Будапешт, 9 червня 2003 року.
Понад сотню учасників з’їхалося до придунайської Зебеґені, щоб відзначити сумну для угорців дату. Слід нагадати, що на початку червня 1920 року представники офіційної угорської делегації підписали у Великому Тріанонському палаці Версаля в Парижі мирний договір між країнами-переможницями у І Світовій війні і переможеною Угорщиною. До Румунії була приєднана Трансильванія та східна частина Банату. До Югославії відійшли Хорватія, Бачка і західна частина Банату, до Чехословаччини – Словаччина й Закарпатська Україна. Провінція Бурґенланд була передана Австрії.
Заступник керівника парламентської фракції Союзу молодих демократів (ФІДЕС) Петер Гаррах у своїй промові зазначив, що в Тріанонському питанні угорцям слід зайняти позицію людини, яка гордо випростала спину і підняла голову. На його думку, у справі 83-літньої давності, проте, зайві струшування кулаків у бік близьких сусідів, але й робити переляканий вигляд і покірно схиляти голови також не варто, поскільки у новому європейському суспільстві всі його члени мають бути рівноправними. Поглибленню національної свідомості правий політик протиставив занепад сучасної моралі, поширення наркоманії і новітні телешоу на зразок “Життя за склом”. Декаданс, вважає Петер Гаррах, не призведе до суспільної гармонії й здорового життя громади. Саме тому праві закликають звернути увагу на зміцнення консервативних цінностей в Угорщині.
Інший промовець Ервін Надь, заступник голови Руху “ Праві за Угорщину” звернув увагу на той факт, що темі Тріанону майже не надають уваги в національній освіті. Тим не менше, вона заслуговує на це аж ніяк не менше, ніж угорський голокост, вважає він.
Згідно з угорськими офіційними даними, нині всередині країни мешкає трохи більше 10 млн. мешканців. Водночас за межами Угорщини проживає до 5 млн. етнічних угорців. Поліпшенню їхнього життя і зміцненню контактів з історичною батьківщиною приділяється велика увагу на урядовому рівні. А минулого року, наприклад, став чинним Пільговий закон про статус закордонного угорця, який, однак, викликав гостру критику в деяких сусідніх з Угорщиною країнах.
Понад сотню учасників з’їхалося до придунайської Зебеґені, щоб відзначити сумну для угорців дату. Слід нагадати, що на початку червня 1920 року представники офіційної угорської делегації підписали у Великому Тріанонському палаці Версаля в Парижі мирний договір між країнами-переможницями у І Світовій війні і переможеною Угорщиною. До Румунії була приєднана Трансильванія та східна частина Банату. До Югославії відійшли Хорватія, Бачка і західна частина Банату, до Чехословаччини – Словаччина й Закарпатська Україна. Провінція Бурґенланд була передана Австрії.
Заступник керівника парламентської фракції Союзу молодих демократів (ФІДЕС) Петер Гаррах у своїй промові зазначив, що в Тріанонському питанні угорцям слід зайняти позицію людини, яка гордо випростала спину і підняла голову. На його думку, у справі 83-літньої давності, проте, зайві струшування кулаків у бік близьких сусідів, але й робити переляканий вигляд і покірно схиляти голови також не варто, поскільки у новому європейському суспільстві всі його члени мають бути рівноправними. Поглибленню національної свідомості правий політик протиставив занепад сучасної моралі, поширення наркоманії і новітні телешоу на зразок “Життя за склом”. Декаданс, вважає Петер Гаррах, не призведе до суспільної гармонії й здорового життя громади. Саме тому праві закликають звернути увагу на зміцнення консервативних цінностей в Угорщині.
Інший промовець Ервін Надь, заступник голови Руху “ Праві за Угорщину” звернув увагу на той факт, що темі Тріанону майже не надають уваги в національній освіті. Тим не менше, вона заслуговує на це аж ніяк не менше, ніж угорський голокост, вважає він.
Згідно з угорськими офіційними даними, нині всередині країни мешкає трохи більше 10 млн. мешканців. Водночас за межами Угорщини проживає до 5 млн. етнічних угорців. Поліпшенню їхнього життя і зміцненню контактів з історичною батьківщиною приділяється велика увагу на урядовому рівні. А минулого року, наприклад, став чинним Пільговий закон про статус закордонного угорця, який, однак, викликав гостру критику в деяких сусідніх з Угорщиною країнах.
