Київ, 14 липня 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі – “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном – автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Інтернет “забулькав” волинськими подіями. Аси форумних мордобоїв “засленгували”, стали виділяти піт натхнення і круто повернули дишло в бік історії.
Якийсь дядечко під псевдо “Мілославскій” нагадав схильним до вибачень українцям про ту різню, яку влаштував у Батурині цар Петро. “Людей там, - пише він, - четвертували, колесували, саджали на палю і розривали між деревами...”. “Цікаво, - продовжує автор небуденних міркувань, - чому Москва не пропонує українцям вибачитись за Батурин?” Думаю, український парламент хутенько “зварганив” би ще один приклад “толєрантності”.
Інший форумець сайту “Власті нет” пропонує подати на “хахлов” до суду за антиросійську різню під Конотопом та переплавити усі пам’ятники Сагайдачному за “червоного півня”, якого той свого часу пустив у Москві. Його сперечальний “візаві”, несподівано для себе, зі сленгу “павутини” збочився у якийсь науковоподібний “лєпєт” з неодмінним приплітанням Фрейда, складнопідрядного слова “інцест” і (причепи кобилі хвіст) втулив раптом метафізичний слоган – “Бандєровци – синов’я тьми”.
Піймавши себе на дикому бажанні негайно перед ким-небудь вибачитись, я зблід, перехрестився і хутенько перемкнув увагу на огляд віртуальної преси у виконанні Надії Шерстюк.
Надія Шерстюк
Українські електронні часописи не залишили поза увагою поїздку Віктора Януковича по регіонах. Вона збіглася в часі з продовольчою кризою у державі, а також з днем народження прем’єра.
“Майдан.орг” повідомляє, що у Черкаської області Віктора Федоровича зустрічали як царя або ж як Генсека в радянський час. Річ у тім, як пише видання, що під час прем’єрського вояжу “було активно впроваджено досвід відомих “потьомкинських сіл”: в одному з сільських районів швиденько знизились ціни на всі товари. Місцеве населення, скориставшись ситуацією, почало активно спустошувати полиці продовольчих крамничок.
“Не обійшлося без комічних ситуацій”, - продовжує далі “Майдан”. Місцеве начальство, прагнучи догодити Януковичу, а в його особі й усім “донецьким”, знімали з вітрин пиво “Оболонь” і замінювали його на “Сармат”.
“А в цей час, - читаємо на сайті “Обозрєвателя”, - в Києві під стінами ВР зібралося близько 4 тисяч пікетників, котрі вимагали відставки міністра економіки Валерія Хорошковського і всього аграрного блоку уряду”.
Разом із тим, міністр аграрної політики Сергій Рижук вважає, що виникнення ажіотажу на продовольчому ринку спричинило ніщо інше як “змова окремих суб’єктів цього ринку”, - пише “Форум”.
“ООН оприлюднила списки держав з найкращими і найгіршими умовами життя”, - інформує “Кореспондент.нет”. Лідирують у цьому звіті Норвегія, Ісландія і Швеція. Серед найбільш благополучних країн Східної Європи називають Чехію, Польщу і Словенію. Україна посідає 75 місце й піднялася на п’ять позицій у порівнянні з минулим роком.
Андрій Охрімович
Схопившись за тім’я та натискаючи акупунктурні точки, я зумів-таки подолати родову тягу до “толєрантності”, паталогічної лагідності та нестримного потягу неодмінно вибачитись за сам факт свого існування. Крім того, настрій мені підняли оті п’ять позицій, завдяки яким ми з вами, порівняно з минулим роком, стали жити краще і веселіше. Ну, а порівняно з роком нинішнім, ті ж таки ми з вами так і не зуміли піднятися на жоден з пунктів.
Депутати Верховної (за народним означенням) “Зради” продовжують імітувати бурхливу діяльність. Інтернет, тим часом, усе то те фіксує.
Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна павутина”.
Сергій Грабовський
У порівнянні з тим, що було на сервері Верховної Ради півроку тому, ситуація в плані інформаційної насиченості поліпшилася. Вже чотири, а не три, комітети мають свої веб-сторінки: до комітетів з питань бюджету, з питань європейської інтеграції і з питань свободи слова та інформації додався Комітет з питань національної безпеки і оборони. Проте, якщо інтернетизація діяльності парламентських комітетів і далі просуватиметься такими темпами, то сподіватися на появу веб-сторінок усіх комітетів і комісій можна сподіватися не раніше 2008 року, але ж тоді термін діяльності чинної Верховної Ради вже закінчиться. Отже, все почнеться спочатку.
Що ж стосується веб-сторінок фракцій, то опозиція вперто ігнорує цю можливість нести виборцям інформацію про свою діяльність. Утім, те саме робить і більшість, за єдиним винятком.
Нарешті нормально запрацював сайт Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. На цю посаду місяць тому була переобрана Ніна Карпачова, і вона, скидається, таки змусила свій апарат працювати ефективно й оперативно.
Діє веб-сторінка Бібліотеки Верховної Ради. Оперативніше почала працювати й інформаційна Інтернет-служба парламенту. Зокрема, у ній щотижня з’являються огляди публікацій регіональної преси про діяльність Верховної Ради та її основних політичних суб‘єктів. Але, при цьому, предметом огляду сторінки є місцевий “напівофіціоз”. Коли ж користувач іде на сторінку особового складу депутатських фракцій, там, наприклад, можна поіменно дізнатися, хто і коли втік з фракції “Наша Україна”, знехтувавши тим самим волею своїх виборців.
Проте, як і раніше, дуже складним лишився пошук на сервері як законопроектів, так і ухвалених законів. Застаріла і неефективна пошукова машина – так кваліфікують ситуацію фахівці. І, звісно, не вистачає аудіоряду, щоб можна було почути й відчути реальний драматизм парламентської роботи, коли більшість і меншість сходяться врукопаш біля трибуни.
Андрій Охрімович
На форумі сайту “Подробиці” персонаж на ім’я Альтер Его з гірким філософським пафосом Григорія Сковороди розмірковує над незмінністю українського буття: “Нема чого міняти. Хто кланявся владі – і зараз кланяється. Хто бухтів на кухні – і зараз бухтить. Але як добре, що з’явився Інтернет. Хоч там поки що можна нагавкатись досхочу”.
Рубрика “Палата №6” з її незмінним санітаром Віктором Недоступом.
Андрій Охрімович
На форум “Громадського радіо” хтось закинув жалісний меседж. “Важко бути нині депутатом,” – квилить сапієнс, - “натиснув зелену кніпочку – дістав по “фейсу”, червону – маєш в рило, утримався – по мордяці. Тільки встигай крутитися”.
Втім, “мутузять” і державних посадовців. На сайті видання “Форум” такий собі Велесов пропонує вгадати, що спільного в Медведчука зі Сталіним. “Сталін спочатку пропхав на всі можливі посади своїх людей. І силовики – його, і чиновники на місцях. І преса. І взагалі, троцькістам краще покинути Палац З’їздів.” І додає: “Може “ющенківцям” та “тимошенківцям” пора сухарі сушити?” На це Велесову відповідають, що він не Велесов, а Волосов, і хай сам починає збирати сухарики для своїх хазяїв. “Не плутайте грішне зі смішним”, – закидає якийсь Васілій, - “Медведчук найсоціальніший демократ, для нього навіть соцінтерн недостатньо соціал-демократичний. Крім того, він Справжній чоловік, Великий реформатор, Приборкувач всесвітнього хаосу і правиця Господа бога.”
Тим часом, відвідувачі форуму смакують бюджетні перипетії. Надивившись телевізора, такий собі Ваня Рибкін замислюється: “Якщо корові на вим’я почепити п’ятого “цицька” та зменшити раціон, вона, очевидно, з переляку стане краще доїтись? Приблизно так – зменшивши кількість вихідних, Україна почне поповнювати бюджет, якщо слідувати задумам пана Пустовойтенка. Залишається депутатам почепити зелені окуляри, і тоді все населення України матиме зарплатню у зелених”.
На форумі “Дзеркала тижня” протягом тижня точиться дискусія довкола нацбезпеки, а саме – українського війська з останніми модними “перестановочками” у верхах. Персонаж під псевдо Офіцер: “Ну, все... Зливайте хлопці воду... Піджаки прийшли – бути війні”. Йому відповідають: “Ви, офіцери, тільки й думаєте, де і що вцупити на халяву”. “А “пінжаки” не хапають?” – запитує наступний відвідувач. Інший натякає: “Шановні, тут не до сміху. Брудні та обірвані матросики, в очікуванні на несподіваний приїзд Президента, по всіх приморських містечках фарбують “потьомкінські села”. Важко сказати, як буде репрезентовано “обліко морале” славного флоту, якщо контрактними разом з матросиками крадуть курей з “голодухи” та обгризають кримські городи”.
Андрій Охрімович
Багато хто думає, що чайник – це така-собі посудина, у якій варять воду для заварки благословенного напою (плюс чайна церемонія, нірвана і раптове розуміння всіх смислів буття). Таким є ідеалістичне уявлення про суть “чайника”. Насправді, це – лох, дурень, незграба, через якого в “павутині” самі неприємності. Принаймні, професіонали – програмісти та інтернет – провайдери в цьому переконані.
Далі - Богдана Костюк.
Богдана Костюк
“Рятуйте, мене “вирубило” з інтернету, а потім моя “персоналка” зависла!” Років п’ять тому і я іноді несамовито волала щось подібне. Можливо, через те, що стадію “чайника” проходять майже усі початківці – користувачі “павутини”. Це потім користувач набуває досвіду, починає розуміти механізми функціонування комп’ютерів та електронного зв’язку. І за рік – два “чайник” здатен стати найкращим приятелем свого “компа”. Чи то навпаки – людина не уявляє життя без гарного електронного товариша. “Спочатку завжди складно”, - стверджує технічний директор компанії “Ревком” Сергій Бондаренко.
Сергій Бондаренко
Це так званий соціальний “інженірінг”, коли отримати доступ до Інтернету, до паролю можна, запитавши про це людину або попросити, щоб початківець дав подивитись свою облікову картку. Крім того, самі користувачі–новачки часто пускають інших за свій комп’ютер, і досвідчений “юзер” легко може скачати звідти потрібні дані. Це, власне, неграмотні користувачі, які рвонули в “павутину” без дотримання елементарних правил і норм поведінки в Інтернеті. Адже Інтернет – це модно! І такі користувачі можуть місяцями бавитись у “віртуалці”, не підозрюючи, що в їхньому комп’ютері поселився вірус, котрий регулярно передає кудись відомості про все, що користувач набирав на клавіатурі.
Сергій Бондаренко
Початківцям – користувачам він радить звертатися за консультаціями до своїх Інтернет–провайдерів, щоб уникнути образливих прізвиськ “чайник” або “лох”.
Андрій Охрімович
Ми звикли нарікати на нашу загумінковість, вторинність, відсутність інтелектуального життя. Мовляв, щось справжнє, оригінальне, цікаве відбувається десь далеко. Ми вперто не помічаємо чогось вартісного у власному суспільстві.
Одним з таких непомічених явищ є Міждисциплінарний семінар імені Івана Лисяка-Рудницького, який проводився у Києві понад 5 років. Матеріали деяких семінарів друкувалися у часописі "Дух і Літера". До речі, ще один належно не оцінений феномен рідної культури. Тим не менше, з матеріалами окремих семінарів можна зазнайомитись на сайті видавництва "Дух і Літера". Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Зовсім недавно це видавництво видало книжку "Діалоги на межі століть", де вміщено стенограми семінарів, що відбувалися у 1996-2000 роках. Дуже хотілося б, аби на неї звернуло увагу ширше коло наших слухачів, потенційних читачів та поціновувачів інтелектуального продукту.
Ідея семінару, який об’єднав би істориків і соціологів, правників і культурологів, філософів і економістів, належала Леонідові Фінбергу, а до ініціативної групи входили Соломія Павличко, Володимир Кулик, Семен Глузман, Олександр Кривенко та Володимир Рубан. Вони виходили з переконання, що складні суспільні проблеми є міждисциплінарними, а інституції, що їх вивчають спеціалізовані, фахові. Спроби подолати це протиріччя і спонукали започаткувати Міждисциплінарний науковий семінар.
Феномен семінару полягав у тому, що він став своєрідним інтелектуальним клубом і, водночас, елементом громадянського суспільства.
Серед учасників семінару – відомі науковці, культурні та суспільні діячі з України та з-поза її меж. З закордонних варто згадати хоча б такі імена, як Джеймс Мейс, Жорж Ніва чи Орест Субтельний. Вітчизняних перераховувати не буду, назвати всіх не дозволяє обсяг рубрики, вибрати кількох неможливо, але це справді кращі інтелектуальні сили країни, і не тільки гуманітарії.
Темами семінарів були актуальні проблеми духовного та суспільного розвитку країни і світу, як-от “Інтелектуальна свобода в сьогоднішній Україні”, “Інтелігенція і суспільство”, “Право та безправ’я сьогодення”, “Нова Європа на порозі третього тисячоліття”.
Що ж до текстів, то це справді фахові, цікаві, часом несподівані роздуми, спостереження і висновки. Можна відкрити книжку на будь-якій сторінці і вже неможливо відірватися. Діалог, де учасники слухають і чують один одного, атмосфера "мозкового штурму" і спільних пошуків непростих істин притягує і змушує читача думати, ставати самому, нехай віртуально, учасником дискусій.
На жаль, навіть найкращі ініціативи мають тенденцію із часом затухати. Відтак, ніша інтелектуальних дискусій, яку так вдало займав семінар, спорожніла. Її неможливо заповнити різноманітним сурогатом на зразок псевдоінтелектуальних телевізійних шоу. Втім, як свідчать дуже поінформовані джерела, є надія на відновлення роботи семінару у якихось нових формах. Будемо чекати.
Андрій Охрімович
Передача добігає кінця і на закуску вимагає чогось із Семенка:
Зривалось полум’я від доторків копитних Об камінь в темряві залізних ніг І скільки звуків сміливих і недопитих За мною гналося за тихий ріг. Всміхались постаті ворожо розпливаючись Чиєсь обличчя матове діткнулось серця сліз І двірник мовчазний дорогу замітаючи Мовив полинялій женщині: не лізь.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі – “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном – автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Інтернет “забулькав” волинськими подіями. Аси форумних мордобоїв “засленгували”, стали виділяти піт натхнення і круто повернули дишло в бік історії.
Якийсь дядечко під псевдо “Мілославскій” нагадав схильним до вибачень українцям про ту різню, яку влаштував у Батурині цар Петро. “Людей там, - пише він, - четвертували, колесували, саджали на палю і розривали між деревами...”. “Цікаво, - продовжує автор небуденних міркувань, - чому Москва не пропонує українцям вибачитись за Батурин?” Думаю, український парламент хутенько “зварганив” би ще один приклад “толєрантності”.
Інший форумець сайту “Власті нет” пропонує подати на “хахлов” до суду за антиросійську різню під Конотопом та переплавити усі пам’ятники Сагайдачному за “червоного півня”, якого той свого часу пустив у Москві. Його сперечальний “візаві”, несподівано для себе, зі сленгу “павутини” збочився у якийсь науковоподібний “лєпєт” з неодмінним приплітанням Фрейда, складнопідрядного слова “інцест” і (причепи кобилі хвіст) втулив раптом метафізичний слоган – “Бандєровци – синов’я тьми”.
Піймавши себе на дикому бажанні негайно перед ким-небудь вибачитись, я зблід, перехрестився і хутенько перемкнув увагу на огляд віртуальної преси у виконанні Надії Шерстюк.
Надія Шерстюк
Українські електронні часописи не залишили поза увагою поїздку Віктора Януковича по регіонах. Вона збіглася в часі з продовольчою кризою у державі, а також з днем народження прем’єра.
“Майдан.орг” повідомляє, що у Черкаської області Віктора Федоровича зустрічали як царя або ж як Генсека в радянський час. Річ у тім, як пише видання, що під час прем’єрського вояжу “було активно впроваджено досвід відомих “потьомкинських сіл”: в одному з сільських районів швиденько знизились ціни на всі товари. Місцеве населення, скориставшись ситуацією, почало активно спустошувати полиці продовольчих крамничок.
“Не обійшлося без комічних ситуацій”, - продовжує далі “Майдан”. Місцеве начальство, прагнучи догодити Януковичу, а в його особі й усім “донецьким”, знімали з вітрин пиво “Оболонь” і замінювали його на “Сармат”.
“А в цей час, - читаємо на сайті “Обозрєвателя”, - в Києві під стінами ВР зібралося близько 4 тисяч пікетників, котрі вимагали відставки міністра економіки Валерія Хорошковського і всього аграрного блоку уряду”.
Разом із тим, міністр аграрної політики Сергій Рижук вважає, що виникнення ажіотажу на продовольчому ринку спричинило ніщо інше як “змова окремих суб’єктів цього ринку”, - пише “Форум”.
“ООН оприлюднила списки держав з найкращими і найгіршими умовами життя”, - інформує “Кореспондент.нет”. Лідирують у цьому звіті Норвегія, Ісландія і Швеція. Серед найбільш благополучних країн Східної Європи називають Чехію, Польщу і Словенію. Україна посідає 75 місце й піднялася на п’ять позицій у порівнянні з минулим роком.
Андрій Охрімович
Схопившись за тім’я та натискаючи акупунктурні точки, я зумів-таки подолати родову тягу до “толєрантності”, паталогічної лагідності та нестримного потягу неодмінно вибачитись за сам факт свого існування. Крім того, настрій мені підняли оті п’ять позицій, завдяки яким ми з вами, порівняно з минулим роком, стали жити краще і веселіше. Ну, а порівняно з роком нинішнім, ті ж таки ми з вами так і не зуміли піднятися на жоден з пунктів.
Депутати Верховної (за народним означенням) “Зради” продовжують імітувати бурхливу діяльність. Інтернет, тим часом, усе то те фіксує.
Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна павутина”.
Сергій Грабовський
У порівнянні з тим, що було на сервері Верховної Ради півроку тому, ситуація в плані інформаційної насиченості поліпшилася. Вже чотири, а не три, комітети мають свої веб-сторінки: до комітетів з питань бюджету, з питань європейської інтеграції і з питань свободи слова та інформації додався Комітет з питань національної безпеки і оборони. Проте, якщо інтернетизація діяльності парламентських комітетів і далі просуватиметься такими темпами, то сподіватися на появу веб-сторінок усіх комітетів і комісій можна сподіватися не раніше 2008 року, але ж тоді термін діяльності чинної Верховної Ради вже закінчиться. Отже, все почнеться спочатку.
Що ж стосується веб-сторінок фракцій, то опозиція вперто ігнорує цю можливість нести виборцям інформацію про свою діяльність. Утім, те саме робить і більшість, за єдиним винятком.
Нарешті нормально запрацював сайт Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. На цю посаду місяць тому була переобрана Ніна Карпачова, і вона, скидається, таки змусила свій апарат працювати ефективно й оперативно.
Діє веб-сторінка Бібліотеки Верховної Ради. Оперативніше почала працювати й інформаційна Інтернет-служба парламенту. Зокрема, у ній щотижня з’являються огляди публікацій регіональної преси про діяльність Верховної Ради та її основних політичних суб‘єктів. Але, при цьому, предметом огляду сторінки є місцевий “напівофіціоз”. Коли ж користувач іде на сторінку особового складу депутатських фракцій, там, наприклад, можна поіменно дізнатися, хто і коли втік з фракції “Наша Україна”, знехтувавши тим самим волею своїх виборців.
Проте, як і раніше, дуже складним лишився пошук на сервері як законопроектів, так і ухвалених законів. Застаріла і неефективна пошукова машина – так кваліфікують ситуацію фахівці. І, звісно, не вистачає аудіоряду, щоб можна було почути й відчути реальний драматизм парламентської роботи, коли більшість і меншість сходяться врукопаш біля трибуни.
Андрій Охрімович
На форумі сайту “Подробиці” персонаж на ім’я Альтер Его з гірким філософським пафосом Григорія Сковороди розмірковує над незмінністю українського буття: “Нема чого міняти. Хто кланявся владі – і зараз кланяється. Хто бухтів на кухні – і зараз бухтить. Але як добре, що з’явився Інтернет. Хоч там поки що можна нагавкатись досхочу”.
Рубрика “Палата №6” з її незмінним санітаром Віктором Недоступом.
Андрій Охрімович
На форум “Громадського радіо” хтось закинув жалісний меседж. “Важко бути нині депутатом,” – квилить сапієнс, - “натиснув зелену кніпочку – дістав по “фейсу”, червону – маєш в рило, утримався – по мордяці. Тільки встигай крутитися”.
Втім, “мутузять” і державних посадовців. На сайті видання “Форум” такий собі Велесов пропонує вгадати, що спільного в Медведчука зі Сталіним. “Сталін спочатку пропхав на всі можливі посади своїх людей. І силовики – його, і чиновники на місцях. І преса. І взагалі, троцькістам краще покинути Палац З’їздів.” І додає: “Може “ющенківцям” та “тимошенківцям” пора сухарі сушити?” На це Велесову відповідають, що він не Велесов, а Волосов, і хай сам починає збирати сухарики для своїх хазяїв. “Не плутайте грішне зі смішним”, – закидає якийсь Васілій, - “Медведчук найсоціальніший демократ, для нього навіть соцінтерн недостатньо соціал-демократичний. Крім того, він Справжній чоловік, Великий реформатор, Приборкувач всесвітнього хаосу і правиця Господа бога.”
Тим часом, відвідувачі форуму смакують бюджетні перипетії. Надивившись телевізора, такий собі Ваня Рибкін замислюється: “Якщо корові на вим’я почепити п’ятого “цицька” та зменшити раціон, вона, очевидно, з переляку стане краще доїтись? Приблизно так – зменшивши кількість вихідних, Україна почне поповнювати бюджет, якщо слідувати задумам пана Пустовойтенка. Залишається депутатам почепити зелені окуляри, і тоді все населення України матиме зарплатню у зелених”.
На форумі “Дзеркала тижня” протягом тижня точиться дискусія довкола нацбезпеки, а саме – українського війська з останніми модними “перестановочками” у верхах. Персонаж під псевдо Офіцер: “Ну, все... Зливайте хлопці воду... Піджаки прийшли – бути війні”. Йому відповідають: “Ви, офіцери, тільки й думаєте, де і що вцупити на халяву”. “А “пінжаки” не хапають?” – запитує наступний відвідувач. Інший натякає: “Шановні, тут не до сміху. Брудні та обірвані матросики, в очікуванні на несподіваний приїзд Президента, по всіх приморських містечках фарбують “потьомкінські села”. Важко сказати, як буде репрезентовано “обліко морале” славного флоту, якщо контрактними разом з матросиками крадуть курей з “голодухи” та обгризають кримські городи”.
Андрій Охрімович
Багато хто думає, що чайник – це така-собі посудина, у якій варять воду для заварки благословенного напою (плюс чайна церемонія, нірвана і раптове розуміння всіх смислів буття). Таким є ідеалістичне уявлення про суть “чайника”. Насправді, це – лох, дурень, незграба, через якого в “павутині” самі неприємності. Принаймні, професіонали – програмісти та інтернет – провайдери в цьому переконані.
Далі - Богдана Костюк.
Богдана Костюк
“Рятуйте, мене “вирубило” з інтернету, а потім моя “персоналка” зависла!” Років п’ять тому і я іноді несамовито волала щось подібне. Можливо, через те, що стадію “чайника” проходять майже усі початківці – користувачі “павутини”. Це потім користувач набуває досвіду, починає розуміти механізми функціонування комп’ютерів та електронного зв’язку. І за рік – два “чайник” здатен стати найкращим приятелем свого “компа”. Чи то навпаки – людина не уявляє життя без гарного електронного товариша. “Спочатку завжди складно”, - стверджує технічний директор компанії “Ревком” Сергій Бондаренко.
Сергій Бондаренко
Це так званий соціальний “інженірінг”, коли отримати доступ до Інтернету, до паролю можна, запитавши про це людину або попросити, щоб початківець дав подивитись свою облікову картку. Крім того, самі користувачі–новачки часто пускають інших за свій комп’ютер, і досвідчений “юзер” легко може скачати звідти потрібні дані. Це, власне, неграмотні користувачі, які рвонули в “павутину” без дотримання елементарних правил і норм поведінки в Інтернеті. Адже Інтернет – це модно! І такі користувачі можуть місяцями бавитись у “віртуалці”, не підозрюючи, що в їхньому комп’ютері поселився вірус, котрий регулярно передає кудись відомості про все, що користувач набирав на клавіатурі.
Сергій Бондаренко
Початківцям – користувачам він радить звертатися за консультаціями до своїх Інтернет–провайдерів, щоб уникнути образливих прізвиськ “чайник” або “лох”.
Андрій Охрімович
Ми звикли нарікати на нашу загумінковість, вторинність, відсутність інтелектуального життя. Мовляв, щось справжнє, оригінальне, цікаве відбувається десь далеко. Ми вперто не помічаємо чогось вартісного у власному суспільстві.
Одним з таких непомічених явищ є Міждисциплінарний семінар імені Івана Лисяка-Рудницького, який проводився у Києві понад 5 років. Матеріали деяких семінарів друкувалися у часописі "Дух і Літера". До речі, ще один належно не оцінений феномен рідної культури. Тим не менше, з матеріалами окремих семінарів можна зазнайомитись на сайті видавництва "Дух і Літера". Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Зовсім недавно це видавництво видало книжку "Діалоги на межі століть", де вміщено стенограми семінарів, що відбувалися у 1996-2000 роках. Дуже хотілося б, аби на неї звернуло увагу ширше коло наших слухачів, потенційних читачів та поціновувачів інтелектуального продукту.
Ідея семінару, який об’єднав би істориків і соціологів, правників і культурологів, філософів і економістів, належала Леонідові Фінбергу, а до ініціативної групи входили Соломія Павличко, Володимир Кулик, Семен Глузман, Олександр Кривенко та Володимир Рубан. Вони виходили з переконання, що складні суспільні проблеми є міждисциплінарними, а інституції, що їх вивчають спеціалізовані, фахові. Спроби подолати це протиріччя і спонукали започаткувати Міждисциплінарний науковий семінар.
Феномен семінару полягав у тому, що він став своєрідним інтелектуальним клубом і, водночас, елементом громадянського суспільства.
Серед учасників семінару – відомі науковці, культурні та суспільні діячі з України та з-поза її меж. З закордонних варто згадати хоча б такі імена, як Джеймс Мейс, Жорж Ніва чи Орест Субтельний. Вітчизняних перераховувати не буду, назвати всіх не дозволяє обсяг рубрики, вибрати кількох неможливо, але це справді кращі інтелектуальні сили країни, і не тільки гуманітарії.
Темами семінарів були актуальні проблеми духовного та суспільного розвитку країни і світу, як-от “Інтелектуальна свобода в сьогоднішній Україні”, “Інтелігенція і суспільство”, “Право та безправ’я сьогодення”, “Нова Європа на порозі третього тисячоліття”.
Що ж до текстів, то це справді фахові, цікаві, часом несподівані роздуми, спостереження і висновки. Можна відкрити книжку на будь-якій сторінці і вже неможливо відірватися. Діалог, де учасники слухають і чують один одного, атмосфера "мозкового штурму" і спільних пошуків непростих істин притягує і змушує читача думати, ставати самому, нехай віртуально, учасником дискусій.
На жаль, навіть найкращі ініціативи мають тенденцію із часом затухати. Відтак, ніша інтелектуальних дискусій, яку так вдало займав семінар, спорожніла. Її неможливо заповнити різноманітним сурогатом на зразок псевдоінтелектуальних телевізійних шоу. Втім, як свідчать дуже поінформовані джерела, є надія на відновлення роботи семінару у якихось нових формах. Будемо чекати.
Андрій Охрімович
Передача добігає кінця і на закуску вимагає чогось із Семенка:
Зривалось полум’я від доторків копитних Об камінь в темряві залізних ніг І скільки звуків сміливих і недопитих За мною гналося за тихий ріг. Всміхались постаті ворожо розпливаючись Чиєсь обличчя матове діткнулось серця сліз І двірник мовчазний дорогу замітаючи Мовив полинялій женщині: не лізь.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
