і приєднати її до Фінляндії. Це – не жарти, це – висновки з офіційних документів.
Сергій Грабовський
Тут є ще один, мабуть, досить дражливий для когось вимір проблеми. Справа в тому, що Велі Ібраїмов, як зазначив уже Віталій Пономарьов у своїй історичній довідці, виступав проти планів керівництва більшовиків, московського керівництва, переселити до Криму приблизно півмільйона євреїв, надати їм землю і створити в автономній республіці єврейські національні райони. Дехто взагалі волів створити у Криму єврейську соціалістичну республіку, переселивши туди до трьох мільйонів єврейського люду з України і Білорусі.
Максим Стріха
Як відомо, тоді було створено чимало автономних єврейських районів і сільрад в складі УРСР, але комуністам хотілося автономної республіки. Місце для цієї автономної республіки виглядало спочатку дуже привабливе – Крим. До того ж, гроші на переселення євреїв справді давав Джойнт. Але це була суто більшовицька акція.
Дослухаємося до мотивації для такого переселення, яке окреслила у своєму рішенні Президія ЦВК СРСР своє рішення від 24 року: “Чинна економічна структура єврейського населення цілковито непристосована до Совєтського ладу, з його курсом на держторгівлю, кооперацію і концентрацію промисловості”, відтак треба було негайно “перевести єврейське населення на продуктивну працю”. Євреї-ремісники розглядалися більшовиками апріорно як “непродуктивні” працівники. Так само, очевидно, пізніше розглядалися як “непродуктивні” селяни, які виробляли хліб, але яких потрібно було загнати в колгоспи і перевести на ті ж самі рейки кооперації, про які говорилося раніше Ішлося про стандартну більшовицьку політику, - євреї мусили стати пролетарями і колгоспниками, і вперед! Попри те (що і спричинило опір лідерів кримських татар), що у Криму не вистачало земель для розселення корінного населення півострова. Тобто, Ібраїмов виступав з позицій елементарного здорового глузду.
До речі, коли таки були переселені після знищення Велі Ібраїмова кілька десятків тисяч євреїв до Криму, вони страшенно бідували, голодували і за першої можливості тікали назад.... А Джойнт, даруйте, пошитим у дурні – на його гроші більшовики розв‘язували власні завдання...
Сергій Грабовський
Дещо інакше дивиться на причини знищення Кремлем кримськотатарського націонал-комуністів київський політолог Ігор Лосєв, за народженням кримчанин, людина, котра знає історію Криму не тільки з книжок. Отже, йому слово.
Ігор Лосєв
Більшовики мали ілюзії щодо можливої комуністичної революції на Сході. Тому, були потрібні привабливі постаті більшовиків-мусульман як потужний пропагандистський чинник. Що стосується спеціально Криму і Аджарії (її створено за релігійною ознакою), то виникнення там автономії було пов’язано з планами “червоної” Москви щодо комунізації Туреччини Мустафи Кемаля ( на той час єдиної світської мусульманської держави).
Комуністи – кримські татари багато зробили для створення адміністративної і культурної інфраструктури свого народу в Криму, але після того, як Східний варіант світової революції захлинувся, вони були приречені. Система вимагала не яскравих особистостей, а гвинтиків, які бездоганно виконували б вказівки з центру, в тому числі в національному питанні. Десь приблизно в 1927-1928 роках стало ясно, що світова революція із середини іноземних держав не відбудеться. І саме на цей період припадають перші масові репресії і проти кримськотатарських комуністів. Більшовицька гра “у свободу народів” припинилася. Замість національної ініціативи, гаслом дня стає “Національна контрольованість і сервільність”.
Максим Стріха
Українські комуністи, які б мусили бачити, мені здається, в постатях націонал-комуністів ідейних попередників своїх і натхненників, досі перебувають у складних ваганнях між українським комунізмом і статусом відділку КПРФ. Якщо ця боротьба закінчиться на користь першого варіанту, якщо українські комуністи стануть-таки комуністами українськими, тобто, я думаю, що вони в жодному разі не зможуть оминути історичного досвіду постатей українського націонал-комунізму і націонал-комунізму кримськотарарського, трагічно обірваного репресіями 1928 року - рівно 75 років тому.
Сергій Грабовський
На цьому ми завершуємо сьогоднішню розмову і прощаємося з вами. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Історія ХХ століття була трагічною не тільки для українців, а й для інших народів, котрі живуть на теренах Української держави. І сьогодні у радіожурналі “Країна Інкогніта” мова піде про один такий трагічний сюжет. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
У кримських татар історична доля особлива... Цей народ, тюркомовний, ісламський, але події його життя упродовж останніх століть якось дуже часто мали дуже багато спільного з подіями життя українського народу. І справа, мабуть, не тільки в географічній близькості...
Сергій Грабовський
У правління російської імператриці Катерини ІІ і Україна, і Крим практично одночасно втрачають рештки самостійності, бодай у вигляді автономії. Так само одночасно – після падіння російського самодержавства – і українці, і кримські татари намагаються відновити повноцінне національне життя.
У 20-х роках ХХ століття Україна виявляється поділеною між кількома державами; її більша частина під назвою Української Соціалістичної Радянської Республіки опиняється у складі Совєтського Союзу, а Крим стає автономною республікою у складі Російської Федерації і відтак – у тому ж Совєтському Союзі.
Слід зауважити, що більшовики здобулися на перемогу над білою армією не в останню чергу завдяки своєму зверненню у 1919-20 роках до поневолених народів колишньої імперії, яким була запропонована широка національна автономія. У тих народів, де незалежницькі сили були слабкими, перед місцевою інтелігенцією стояв вибір: або з білими, тобто прихильниками єдиної, неподільної Росії, де продовжувалася б політика національного гноблення, або з червоними, котрі обіцяли національну рівноправність і державність у вигляді автономних, а то й незалежних республік. Чимала частина еліти, у тому числі й кримськотатарського народу, зробила вибір на користь другого варіанту. З‘явився так званий націонал-комунізм
Максим Стріха
Чи не був він більше “націонал” аніж комунізм? Серед національних еліт виник певний консенсус сприйняти ту єдину можливу на той час легальну позицію, яка можливо була для них способом побудови модерної нації української чи кримськотатарської за тих конкретних історичних умов, коли, з іншого боку, над всім вже панував більшовицький чобіт, але, з іншого боку, партія проголосила здійснення політики коренізації, котра відкривала чималий простір для місцевих не лише культурницьких, але й політичних сил.
Сергій Грабовський
Наш герой якраз і є своєрідним уособленням кримськотатарського націонал-комунізму. Велі Ібраїмов. У 20-х роках – голова Центрального виконавчого комітету Кримської автономії, або, говорячи сьогоднішньою мовою – кримськотатарський президент.
Максим Стріха
Тодішня Кримська автономна РСР не мала в офіційній назві ”татарська”, але в перші роки існування вона таки мала виразний присмак національної автономії кримських татар. І цей її національний характер спирався на спроби достатньо успішні, хоч і короткочасні, незалежницьких змагань кримськотатарського народу в 17 і 18 році.. Звичайно, сьогодні оцінювати тодішню кримськотатарську автономію складно. Це ж, напевно, був крок уперед порівняно із ситуацією до 1917 року, коли кримські татари були позбавлені будь-якої державності, хоча це було б, напевне, не те, якби УНР вистояла, і Крим був би або незалежною дружньою державою, або автономією у складі УНР. Історичні умови існували і для цього. Але ми це повторюємо багато разів – історія не має умовного способу, і ми мусимо оцінювати кримськотатарську автономію початку 20-х такою, як вона була, і виходячи з тих історичних передумов, які склалися тоді.
Сергій Грабовський
Що ж тоді конкретно робилося у Криму, у 20-х роках? Коротку історичну довідку про це дає наш колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Серед керівників утвореної 1921 року Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки кримськотатарські націонал-комуністи складали більшість. Татарське бюро Кримського обкому компартії очолило проведення політики так званої «коренізації». Її результатами стали державний статус кримськотатарської мови, утворення 168 кримськотатарських сільрад та 5 районів, заснування 300 кримськотатарських шкіл та технікумів. Запровадження системи квот дало змогу кримським татарам посісти близько третини місць у партійній та радянській номенклатурі.
До кримськотатарських націонал-комуністів належали Фірдевс, Меметов, Ідрісов, Дерен-Айєрли, Булушев, Ногаєв, Кіпчацький, Одабаш, Ісхакова, Айвазов, Сеттаров, Муслюмов, Ягьєв, Озенбашли, Чобан-Заде, Хаттатов, брати Боданінські та інші. Їхні політичні погляди можна визначити як «комунізм з кримсько-татарським обличчям». У так званому «Листі 16-ти» вони переконували московських лідерів: у Криму через національну специфіку не можна проводити розкуркулення та колективізацію, а заплановане переселення туди євреїв призведе до катастрофи. Таку позицію у Кремлі кваліфікували як «випинання національних інтересів на шкоду класовим». У лютому 1928 року 17 керівників Криму на чолі з Велі Ібраїмовим були заарештовані у Сімферополі за звинуваченням у шпигунстві на користь Туреччини і 9 травня розстріляні. Упродовж наступних трьох років за «процесом 63-х» та у справі партії «Міллі фірка» було розстріляно та ув’язнено три з половиною тисячі кримськотатарських інтеліґентів.
Сергій Грабовський
Продовжить розповідь про Велі Ібраїмова та його політику відомий кримський журналіст Ельдар Саїд-Бекіров.
Ельдар Саїд-Бекіров
Під час правління Велі Ібраїмова у Криму після тривалого періоду царського владарювання справді почали розв‘язуватися національні проблеми. Це і питання культури, але головне питання, яке розв‘язував Велі Ібраїмов – це татаризація урядового апарату, чи, як тоді говорили, коренізація, тобто до влади у широкому сенсі цього слова допускалися кримські татари.
Іще у політиці Велі Ібраїмова було те, що він намагався розв‘язати демографічне питання. У Криму після завоювання його постійно відбувалася імміграція кримських татар як у Туреччину, так і на Балкани, і внаслідок цього стався демографічний перекіс, оскільки кримські татари становили більшість населення півострова, а після 130-ти років царського владарювання вони стали меншиною. От Велі Ібраїмов і проводив політику реімміграції кримських татар, але у зв‘язку із тим, що це питання почала гальмувати Москва, ця політика не була вповні реалізована, а замість цього у Криму почала активно проводитися політика подальшої колонізації. Велі Ібраїмов намагався протистояти такій політиці, що і визначило його долю.
Максим Стріха
Українські і кримськотатарські націонал-комуністи Мали дивовижно подібні завдання і схожі методи розв’язання цих завдань. В Криму велася “коренізація”, в Україні – “українізація”. Крахом для політики коренізації в Криму став 1928 рік, коли керівництво було розстріляне за абсурдним, але дуже типовим звинуваченням в шпигунстві на користь Туреччини. Після того знищено 3,5 тисячі кримськотатарських інтелігентів, себто зауважте, це практично вся кримськотатарська інтелігенція.
Крим не був одинокий в цьому, він просто відкрив смугу репресивних заходів такого штибу. Мінялися держави, на користь яких велося шпигунство, скажімо, чуваську інтелігенцію було поголовно знищено дещо пізніше, в зв’язку з тим, що вона, начебто, намагалася відірватися цю Поволзьку республіку і приєднати її до Фінляндії. Це – не жарти, це – висновки з офіційних документів.
Сергій Грабовський
Тут є ще один, мабуть, досить дражливий для когось вимір проблеми. Справа в тому, що Велі Ібраїмов, як зазначив уже Віталій Пономарьов у своїй історичній довідці, виступав проти планів керівництва більшовиків, московського керівництва, переселити до Криму приблизно півмільйона євреїв, надати їм землю і створити в автономній республіці єврейські національні райони. Дехто взагалі волів створити у Криму єврейську соціалістичну республіку, переселивши туди до трьох мільйонів єврейського люду з України і Білорусі.
Максим Стріха
Як відомо, тоді було створено чимало автономних єврейських районів і сільрад в складі УРСР, але комуністам хотілося автономної республіки. Місце для цієї автономної республіки виглядало спочатку дуже привабливе – Крим. До того ж, гроші на переселення євреїв справді давав Джойнт. Але це була суто більшовицька акція.
Дослухаємося до мотивації для такого переселення, яке окреслила у своєму рішенні Президія ЦВК СРСР своє рішення від 24 року: “Чинна економічна структура єврейського населення цілковито непристосована до Совєтського ладу, з його курсом на держторгівлю, кооперацію і концентрацію промисловості”, відтак треба було негайно “перевести єврейське населення на продуктивну працю”. Євреї-ремісники розглядалися більшовиками апріорно як “непродуктивні” працівники. Так само, очевидно, пізніше розглядалися як “непродуктивні” селяни, які виробляли хліб, але яких потрібно було загнати в колгоспи і перевести на ті ж самі рейки кооперації, про які говорилося раніше Ішлося про стандартну більшовицьку політику, - євреї мусили стати пролетарями і колгоспниками, і вперед! Попри те (що і спричинило опір лідерів кримських татар), що у Криму не вистачало земель для розселення корінного населення півострова. Тобто, Ібраїмов виступав з позицій елементарного здорового глузду.
До речі, коли таки були переселені після знищення Велі Ібраїмова кілька десятків тисяч євреїв до Криму, вони страшенно бідували, голодували і за першої можливості тікали назад.... А Джойнт, даруйте, пошитим у дурні – на його гроші більшовики розв‘язували власні завдання...
Сергій Грабовський
Дещо інакше дивиться на причини знищення Кремлем кримськотатарського націонал-комуністів київський політолог Ігор Лосєв, за народженням кримчанин, людина, котра знає історію Криму не тільки з книжок. Отже, йому слово.
Ігор Лосєв
Більшовики мали ілюзії щодо можливої комуністичної революції на Сході. Тому, були потрібні привабливі постаті більшовиків-мусульман як потужний пропагандистський чинник. Що стосується спеціально Криму і Аджарії (її створено за релігійною ознакою), то виникнення там автономії було пов’язано з планами “червоної” Москви щодо комунізації Туреччини Мустафи Кемаля ( на той час єдиної світської мусульманської держави).
Комуністи – кримські татари багато зробили для створення адміністративної і культурної інфраструктури свого народу в Криму, але після того, як Східний варіант світової революції захлинувся, вони були приречені. Система вимагала не яскравих особистостей, а гвинтиків, які бездоганно виконували б вказівки з центру, в тому числі в національному питанні. Десь приблизно в 1927-1928 роках стало ясно, що світова революція із середини іноземних держав не відбудеться. І саме на цей період припадають перші масові репресії і проти кримськотатарських комуністів. Більшовицька гра “у свободу народів” припинилася. Замість національної ініціативи, гаслом дня стає “Національна контрольованість і сервільність”.
Максим Стріха
Українські комуністи, які б мусили бачити, мені здається, в постатях націонал-комуністів ідейних попередників своїх і натхненників, досі перебувають у складних ваганнях між українським комунізмом і статусом відділку КПРФ. Якщо ця боротьба закінчиться на користь першого варіанту, якщо українські комуністи стануть-таки комуністами українськими, тобто, я думаю, що вони в жодному разі не зможуть оминути історичного досвіду постатей українського націонал-комунізму і націонал-комунізму кримськотарарського, трагічно обірваного репресіями 1928 року - рівно 75 років тому.
Сергій Грабовський
На цьому ми завершуємо сьогоднішню розмову і прощаємося з вами. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
