Автори: Сергій Грабовський, Максим Стріха
Сергій Грабовський
Вітаємо вас! Ми знову зустрічаємося з вами у радіожурналі Радіо Свобода "Країна Інкогніта". Ми - це Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Сьогодні ми говоритимемо про те, чого не можна оминути і чого ще довго не зможе оминути жоден дослідник Другої світової війни.
Звучить пісня "Ми рождєни, чтоб сказку сдєлать билью"
Сергій Грабовський
Радянська авіація була улюбленим, можна сказати, виплеканим дітищем Сталіна. Результат - на початок радянсько-німецької війни Червоний повітряний флот учетверо кількісно переважав Люфтваффе і мав літаків новітніх, принаймні, удвічі більше, аніж Німеччина. Але довоєнний розвиток радянської авіації, внесок до неї українських конструкторів, до речі, внесок вагомий, причини поразки червонозоряної армади улітку 41 року у небі над Україною - це те, до чого ми повернемося у майбутніх передачах. А зараз мова піде про людину, яка увійшла, за оцінками самого противника, до плеяди кращих радянських асів, але так і залишилася не надто відомою навіть своїм землякам.
Максим Стріха
Чи багато хто з нас знає прізвище Івана Бабака, попри те, що йдеться не про якусь далеку історичну постать, а людина, яка відійшла 2 роки тому.
Сергій Грабовський
Іван Бабак народився 1919 року на Нікопольщині. 1940 року закінчив Запорозький педінститут й одночасно аероклуб.
1942 року закінчив Сталінградське авіаційне училище. Льотчик-винищувач. Одразу ж на фронті збив особисто 33 німецькі літаки, 4 збив - у групі. Герой Радянського Союзу. На перший погляд - благополучна біографія "сталінського сокола".
Максим Стріха
Власне, жодна біографія “сталінського сокола”, якої жодної значної постаті тих часів, яких припало жити і творити в радянському союзі за світовими мірками не може бути названа благополучною. Але тут випадок насправді специфічний. Більше йдеться про військову авіацію і взагалі про ту армію, де як відомо, звикли брати, насамперед, кількістю.
Сергій Грабовський
Факт як то кажуть, документально засвідчений, аж до кінця війни німецькі молоді льотчики після училищ відправлялися на Східний фронт - щоб попрактикуватися, відкрити бойовий рахунок. Кількість німецький льотчиків, котрі збили 100 і більше радянських літаків, вимірюється десятками. Кращий ас Люфтваффе Ерік Гартман збив 352 літаки, майже всі радянські.
Кращий радянський ас Іван Кожедуб - тільки 62 німецькі літаки.
Максим Стріха
Але з огляду на умови, в яких воював радянський ас, очевидно, можливо, вони варті 4 і 5 сотень літаків, якщо міряти намітки благополучного, усім забезпеченого, добре навченого аса Гартмана.
Сергій Грабовський
Звернемося знову до фактів. У СРСР 41 року було близько сотні навчальних закладів із підготовки бойових льотчиків. Це були, передусім, льотні школи. Третина з них мала термін навчання чотири місяці у мирний час, три - у військовий.
Дві третини шкіл були з терміном навчання дев''ять місяців у мирний час, у військовий - тільки шість. І лише чотири училища з річною підготовкою. Випускали льотчиків сержантами.
Так дешевше. Офіцеру треба особливий пайок, треба, у разі загибелі, платити пенсію сім''ї.
Сержанту - ні. Рівень підготовки і стиль підготовки молодих льотчиків уже під час війни засвідчують мемуари радянського аса Олександра Покришкіна:
"Літак розбігається, здіймається, набирає висоту, виконує кілька фігур пілотажу і заходить на посадку. Стихає мотор, шасі торкається землі, машина пробігає, зупиняється і зарулює на стоянку. Стою біля свого літака, стежу за всім, і мені здається, що я переглядаю якусь надто уповільнену кіноплівку. Все проробляється по-шкільному повільно, спокійно і шаблонно. Це молоді готуються до боїв".
Сергій Грабовський
А нарком авіаційної промисловості часів війни Олексій Шахурін згадує, що 1942 року потрапив він на воєнний аеродром під Саратовом.
Далі - красномовна цитата. "Лейтенантів серед льотчиків не бачу, тільки сержанти. Питаю:
- Який наліт маєте на бойових літаках?
Відповідають:
- Півтори-дві години, і то найчастіше на старих літаках, рідко хто літав на нових.
Запитую командирів:
- Як відбуватиметься освоєння нової матеріальної частини?
- Теорію їм пояснили під час навчання, познайомили і з особливостями літаків, ну а тут даємо один-два польоти і потім - на Сталінград. Час не чекає".
Максим Стріха
Я думаю, більшість слухачів мають досвід хоча б водіїв, і можуть уявити, що може дати півтори-дві години керування машиною, а тут все ж таки йдеться про річ складнішу - літак бойовий, і - рушали на фронт. Я думаю, що пояснювати їхню долю далі нема потреби. Виживали лише тільки ті, кому пощастило.
Сергій Грабовський
Іван Бабак якраз із отих сержантів-льотчиків, він закінчив Сталінградське авіаційне училище 1942 року.
Але йому пощастило: в цьому училищі вчили все ж таки більше, ніж три місяці. Виживав, за статистикою, один з десяти "підготовлених" таким чином "сталінських соколів". Але Бабак, видається, був льотчиком-винищувачем "від Бога". Він не просто вижив. Він став висококласним льотчиком.
Коли Іван Бабак потрапив під оруду Покришкіна, він уже мав бойовий досвід, але вповні розгорнувся його талант бійця і командира саме після опанування Покришкінського підходу до повітряних боїв.
Максим Стріха
Хоча ми не знаємо, скільки таких “Бабаків” були у тій дев‘ятці, які, можливо, могли б розкритися ще повніше, але система прирекла їх на загибель в першому ж бою.
Сергій Грабовський
За весь час війни літак Івана Бабака не був жодного разу навіть серйозно пошкоджений. 14 квітня 1945 року Покришкін подає до штабу армії документи на присвоєння Івану Бабаку звання двічі героя Радянського Союзу ( адже на це звання мали право ті винищувачі, хто збив тридцять і більше літаків). Нагадаю, Іван Бабак збив на той час вже 33 літаки і 4 в групі. А 16 квітня почалася битва за Берлін, і літак Бабака був збитий зенітним снарядом. Льотчик потрапив до полону.
Максим Стріха
Промовиста деталь - Іван Бабак хотів замаскуватися під рядового льотчика, але німецькі зенітники його одразу впізнали - у них був альбом портретів радянських асів... Ворог знав і цінував Івана Бабака.
Сергій Грабовський
А далі Іван Бабак, вцілівши в жорнах сталінського млина, який перемелював новоспечених сержантів-авіаторів, потрапив до іншого млина, звідки вирвався тільки завдяки бойовому побратимству і відвазі уславленого російського льотчика Олександра Покришкіна. Адже кожен, хто вцілів у нацистських концтаборах, після "звільнення" потрапляв до таборів сталінських. Ще один фрагмент зі спогадів Олександра Покришкіна:
“Шляхами Німеччини в цей час колонами йшло багато колишніх військовополонених, цивільного люду, визволених з західних зон.
Одного разу мені переказали, що якійсь чоловік, котрий ішов у колоні визволених військовополонених гукнув льотчиків, які їхали на зустріч: "Скажіть Покришкіну - Бабак у Чехословаччині". Я запросив Трофимова, Сухова і ми в неділю машиною поїхали наздоганяти колону. У Чехословаччину в‘їхало кілька таборів, розпитували про льотчика. Інколи нам зовсім не відповідали на наші запитання, інші начальники конвою, глянувши на мої погони і на зірки, щиро зізнавалися, що такого капітана, героя радянського союзу серед своїх не помічали. Надвечір ми потрапили ще в один пересильний пункт. Вартовий, яких охороняв ворота в‘їзду за огорожу колючого дроту, не пропустив нас. Ми викликали начальника." "Льотчики є, -з гордістю повідомив він - Один з них остогид мені своїми домаганнями. Видає себе за героя, бачили ми їх!" "Запросіть його до нас", - сказав я.
Начальник провів нас у свою резиденцію, а сам відправився у відповідний сектор бараків. Бабак постав перед нами на порозі, обірваний, з чорними струпами від опіків на обличчі, виснажений. Побачивши нас, він кинувся на зустріч. Але начальник конвою перегородив йому дорогу.
"Громадянину - назад," - закричав він, одразу озвіривши від люті. Бабак зупинився, в його очах блиснули сльози.
Ми підішли до Бабака, оточили його, начальник зіщулився.
"Ми забираємо капітана Івана Бабака в свою частину,” - сказав я.
“Мені невідомо, де Ви були під час війни, по Вас не видно, що Ви воювали, з гвинтівкою в руках чи йшли в атаку в танку, а він збив у повітрі понад 30 літаків, він заслужив любов усього народу, а не звіряче ставлення, яке Ви виявляєте до нього.”
Начальник відмовився звільнити льотчика, Бабак здригнувся, він пояснив нам, як цей блюститель залізного порядку недавно побив його і зовсім відмовив у медичній допомозі. Та ми Бабака забрали, ми слухали Івана і разом з ним раділи, що ми з нами, що мчимо... а навколо зеленіють поля, все дихає весною, життям.
Ми пам‘ятали, що на Бабака було надіслано представлення на двічі героя Радянського союзу і вважали, що його доля тепер складеться щасливо. Йому присвоять це високе заслужене звання, а всі лиха і гіркоти треба потрохи забувати.”
Максим Стріха
Існує апокриф, не знаю, наскільки правдивий, але цілком імовірно, що таки правдивий. Ця подорож Покришкіна в полк полоненого Бабака відбулася ще за драматичніших обставин, герой-ас, взявши команду з 10 інших героїв Радянського союзу, рушив з автоматами на двох машинах визволяти свого товариша.
Ґебіст злякався не слів про представлення на другого героя, він злякався наведених на нього автоматів, злякався людей, чиї геройські зірки казали, що вони готові на все.
Але скільком іншим полоненим, може, менш заслуженим в плані збитих літаків, але не менш гідним людям не пощастило на таку високу протекцію і такого командира.
Сергій Грабовський
Але попри протекцію Покришкіна, особісти продовжували переслідували Івана Бабака. Тоді друзі допомогли йому вступити у Москві на Вищі офіцерські льотно-тактичні курси. 1947 року він їх закінчив і став учити мистецтву повітряного бою молодих пілотів. Але особісти його дістали і там.
1949 року капітана Івана Бабака демобілізували. Він повернувся на Україну.
Максим Стріха
Демобілізували за його минуле, за той короткий полон, в якій він потрапив всього-навсього лише за два тижні до падіння Берлина і три тижні до перемоги. Лише цього короткого часу виявилося досі, щоб він так і залишився капітаном, як і в квітні 1945 року, і свого другого героя так ніколи і не одержав.
Системі, яка використала Бабака у роки війни, вже знову, здається, не були потрібні якісно підготовлені льотчики, а насамперед, потрібні були політично благонадійні, здатні без сумніву виконувати будь-які накази.
Сергій Грабовський
Співробітник Полтавського краєзнавчого музею Наталя Кузьменко так розповідає про повоєнне життя Івана Бабака:
“У 1949 році Іван Ілліч Бабак повернувся до мирної праці, працював учителем хімії та біології у Нікопольській середній школі на Дніпропетровщині. У 1951 разом із сім‘єю переїхав на Полтавщину, і 50 років свого життя віддав нашому краю.
Спочатку отримав направлення до середньої школи, де десять років працював директором, зумівши реорганізувати роботу освітян школи і підняти їхній авторитет. Саме він був ініціатором посадки прекрасного парку у центрі Більська. 1962 року Іван Ілліч жив і працював у Полтаві, спочатку учителем хімії у школі-інтернаті імені Надії Крупської, а потім інспектором міськвно, інспектором середньої школи номер сім імені Тараса Шевченка.
Після виходу на пенсію працював у товаристві охорони пам‘яток, історії та культури, займався громадською діяльністю у раді ветеранів війни та праці. У місті проходили спортивні змагання на приз Героя Радянського союзу Івана Ілліча Бабака, а учні середньої школи номер 31 під його керівництвом подорожували загадковою країною шахів, а скільки зустрічей з учнями, молоддю, і просто з людьми на підприємствах та установах області, не дивлячись часом на погане самопочуття і тяжку хворобу.
У липні 2000 року йому було вручено відзнаку полтавського міського голови другого ступеня.
24 червня 2001 на 82 році життя перестало битися серце Івана Ілліча Бабака. Але полтавці його пам‘ятають.”
Максим Стріха
Нормальна біографія нормальної, дуже симпатичної людини. Абсолютно некар‘єрної. Показово, що навіть у часи перебудови Івану Бабаку так і не дали ту другу золоту зірку, яку він чесно заслужив.
І в незалежній Україні, де щедро роздаються звання Героя України, не сподобилося відзначити подвиг блискучого аса Другої світової війни Івана Бабака. Максимум, на що він заслужив, це на відзнаку другого ступеня від полтавського мера.
АВІАМАРШ
Сергій Грабовський
Коли вкотре на параді на честь Дня незалежності оркестр гратиме традиційний авіамарш, згадайте, шановні слухачі, поміж інших, й Івана Бабака, льотчика-аса Другої світової війни, людину, яка гідно прожила своє далеко не просте життя, належне визнання подвигу якої, можливо, прийде у майбутньому. На цьому ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал "Країна Інкоґніта" Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить Радіо Свобода.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас! Ми знову зустрічаємося з вами у радіожурналі Радіо Свобода "Країна Інкогніта". Ми - це Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Сьогодні ми говоритимемо про те, чого не можна оминути і чого ще довго не зможе оминути жоден дослідник Другої світової війни.
Звучить пісня "Ми рождєни, чтоб сказку сдєлать билью"
Сергій Грабовський
Радянська авіація була улюбленим, можна сказати, виплеканим дітищем Сталіна. Результат - на початок радянсько-німецької війни Червоний повітряний флот учетверо кількісно переважав Люфтваффе і мав літаків новітніх, принаймні, удвічі більше, аніж Німеччина. Але довоєнний розвиток радянської авіації, внесок до неї українських конструкторів, до речі, внесок вагомий, причини поразки червонозоряної армади улітку 41 року у небі над Україною - це те, до чого ми повернемося у майбутніх передачах. А зараз мова піде про людину, яка увійшла, за оцінками самого противника, до плеяди кращих радянських асів, але так і залишилася не надто відомою навіть своїм землякам.
Максим Стріха
Чи багато хто з нас знає прізвище Івана Бабака, попри те, що йдеться не про якусь далеку історичну постать, а людина, яка відійшла 2 роки тому.
Сергій Грабовський
Іван Бабак народився 1919 року на Нікопольщині. 1940 року закінчив Запорозький педінститут й одночасно аероклуб.
1942 року закінчив Сталінградське авіаційне училище. Льотчик-винищувач. Одразу ж на фронті збив особисто 33 німецькі літаки, 4 збив - у групі. Герой Радянського Союзу. На перший погляд - благополучна біографія "сталінського сокола".
Максим Стріха
Власне, жодна біографія “сталінського сокола”, якої жодної значної постаті тих часів, яких припало жити і творити в радянському союзі за світовими мірками не може бути названа благополучною. Але тут випадок насправді специфічний. Більше йдеться про військову авіацію і взагалі про ту армію, де як відомо, звикли брати, насамперед, кількістю.
Сергій Грабовський
Факт як то кажуть, документально засвідчений, аж до кінця війни німецькі молоді льотчики після училищ відправлялися на Східний фронт - щоб попрактикуватися, відкрити бойовий рахунок. Кількість німецький льотчиків, котрі збили 100 і більше радянських літаків, вимірюється десятками. Кращий ас Люфтваффе Ерік Гартман збив 352 літаки, майже всі радянські.
Кращий радянський ас Іван Кожедуб - тільки 62 німецькі літаки.
Максим Стріха
Але з огляду на умови, в яких воював радянський ас, очевидно, можливо, вони варті 4 і 5 сотень літаків, якщо міряти намітки благополучного, усім забезпеченого, добре навченого аса Гартмана.
Сергій Грабовський
Звернемося знову до фактів. У СРСР 41 року було близько сотні навчальних закладів із підготовки бойових льотчиків. Це були, передусім, льотні школи. Третина з них мала термін навчання чотири місяці у мирний час, три - у військовий.
Дві третини шкіл були з терміном навчання дев''ять місяців у мирний час, у військовий - тільки шість. І лише чотири училища з річною підготовкою. Випускали льотчиків сержантами.
Так дешевше. Офіцеру треба особливий пайок, треба, у разі загибелі, платити пенсію сім''ї.
Сержанту - ні. Рівень підготовки і стиль підготовки молодих льотчиків уже під час війни засвідчують мемуари радянського аса Олександра Покришкіна:
"Літак розбігається, здіймається, набирає висоту, виконує кілька фігур пілотажу і заходить на посадку. Стихає мотор, шасі торкається землі, машина пробігає, зупиняється і зарулює на стоянку. Стою біля свого літака, стежу за всім, і мені здається, що я переглядаю якусь надто уповільнену кіноплівку. Все проробляється по-шкільному повільно, спокійно і шаблонно. Це молоді готуються до боїв".
Сергій Грабовський
А нарком авіаційної промисловості часів війни Олексій Шахурін згадує, що 1942 року потрапив він на воєнний аеродром під Саратовом.
Далі - красномовна цитата. "Лейтенантів серед льотчиків не бачу, тільки сержанти. Питаю:
- Який наліт маєте на бойових літаках?
Відповідають:
- Півтори-дві години, і то найчастіше на старих літаках, рідко хто літав на нових.
Запитую командирів:
- Як відбуватиметься освоєння нової матеріальної частини?
- Теорію їм пояснили під час навчання, познайомили і з особливостями літаків, ну а тут даємо один-два польоти і потім - на Сталінград. Час не чекає".
Максим Стріха
Я думаю, більшість слухачів мають досвід хоча б водіїв, і можуть уявити, що може дати півтори-дві години керування машиною, а тут все ж таки йдеться про річ складнішу - літак бойовий, і - рушали на фронт. Я думаю, що пояснювати їхню долю далі нема потреби. Виживали лише тільки ті, кому пощастило.
Сергій Грабовський
Іван Бабак якраз із отих сержантів-льотчиків, він закінчив Сталінградське авіаційне училище 1942 року.
Але йому пощастило: в цьому училищі вчили все ж таки більше, ніж три місяці. Виживав, за статистикою, один з десяти "підготовлених" таким чином "сталінських соколів". Але Бабак, видається, був льотчиком-винищувачем "від Бога". Він не просто вижив. Він став висококласним льотчиком.
Коли Іван Бабак потрапив під оруду Покришкіна, він уже мав бойовий досвід, але вповні розгорнувся його талант бійця і командира саме після опанування Покришкінського підходу до повітряних боїв.
Максим Стріха
Хоча ми не знаємо, скільки таких “Бабаків” були у тій дев‘ятці, які, можливо, могли б розкритися ще повніше, але система прирекла їх на загибель в першому ж бою.
Сергій Грабовський
За весь час війни літак Івана Бабака не був жодного разу навіть серйозно пошкоджений. 14 квітня 1945 року Покришкін подає до штабу армії документи на присвоєння Івану Бабаку звання двічі героя Радянського Союзу ( адже на це звання мали право ті винищувачі, хто збив тридцять і більше літаків). Нагадаю, Іван Бабак збив на той час вже 33 літаки і 4 в групі. А 16 квітня почалася битва за Берлін, і літак Бабака був збитий зенітним снарядом. Льотчик потрапив до полону.
Максим Стріха
Промовиста деталь - Іван Бабак хотів замаскуватися під рядового льотчика, але німецькі зенітники його одразу впізнали - у них був альбом портретів радянських асів... Ворог знав і цінував Івана Бабака.
Сергій Грабовський
А далі Іван Бабак, вцілівши в жорнах сталінського млина, який перемелював новоспечених сержантів-авіаторів, потрапив до іншого млина, звідки вирвався тільки завдяки бойовому побратимству і відвазі уславленого російського льотчика Олександра Покришкіна. Адже кожен, хто вцілів у нацистських концтаборах, після "звільнення" потрапляв до таборів сталінських. Ще один фрагмент зі спогадів Олександра Покришкіна:
“Шляхами Німеччини в цей час колонами йшло багато колишніх військовополонених, цивільного люду, визволених з західних зон.
Одного разу мені переказали, що якійсь чоловік, котрий ішов у колоні визволених військовополонених гукнув льотчиків, які їхали на зустріч: "Скажіть Покришкіну - Бабак у Чехословаччині". Я запросив Трофимова, Сухова і ми в неділю машиною поїхали наздоганяти колону. У Чехословаччину в‘їхало кілька таборів, розпитували про льотчика. Інколи нам зовсім не відповідали на наші запитання, інші начальники конвою, глянувши на мої погони і на зірки, щиро зізнавалися, що такого капітана, героя радянського союзу серед своїх не помічали. Надвечір ми потрапили ще в один пересильний пункт. Вартовий, яких охороняв ворота в‘їзду за огорожу колючого дроту, не пропустив нас. Ми викликали начальника." "Льотчики є, -з гордістю повідомив він - Один з них остогид мені своїми домаганнями. Видає себе за героя, бачили ми їх!" "Запросіть його до нас", - сказав я.
Начальник провів нас у свою резиденцію, а сам відправився у відповідний сектор бараків. Бабак постав перед нами на порозі, обірваний, з чорними струпами від опіків на обличчі, виснажений. Побачивши нас, він кинувся на зустріч. Але начальник конвою перегородив йому дорогу.
"Громадянину - назад," - закричав він, одразу озвіривши від люті. Бабак зупинився, в його очах блиснули сльози.
Ми підішли до Бабака, оточили його, начальник зіщулився.
"Ми забираємо капітана Івана Бабака в свою частину,” - сказав я.
“Мені невідомо, де Ви були під час війни, по Вас не видно, що Ви воювали, з гвинтівкою в руках чи йшли в атаку в танку, а він збив у повітрі понад 30 літаків, він заслужив любов усього народу, а не звіряче ставлення, яке Ви виявляєте до нього.”
Начальник відмовився звільнити льотчика, Бабак здригнувся, він пояснив нам, як цей блюститель залізного порядку недавно побив його і зовсім відмовив у медичній допомозі. Та ми Бабака забрали, ми слухали Івана і разом з ним раділи, що ми з нами, що мчимо... а навколо зеленіють поля, все дихає весною, життям.
Ми пам‘ятали, що на Бабака було надіслано представлення на двічі героя Радянського союзу і вважали, що його доля тепер складеться щасливо. Йому присвоять це високе заслужене звання, а всі лиха і гіркоти треба потрохи забувати.”
Максим Стріха
Існує апокриф, не знаю, наскільки правдивий, але цілком імовірно, що таки правдивий. Ця подорож Покришкіна в полк полоненого Бабака відбулася ще за драматичніших обставин, герой-ас, взявши команду з 10 інших героїв Радянського союзу, рушив з автоматами на двох машинах визволяти свого товариша.
Ґебіст злякався не слів про представлення на другого героя, він злякався наведених на нього автоматів, злякався людей, чиї геройські зірки казали, що вони готові на все.
Але скільком іншим полоненим, може, менш заслуженим в плані збитих літаків, але не менш гідним людям не пощастило на таку високу протекцію і такого командира.
Сергій Грабовський
Але попри протекцію Покришкіна, особісти продовжували переслідували Івана Бабака. Тоді друзі допомогли йому вступити у Москві на Вищі офіцерські льотно-тактичні курси. 1947 року він їх закінчив і став учити мистецтву повітряного бою молодих пілотів. Але особісти його дістали і там.
1949 року капітана Івана Бабака демобілізували. Він повернувся на Україну.
Максим Стріха
Демобілізували за його минуле, за той короткий полон, в якій він потрапив всього-навсього лише за два тижні до падіння Берлина і три тижні до перемоги. Лише цього короткого часу виявилося досі, щоб він так і залишився капітаном, як і в квітні 1945 року, і свого другого героя так ніколи і не одержав.
Системі, яка використала Бабака у роки війни, вже знову, здається, не були потрібні якісно підготовлені льотчики, а насамперед, потрібні були політично благонадійні, здатні без сумніву виконувати будь-які накази.
Сергій Грабовський
Співробітник Полтавського краєзнавчого музею Наталя Кузьменко так розповідає про повоєнне життя Івана Бабака:
“У 1949 році Іван Ілліч Бабак повернувся до мирної праці, працював учителем хімії та біології у Нікопольській середній школі на Дніпропетровщині. У 1951 разом із сім‘єю переїхав на Полтавщину, і 50 років свого життя віддав нашому краю.
Спочатку отримав направлення до середньої школи, де десять років працював директором, зумівши реорганізувати роботу освітян школи і підняти їхній авторитет. Саме він був ініціатором посадки прекрасного парку у центрі Більська. 1962 року Іван Ілліч жив і працював у Полтаві, спочатку учителем хімії у школі-інтернаті імені Надії Крупської, а потім інспектором міськвно, інспектором середньої школи номер сім імені Тараса Шевченка.
Після виходу на пенсію працював у товаристві охорони пам‘яток, історії та культури, займався громадською діяльністю у раді ветеранів війни та праці. У місті проходили спортивні змагання на приз Героя Радянського союзу Івана Ілліча Бабака, а учні середньої школи номер 31 під його керівництвом подорожували загадковою країною шахів, а скільки зустрічей з учнями, молоддю, і просто з людьми на підприємствах та установах області, не дивлячись часом на погане самопочуття і тяжку хворобу.
У липні 2000 року йому було вручено відзнаку полтавського міського голови другого ступеня.
24 червня 2001 на 82 році життя перестало битися серце Івана Ілліча Бабака. Але полтавці його пам‘ятають.”
Максим Стріха
Нормальна біографія нормальної, дуже симпатичної людини. Абсолютно некар‘єрної. Показово, що навіть у часи перебудови Івану Бабаку так і не дали ту другу золоту зірку, яку він чесно заслужив.
І в незалежній Україні, де щедро роздаються звання Героя України, не сподобилося відзначити подвиг блискучого аса Другої світової війни Івана Бабака. Максимум, на що він заслужив, це на відзнаку другого ступеня від полтавського мера.
АВІАМАРШ
Сергій Грабовський
Коли вкотре на параді на честь Дня незалежності оркестр гратиме традиційний авіамарш, згадайте, шановні слухачі, поміж інших, й Івана Бабака, льотчика-аса Другої світової війни, людину, яка гідно прожила своє далеко не просте життя, належне визнання подвигу якої, можливо, прийде у майбутньому. На цьому ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал "Країна Інкоґніта" Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить Радіо Свобода.
