Прага, 9 липня 2003 року.
Людмила Литовченко
Багатьом відомий вираз «Споконвіку було Слово…», здавна пам’ятна священна сила слова істини, слова правди, слова очищення… Сьогодні світ заполонили часто не розчуті до ладу слова, мільярди слів, “всезносячі” потоки інформації, океани гасел – політичних, сексуально-революційних і рекламно-масових. Людина приголомшена цими дев’ятими валами словес. А де ж слово творіння, слово істини, слово любові? «Нехай жодне слово гниле не виходить з уст ваших» – така, по-євангельськи, тема слова до наших слухачів українського патріарха слова Євгена Сверстюка.
Євген Сверстюк
Згадуючи Павла Грабовського, його віру в спасенну силу слова, згадуючи Шевченкове «слово, поставлене на сторожі», задаєш собі питання: звідки у людей того часу така нездоланна віра в живу силу cлова? У Шевченка, правда, загадки нема. Він прямо йде за Псалмом і ставить в епіграфі Євангеліє. А Грабовський же на першому допиті зухвало відповів: «В вопросах рєлігіі прідєржіваюсь отріцательного направлєнія». Але в тім то й справа, що офіційну релігію православіє вони відхиляли, а глибоке християнство з них так і світилося. Не даром малий Павлусь хотів прийняти муки за Христа, а підрісши, – муки за ближнього, за народ. А це є те саме. Тією ж одержимістю євангельської любові була сповнена авторка поеми «Одержима» Леся Українка.
Усі вони з “Саду Божественних пісень”. Не забуваємо, що навіть російські нігілісти назовні виглядали як священики, з бородами, а в душі були аскетами.
«Це була школа і традиція, затоптана в роки традицій підрізації, колективізації» (Павло Тичина). Тоді ще антихристиянство намагалося використати силу слова в своїх інтересах для пропаганди. І, власне, тоді, коли «одне тільки слово, а ми вже, як буря - готово! Напружим в один бік, направим в другий - і крешим, і кришим, і крушим, як стій». Творче слово любові перетворено в магію насильства. Одурені і одурілі від крові не помічають, що напружили в один бік, а направили в другий, і вже вони, збиті в масу, слухають вождя народу. Навіть не слово, щоб кришити, – їм досить жесту огняної правиці. І попереду біжить осліплений, щось метикуючи, поет “збільшовиченої” ери.
А слів його вже ніхто не слухає. Вони втратили творчу силу любові. Якби поет дожив до фіналу, він би схопився за голову біля розбитих черепків і кісток і заволав би: «Біс заводить, але ще ніколи так далеко не заводив і так багатьох не заводив».
А Боже Слово і мало, і має творчу силу, адже акт творіння, то був акт Слова: «Хай буде світло і стало світло». Звідти і євангельське застереження щодо чистоти Слова і чистоти Душі. «Знання надимає, Любов же будує» (“Перше послання апостола Павла до коринтян”). І далі – «Нехай жодне слово гниле не виходить з вуст ваших, а тільки таке, що годиться на збудування віри, що подало благодать тим, хто чує».
На такий лад настроює людину християнство, котре створило європейську культуру за два тисячоліття. Вигасло там багато світил і запущено багато лукавих оздобувань, а плекання доброго, веселого, просвітленого Слова зосталося, як традиція, бо найперше було Слово.
Найперше було Слово. Крізь темряву й хаос Воно, як вічне диво, Над світом піднялось. Крізь куряву й полову Воно до нас прийшло, Засіло в серці злого, Як темне ремесло.
Псалом співає Олена Голуб
Найперше було Слово Крізь темряву й хаос Воно, як вічне диво, Над світом піднялось. І стало Слово світлом Посеред ночі й тьми. У Слові все розквітло, Із Слова вийшли ми. І Слово було Богом. Рід суєтних людей, Намарне ймення того Не називай ніде!
І розділились в Слові Добро – і темне зло, Ненависть – із любов’ю, І все, що з ним зросло. Через усі завали – Продажність, ницість, лесть – За словом протували Обов’язок і честь.
Пророки несли в Слові Його первісний сенс – Дух, Божі настанови І Пісню всіх Пісень.
А дивний геній, схожий На нас, а більш на них, Поставив на сторожі Закутих і німих.
Маленькі ліліпути, Великі гендлярі Влили до Слова трути… У планетарній грі.
Крізь куряву й полову Воно до нас прийшло. Засіло в серці злого, Як темне ремесло. А ми, сліпі і сонні, У блудній прі за мир, В законнім беззаконні Вдивляємось у вир.
Та в прагненні збагнути Його первісний сенс – Не слугувать! Не гнутись! І зносити усе!
Найперше було Слово. Наш світ мине, як день. Мине і світу слава. Та Слово – не пройде.
Людмила Литовченко
Багатьом відомий вираз «Споконвіку було Слово…», здавна пам’ятна священна сила слова істини, слова правди, слова очищення… Сьогодні світ заполонили часто не розчуті до ладу слова, мільярди слів, “всезносячі” потоки інформації, океани гасел – політичних, сексуально-революційних і рекламно-масових. Людина приголомшена цими дев’ятими валами словес. А де ж слово творіння, слово істини, слово любові? «Нехай жодне слово гниле не виходить з уст ваших» – така, по-євангельськи, тема слова до наших слухачів українського патріарха слова Євгена Сверстюка.
Євген Сверстюк
Згадуючи Павла Грабовського, його віру в спасенну силу слова, згадуючи Шевченкове «слово, поставлене на сторожі», задаєш собі питання: звідки у людей того часу така нездоланна віра в живу силу cлова? У Шевченка, правда, загадки нема. Він прямо йде за Псалмом і ставить в епіграфі Євангеліє. А Грабовський же на першому допиті зухвало відповів: «В вопросах рєлігіі прідєржіваюсь отріцательного направлєнія». Але в тім то й справа, що офіційну релігію православіє вони відхиляли, а глибоке християнство з них так і світилося. Не даром малий Павлусь хотів прийняти муки за Христа, а підрісши, – муки за ближнього, за народ. А це є те саме. Тією ж одержимістю євангельської любові була сповнена авторка поеми «Одержима» Леся Українка.
Усі вони з “Саду Божественних пісень”. Не забуваємо, що навіть російські нігілісти назовні виглядали як священики, з бородами, а в душі були аскетами.
«Це була школа і традиція, затоптана в роки традицій підрізації, колективізації» (Павло Тичина). Тоді ще антихристиянство намагалося використати силу слова в своїх інтересах для пропаганди. І, власне, тоді, коли «одне тільки слово, а ми вже, як буря - готово! Напружим в один бік, направим в другий - і крешим, і кришим, і крушим, як стій». Творче слово любові перетворено в магію насильства. Одурені і одурілі від крові не помічають, що напружили в один бік, а направили в другий, і вже вони, збиті в масу, слухають вождя народу. Навіть не слово, щоб кришити, – їм досить жесту огняної правиці. І попереду біжить осліплений, щось метикуючи, поет “збільшовиченої” ери.
А слів його вже ніхто не слухає. Вони втратили творчу силу любові. Якби поет дожив до фіналу, він би схопився за голову біля розбитих черепків і кісток і заволав би: «Біс заводить, але ще ніколи так далеко не заводив і так багатьох не заводив».
А Боже Слово і мало, і має творчу силу, адже акт творіння, то був акт Слова: «Хай буде світло і стало світло». Звідти і євангельське застереження щодо чистоти Слова і чистоти Душі. «Знання надимає, Любов же будує» (“Перше послання апостола Павла до коринтян”). І далі – «Нехай жодне слово гниле не виходить з вуст ваших, а тільки таке, що годиться на збудування віри, що подало благодать тим, хто чує».
На такий лад настроює людину християнство, котре створило європейську культуру за два тисячоліття. Вигасло там багато світил і запущено багато лукавих оздобувань, а плекання доброго, веселого, просвітленого Слова зосталося, як традиція, бо найперше було Слово.
Найперше було Слово. Крізь темряву й хаос Воно, як вічне диво, Над світом піднялось. Крізь куряву й полову Воно до нас прийшло, Засіло в серці злого, Як темне ремесло.
Псалом співає Олена Голуб
Найперше було Слово Крізь темряву й хаос Воно, як вічне диво, Над світом піднялось. І стало Слово світлом Посеред ночі й тьми. У Слові все розквітло, Із Слова вийшли ми. І Слово було Богом. Рід суєтних людей, Намарне ймення того Не називай ніде!
І розділились в Слові Добро – і темне зло, Ненависть – із любов’ю, І все, що з ним зросло. Через усі завали – Продажність, ницість, лесть – За словом протували Обов’язок і честь.
Пророки несли в Слові Його первісний сенс – Дух, Божі настанови І Пісню всіх Пісень.
А дивний геній, схожий На нас, а більш на них, Поставив на сторожі Закутих і німих.
Маленькі ліліпути, Великі гендлярі Влили до Слова трути… У планетарній грі.
Крізь куряву й полову Воно до нас прийшло. Засіло в серці злого, Як темне ремесло. А ми, сліпі і сонні, У блудній прі за мир, В законнім беззаконні Вдивляємось у вир.
Та в прагненні збагнути Його первісний сенс – Не слугувать! Не гнутись! І зносити усе!
Найперше було Слово. Наш світ мине, як день. Мине і світу слава. Та Слово – не пройде.