Белград, 20 червня – У столицi та кiлькох мiстах Сербiї Комiсарiат ООН з питань бiженцiв й неурядовi органiзацiї сьогоднi, з приводу Всесвiтнього дня бiженцiв, влаштували низку концертiв і театральних виставок для дiтей i молодi без батькiвщини. Щодо їхнiх батькiв, вони кажуть , як зазначає белградська газета “Полiтика” , що їм не потрiбнi урочистостi й спiви. Так само почуваються й бiженцi в сусiднiх країнах.
На початку дев’яностих рокiв, коли Слободан Милошевич розпочав вiйну за створення великої Сербiї, сербськi сили розпочали етнiчнi чистки на територiї Хорватiї. З територiй, якi планували приєднати до Сербiї, депортували хорватiв та iнших несербiв, в тому числi й русинiв та українцiв. Згодом таку практику продовжували у Боснiї i Герцеговинi, вiдтак у Косовi. Натомiсть, з регiонiв, де не було сербських сил, хорвати й босняки депортували сербське мирне населення. Бiженцi, як правило, поселялися в помешкання тих, кого депортували. Найбiльшою жертвою полiтики етнiчних чисток стала Боснiя i Герцеговина. Там майже третина населення була змушена покинути свої селища й мiста.
В 1995-му роцi, коли Хорватiя вiдвоювала територiю самопроголошеної сербської республiки, до Сербiї прибуло 250 тисяч бiженцiв. Цього ж року, пiсля пiдписання Дейтонських угод, Белград, Загреб і Сараєво дiйшли згоди щодо повернення бiженцiв. Проте йшлося про полiтичнi декларацiї. Бiльшiсть бiженських помешкань пограбовані або спалені. Мiсцевi органи влади роблять всiлякі перешкоди тим, хто хоче повернутися туди, де вiн перебував до вiйни.
Косово пiд час натовських бомбардувань 1999 р. покинули 800 тисяч етнiчних албанцiв. Коли до провiнцiї прибули мiжнароднi сили, албанцi повернулися, а з провiнцiї до Сербiї виїхали 200 тисяч сербiв. Отож, полiтика етнiчних чисток стала бумерангом для Сербiї. Тут наразi проживає 330 тисяч бiженцiв та 230 тисяч сербiв з Косова, якi мають статус переселенцiв. 5% перебувають в таборах, 30 % - у своїх родичiв, 40 % - у тимчасових помешканнях. Бiльшiсть з-помiж них – безробiтнi, без громадянства, без медичної й соцiальної опiки.
Мати Сербiя стала для нас мачухою, кажуть бiженцi. Свого часу їх запевняли, що великосербське царство Слободана Милошевича триватиме вiчно. Нинiшня влада неспроможна пiклуватися про них. А вони бояться повернутися до Хорватiї та Боснiї i Герцеговини: там для них немає робочих мiсць, помешкань та iнших умов. Та ще одне: як же повернутися туди, де вони десять рокiв тому депортували своїх сусiдiв. Хто тодi був сербським офiцером, полiцейським чи добровольцем на територiї сусiднiх держав, той не мрiє про повернення, незважаючи на те, що вiн у Сербiї належить до так званих нiчиїх людей.
Всесвiтнiй день бiженцiв вiдзначають раз у рiк. Драма бiженцiв триває кожного дня. Один з акторiв тiєї драми каже для газети “Полiтика”: “Наш колишнiй iдол Милошевич має чисту в’язничну келiю, має сателiтне телебачення, телефон, бiблiотеку. Моя сiм’я мешкає в такiй самiй келiї в таборi. Нам дають їсти тричi на день і бiльше нiчого. Не маємо анi телефону, нi телевiзора, анi крихти надiї”.
Телебачення щодня передає репортажi про те, що сказав Милошевич перед Гаазьким трибуналом. Репортажi про жертви його вiйн передають раз у рiк. На День бiженцiв.
На початку дев’яностих рокiв, коли Слободан Милошевич розпочав вiйну за створення великої Сербiї, сербськi сили розпочали етнiчнi чистки на територiї Хорватiї. З територiй, якi планували приєднати до Сербiї, депортували хорватiв та iнших несербiв, в тому числi й русинiв та українцiв. Згодом таку практику продовжували у Боснiї i Герцеговинi, вiдтак у Косовi. Натомiсть, з регiонiв, де не було сербських сил, хорвати й босняки депортували сербське мирне населення. Бiженцi, як правило, поселялися в помешкання тих, кого депортували. Найбiльшою жертвою полiтики етнiчних чисток стала Боснiя i Герцеговина. Там майже третина населення була змушена покинути свої селища й мiста.
В 1995-му роцi, коли Хорватiя вiдвоювала територiю самопроголошеної сербської республiки, до Сербiї прибуло 250 тисяч бiженцiв. Цього ж року, пiсля пiдписання Дейтонських угод, Белград, Загреб і Сараєво дiйшли згоди щодо повернення бiженцiв. Проте йшлося про полiтичнi декларацiї. Бiльшiсть бiженських помешкань пограбовані або спалені. Мiсцевi органи влади роблять всiлякі перешкоди тим, хто хоче повернутися туди, де вiн перебував до вiйни.
Косово пiд час натовських бомбардувань 1999 р. покинули 800 тисяч етнiчних албанцiв. Коли до провiнцiї прибули мiжнароднi сили, албанцi повернулися, а з провiнцiї до Сербiї виїхали 200 тисяч сербiв. Отож, полiтика етнiчних чисток стала бумерангом для Сербiї. Тут наразi проживає 330 тисяч бiженцiв та 230 тисяч сербiв з Косова, якi мають статус переселенцiв. 5% перебувають в таборах, 30 % - у своїх родичiв, 40 % - у тимчасових помешканнях. Бiльшiсть з-помiж них – безробiтнi, без громадянства, без медичної й соцiальної опiки.
Мати Сербiя стала для нас мачухою, кажуть бiженцi. Свого часу їх запевняли, що великосербське царство Слободана Милошевича триватиме вiчно. Нинiшня влада неспроможна пiклуватися про них. А вони бояться повернутися до Хорватiї та Боснiї i Герцеговини: там для них немає робочих мiсць, помешкань та iнших умов. Та ще одне: як же повернутися туди, де вони десять рокiв тому депортували своїх сусiдiв. Хто тодi був сербським офiцером, полiцейським чи добровольцем на територiї сусiднiх держав, той не мрiє про повернення, незважаючи на те, що вiн у Сербiї належить до так званих нiчиїх людей.
Всесвiтнiй день бiженцiв вiдзначають раз у рiк. Драма бiженцiв триває кожного дня. Один з акторiв тiєї драми каже для газети “Полiтика”: “Наш колишнiй iдол Милошевич має чисту в’язничну келiю, має сателiтне телебачення, телефон, бiблiотеку. Моя сiм’я мешкає в такiй самiй келiї в таборi. Нам дають їсти тричi на день і бiльше нiчого. Не маємо анi телефону, нi телевiзора, анi крихти надiї”.
Телебачення щодня передає репортажi про те, що сказав Милошевич перед Гаазьким трибуналом. Репортажi про жертви його вiйн передають раз у рiк. На День бiженцiв.
