Київ, 8 липня 2003 року.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Часом в Україні на маргінесі культурного процесу опиняються такі постаті, котрі в іншій країні, мабуть, не були б на маргінесі. Адже їх туди скидають не за те, що вони були абсолютно безталанними, чи не оригінальними, а дуже імовірно, тому що були аж надто оригінальними. Сьогодні ми вестимемо мову про одну таку оригінальну постать такого достойника вітчизняної культури. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Двадцять років тому в Баварії помер Ігор В’ячеславович Мерзляков, 1913 року народження, чоловік, який став українським поетом, перекладачем, літературознавцем Ігорем Костецьким. Тоді, у 1983 в більшості літературних кіл української діаспори жодної жалоби не було, адже до Костецького, в кращому разі, ставилися як до людини аж надто екстравагантної, невихованої, непередбачуваної, а частіше, як до прямого агента совєтів.
Сергій Грабовський
Основні біографічні дані. Народився 1913 року на Вінниччині. З 1945 року – на Заході. Разом з Багряним та Домонтовичем був ініціатором створення Мистецького Українського Руху (МУР) у 1946 році, а в 1957-му разом з Дмитром Чижевським та Ярославом Рудницьким – ініціатором створення Українського шекспірівського товариства. Працював редактором-упорядником сюрреалістичного журналу "Хорс" (1946), редагував журнал "Україна і світ" (1951). Він та його дружина, німецька поетеса Елізабет Котмаєр, заснували видавництво "На горі" у Мюнхені. Був членом міжнародного Пен-клубу. Помер Ігор Костецький 14 червня 1983 року в місті Швайнфурт на півночі Баварії поблизу Вюрцбурга.
Ігор Костецький був надто суперечливою постаттю. Ми зв‘язалися телефоном з Мюнхеном, з професором Ігорем Качуровським. Послухаємо його думку.
Ігор Качуровський
Десь 1949 року, тоді, як зник таємничо Віктор Петров, у тих колах наших націоналістів уже стало відомо, що він працює для певних “органів”. Костецький листувався зі мною, а я був тоді в Аргентині. І Костецький намовляв мене перекласти “Пісню про Ролянда” на українську мову. І за тим намовлянням якось я відчув, що тут, так би мовити, як би сказати, чимось пахне – що це була одночасно вербовка. А бандерівському шефові СБ Костецький, як викритий вже, розкритий, сказати б, агент, признався – в певних радянських органах оплачувалося перекладацтво, і він завербував двох, він назвав ці імена, це надруковано в пресі. Він їздив також до Москви на якісь з‘їзди і так дальше. Були відкриті всі шляхи, оскільки його вже знали, що він агент. І ніхто йому нічого не робив за це, він нібито працював також на бандерівців, і щось таке для них робив, і вони були задоволені, що ось маємо таку цікаву людину в себе.
Максим Стріха
Політичне обличчя Ігоря Костецького - це предмет для майбутніх дослідників, які, насамперед, будуть обізнані з архівами спецслужб. Я ж, насамперед, сьогодні закцентував би на літературній постаті Ігоря Костецького, адже спектр оцінок того, що ним зроблено, надто широкий.
З одного боку, справді, від нього сахалися, з іншого боку, Юрій Шерех-Шевельов у своїх спогадах у другому томі приділив Ігореві Костецькому більше місця, аніж будь-кому з інших сучасників, хоч і назвав його об‘явленням Божим і диявольським водночас. Але дуже багато говорив про його мистецьку манеру, про те, що він зробив для української літератури. Ще один показовий момент. Мене з постаттю Костецького познайомив колись Григорій Кочур. В 60-ті роки, коли, як я уже сказав, постать ця була цілковито - як власно, всі інші постаті діаспори - під забороною в УРСР, і от тоді в нарисі про переклади Шекспіра в Україні Григорій Порфирович примудрився-таки взяти до аналізу один із перекладів Костецького. Дуже експериментальний, стилізований під барокову мову 17-го століття - на такий спосіб Костецький хотів показати часову відстань, бо сучасний англієць сприймає Шекспіра теж з часової відстані. Хоча Кочур тоді написав у цій розвідці, яка, до речі, побачила світ тільки тому, що була надрукована не українською в Києві, а російською в Москві, що ці переклади цікаві як, насамперед, експериментальні, однак Григорій Порфирович дуже уважно ставився до того, що робив Костецький, принаймні, як справді до дуже цікавого мистецького експерименту, який зобов‘язані знати всі ті, хто серйозно працює в українській літературі й українському перекладацтві.
Читає Олекса Починок
Шекспір. Сонет 130.
Од слонця ніц в очах моєї пані, Кораль ружанець рожевіш од губ, Кгдиж сьніекг єст бялим - в неї перса тьмяні, Кгдиж влос єст дротем - з дроту в неї чуб; - Дамасці ружі, білі і червоні, Зась видівєм – не в неї на щоках, І більш приємні вшелькі інне воні, Ніж подиху моєї пані пах. Люблю я слухати, кгди розмовляєт, Хоч музика миліші звуки тче: Не зрівєм, як богиня походжаєт – Моя ж бо пані, йшовши, грунт товче: Та, пробі, дорожу моїм коханням, Як та якась – брехливим порівнянням.
Сергій Грабовський
Максиме, давай подивимося, як оцінювали Ігоря Костецького знані українські культурні діячі ХХ століття:
Письменник Улас Самчук (уривок із щоденника, повоєнний час):
“Зустрів Ігоря Костецького. Письменник, критик, театрал. Перс, турок чи молдованин, народжений на Волині, вирослий в Україні, школеваний у Москві, знає і любить театр, захоплено мріє про нову еру в нашій літературі, завзятий сюрреаліст, невтомний борець за "Хорса" – журнал, що має бути вікном до світу, задуманий кілька років тому, матеріали якого носить у своїй торбі, як найбільші скарби.“
Згаданий вже професор Юрій Шерех-Шевельов, за тридцять років по тому:
“У літературі і мистецтві - а це була його релігія - він мав дуже окреслені смаки й вимоги. Із зневагою й огидою він ставився до традиційних стилів українського побутового реалізму й сентиментальної напівфольклорної лірики - того, що він називав «кохання на перелазі» - його убивче окреслення. Він хотів літературного експерименту, індивідуальних шукань. Ці засади він сповідав з несхибною ревністю, з гарячковим патосом, без жадних компромісів”.
І знову професор Ігор Качуровський:
Ігор Качуровський
Коли професор Виноградов почав кампанію, що українська мова непотрібна і її треба скасувати взагалі, до цього приєднався тут, на Заході, серед українських літераторів і псевдолітераторів єдиний Ігор Костецький. І він виступив: мовляв, справді, мудрий той професор, українська мова ні до чого, ось як гарно звучить російською мовою, скажімо, поезія, яку він переклав з української на російську, а яка вона недолуга в українській формі. Він перебрав також один журнал, що його заснували православні гетьманці, а потім він перебрав, зробив той журнал суто католицьким, з якого пропагувалося, що православ‘я і більшовизм – це те саме.
Звичайно, йому десь хтось за це платив. Також дістав він велику суму грошей - не знаю, від кого, з якихось сил, темних, Бог його знає, не думаю, що під КҐБ, тим більше, не від Ватикану, і видав два томи Стефана Ґеорге, і там він вмістив свою двістісторінкову передмову до книжки. Він доводив, що мовляв, Тарас Шевченко, Іван Франко і Леся Українка - це взагалі не письменники, і їх треба викинути, щоб вони не засмічували нашої української літератури.
Максим Стріха
Той самий Костецький в журналі “Україна і світ”, який, справді, вівся за ватиканські гроші, давав блискучу панораму європейської культури українською мовою, причому в модерних зразках європейської культури.
Він там сам друкував власні переклади з таких авторів, які в Україні не звучали, був дуже суворий в доборі авторів, і сьогодні ті числа журналу, які лишилися, можна підняти і подивитися, вони справді цікаві. Обсяг, зробленого Костецьким, для української культури, зокрема, те ж видавництво “На горі”, де він друкував дуже цікаві переклади з різних мов, скажімо, це було чи не єдине місце, де друкувалися переклади Василя Барки, нещодавно спочилого. Все ж таки, ну, якось не вкладається для мене він у рамки україно-ненависника, який усе життя намагався виконати чиєсь замовлення.
Сергій Грабовський
І тепер, якщо можна, докладніше, про шекспіріану Ігоря Костецького, яка також викликає дуже суперечливі оцінки.
Максим Стріха
Колись свого часу, я написав був, що вперше корпус сонетів Шекспіра переклав українською мовою Паламарчук і видав у 1966 році. Потім я довідався, що це не зовсім так, бо вже за 10 років перед тим той самий повний корпус Шекспіра переклав Костецький. Якщо Паламарчук відштовхувався від усередненої літературної мови і прагнув дати Шекспіра, зрозумілого для школи, зрозумілого для читачів малообізнаних, то Костецький намагався, щоб Шекспір прозвучав, власне, як він звучить сьогодні для англійських читачів, – з великої часової віддалі, з незрозумілими словами. Для цього він справді використовував величезний стилістичний діапазон. Звичайно, ці переклади викликали неоднозначні відгуки, як неоднозначний відгук викликав і друкований в “Сучасності” “Гамлет” Костецького. Ця шекспіріана, вона не буде мейнстрімом ніколи, тобто це не те, що потрапить до шкільних антологій. Але це те, що, безумовно, мусять знати люди, які беруться щось далі перекладати українською з Шекспіра.
Читає Олекса Починок
Шекспір. Сонет 128.
Як ти, моя гудьбо, даєш гудьбі Блаженних деревинок звичний рух, Як з-під солодких пальчиків тобі Бринять дроти, бентежачи мій слух, -- Я часто заздрю клявішам, що встриб Тобі цілують пучок м’якоту, Бо на такі жнива – уста мої б, Нещасні через безоглядь оту: Вони, щоб доторк звідали, танок Тих скибок перейняти мали б густ, Де мертву дерев’яність пальців крок Ласкавить коштом чей не мертвих уст: Вже як зухваль в раю аж так зроста – Будь пучки там, мені ж – віддай уста.
Сергій Грабовський
А тепер – знову Ігор Качуровський – загальна оцінка постаті Ігоря Костецького.
Ігор Качуровський
Його можна назвати дуже здібним, якби він був талановитий, його власні мистецькі твори, те, що його п’єси, оповідання мали б якусь мистецьку вартість. А так їхня вартість дуже сумнівна, це значить крайній так званий авангардизм в літературі його творчість, він переклав же Шекспіра, повне зібрання сонетів, перекладав Льорку, карикатурні ті переклади, вартості мистецької вони на мають ніякої, але він знав мову. Я особисто йому багато чим завдячую, зокрема, він мені прислав копії книжок, для нього були відкриті всі секретні фонди, так що він міг будь-яку книжку дістати. Отже, я сказати б, мушу бути йому вдячний. А одночасно знаю, що це пройдисвіт - коли йому не платили за щось, він висловлював те, що сам думає, то він міг написати дуже цікаві речі. Найкраща рецензія, найкращій твір про Івана Багряного належить якраз Костецькому. Отже, бачимо людину з подвійним чи потрійним обличчям. У нього і є добре, і найгірше, що тільки може бути.
Максим Стріха
Треба говорити про Костецького на рівні текстів. Український загал отримав ці тексти вперше позаторік, коли часопис “Кур’єр Кривбасу” з числа в число вміщував його новели, його драми, його повісті, і я можу сказати, що з того постає дуже цікавий європейський письменник, письменник того струменя, якого так часто бракує українській літературі, про його переклади вже говорилося. Про його літературно-критичні статті – безумовно, вони були не безсумнівні, але часто він наважувався говорити те, чого не наважувалися говорити інші українські критики, які були в полоні ідеологічних настанов і в полоні страху - не погіршити становище власної літератури адекватною оцінкою тої чи іншої її постаті. Відтак, Ігор Костецький, безумовно, постать суперечлива. І те означення Шереха-Шевельова, якого теж багато хто не сприймає і має на те, очевидно, підстави - означення, що Костецький був об’явленням Божим і диявольським, воно, мабуть, теж обмежене як і будь-які означення, які десь торкаються правди. Але українська література 20-го століття без введення до обігу повного корпусу творчості Ігоря Костецького - оригінальної, перекладної, літературно-критичної - буде, очевидно, неповною.
Сергій Грабовський
Що ж, українська культура, як і будь-яка нормальна європейська культура, на щастя, може дозволити собі мати постаті, які не вкладаються у жодні мірки. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Тексти перекладів Ігоря Костецького та спогадів про нього читав Олекса Починок. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Часом в Україні на маргінесі культурного процесу опиняються такі постаті, котрі в іншій країні, мабуть, не були б на маргінесі. Адже їх туди скидають не за те, що вони були абсолютно безталанними, чи не оригінальними, а дуже імовірно, тому що були аж надто оригінальними. Сьогодні ми вестимемо мову про одну таку оригінальну постать такого достойника вітчизняної культури. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Двадцять років тому в Баварії помер Ігор В’ячеславович Мерзляков, 1913 року народження, чоловік, який став українським поетом, перекладачем, літературознавцем Ігорем Костецьким. Тоді, у 1983 в більшості літературних кіл української діаспори жодної жалоби не було, адже до Костецького, в кращому разі, ставилися як до людини аж надто екстравагантної, невихованої, непередбачуваної, а частіше, як до прямого агента совєтів.
Сергій Грабовський
Основні біографічні дані. Народився 1913 року на Вінниччині. З 1945 року – на Заході. Разом з Багряним та Домонтовичем був ініціатором створення Мистецького Українського Руху (МУР) у 1946 році, а в 1957-му разом з Дмитром Чижевським та Ярославом Рудницьким – ініціатором створення Українського шекспірівського товариства. Працював редактором-упорядником сюрреалістичного журналу "Хорс" (1946), редагував журнал "Україна і світ" (1951). Він та його дружина, німецька поетеса Елізабет Котмаєр, заснували видавництво "На горі" у Мюнхені. Був членом міжнародного Пен-клубу. Помер Ігор Костецький 14 червня 1983 року в місті Швайнфурт на півночі Баварії поблизу Вюрцбурга.
Ігор Костецький був надто суперечливою постаттю. Ми зв‘язалися телефоном з Мюнхеном, з професором Ігорем Качуровським. Послухаємо його думку.
Ігор Качуровський
Десь 1949 року, тоді, як зник таємничо Віктор Петров, у тих колах наших націоналістів уже стало відомо, що він працює для певних “органів”. Костецький листувався зі мною, а я був тоді в Аргентині. І Костецький намовляв мене перекласти “Пісню про Ролянда” на українську мову. І за тим намовлянням якось я відчув, що тут, так би мовити, як би сказати, чимось пахне – що це була одночасно вербовка. А бандерівському шефові СБ Костецький, як викритий вже, розкритий, сказати б, агент, признався – в певних радянських органах оплачувалося перекладацтво, і він завербував двох, він назвав ці імена, це надруковано в пресі. Він їздив також до Москви на якісь з‘їзди і так дальше. Були відкриті всі шляхи, оскільки його вже знали, що він агент. І ніхто йому нічого не робив за це, він нібито працював також на бандерівців, і щось таке для них робив, і вони були задоволені, що ось маємо таку цікаву людину в себе.
Максим Стріха
Політичне обличчя Ігоря Костецького - це предмет для майбутніх дослідників, які, насамперед, будуть обізнані з архівами спецслужб. Я ж, насамперед, сьогодні закцентував би на літературній постаті Ігоря Костецького, адже спектр оцінок того, що ним зроблено, надто широкий.
З одного боку, справді, від нього сахалися, з іншого боку, Юрій Шерех-Шевельов у своїх спогадах у другому томі приділив Ігореві Костецькому більше місця, аніж будь-кому з інших сучасників, хоч і назвав його об‘явленням Божим і диявольським водночас. Але дуже багато говорив про його мистецьку манеру, про те, що він зробив для української літератури. Ще один показовий момент. Мене з постаттю Костецького познайомив колись Григорій Кочур. В 60-ті роки, коли, як я уже сказав, постать ця була цілковито - як власно, всі інші постаті діаспори - під забороною в УРСР, і от тоді в нарисі про переклади Шекспіра в Україні Григорій Порфирович примудрився-таки взяти до аналізу один із перекладів Костецького. Дуже експериментальний, стилізований під барокову мову 17-го століття - на такий спосіб Костецький хотів показати часову відстань, бо сучасний англієць сприймає Шекспіра теж з часової відстані. Хоча Кочур тоді написав у цій розвідці, яка, до речі, побачила світ тільки тому, що була надрукована не українською в Києві, а російською в Москві, що ці переклади цікаві як, насамперед, експериментальні, однак Григорій Порфирович дуже уважно ставився до того, що робив Костецький, принаймні, як справді до дуже цікавого мистецького експерименту, який зобов‘язані знати всі ті, хто серйозно працює в українській літературі й українському перекладацтві.
Читає Олекса Починок
Шекспір. Сонет 130.
Од слонця ніц в очах моєї пані, Кораль ружанець рожевіш од губ, Кгдиж сьніекг єст бялим - в неї перса тьмяні, Кгдиж влос єст дротем - з дроту в неї чуб; - Дамасці ружі, білі і червоні, Зась видівєм – не в неї на щоках, І більш приємні вшелькі інне воні, Ніж подиху моєї пані пах. Люблю я слухати, кгди розмовляєт, Хоч музика миліші звуки тче: Не зрівєм, як богиня походжаєт – Моя ж бо пані, йшовши, грунт товче: Та, пробі, дорожу моїм коханням, Як та якась – брехливим порівнянням.
Сергій Грабовський
Максиме, давай подивимося, як оцінювали Ігоря Костецького знані українські культурні діячі ХХ століття:
Письменник Улас Самчук (уривок із щоденника, повоєнний час):
“Зустрів Ігоря Костецького. Письменник, критик, театрал. Перс, турок чи молдованин, народжений на Волині, вирослий в Україні, школеваний у Москві, знає і любить театр, захоплено мріє про нову еру в нашій літературі, завзятий сюрреаліст, невтомний борець за "Хорса" – журнал, що має бути вікном до світу, задуманий кілька років тому, матеріали якого носить у своїй торбі, як найбільші скарби.“
Згаданий вже професор Юрій Шерех-Шевельов, за тридцять років по тому:
“У літературі і мистецтві - а це була його релігія - він мав дуже окреслені смаки й вимоги. Із зневагою й огидою він ставився до традиційних стилів українського побутового реалізму й сентиментальної напівфольклорної лірики - того, що він називав «кохання на перелазі» - його убивче окреслення. Він хотів літературного експерименту, індивідуальних шукань. Ці засади він сповідав з несхибною ревністю, з гарячковим патосом, без жадних компромісів”.
І знову професор Ігор Качуровський:
Ігор Качуровський
Коли професор Виноградов почав кампанію, що українська мова непотрібна і її треба скасувати взагалі, до цього приєднався тут, на Заході, серед українських літераторів і псевдолітераторів єдиний Ігор Костецький. І він виступив: мовляв, справді, мудрий той професор, українська мова ні до чого, ось як гарно звучить російською мовою, скажімо, поезія, яку він переклав з української на російську, а яка вона недолуга в українській формі. Він перебрав також один журнал, що його заснували православні гетьманці, а потім він перебрав, зробив той журнал суто католицьким, з якого пропагувалося, що православ‘я і більшовизм – це те саме.
Звичайно, йому десь хтось за це платив. Також дістав він велику суму грошей - не знаю, від кого, з якихось сил, темних, Бог його знає, не думаю, що під КҐБ, тим більше, не від Ватикану, і видав два томи Стефана Ґеорге, і там він вмістив свою двістісторінкову передмову до книжки. Він доводив, що мовляв, Тарас Шевченко, Іван Франко і Леся Українка - це взагалі не письменники, і їх треба викинути, щоб вони не засмічували нашої української літератури.
Максим Стріха
Той самий Костецький в журналі “Україна і світ”, який, справді, вівся за ватиканські гроші, давав блискучу панораму європейської культури українською мовою, причому в модерних зразках європейської культури.
Він там сам друкував власні переклади з таких авторів, які в Україні не звучали, був дуже суворий в доборі авторів, і сьогодні ті числа журналу, які лишилися, можна підняти і подивитися, вони справді цікаві. Обсяг, зробленого Костецьким, для української культури, зокрема, те ж видавництво “На горі”, де він друкував дуже цікаві переклади з різних мов, скажімо, це було чи не єдине місце, де друкувалися переклади Василя Барки, нещодавно спочилого. Все ж таки, ну, якось не вкладається для мене він у рамки україно-ненависника, який усе життя намагався виконати чиєсь замовлення.
Сергій Грабовський
І тепер, якщо можна, докладніше, про шекспіріану Ігоря Костецького, яка також викликає дуже суперечливі оцінки.
Максим Стріха
Колись свого часу, я написав був, що вперше корпус сонетів Шекспіра переклав українською мовою Паламарчук і видав у 1966 році. Потім я довідався, що це не зовсім так, бо вже за 10 років перед тим той самий повний корпус Шекспіра переклав Костецький. Якщо Паламарчук відштовхувався від усередненої літературної мови і прагнув дати Шекспіра, зрозумілого для школи, зрозумілого для читачів малообізнаних, то Костецький намагався, щоб Шекспір прозвучав, власне, як він звучить сьогодні для англійських читачів, – з великої часової віддалі, з незрозумілими словами. Для цього він справді використовував величезний стилістичний діапазон. Звичайно, ці переклади викликали неоднозначні відгуки, як неоднозначний відгук викликав і друкований в “Сучасності” “Гамлет” Костецького. Ця шекспіріана, вона не буде мейнстрімом ніколи, тобто це не те, що потрапить до шкільних антологій. Але це те, що, безумовно, мусять знати люди, які беруться щось далі перекладати українською з Шекспіра.
Читає Олекса Починок
Шекспір. Сонет 128.
Як ти, моя гудьбо, даєш гудьбі Блаженних деревинок звичний рух, Як з-під солодких пальчиків тобі Бринять дроти, бентежачи мій слух, -- Я часто заздрю клявішам, що встриб Тобі цілують пучок м’якоту, Бо на такі жнива – уста мої б, Нещасні через безоглядь оту: Вони, щоб доторк звідали, танок Тих скибок перейняти мали б густ, Де мертву дерев’яність пальців крок Ласкавить коштом чей не мертвих уст: Вже як зухваль в раю аж так зроста – Будь пучки там, мені ж – віддай уста.
Сергій Грабовський
А тепер – знову Ігор Качуровський – загальна оцінка постаті Ігоря Костецького.
Ігор Качуровський
Його можна назвати дуже здібним, якби він був талановитий, його власні мистецькі твори, те, що його п’єси, оповідання мали б якусь мистецьку вартість. А так їхня вартість дуже сумнівна, це значить крайній так званий авангардизм в літературі його творчість, він переклав же Шекспіра, повне зібрання сонетів, перекладав Льорку, карикатурні ті переклади, вартості мистецької вони на мають ніякої, але він знав мову. Я особисто йому багато чим завдячую, зокрема, він мені прислав копії книжок, для нього були відкриті всі секретні фонди, так що він міг будь-яку книжку дістати. Отже, я сказати б, мушу бути йому вдячний. А одночасно знаю, що це пройдисвіт - коли йому не платили за щось, він висловлював те, що сам думає, то він міг написати дуже цікаві речі. Найкраща рецензія, найкращій твір про Івана Багряного належить якраз Костецькому. Отже, бачимо людину з подвійним чи потрійним обличчям. У нього і є добре, і найгірше, що тільки може бути.
Максим Стріха
Треба говорити про Костецького на рівні текстів. Український загал отримав ці тексти вперше позаторік, коли часопис “Кур’єр Кривбасу” з числа в число вміщував його новели, його драми, його повісті, і я можу сказати, що з того постає дуже цікавий європейський письменник, письменник того струменя, якого так часто бракує українській літературі, про його переклади вже говорилося. Про його літературно-критичні статті – безумовно, вони були не безсумнівні, але часто він наважувався говорити те, чого не наважувалися говорити інші українські критики, які були в полоні ідеологічних настанов і в полоні страху - не погіршити становище власної літератури адекватною оцінкою тої чи іншої її постаті. Відтак, Ігор Костецький, безумовно, постать суперечлива. І те означення Шереха-Шевельова, якого теж багато хто не сприймає і має на те, очевидно, підстави - означення, що Костецький був об’явленням Божим і диявольським, воно, мабуть, теж обмежене як і будь-які означення, які десь торкаються правди. Але українська література 20-го століття без введення до обігу повного корпусу творчості Ігоря Костецького - оригінальної, перекладної, літературно-критичної - буде, очевидно, неповною.
Сергій Грабовський
Що ж, українська культура, як і будь-яка нормальна європейська культура, на щастя, може дозволити собі мати постаті, які не вкладаються у жодні мірки. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Тексти перекладів Ігоря Костецького та спогадів про нього читав Олекса Починок. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
