Київ, 4 липня 2003 року.
Володимир Ляшко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Володимир Ляшко. Наша програма сьогодні присвячена Криму та його етнонаціональним проблемам.
Від самої депортації у травні 1944 року кримські татари мріяли про повернення до Криму і кожну свою трапезу на вигнанні закінчували побажанням: “Нехай Аллах пошле всім нам щастя возз’єднання з Батьківщиною!”. Про історію кримськотатарського руху за повернення розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
За кілька весняних днів 44-го року з Криму було вивезено 238 тисяч 500 кримських татар, і 46% з них загинули у наступні 2 роки. Через 12 років радянська влада звільнила так званих «спецпоселенців» від адміністративного нагляду, проте заборонила їм повертатися на Батьківщину.
Рух кримських татар за повернення до Криму організаційно оформився 1960 року. Він розпочався зі звернень до державних і партійних установ з вимогою дозволити повернення. Одночасно розгорталася діяльність молодіжних національних груп на чолі з Мустафою Джемілєвим.
Перші масові виступи кримських татар відбулися 1966 року у місцях висилки і в Москві під час відзначення ювілею Кримської АРСР. Це примусило тодішнього голову КГБ Андропова зустрітися з лідерами руху. У вересні 1967 року в Ленінабаді у Таджикистані відбувся нелеґальний з’їзд активістів кримсько-татарського руху. Вони встановили зв’язки з українськими та російськими дисидентами, зокрема з Петром Григоренком і Андрієм Сахаровим, і через них звернулися до світового співтовариства. Під таким тиском у вересні 67-го року президія Верховної Ради СРСР видала указ про реабілітацію кримських татар. І хоча в ньому навіть не згадувалося про повернення, 100 тисяч кримських татар того ж року виїхали до Криму. Проте оселитися там змогли тільки 900 родин, решту ж нові репресії влади змусили повернутися до місць висилки.
Незважаючи на переслідування комуністичним режимом діячів кримсько-татарського руху, упродовж наступних двадцяти років він перетворився на найбільш масову складову антирадянського руху Опору. Сама ж ідея «повернення додому» стала чинником національної консолідації кримських татар.
У червні та липні 1987 року на Красній площі у Москві відбулися багатотисячні демонстрації кримських татар, які набули розголосу у світі. Відтоді, попри спротив місцевої та центральної влади, кримські татари почали масово переселятися на Батьківщину.
1989 року у Ташкенті була утворена Центральна Рада Організації кримсько-татарського Національного руху на чолі з Мустафою Джемілєвим, яка невдовзі перемістилася до Бахчисарая. Нарешті, 14 листопада того ж року Верховна Рада Радянського Союзу засудила депортацію кримських татар і дозволила їм повернутися до Криму. На сьогодні на Батьківщину повернулося близько 300 тисяч кримських татар, приблизно стільки ж мешкають зараз у Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Таджикистані.
Володимир Ляшко
У Києві днями презентована електронна енциклопедія історії та культури кримських татар. На презентації побувала наша колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Компакт-диск містить понад 160 сторінок інформації про історію, традиції та культуру кримсько-татарського народу; на ньому записано 11 відеокліпів з народними піснями і танцями та 20 аудіо-фрагментів, що представляють різні аспекти музичної культури кримських татар. Над CD упродовж восьми місяців працювала міжнародна група – науковці, програмісти, дизайнери з України, США, Катару, Німеччини та Франції. Авторам проекту – українській громадській організації Фонд “Співдружність” – допомагало Посольство Сполучених Штатів і сам Посол Карлос Паскуаль. На думку американців, культура кримсько-татарського народу є відображенням іноді сонячних, а інколи вкритих хмарами сторінок історії цього народу. Слово Марії Йованович, помічникові Посла США в Україні: “Ця унікальна давня культура та її носій – кримсько-татарський народ – були нищені 59 років тому, упродовж трьох днів. Татари, а разом з ними болгари і вірмени, інші народи, які населяли півострів, були вивезені до Середньої Азії. І народ мусив бути стійким, щоб за умов заслання та ідеологічного тиску зберегти мову, писемність, культурні традиції. Треба було, щоб минув такий тривалий відрізок часу, щоб Україна стала незалежною – тоді татари почали повертатися до Криму, повертаючи цій землі свою культуру і традиції. Я у квітні відвідала Крим, мені пощастило послухати татарську музику – так, мелодія дервешів запала у моє серце. Думаю, це справа не лише України – сприяти відродженню кримсько-татарського народу, це справа також міжнародної спільноти. Сполучені Штати з великим натхненням підключилися до здійснення проекту “Кримські татари: нащадки давніх культур”.
А голова Фонду «Співдружність» Едем Бахшиш зазначив, що здійснення проекту – це ще один крок до взаємної поваги і взаєморозуміння народів: “Нині – день, коли ми робимо важливий крок до взаємної поваги, відкритості, взаєморозуміння між народами. Як відомо, нині перед кримськими татарами, як і перед багатьма іншими народами і Криму, і цілої України, постало чимало проблем. Але у цьому і полягає велич народу – всупереч обставинам, за підтримки друзів, піднятися з колін і допомогти Вітчизні подолати труднощі. У цьому і полягає твердість народного духу – не зламатися, зберегти мову і культуру, історію і традиції. І як добре, коли у дорозі можна почути пісню кримсько-татарської хайтами – серце радіє! Ми любимо свою культуру, ми пишаємося нею”.
Культурою кримських татар пишається Україна, хоча для розвитку її потрібно докласти ще чимало зусиль, вважає народний депутат України, голова парламентського комітету з питань культури Лесь Танюк.
Лесь Танюк: “Наш комітет зацікавлений в тому, щоб кримсько-татарська культура стала домінантною культурою на півострові. Вона має для цього підстави і ми зробимо усе можливе, щоб це було саме так”.
Поява компакт-диску – своєрідної електронної енциклопедії історії та культури кримсько-татарського народу - учасники презентації назвали важливим і значним внеском у справу відродження культурних традицій і розвитку новітньої культури кримських татар.
Володимир Ляшко
А у самому Криму наразі проходить обговорення Концепції етнополітичного розвитку кримського суспільства. Яким є її зміст і як її зустріли національні громади півострова – про це розповідає Володимир Притула.
Володимир Притула
Концепція, розроблена київськими і кримськими фахівцями на замовлення Республіканського комітету АРК у справах національностей і депортованих громадян, визначає суб’єктами міжетнічних стосунків в автономії - українську етнічну націю, етнічні меншини України, які мешкають в межах Криму та автохтонні етноси півострова, у тому числі депортовані за національною ознакою, які повертаються до Криму. Концепція називає першочерговим завданням республіканських органів влади та управління - удосконалення механізму міжетнічної співпраці і гармонізація міжетнічних відносин на основі узгодження інтересів етнічних співтовариств регіону і загальнодержавних національних інтересів.
Серед завдань – розширення сфери застосування української мови, забезпечення всебічного розвитку і функціонування російської та кримськотатарської мов, сприяння вивченню рідних мов етнічними меншинами та автохтонами. Підготовка педагогічних кадрів для шкіл і вищих учбових закладів передбачається з урахуванням етнічного складу і мовно-культурних потреб населення автономії. Серед інших завдань - здійснення зваженої конфесійної політики, спрямованої на формування толерантного ставлення віруючих до послідовників інших релігій, протидія тенденціям конфесійного сепаратизму і релігійного екстремізму, сприяння діалогу церков і релігій тощо.
Один із співавторів та ініціаторів цієї Концепції, керівник Управління аналізу Верховної Ради автономії Олександр Форманчук каже, що ідея створення цього документу виникла давно, але раніше вона не могла бути реалізованою.
Олександр Форманчук: “Національне питання в Криму різними політичним діячами і партіями часто використовувалося як політичний ресурс, який дестабілізовував ситуацію і на цій проблемі багато політиків намагалися отримувати дивіденди. Сьогодні, на мій погляд, у Криму склалася сприятлива, стабільна ситуація, насамперед політична, яка дозволяє таку концепцію створити. І ми спробували виробити якийсь компромісний документ, знайти такого роду компромісні підходи, які дозволяли б Криму все-таки розвиватися у майбутньому спокійно”.
Але критикують цю Концепцію майже всі представники етнічних громад автономії.
Говорить один з лідерів Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров: “Будь-яка концепція, або створення якихось структур, що так чи інакше впливають на етнополітичну ситуацію чи на міжнаціональні стосунки в Криму, приречені на провал, якщо вони не передбачають відновлення прав кримськотатарського народу, який претендує на державність у Криму – автономну республіку у складі України”.
Його колега у парламенті автономії, голова “Конгрєса рускіх общін Крима” Сергій Шувайников теж налаштований критично: “Це все-таки непродуманий проект, тому що там є положення, які можуть ускладнити міжнаціональні стосунки в Криму. Там незрозуміла мені структура – корінні народи, автохтони, національні меншини. І мені не зрозуміло, що таке українська політична нація. Тож у цьому вигляді Концепція, звичайно, заслуговує великої критики”.
Один з лідерів української громади Криму Олег Фомушкін, який загалом позитивно оцінив більшість положень запропонованого кримською владою документу, критикує інше. Він вважає, що слід посилити інтеграційні загальноукраїнські моменти цієї концепції.
Олег Фомушкін: “Цю концепцію необхідно всім вивчати, але на жаль сьогодні кримське суспільство потребує концепції інтегрування кримчан в українське суспільство. Це перше. По-друге, повинна розроблятися на українській ідеї”.
Володимир Ляшко
А який вигляд має Концепція етнополітичного розвитку кримського суспільства з Києва? Коментує політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
В основі концепції є внутрішня суперечність, намагання проголосити щось принципово нове, нічого, фактично, не змінюючи, зберігаючи старі ще, радянські пріоритети. З одного боку, це прагнення закріпити за однією з етнічних груп півострову контрольний пакет акцій щодо політичного, економічного і культурного впливу в Автономній Республіці Крим, виходячи ще зі сталінської тези про керівний народ, а з іншого – позірно вдовольнити представників титульної нації кримсько-татарського народу, догодити сепаратистським силам і не образити тих, хто в умовах специфічної в культурному сенсі кримської ситуації де-факто став національною меншиною, продемонструвати певний рівень лояльності до центральної влади тощо.
Водночас ігнорується головна етнонаціональна проблема Криму – історична необхідність повноцінної інтеграції кримської людності в українське суспільство, до складу української політичної нації. Це вимагає припинення політики етнокультурного ізоляціонізму з боку Симферополя, припинення своєрідної етнокультурної опозиції адміністративної верхівки півострова загальноукраїнським культурним процесам. Отже, запропонований статус кво в цій царині не відповідає новій реальності – незалежності України, перетворенню українців з національної меншини колишнього СССР на титульну націю самостійної держави, поверненню Криму кримсько-татарського народу. До речі, кримські татари мають рацію, висловлюючи невдоволення цією концепцією, адже вона не пропонує реальних шляхів розв’язання їх проблем, зокрема, в культурній сфері та освітянській галузі. Що ж стосується нерозуміння деякими відомими проросійськими діячами, що таке українська політична нація, то це легко пояснити на прикладі Російської Федерації, де якути, приміром, є політичними, а не етнічними росіянами, як і татари, черкеси, мордва тощо. Власне проросійським діячам Автономної Республіки Крим важко пояснити, що таке українська держава і навіщо вона потрібна. Отож, Симферополь став жертвою політичної моди на концепції, програми і маніфести. За нинішніх обставин кримського життя ще зарано писати концепції, а варто просто виконувати настанови чинних Конституцій України і АРК, насамперед, статті про рівноправ’я усіх громадян України, в тому числі і щодо рівних можливостей задовольняти їхні мовні, культурні та інформаційні потреби.
Володимир Ляшко
На цьому ми завершуємо програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Володимир Ляшко. Над випуском працювали: укладач програми Сергій Грабовський та звукооператор Артем Мостовий. На все добре. Говорить радіо «Свобода».
Володимир Ляшко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Володимир Ляшко. Наша програма сьогодні присвячена Криму та його етнонаціональним проблемам.
Від самої депортації у травні 1944 року кримські татари мріяли про повернення до Криму і кожну свою трапезу на вигнанні закінчували побажанням: “Нехай Аллах пошле всім нам щастя возз’єднання з Батьківщиною!”. Про історію кримськотатарського руху за повернення розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
За кілька весняних днів 44-го року з Криму було вивезено 238 тисяч 500 кримських татар, і 46% з них загинули у наступні 2 роки. Через 12 років радянська влада звільнила так званих «спецпоселенців» від адміністративного нагляду, проте заборонила їм повертатися на Батьківщину.
Рух кримських татар за повернення до Криму організаційно оформився 1960 року. Він розпочався зі звернень до державних і партійних установ з вимогою дозволити повернення. Одночасно розгорталася діяльність молодіжних національних груп на чолі з Мустафою Джемілєвим.
Перші масові виступи кримських татар відбулися 1966 року у місцях висилки і в Москві під час відзначення ювілею Кримської АРСР. Це примусило тодішнього голову КГБ Андропова зустрітися з лідерами руху. У вересні 1967 року в Ленінабаді у Таджикистані відбувся нелеґальний з’їзд активістів кримсько-татарського руху. Вони встановили зв’язки з українськими та російськими дисидентами, зокрема з Петром Григоренком і Андрієм Сахаровим, і через них звернулися до світового співтовариства. Під таким тиском у вересні 67-го року президія Верховної Ради СРСР видала указ про реабілітацію кримських татар. І хоча в ньому навіть не згадувалося про повернення, 100 тисяч кримських татар того ж року виїхали до Криму. Проте оселитися там змогли тільки 900 родин, решту ж нові репресії влади змусили повернутися до місць висилки.
Незважаючи на переслідування комуністичним режимом діячів кримсько-татарського руху, упродовж наступних двадцяти років він перетворився на найбільш масову складову антирадянського руху Опору. Сама ж ідея «повернення додому» стала чинником національної консолідації кримських татар.
У червні та липні 1987 року на Красній площі у Москві відбулися багатотисячні демонстрації кримських татар, які набули розголосу у світі. Відтоді, попри спротив місцевої та центральної влади, кримські татари почали масово переселятися на Батьківщину.
1989 року у Ташкенті була утворена Центральна Рада Організації кримсько-татарського Національного руху на чолі з Мустафою Джемілєвим, яка невдовзі перемістилася до Бахчисарая. Нарешті, 14 листопада того ж року Верховна Рада Радянського Союзу засудила депортацію кримських татар і дозволила їм повернутися до Криму. На сьогодні на Батьківщину повернулося близько 300 тисяч кримських татар, приблизно стільки ж мешкають зараз у Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Таджикистані.
Володимир Ляшко
У Києві днями презентована електронна енциклопедія історії та культури кримських татар. На презентації побувала наша колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Компакт-диск містить понад 160 сторінок інформації про історію, традиції та культуру кримсько-татарського народу; на ньому записано 11 відеокліпів з народними піснями і танцями та 20 аудіо-фрагментів, що представляють різні аспекти музичної культури кримських татар. Над CD упродовж восьми місяців працювала міжнародна група – науковці, програмісти, дизайнери з України, США, Катару, Німеччини та Франції. Авторам проекту – українській громадській організації Фонд “Співдружність” – допомагало Посольство Сполучених Штатів і сам Посол Карлос Паскуаль. На думку американців, культура кримсько-татарського народу є відображенням іноді сонячних, а інколи вкритих хмарами сторінок історії цього народу. Слово Марії Йованович, помічникові Посла США в Україні: “Ця унікальна давня культура та її носій – кримсько-татарський народ – були нищені 59 років тому, упродовж трьох днів. Татари, а разом з ними болгари і вірмени, інші народи, які населяли півострів, були вивезені до Середньої Азії. І народ мусив бути стійким, щоб за умов заслання та ідеологічного тиску зберегти мову, писемність, культурні традиції. Треба було, щоб минув такий тривалий відрізок часу, щоб Україна стала незалежною – тоді татари почали повертатися до Криму, повертаючи цій землі свою культуру і традиції. Я у квітні відвідала Крим, мені пощастило послухати татарську музику – так, мелодія дервешів запала у моє серце. Думаю, це справа не лише України – сприяти відродженню кримсько-татарського народу, це справа також міжнародної спільноти. Сполучені Штати з великим натхненням підключилися до здійснення проекту “Кримські татари: нащадки давніх культур”.
А голова Фонду «Співдружність» Едем Бахшиш зазначив, що здійснення проекту – це ще один крок до взаємної поваги і взаєморозуміння народів: “Нині – день, коли ми робимо важливий крок до взаємної поваги, відкритості, взаєморозуміння між народами. Як відомо, нині перед кримськими татарами, як і перед багатьма іншими народами і Криму, і цілої України, постало чимало проблем. Але у цьому і полягає велич народу – всупереч обставинам, за підтримки друзів, піднятися з колін і допомогти Вітчизні подолати труднощі. У цьому і полягає твердість народного духу – не зламатися, зберегти мову і культуру, історію і традиції. І як добре, коли у дорозі можна почути пісню кримсько-татарської хайтами – серце радіє! Ми любимо свою культуру, ми пишаємося нею”.
Культурою кримських татар пишається Україна, хоча для розвитку її потрібно докласти ще чимало зусиль, вважає народний депутат України, голова парламентського комітету з питань культури Лесь Танюк.
Лесь Танюк: “Наш комітет зацікавлений в тому, щоб кримсько-татарська культура стала домінантною культурою на півострові. Вона має для цього підстави і ми зробимо усе можливе, щоб це було саме так”.
Поява компакт-диску – своєрідної електронної енциклопедії історії та культури кримсько-татарського народу - учасники презентації назвали важливим і значним внеском у справу відродження культурних традицій і розвитку новітньої культури кримських татар.
Володимир Ляшко
А у самому Криму наразі проходить обговорення Концепції етнополітичного розвитку кримського суспільства. Яким є її зміст і як її зустріли національні громади півострова – про це розповідає Володимир Притула.
Володимир Притула
Концепція, розроблена київськими і кримськими фахівцями на замовлення Республіканського комітету АРК у справах національностей і депортованих громадян, визначає суб’єктами міжетнічних стосунків в автономії - українську етнічну націю, етнічні меншини України, які мешкають в межах Криму та автохтонні етноси півострова, у тому числі депортовані за національною ознакою, які повертаються до Криму. Концепція називає першочерговим завданням республіканських органів влади та управління - удосконалення механізму міжетнічної співпраці і гармонізація міжетнічних відносин на основі узгодження інтересів етнічних співтовариств регіону і загальнодержавних національних інтересів.
Серед завдань – розширення сфери застосування української мови, забезпечення всебічного розвитку і функціонування російської та кримськотатарської мов, сприяння вивченню рідних мов етнічними меншинами та автохтонами. Підготовка педагогічних кадрів для шкіл і вищих учбових закладів передбачається з урахуванням етнічного складу і мовно-культурних потреб населення автономії. Серед інших завдань - здійснення зваженої конфесійної політики, спрямованої на формування толерантного ставлення віруючих до послідовників інших релігій, протидія тенденціям конфесійного сепаратизму і релігійного екстремізму, сприяння діалогу церков і релігій тощо.
Один із співавторів та ініціаторів цієї Концепції, керівник Управління аналізу Верховної Ради автономії Олександр Форманчук каже, що ідея створення цього документу виникла давно, але раніше вона не могла бути реалізованою.
Олександр Форманчук: “Національне питання в Криму різними політичним діячами і партіями часто використовувалося як політичний ресурс, який дестабілізовував ситуацію і на цій проблемі багато політиків намагалися отримувати дивіденди. Сьогодні, на мій погляд, у Криму склалася сприятлива, стабільна ситуація, насамперед політична, яка дозволяє таку концепцію створити. І ми спробували виробити якийсь компромісний документ, знайти такого роду компромісні підходи, які дозволяли б Криму все-таки розвиватися у майбутньому спокійно”.
Але критикують цю Концепцію майже всі представники етнічних громад автономії.
Говорить один з лідерів Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров: “Будь-яка концепція, або створення якихось структур, що так чи інакше впливають на етнополітичну ситуацію чи на міжнаціональні стосунки в Криму, приречені на провал, якщо вони не передбачають відновлення прав кримськотатарського народу, який претендує на державність у Криму – автономну республіку у складі України”.
Його колега у парламенті автономії, голова “Конгрєса рускіх общін Крима” Сергій Шувайников теж налаштований критично: “Це все-таки непродуманий проект, тому що там є положення, які можуть ускладнити міжнаціональні стосунки в Криму. Там незрозуміла мені структура – корінні народи, автохтони, національні меншини. І мені не зрозуміло, що таке українська політична нація. Тож у цьому вигляді Концепція, звичайно, заслуговує великої критики”.
Один з лідерів української громади Криму Олег Фомушкін, який загалом позитивно оцінив більшість положень запропонованого кримською владою документу, критикує інше. Він вважає, що слід посилити інтеграційні загальноукраїнські моменти цієї концепції.
Олег Фомушкін: “Цю концепцію необхідно всім вивчати, але на жаль сьогодні кримське суспільство потребує концепції інтегрування кримчан в українське суспільство. Це перше. По-друге, повинна розроблятися на українській ідеї”.
Володимир Ляшко
А який вигляд має Концепція етнополітичного розвитку кримського суспільства з Києва? Коментує політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
В основі концепції є внутрішня суперечність, намагання проголосити щось принципово нове, нічого, фактично, не змінюючи, зберігаючи старі ще, радянські пріоритети. З одного боку, це прагнення закріпити за однією з етнічних груп півострову контрольний пакет акцій щодо політичного, економічного і культурного впливу в Автономній Республіці Крим, виходячи ще зі сталінської тези про керівний народ, а з іншого – позірно вдовольнити представників титульної нації кримсько-татарського народу, догодити сепаратистським силам і не образити тих, хто в умовах специфічної в культурному сенсі кримської ситуації де-факто став національною меншиною, продемонструвати певний рівень лояльності до центральної влади тощо.
Водночас ігнорується головна етнонаціональна проблема Криму – історична необхідність повноцінної інтеграції кримської людності в українське суспільство, до складу української політичної нації. Це вимагає припинення політики етнокультурного ізоляціонізму з боку Симферополя, припинення своєрідної етнокультурної опозиції адміністративної верхівки півострова загальноукраїнським культурним процесам. Отже, запропонований статус кво в цій царині не відповідає новій реальності – незалежності України, перетворенню українців з національної меншини колишнього СССР на титульну націю самостійної держави, поверненню Криму кримсько-татарського народу. До речі, кримські татари мають рацію, висловлюючи невдоволення цією концепцією, адже вона не пропонує реальних шляхів розв’язання їх проблем, зокрема, в культурній сфері та освітянській галузі. Що ж стосується нерозуміння деякими відомими проросійськими діячами, що таке українська політична нація, то це легко пояснити на прикладі Російської Федерації, де якути, приміром, є політичними, а не етнічними росіянами, як і татари, черкеси, мордва тощо. Власне проросійським діячам Автономної Республіки Крим важко пояснити, що таке українська держава і навіщо вона потрібна. Отож, Симферополь став жертвою політичної моди на концепції, програми і маніфести. За нинішніх обставин кримського життя ще зарано писати концепції, а варто просто виконувати настанови чинних Конституцій України і АРК, насамперед, статті про рівноправ’я усіх громадян України, в тому числі і щодо рівних можливостей задовольняти їхні мовні, культурні та інформаційні потреби.
Володимир Ляшко
На цьому ми завершуємо програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Володимир Ляшко. Над випуском працювали: укладач програми Сергій Грабовський та звукооператор Артем Мостовий. На все добре. Говорить радіо «Свобода».
