Київ, 26 червня 2003 року.
Людмила Литовченко
Сьогодні Президент України Леонід Кучма призначив нового керівника Міністерства оборони. Ним став Євген Марчук, який до останнього працював секретарем Ради національної безпеки і оборони України. Педагог та юрист за освітою Євген Марчук починав свою професійну кар’єру з посади оперуповноваженого управління КДБ у Кіровоградській області. У 1994 році очолював Службу безпеки України, генерал армії. З 1995 по 1996 рік був прем’єр-міністром України. Зараз з нами на зв’язку наш київський колега, військовий оглядач Сергій Згурець. Добрий вечір, Сергію.
Сергій Згурець
Добрий вечір.
Людмила Литовченко
Я б хотіла звернутися з таким запитанням, наскільки це було несподіваним таке рішення Президента Кучми і як його сприйняли у військовому відомстві?
Сергій Згурець
Насамперед треба сказати, що це призначення, дійсно, було несподіваним, тому що кандидатура Євгена Марчука майже не проходила в тих переліках, які готували журналісти, аналітики, політики, оцінюючи можливості кожної особи на цю посаду. Водночас, це призначення є не менш несподіваним, ніж призначення Євгена Кириловича на посаду секретаря РНБО 1999 року після першого туру президентських виборів. Тоді начебто Леонід Кучма і Євген Марчук були опонентами, але після першого туру виборів Кучма призначив Марчука. Пояснюючи таке рішення, він говорив про те, що Марчук в кріслі президента ніколи не переходив меж і вважав, що на цій посаді секретаря Ради національної безпеки Марчук повністю виконає ті завдання, про які він говорив у своїй програмній промові.
Це посада досить відповідальна і начебто вона є насправді менш відповідальною, ніж посада секретаря НРБО. Виникає питання: чому Марчук на це погодився? Посада міністра оборони цікава тим, що вона є більш публічна, ніж посада секретаря Ради безпеки. Якщо ми беремо до уваги, наприклад, того ж Кузьмука, який, фактично, на посаді міністра зробив політичну кар’єру, то тепер Марчукові залишається зробити схожу політичну кар’єру, може навіть ще вище, коли він доведе, що армія дійсно перебудовується і що на цьому тлі напередодні майбутніх президентських виборів він може користуватися довірою військових і саме тоді армія стане його електоратом.
Коли говоримо про електорат, то треба звернути увагу на те, що якби на посаду міністра була призначена особа, яка заангажована на інтереси якоїсь політичної партії і ця заангажованість була справді помітною, то тоді ситуація була б набагато гірша. Тоді б усі говорили про те, що армія втягується в політику замість того, щоб говорити про те, що армія має реформуватися і готуватися до того, щоб захищати країну.
За підсумками засідання, яке було в п’ятницю, лунала досить велика критика на адресу колишнього міністра оборони, вона полягала у тому, що армія реформується повільно. Значною мірою колишній секретар РНБО, а тепер міністр оборони Євген Марчук розробляв і докладав зусиль до тих планів, за якими нині реформується армія і, фактично, йому не треба входити в курс справ, що відбувається у війську. Саме секретар РНБО подавав Кучмі доповіді про ситуацію у війську, які були більш категоричними, ніж ті доповіді, які готувало Міністерство оборони. Тобто, існувала певна розбіжність в оцінках. Тепер у Марчука є можливість ділом довести, яким чином слід реформувати армію і як швидко можливо змінити армію до тих стандартів, які мають відповідати армії натовського зразка.
Слід додати, що зараз в армії України проводиться, так званий, оборонний аналіз. За підсумками цього аналізу за допомогою натовських фахівців мають бути зроблені висновки згідно з якими будуть суттєво відкореговані оборонні плани, кількісні і якісні показники українського війська. Разом з тим, відомо, що зараз чисельність української армії становить 295 тисяч. Причому оборонний бюджет такої армії становить 800 мільйонів доларів, якщо перерахувати на долари. В той час, як польська армія, яка має чисельність 160 тисяч, має оборонний бюджет близько 4 мільярдів доларів. Тут ми маємо велику невідповідність з чисельністю і витратами на потреби армії. Тобто, армія є дешевою, а дешева армія не може бути боєздатною. Побачимо, чи Марчук зможе довести ці показники до того рівня, коли армія буде не чисельною, але справді боєздатною і можливо такою, яка повністю відповідатиме стандартам НАТО.
Людмила Литовченко
Сергію, але для того, щоб провести реформу війська мало бути тією людиною, якою є Марчук, а ще, мені здається, які стосунки складуться у межах міністерства, в межах армії?
Сергій Згурець
Це одне з кардинальних питань, насправді, тому що значною мірою продуктивність оборонної реформи залежить від того, чи існує порозуміння між міністром оборони і прем’єр-міністром, чи між міністром оборони і Президентом. Якщо ми згадаємо про Кузьмука, то Кузьмук не хотів, щоб були посередники між ним і Президентом і значною мірою це дозволяло йому досить довго триматися на цій посаді.
Шкідченко не зміг, чи не захотів контактувати напряму з Президентом, з’явилися різні посередники і таким чином з місяця в місяць ситуація для Шкідченка ускладнювалася.
Значною мірою для того, щоб провести реформи, потрібна, насправді, команда. Я думаю, що Марчук має привести з собою цивільних людей. І як це не дивно, хоча Марчук є генералом армії, мені чомусь хочеться назвати його цивільним генералом армії, тому що його логіка дій значною мірою відрізняється від логіки дій звичайних військових. Тут у нього мають бути усі карти на руках, аби сформувати справді цивільне Міністерство оборони, тому що досі цього не було зроблено. Одне з перших завдань, яке поставив Кучма новому міністру оборони полягало у тому, щоб розподілити функції між Міністерством оборони і генеральним штабом і створити ефективно діюче цивільне міністерство оборони.
Створення такої структури, дійсно, з одного боку, дасть важелі впливу в руки Марчука, щоб ефективно оцінювати пропозиції військових. З іншого боку, це підніме його вагу, скажімо, як людини, яка спроможна виконувати завдання Президента. З іншого боку, на тлі створення цивільного міністерства порозуміється з Президентом і з прем’єр-міністром, йому буде легше вибивати гроші під оборону реформи, тому що насправді це не зовсім вдавалося його попереднику. А вибивати гроші в українській державі досить складно.
Людмила Литовченко
Сергію, і насамкінець до тебе запитання, як до людини військової: це добре рішення Президента Кучми ?
Сергій Згурець
Хоча я вже давно не є військовою людиною, але разом з тим, я думаю, що це одне із рішень, яке адекватне нинішній ситуації. Будь-яка інша особа... Власне, якби був військовим, ситуація б не мінялася, якби був політик меншого масштабу, то ситуація була б така, що армія займалася б політикою замість того, щоб реформуватися. Я повторююсь, але це рішення найбільш адекватне, якщо зважувати на те, що армію треба реформувати не словами, а ділами. Я боюсь, що політик меншого масштабу займався б лише словами.
Людмила Литовченко
Дякую, Сергію.
Людмила Литовченко
Сьогодні Президент України Леонід Кучма призначив нового керівника Міністерства оборони. Ним став Євген Марчук, який до останнього працював секретарем Ради національної безпеки і оборони України. Педагог та юрист за освітою Євген Марчук починав свою професійну кар’єру з посади оперуповноваженого управління КДБ у Кіровоградській області. У 1994 році очолював Службу безпеки України, генерал армії. З 1995 по 1996 рік був прем’єр-міністром України. Зараз з нами на зв’язку наш київський колега, військовий оглядач Сергій Згурець. Добрий вечір, Сергію.
Сергій Згурець
Добрий вечір.
Людмила Литовченко
Я б хотіла звернутися з таким запитанням, наскільки це було несподіваним таке рішення Президента Кучми і як його сприйняли у військовому відомстві?
Сергій Згурець
Насамперед треба сказати, що це призначення, дійсно, було несподіваним, тому що кандидатура Євгена Марчука майже не проходила в тих переліках, які готували журналісти, аналітики, політики, оцінюючи можливості кожної особи на цю посаду. Водночас, це призначення є не менш несподіваним, ніж призначення Євгена Кириловича на посаду секретаря РНБО 1999 року після першого туру президентських виборів. Тоді начебто Леонід Кучма і Євген Марчук були опонентами, але після першого туру виборів Кучма призначив Марчука. Пояснюючи таке рішення, він говорив про те, що Марчук в кріслі президента ніколи не переходив меж і вважав, що на цій посаді секретаря Ради національної безпеки Марчук повністю виконає ті завдання, про які він говорив у своїй програмній промові.
Це посада досить відповідальна і начебто вона є насправді менш відповідальною, ніж посада секретаря НРБО. Виникає питання: чому Марчук на це погодився? Посада міністра оборони цікава тим, що вона є більш публічна, ніж посада секретаря Ради безпеки. Якщо ми беремо до уваги, наприклад, того ж Кузьмука, який, фактично, на посаді міністра зробив політичну кар’єру, то тепер Марчукові залишається зробити схожу політичну кар’єру, може навіть ще вище, коли він доведе, що армія дійсно перебудовується і що на цьому тлі напередодні майбутніх президентських виборів він може користуватися довірою військових і саме тоді армія стане його електоратом.
Коли говоримо про електорат, то треба звернути увагу на те, що якби на посаду міністра була призначена особа, яка заангажована на інтереси якоїсь політичної партії і ця заангажованість була справді помітною, то тоді ситуація була б набагато гірша. Тоді б усі говорили про те, що армія втягується в політику замість того, щоб говорити про те, що армія має реформуватися і готуватися до того, щоб захищати країну.
За підсумками засідання, яке було в п’ятницю, лунала досить велика критика на адресу колишнього міністра оборони, вона полягала у тому, що армія реформується повільно. Значною мірою колишній секретар РНБО, а тепер міністр оборони Євген Марчук розробляв і докладав зусиль до тих планів, за якими нині реформується армія і, фактично, йому не треба входити в курс справ, що відбувається у війську. Саме секретар РНБО подавав Кучмі доповіді про ситуацію у війську, які були більш категоричними, ніж ті доповіді, які готувало Міністерство оборони. Тобто, існувала певна розбіжність в оцінках. Тепер у Марчука є можливість ділом довести, яким чином слід реформувати армію і як швидко можливо змінити армію до тих стандартів, які мають відповідати армії натовського зразка.
Слід додати, що зараз в армії України проводиться, так званий, оборонний аналіз. За підсумками цього аналізу за допомогою натовських фахівців мають бути зроблені висновки згідно з якими будуть суттєво відкореговані оборонні плани, кількісні і якісні показники українського війська. Разом з тим, відомо, що зараз чисельність української армії становить 295 тисяч. Причому оборонний бюджет такої армії становить 800 мільйонів доларів, якщо перерахувати на долари. В той час, як польська армія, яка має чисельність 160 тисяч, має оборонний бюджет близько 4 мільярдів доларів. Тут ми маємо велику невідповідність з чисельністю і витратами на потреби армії. Тобто, армія є дешевою, а дешева армія не може бути боєздатною. Побачимо, чи Марчук зможе довести ці показники до того рівня, коли армія буде не чисельною, але справді боєздатною і можливо такою, яка повністю відповідатиме стандартам НАТО.
Людмила Литовченко
Сергію, але для того, щоб провести реформу війська мало бути тією людиною, якою є Марчук, а ще, мені здається, які стосунки складуться у межах міністерства, в межах армії?
Сергій Згурець
Це одне з кардинальних питань, насправді, тому що значною мірою продуктивність оборонної реформи залежить від того, чи існує порозуміння між міністром оборони і прем’єр-міністром, чи між міністром оборони і Президентом. Якщо ми згадаємо про Кузьмука, то Кузьмук не хотів, щоб були посередники між ним і Президентом і значною мірою це дозволяло йому досить довго триматися на цій посаді.
Шкідченко не зміг, чи не захотів контактувати напряму з Президентом, з’явилися різні посередники і таким чином з місяця в місяць ситуація для Шкідченка ускладнювалася.
Значною мірою для того, щоб провести реформи, потрібна, насправді, команда. Я думаю, що Марчук має привести з собою цивільних людей. І як це не дивно, хоча Марчук є генералом армії, мені чомусь хочеться назвати його цивільним генералом армії, тому що його логіка дій значною мірою відрізняється від логіки дій звичайних військових. Тут у нього мають бути усі карти на руках, аби сформувати справді цивільне Міністерство оборони, тому що досі цього не було зроблено. Одне з перших завдань, яке поставив Кучма новому міністру оборони полягало у тому, щоб розподілити функції між Міністерством оборони і генеральним штабом і створити ефективно діюче цивільне міністерство оборони.
Створення такої структури, дійсно, з одного боку, дасть важелі впливу в руки Марчука, щоб ефективно оцінювати пропозиції військових. З іншого боку, це підніме його вагу, скажімо, як людини, яка спроможна виконувати завдання Президента. З іншого боку, на тлі створення цивільного міністерства порозуміється з Президентом і з прем’єр-міністром, йому буде легше вибивати гроші під оборону реформи, тому що насправді це не зовсім вдавалося його попереднику. А вибивати гроші в українській державі досить складно.
Людмила Литовченко
Сергію, і насамкінець до тебе запитання, як до людини військової: це добре рішення Президента Кучми ?
Сергій Згурець
Хоча я вже давно не є військовою людиною, але разом з тим, я думаю, що це одне із рішень, яке адекватне нинішній ситуації. Будь-яка інша особа... Власне, якби був військовим, ситуація б не мінялася, якби був політик меншого масштабу, то ситуація була б така, що армія займалася б політикою замість того, щоб реформуватися. Я повторююсь, але це рішення найбільш адекватне, якщо зважувати на те, що армію треба реформувати не словами, а ділами. Я боюсь, що політик меншого масштабу займався б лише словами.
Людмила Литовченко
Дякую, Сергію.
