Прага, 5 травня 2003 – Нині головна тема дня на сторінках західної преси – вчорашній близькосхідний саміт у йорданському місті Акаба за участю президента США Буша, прем’єр-міністрів Ізраїлю і Палестинської автономії Шарона і Аббаса. Коментатори висувають різні прогнози і перспективи миру, на загал висловлюючи обережний оптимізм.
Коментатор газети «Вашингтон пост» Ґлен Кеслер аналізує окремі заяви і вислови учасників саміту про суть близькосхідного мирного процесу. Так, наприклад, прем’єр-міністр Ізраїлю Шарон стримався від конкретних обіцянок у справі згорнення єврейських поселень на палестинських землях, заявивши лише, що Ізраїль усуне неавторизовані поселення. Тим часом, як підкреслює автор, мирний план міжнародних посередників під назвою «дорожня карта» не дає конкретного визначення авторизованих і неавторизованих поселень. Тим часом палестинський прем’єр Аббас у своїх заявах уникав визначення «єврейська держава». Шарон говорив про створення «життєздатної палестинської держави», Аббас за кожним разом підкреслював - «незалежної Палестинської держави, суверенної і життєздатної». Обидва лідери, як підкреслює на закінчення коментатор, обійшли мовчанням проблему Єрусалима, який ізраїльтяни вважають своєю неподільною історичною столицею і на половину якого претендують палестинці, теж бажаючи проголосити в ньому свою столицю.
Варто також навести інший коментар на цю тему із британської газети «Ґардіян». Оглядач газети Амос Оз звертає увагу на інший аспект дотеперішнього конфлікту. Ізраїльський і палестинський народи, пише він, випередили своїх лідерів. Вони розуміють, що земля повинна бути поділена між ними. Територію Ізраїлю заселяють 5 з половиною мільйонів ізраїльтян і до 4-х мільйонів арабів. Автор, який стоїть радше на арабських позиціях, вважає, що територію Ізраїлю слід поділити між двома національними групами, тобто, за словами автора, слід розійтися мирним шляхом, без пролиття крові, як це зробили свого Чехія і Словаччина. Три роки кривавої інтифади і ізраїльських репресій продемонстрували необхідність вивести з палестинських земель більшість єврейських поселень, інакше, за його словами, неможливо збудувати життєздатну палестинську державу. Тим часом кілька мільйонів палестинських біженців, що залишили свої землі 48-го року, мали би повернутися на палестинські землі, а не до Ізраїлю, бо це, за словами автора, не дасть можливості збудувати життєздатну державу Ізраїль.
Усі ці поступки з обох боків, підкреслює на закінчення автор, боляче вдарять по амбіціях обох народів, викличуть почуття несправедливості і тяжких втрат. Крім того, очікувати швидкого примирення не слід. Однак, час для цього «болісного розлучення» надійшов саме тепер, закінчує автор.
Коментатор газети «Вашингтон пост» Ґлен Кеслер аналізує окремі заяви і вислови учасників саміту про суть близькосхідного мирного процесу. Так, наприклад, прем’єр-міністр Ізраїлю Шарон стримався від конкретних обіцянок у справі згорнення єврейських поселень на палестинських землях, заявивши лише, що Ізраїль усуне неавторизовані поселення. Тим часом, як підкреслює автор, мирний план міжнародних посередників під назвою «дорожня карта» не дає конкретного визначення авторизованих і неавторизованих поселень. Тим часом палестинський прем’єр Аббас у своїх заявах уникав визначення «єврейська держава». Шарон говорив про створення «життєздатної палестинської держави», Аббас за кожним разом підкреслював - «незалежної Палестинської держави, суверенної і життєздатної». Обидва лідери, як підкреслює на закінчення коментатор, обійшли мовчанням проблему Єрусалима, який ізраїльтяни вважають своєю неподільною історичною столицею і на половину якого претендують палестинці, теж бажаючи проголосити в ньому свою столицю.
Варто також навести інший коментар на цю тему із британської газети «Ґардіян». Оглядач газети Амос Оз звертає увагу на інший аспект дотеперішнього конфлікту. Ізраїльський і палестинський народи, пише він, випередили своїх лідерів. Вони розуміють, що земля повинна бути поділена між ними. Територію Ізраїлю заселяють 5 з половиною мільйонів ізраїльтян і до 4-х мільйонів арабів. Автор, який стоїть радше на арабських позиціях, вважає, що територію Ізраїлю слід поділити між двома національними групами, тобто, за словами автора, слід розійтися мирним шляхом, без пролиття крові, як це зробили свого Чехія і Словаччина. Три роки кривавої інтифади і ізраїльських репресій продемонстрували необхідність вивести з палестинських земель більшість єврейських поселень, інакше, за його словами, неможливо збудувати життєздатну палестинську державу. Тим часом кілька мільйонів палестинських біженців, що залишили свої землі 48-го року, мали би повернутися на палестинські землі, а не до Ізраїлю, бо це, за словами автора, не дасть можливості збудувати життєздатну державу Ізраїль.
Усі ці поступки з обох боків, підкреслює на закінчення автор, боляче вдарять по амбіціях обох народів, викличуть почуття несправедливості і тяжких втрат. Крім того, очікувати швидкого примирення не слід. Однак, час для цього «болісного розлучення» надійшов саме тепер, закінчує автор.
