Київ, 9 червня 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухочі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Почну з банальних компліментів Інтернету, який у своїх надрах ховає небанальні істини людей відомих і контраверсійних.
Артур Шопенгауер на сайті “Філософі. Аль. ру”, корегуючи наш розумовий блиск “афоризмами житейської мудрості”, пише: “Скільки людей у постійних клопотах невтомно, як “муравлі”, зранку до вечора зайняті збільшенням уже існуючого багатства; їм чуже все, що виходить з вузького кола спрямованих на це засобів: їх порожня душа нечутлива ні до чого іншого. Вищі духовні насолоди неприступні для них; даремно намагаються вони замінити їх клаптиками швидкоплинних чуттєвих задоволень, які вимагають мало часу і багато грошей. Результати діяльності такої людини буде видно на схилі років у вигляді пристойної купки золота, збільшити або промотати яку мають його спадкоємці. Таке життя, хоч і ведеться з величезною серйозністю і надутістю, завжди приміряє суєтний ковпак дурника”.
Наскільки думка ця ілюструє поточну реальність, покаже нам огляд віртуальної преси, який спеціально для “Інтернет-майдану” підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
Звільнення Мирона Янкова з посади львівського губернатора дало привід багатьом віртуальним часописам проаналізувати політичну ситуацію, що склалася в державі. “Українська правда” з цього приводу зауважує: “Банкова змінює керівника у серці Західної України. Регіон, який був другим центром повстання проти влади у 2000-2001 роках і який визначився із своїм президентом ще задовго до жовтня 2004року”.
“Контекст-юєй.ком” “згадав”, що тривалий час Янкову доводилось маневрувати між головними політичними силами в області: “Нашою Україною” та СДПУ(о). “Не до кінця зрозумілою є роль Януковича у відставці Янкова”, – веде далі “Укрправда” і , посилаючись на львівський “Поступ”, повідомляє, що під час поїздки прем’єр-міністра на Львівщину він був незадоволений роботою голови облдержадміністрації.
“Контекст” у цьому ключі продовжує: “Янків демонстрував бажання стати більш близьким до Януковича. І ось позаминулого тижня Янукович, нарешті, приїхав на Львівщину. Прем’єр-міністр вказав на низку суттєвих недоліків у роботі губернатора. “Проте не виключено”, - продовжує далі “Контекст”, - “що тут могли бути кулуарні домовленості.” “Якщо врахувати, що Мирон Янків – член НДП”,- продовжує тему “Главред.інфо”, - “то можна передбачити, що його відставка – це останнє китайське попередження Валерію Пустовойтенку”.
Не виключено також, що з усуненням Янкова починається губернаторська колотнеча. “Чи стане вона самостійним процесом зміцнення президентської влади на місцях чи її поєднають із зміцненням конституційних змін – наперед казати ніхто не ризикне”, - підсумовує “Главред”.
“Між тим віце-губернатор Львівської області Володимир Мельник подав у відставку”, - інформують “Подробності”. “Наразі сам Янків”, - продовжує сайт, - “не виключає свого переходу до “Нашої України”.
Андрій Охрімович
“Якщо людина молода, красива, багата і користується повагою, то щоб судити про його щастя, треба знати ще чи весела вона; бо якщо вона весела, то байдуже стара вона чи молода, пряма чи горбата, багата чи бідна – вона щаслива”. Думка Артура Шопенгауера якнайкраще підходить до того стану, який нещодавно пережив мій колега Сергій Грабовський, надибавши в Інтернеті програмні засади правдивого російського націоналізму. Він аж засміявся з несподіванки.
Андрій Охрімович
Коли в Україні ведуть мову про російських націоналістів, то зазвичай мають на оці публіку, котра змусила сучасну Російську Федерацію вставати під дещо перероблений гімн партії більшовиків від пріснопам‘ятного 1938 року.
Але спробуємо пошукати питомих російських націоналістів і в цих пошуках завітаємо на сервер білої гвардії та антикомуністичного руху www.anticom.ru.
Перше, що тут нас зустріне – це портрет творця Советської держави з підписом “розшукується німецький шпигун Ульянов”. А також лаконічне у своїй енергійності визначення: “Націоналізм – любов до своєї нації, народу, але без претензій до інших”. А затим не менш лаконічна формула: “Саддам Хусейн - Йоська Сталін”.
Зацікавившись, ви зануритесь у надра цього серверу, а відтак з гуркотом почнуть падати ваші забобони. Забобон перший: російські націоналісти – то антисеміти. Читаємо: “Під червоним прапором і кривавою червоною зіркою вбивали російських генералів, офіцерів, хлопчаків-кадетів, нищили священнослужителів, руйнували Храми, Мечеті і Синагоги”.
Забобон другий. Російські націоналісти – то шовіністи та імперці. Читаємо в переліку основних політичних цілей руху: “Визнання державними діячами Росії агресивної суті СРСР і публічне вибачення, і покаяння перед народами Фінляндії (за агресію), Прибалтики (за окупацію), Польщі (за геноцид), Чехословаччини (за 1968 рік), Західної України (за окупацію), Кримськими татарами (за геноцид).
Забобон третій. Російські націоналісти підтримують президента Путіна. Читаємо: “Чому у “вільній” Росії досі відзначають свято “День чекіста”, а в Німеччині не дозволяють святкувати “День Гестапівця”?” І так далі. Аж до вимоги відновлення у Росії конституційної монархії і традиційного гімну. Отож, виникає запитання: а чи не звучав би той традиційний гімн на урочистостях поруч із гімном України краще, ніж звучить зараз модифікована пісня партії більшовиків?
Андрій Охрімович
Міркуючи про “благо”, Артур Шопенгауер запитує: “Чим більшість заповнює свій вільний час?” І відповідає: “Нудьгою, очумілістю, якщо немає чуттєвих задоволень, або ж якимось дурницями. Середня людина заклопотана передусім тим, яким чином вбити час, тоді як талановита дбає про те, яким чином його використати”.
В “Павутині” вбивають не тільки час. Середній злочинець там заклопотаний перекачкою величезних грошей, пропозиціями сексуальних послуг, іноді він приймає замовлення на вбивства.
Про небезпеки, які чатують на користувачів Мережі, з колишнім оперативником контррозвідки СБУ Сергієм Дяченком розмовляє Богдана Костюк.
Богдана Костюк
За словами Сергія Дяченка, до головних небезпек для пересічного користувача, крім «зламу» приватної «поштової скриньки» електронної пошти, належить його власна неуважність.
Сергій Дяченко
Хотів би застерегти батьків. Інколи звертайте увагу, що ваші діти пишуть, спілкуючись в чаті. Злочинці звертаються до цих записів і під виглядом дівчини чи юнака починають спілкуватися з вашими дітьми. Злочинцю, знаючи особливості його психології, не важко довідатися від дитини його адресу, його установчі дані, а потім використати для тієї ж самої крадіжки. Трапляються і трагічні випадки. В чаті хлопчику запропонували купити комп’ютер за ціною втричі меншою, як він коштує. Дитина побігла пізно ввечері і дістала тяжкі пошкодження, проте лишилася жива.
Богдана Костюк
Практика Інтернет-магазинів дуже розвинена на Заході, чи є у нас якісь проблеми з цим в Україні?
Сергій Дяченко
Є проблеми. Користувачі навіть не знають, як повинен виглядіти в Інтернеті цей магазин, як ним користуватися. Вони роблять часто так, що зловмисники вставляють номери кредитних карток, які вони просто копіюють.
В травні місяці була розкрита злочинна група, яка на 300 тисяч доларів нагрілася на наших користувачах. Неуважність призводить до того, що за ваші гроші в Інтернет заходить хтось інший, вашими поштами починає користуватися хтось інший.
Богдана Костюк
...розповідає керівник служби безпеки “УКР.НЕТ-у” Сергій Дяченко і рекомендує користувачам бути уважними, і звертатися за роз’ясненнями до своїх інтернет-провайдерів.
Андрій Охрімович
“Нормальна середня людина вимушена шукати життєвих насолод поза собою: в майні, чині, дружині і дітях, в товаристві і так далі. Її стан можна висловити у формулі: її центр ваги поза нею. Тому її бажання і капризи постійно міняються: якщо дозволяють засоби – вона купує дачу, коней, або ж влаштовує свята і поїздки, себто, веде широке життя. Задоволення вона шукає в усьому, що його оточує зовні, подібно до хворого, який у бульйоні та ліках сподівається знайти здоров’я”.
Не знаю наскільки в унісон Шопенгауеру, але минулого року лідер партії Зелених Віталій Кононов взяв торбу на плечі і рушив у народ аби цього року, використавши цей зовнішній досвід, порадувати нас книгою.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
На сайті Зелених greenparty.org.ua з’явилася, ніби-то далека від політики новина. Лідер партії Віталій Кононов пішов у похід, а потім написав про це книжку. Називається вона "Україна моя радянська або синтетична подорож Південним Бугом". Видання здійснено видавництвом "Сфера" за підтримки Східноєвропейського Інституту розвитку, тож книжку анонсовано і на сайті Інституту eedi.org.ua .
Не часто українські політики власноруч пишуть книжки та ще й піхотою вимандровують селами-містечками або ж плавають змілілими річками. Але пан Кононов програв вибори, і цим, мабуть, і пояснюється його "ходіння в народ", прагнення почути vox populi, він же - vox dei, а також спроби з’ясувати, у чому ж все-таки полягає українська мрія.
Головний підсумок подорожі він формулює стисло: попри всі зовнішні декорації, у своїй суті Україна лишається радянською, так що алюзія на знамениту книжку Шелеста зовсім не випадкова. Що до української мрії, то звучить вона так: щоб усе добре було. А що? Це й справді було б непогано.
Дещо під іншим кутом у передмові авторський текст і саму подорож розглядає Семен Глузман, який розмірковує над проблемою: інтелігенція і політика. До речі, саме це вічне питання, жваво дискутувалося на презентації книжки.
Не викликають сумнівів художні чесноти твору, хоч пан Кононов не претендує на літературні лаври. Читається легко, написано просто. Книга не позбавлена оригінальних спостережень та цікавих думок.
Я дочитала майже до кінця і аж тоді збагнула, що саме мене бентежило і підсвідомо дратувало. Позиція стороннього, трохи зверхнього спостежника, який час від часу кидається брататись з "народом". А він, народ отой, під будь-яким камуфляжем, безпомильно пізнаючи начальство, брататися не поспішає. Особливо підкреслює це російська з київським присмаком мова книжки. На тубільну пан Кононов переходить в час простецьких зустрічей «с крєстьянамі», але виписує «нарєчіє» літерами виключно російської абетки, достоту так, як робилось це у Московській імперії, та ще й у найреакційніші часи.
На не згадане, але передбачуване питання про мову видання, Віталій Кононов пояснив свій вибір бажанням підкреслити відчуття радянськості і нагадати нам саме про ту імперію. Звучить не надто переконливо. Ми ж і так нічого не забули… Андрій Охрімович
“Цю ніч в кафе ми смакували к’янті, Коли ввійшов, спитавши “шері-бренді”, Високий і немолодий ефенді, що ворог християнам у Леванті. Йому я кинув: “Друже перестаньте Зневажливо кривитись – ви не денді, У час, коли неначе у легенді Зелену ніч минає Даяманді”. Та він розсердився, ногою тупнув: “баби! На тому тижні чорний камінь Каби Підробкою назвати утвердили”. Тоді зітхнув, замислився глибоко, Прошепотів із сумом: “Миші з’їли Три волосини з бороди Пророка”.
Каже російський поет Гумільов у перекладі Катерини Маслик, а Віталій Пономарьов видовжує поетичну ниточку в напрямку суфізму. Бачте, він регулярно відвідує відповідні сайти.
Віталій Пономарьов
Суфії зазвичай кажуть: “Усе, що можна висловити словами, не є суфізмом”. Натомість один тільки Яндекс подає посилання на 32 тисячі 805 сторінок зі словом «суфізм». Там вистачає і традиційних тлумачень суфізму як містичної течії ісламу, і сумнівів скептиків: чи мусульманське вчення суфізм? – і застережень ортодоксів: мовляв, обережно, іслам не такий! Проте сайтів власне суфійських у Мережі небагато, а україномовних – жодного.
Суфійську поезію Румі, Хафіза, Джамі, Нізамі, Хайяма, Сааді, Навої та інших поетів-містиків в ориґіналі та в англійських перекладах можна відшукати, приміром, на сайті www.bestirantravel.com. Англійські переклади суфійських віршів розміщені також за адресою poetry.dobyns.com, а російські переклади – на сайтах www.sufism.ru та glagol.ru.
Кожен такий вірш повниться прагненням єднання з Богом, у суфійській поетичній традиції названим Другом або Коханою. Розчинення поета в абсолютному передається через образ келиха, одного разу наповненого вином і відтоді червоного вже і без вина. “Для дервіша”, - пише шах Німатулла, - “світ – лиш блиск від лику Друга, усе інше – тінь його”. Душа суфія – метелик, що летить на цей промінь, танцює у ньому, палає і згорає у досконалому світлі.
Суфійський вірш дає змогу читачеві самому обрати рівень сприйняття: прочитати його як вишукану любовну лірику чи як пристрасне звернення до Бога. Як-от це рубаї, написане у ХVІ столітті засновником держави Великих Моголів, шахом Захіріддіном Мухаммадом Бабуром:
Усе, що є навкруг – все ти, все ти і ти! Мій подих, серця рух – все ти, все ти і ти! Кохання і життя у цьому й тому світі І мій найкращий друг – все ти, все ти і ти!
Андрій Охрімович
І на завершення анекдот з життя великих боксерів. Зібрались раз брати Клички і вирішили побити чемпіона світу. Так і зробили – начистили пику Гаріку Каспарову. На цьому все. В київській студії радіо “Свобода” разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухочі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Почну з банальних компліментів Інтернету, який у своїх надрах ховає небанальні істини людей відомих і контраверсійних.
Артур Шопенгауер на сайті “Філософі. Аль. ру”, корегуючи наш розумовий блиск “афоризмами житейської мудрості”, пише: “Скільки людей у постійних клопотах невтомно, як “муравлі”, зранку до вечора зайняті збільшенням уже існуючого багатства; їм чуже все, що виходить з вузького кола спрямованих на це засобів: їх порожня душа нечутлива ні до чого іншого. Вищі духовні насолоди неприступні для них; даремно намагаються вони замінити їх клаптиками швидкоплинних чуттєвих задоволень, які вимагають мало часу і багато грошей. Результати діяльності такої людини буде видно на схилі років у вигляді пристойної купки золота, збільшити або промотати яку мають його спадкоємці. Таке життя, хоч і ведеться з величезною серйозністю і надутістю, завжди приміряє суєтний ковпак дурника”.
Наскільки думка ця ілюструє поточну реальність, покаже нам огляд віртуальної преси, який спеціально для “Інтернет-майдану” підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
Звільнення Мирона Янкова з посади львівського губернатора дало привід багатьом віртуальним часописам проаналізувати політичну ситуацію, що склалася в державі. “Українська правда” з цього приводу зауважує: “Банкова змінює керівника у серці Західної України. Регіон, який був другим центром повстання проти влади у 2000-2001 роках і який визначився із своїм президентом ще задовго до жовтня 2004року”.
“Контекст-юєй.ком” “згадав”, що тривалий час Янкову доводилось маневрувати між головними політичними силами в області: “Нашою Україною” та СДПУ(о). “Не до кінця зрозумілою є роль Януковича у відставці Янкова”, – веде далі “Укрправда” і , посилаючись на львівський “Поступ”, повідомляє, що під час поїздки прем’єр-міністра на Львівщину він був незадоволений роботою голови облдержадміністрації.
“Контекст” у цьому ключі продовжує: “Янків демонстрував бажання стати більш близьким до Януковича. І ось позаминулого тижня Янукович, нарешті, приїхав на Львівщину. Прем’єр-міністр вказав на низку суттєвих недоліків у роботі губернатора. “Проте не виключено”, - продовжує далі “Контекст”, - “що тут могли бути кулуарні домовленості.” “Якщо врахувати, що Мирон Янків – член НДП”,- продовжує тему “Главред.інфо”, - “то можна передбачити, що його відставка – це останнє китайське попередження Валерію Пустовойтенку”.
Не виключено також, що з усуненням Янкова починається губернаторська колотнеча. “Чи стане вона самостійним процесом зміцнення президентської влади на місцях чи її поєднають із зміцненням конституційних змін – наперед казати ніхто не ризикне”, - підсумовує “Главред”.
“Між тим віце-губернатор Львівської області Володимир Мельник подав у відставку”, - інформують “Подробності”. “Наразі сам Янків”, - продовжує сайт, - “не виключає свого переходу до “Нашої України”.
Андрій Охрімович
“Якщо людина молода, красива, багата і користується повагою, то щоб судити про його щастя, треба знати ще чи весела вона; бо якщо вона весела, то байдуже стара вона чи молода, пряма чи горбата, багата чи бідна – вона щаслива”. Думка Артура Шопенгауера якнайкраще підходить до того стану, який нещодавно пережив мій колега Сергій Грабовський, надибавши в Інтернеті програмні засади правдивого російського націоналізму. Він аж засміявся з несподіванки.
Андрій Охрімович
Коли в Україні ведуть мову про російських націоналістів, то зазвичай мають на оці публіку, котра змусила сучасну Російську Федерацію вставати під дещо перероблений гімн партії більшовиків від пріснопам‘ятного 1938 року.
Але спробуємо пошукати питомих російських націоналістів і в цих пошуках завітаємо на сервер білої гвардії та антикомуністичного руху www.anticom.ru.
Перше, що тут нас зустріне – це портрет творця Советської держави з підписом “розшукується німецький шпигун Ульянов”. А також лаконічне у своїй енергійності визначення: “Націоналізм – любов до своєї нації, народу, але без претензій до інших”. А затим не менш лаконічна формула: “Саддам Хусейн - Йоська Сталін”.
Зацікавившись, ви зануритесь у надра цього серверу, а відтак з гуркотом почнуть падати ваші забобони. Забобон перший: російські націоналісти – то антисеміти. Читаємо: “Під червоним прапором і кривавою червоною зіркою вбивали російських генералів, офіцерів, хлопчаків-кадетів, нищили священнослужителів, руйнували Храми, Мечеті і Синагоги”.
Забобон другий. Російські націоналісти – то шовіністи та імперці. Читаємо в переліку основних політичних цілей руху: “Визнання державними діячами Росії агресивної суті СРСР і публічне вибачення, і покаяння перед народами Фінляндії (за агресію), Прибалтики (за окупацію), Польщі (за геноцид), Чехословаччини (за 1968 рік), Західної України (за окупацію), Кримськими татарами (за геноцид).
Забобон третій. Російські націоналісти підтримують президента Путіна. Читаємо: “Чому у “вільній” Росії досі відзначають свято “День чекіста”, а в Німеччині не дозволяють святкувати “День Гестапівця”?” І так далі. Аж до вимоги відновлення у Росії конституційної монархії і традиційного гімну. Отож, виникає запитання: а чи не звучав би той традиційний гімн на урочистостях поруч із гімном України краще, ніж звучить зараз модифікована пісня партії більшовиків?
Андрій Охрімович
Міркуючи про “благо”, Артур Шопенгауер запитує: “Чим більшість заповнює свій вільний час?” І відповідає: “Нудьгою, очумілістю, якщо немає чуттєвих задоволень, або ж якимось дурницями. Середня людина заклопотана передусім тим, яким чином вбити час, тоді як талановита дбає про те, яким чином його використати”.
В “Павутині” вбивають не тільки час. Середній злочинець там заклопотаний перекачкою величезних грошей, пропозиціями сексуальних послуг, іноді він приймає замовлення на вбивства.
Про небезпеки, які чатують на користувачів Мережі, з колишнім оперативником контррозвідки СБУ Сергієм Дяченком розмовляє Богдана Костюк.
Богдана Костюк
За словами Сергія Дяченка, до головних небезпек для пересічного користувача, крім «зламу» приватної «поштової скриньки» електронної пошти, належить його власна неуважність.
Сергій Дяченко
Хотів би застерегти батьків. Інколи звертайте увагу, що ваші діти пишуть, спілкуючись в чаті. Злочинці звертаються до цих записів і під виглядом дівчини чи юнака починають спілкуватися з вашими дітьми. Злочинцю, знаючи особливості його психології, не важко довідатися від дитини його адресу, його установчі дані, а потім використати для тієї ж самої крадіжки. Трапляються і трагічні випадки. В чаті хлопчику запропонували купити комп’ютер за ціною втричі меншою, як він коштує. Дитина побігла пізно ввечері і дістала тяжкі пошкодження, проте лишилася жива.
Богдана Костюк
Практика Інтернет-магазинів дуже розвинена на Заході, чи є у нас якісь проблеми з цим в Україні?
Сергій Дяченко
Є проблеми. Користувачі навіть не знають, як повинен виглядіти в Інтернеті цей магазин, як ним користуватися. Вони роблять часто так, що зловмисники вставляють номери кредитних карток, які вони просто копіюють.
В травні місяці була розкрита злочинна група, яка на 300 тисяч доларів нагрілася на наших користувачах. Неуважність призводить до того, що за ваші гроші в Інтернет заходить хтось інший, вашими поштами починає користуватися хтось інший.
Богдана Костюк
...розповідає керівник служби безпеки “УКР.НЕТ-у” Сергій Дяченко і рекомендує користувачам бути уважними, і звертатися за роз’ясненнями до своїх інтернет-провайдерів.
Андрій Охрімович
“Нормальна середня людина вимушена шукати життєвих насолод поза собою: в майні, чині, дружині і дітях, в товаристві і так далі. Її стан можна висловити у формулі: її центр ваги поза нею. Тому її бажання і капризи постійно міняються: якщо дозволяють засоби – вона купує дачу, коней, або ж влаштовує свята і поїздки, себто, веде широке життя. Задоволення вона шукає в усьому, що його оточує зовні, подібно до хворого, який у бульйоні та ліках сподівається знайти здоров’я”.
Не знаю наскільки в унісон Шопенгауеру, але минулого року лідер партії Зелених Віталій Кононов взяв торбу на плечі і рушив у народ аби цього року, використавши цей зовнішній досвід, порадувати нас книгою.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
На сайті Зелених greenparty.org.ua з’явилася, ніби-то далека від політики новина. Лідер партії Віталій Кононов пішов у похід, а потім написав про це книжку. Називається вона "Україна моя радянська або синтетична подорож Південним Бугом". Видання здійснено видавництвом "Сфера" за підтримки Східноєвропейського Інституту розвитку, тож книжку анонсовано і на сайті Інституту eedi.org.ua .
Не часто українські політики власноруч пишуть книжки та ще й піхотою вимандровують селами-містечками або ж плавають змілілими річками. Але пан Кононов програв вибори, і цим, мабуть, і пояснюється його "ходіння в народ", прагнення почути vox populi, він же - vox dei, а також спроби з’ясувати, у чому ж все-таки полягає українська мрія.
Головний підсумок подорожі він формулює стисло: попри всі зовнішні декорації, у своїй суті Україна лишається радянською, так що алюзія на знамениту книжку Шелеста зовсім не випадкова. Що до української мрії, то звучить вона так: щоб усе добре було. А що? Це й справді було б непогано.
Дещо під іншим кутом у передмові авторський текст і саму подорож розглядає Семен Глузман, який розмірковує над проблемою: інтелігенція і політика. До речі, саме це вічне питання, жваво дискутувалося на презентації книжки.
Не викликають сумнівів художні чесноти твору, хоч пан Кононов не претендує на літературні лаври. Читається легко, написано просто. Книга не позбавлена оригінальних спостережень та цікавих думок.
Я дочитала майже до кінця і аж тоді збагнула, що саме мене бентежило і підсвідомо дратувало. Позиція стороннього, трохи зверхнього спостежника, який час від часу кидається брататись з "народом". А він, народ отой, під будь-яким камуфляжем, безпомильно пізнаючи начальство, брататися не поспішає. Особливо підкреслює це російська з київським присмаком мова книжки. На тубільну пан Кононов переходить в час простецьких зустрічей «с крєстьянамі», але виписує «нарєчіє» літерами виключно російської абетки, достоту так, як робилось це у Московській імперії, та ще й у найреакційніші часи.
На не згадане, але передбачуване питання про мову видання, Віталій Кононов пояснив свій вибір бажанням підкреслити відчуття радянськості і нагадати нам саме про ту імперію. Звучить не надто переконливо. Ми ж і так нічого не забули… Андрій Охрімович
“Цю ніч в кафе ми смакували к’янті, Коли ввійшов, спитавши “шері-бренді”, Високий і немолодий ефенді, що ворог християнам у Леванті. Йому я кинув: “Друже перестаньте Зневажливо кривитись – ви не денді, У час, коли неначе у легенді Зелену ніч минає Даяманді”. Та він розсердився, ногою тупнув: “баби! На тому тижні чорний камінь Каби Підробкою назвати утвердили”. Тоді зітхнув, замислився глибоко, Прошепотів із сумом: “Миші з’їли Три волосини з бороди Пророка”.
Каже російський поет Гумільов у перекладі Катерини Маслик, а Віталій Пономарьов видовжує поетичну ниточку в напрямку суфізму. Бачте, він регулярно відвідує відповідні сайти.
Віталій Пономарьов
Суфії зазвичай кажуть: “Усе, що можна висловити словами, не є суфізмом”. Натомість один тільки Яндекс подає посилання на 32 тисячі 805 сторінок зі словом «суфізм». Там вистачає і традиційних тлумачень суфізму як містичної течії ісламу, і сумнівів скептиків: чи мусульманське вчення суфізм? – і застережень ортодоксів: мовляв, обережно, іслам не такий! Проте сайтів власне суфійських у Мережі небагато, а україномовних – жодного.
Суфійську поезію Румі, Хафіза, Джамі, Нізамі, Хайяма, Сааді, Навої та інших поетів-містиків в ориґіналі та в англійських перекладах можна відшукати, приміром, на сайті www.bestirantravel.com. Англійські переклади суфійських віршів розміщені також за адресою poetry.dobyns.com, а російські переклади – на сайтах www.sufism.ru та glagol.ru.
Кожен такий вірш повниться прагненням єднання з Богом, у суфійській поетичній традиції названим Другом або Коханою. Розчинення поета в абсолютному передається через образ келиха, одного разу наповненого вином і відтоді червоного вже і без вина. “Для дервіша”, - пише шах Німатулла, - “світ – лиш блиск від лику Друга, усе інше – тінь його”. Душа суфія – метелик, що летить на цей промінь, танцює у ньому, палає і згорає у досконалому світлі.
Суфійський вірш дає змогу читачеві самому обрати рівень сприйняття: прочитати його як вишукану любовну лірику чи як пристрасне звернення до Бога. Як-от це рубаї, написане у ХVІ столітті засновником держави Великих Моголів, шахом Захіріддіном Мухаммадом Бабуром:
Усе, що є навкруг – все ти, все ти і ти! Мій подих, серця рух – все ти, все ти і ти! Кохання і життя у цьому й тому світі І мій найкращий друг – все ти, все ти і ти!
Андрій Охрімович
І на завершення анекдот з життя великих боксерів. Зібрались раз брати Клички і вирішили побити чемпіона світу. Так і зробили – начистили пику Гаріку Каспарову. На цьому все. В київській студії радіо “Свобода” разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
