Лондон, 18 липня 2003 – Кубинська музика цього тижня лунає на музичних радіостанціях світу особливо часто. Підвищений інтерес до латинських ритмів - сону і сальси ( які і без того є нині надзвичайно популярними ) - пов’язаний з утратою (з перервою лише у пару днів ) двох гігантських постатей кубинської музики: Компая Сеґундо і Селії Крус, яких називали відповідно Королем сону і Королевою сальси. Обоє співаків, незважаючи на похилий вік, багато до самого кінця подорожували світами з гастролями.
1997 року американський музикант Рай Кудер видав компакт-диск, на якому пісні кубинської музики - сон - виконували разом забуті легенди кубинської музики. Кудер знайшов у Гавані людей, чиї імена були знаменитими у 40-50-ті роки, але, як здавалося, пішли в небуття після соціалістичної революції 1959 року і встановлення режиму Фіделя Кастро. З якоїсь дивної причини диктатури не люблять життєрадісної ритмічної музики. Сподіваюся, в Україні пам’ятають ненависть комуністичних ідеологів до джазу, а потім року. Аргентинська диктатура забороняла танго, а бразилійська заарештовувала виконавців боса-нови.
Кубинський сон ( «сон» іспанською означає «звук»), який був першоосновою для сальси, що нині переживає новий вибух популярності у танцювальних клубах усього світу, теж змушений був, практично, зійти зі сцени по приходу до влади полум’яного Фіделя. Виконавці, які до революції часто грали концерти у знаменитому тоді, ну і вже нині, гаванському клубі «Соушіел Клаб де Буена Віста», звідки і назва проекту Рая Кудера і культового нині на Заході фільму Віма Вендерса, стикнулися з проблемами у подальшому існуванні.
Показовим є випадок співака Ібраїма Феррера, якого Кудер знайшов у 72-річному віці, коли той заробляв на життя чищенням черевиків. Декому щастило більше, як от Рубену Гонсалесу, що грав на фортепіано у балетній школі і, особливо Компайї Сегундо (тепер,правда, уже небіжчикові) - псевдо «Максімо Мун’єса», що в перекладі з іспанської означає «Другий кум» - натяк на дует «Компадрес» - «Куми», в якому Компай працював з 1942 по 1955 рік. Так от, після приходу Кастро, знаменитий музикант Компай почав крутити сигари на тютюновій фабриці і навіть був відправлений кубинським урядом на два роки до братнього Китаю працювати у полі. Але у 1970 році йому дозволили повернутися до музики і навіть награвати платівки з групою «Лос мучачос».
Проте перерва у творчості практично не позначилася на дусі, енергії і гуморі учасників проекту «Буена Віста Соушіел Клаб», яких я бачив у Лондонській залі «Роял фестивал хол». Незважаючи на дуже похилий вік, Компай, Ібраїм Феррер і Качаїто Лопес викладалися сповна, не лише граючи, співаючи, а навіть і танцюючи сальсу. Компай робив це у віці 95 років.
Доля королеви сальси Селії Крус була інакшою. Вона залишила Кубу після революції і швидко стала зіркою світового масштабу. ÏÏ називають однією з найбільших світових естрадних виконавців ХХ сторіччя. 4 роки тому я був на її концерті у Барбікані, він справив справжній фурор і довів лондонську публіку до нестями. Королева сальси завжди тужила за Кубою і скаржилася, що Кастро так і не зміг їй вибачити рішення податися на імміграцію. З 1959 року вона на Кубі більше не була.
1997 року американський музикант Рай Кудер видав компакт-диск, на якому пісні кубинської музики - сон - виконували разом забуті легенди кубинської музики. Кудер знайшов у Гавані людей, чиї імена були знаменитими у 40-50-ті роки, але, як здавалося, пішли в небуття після соціалістичної революції 1959 року і встановлення режиму Фіделя Кастро. З якоїсь дивної причини диктатури не люблять життєрадісної ритмічної музики. Сподіваюся, в Україні пам’ятають ненависть комуністичних ідеологів до джазу, а потім року. Аргентинська диктатура забороняла танго, а бразилійська заарештовувала виконавців боса-нови.
Кубинський сон ( «сон» іспанською означає «звук»), який був першоосновою для сальси, що нині переживає новий вибух популярності у танцювальних клубах усього світу, теж змушений був, практично, зійти зі сцени по приходу до влади полум’яного Фіделя. Виконавці, які до революції часто грали концерти у знаменитому тоді, ну і вже нині, гаванському клубі «Соушіел Клаб де Буена Віста», звідки і назва проекту Рая Кудера і культового нині на Заході фільму Віма Вендерса, стикнулися з проблемами у подальшому існуванні.
Показовим є випадок співака Ібраїма Феррера, якого Кудер знайшов у 72-річному віці, коли той заробляв на життя чищенням черевиків. Декому щастило більше, як от Рубену Гонсалесу, що грав на фортепіано у балетній школі і, особливо Компайї Сегундо (тепер,правда, уже небіжчикові) - псевдо «Максімо Мун’єса», що в перекладі з іспанської означає «Другий кум» - натяк на дует «Компадрес» - «Куми», в якому Компай працював з 1942 по 1955 рік. Так от, після приходу Кастро, знаменитий музикант Компай почав крутити сигари на тютюновій фабриці і навіть був відправлений кубинським урядом на два роки до братнього Китаю працювати у полі. Але у 1970 році йому дозволили повернутися до музики і навіть награвати платівки з групою «Лос мучачос».
Проте перерва у творчості практично не позначилася на дусі, енергії і гуморі учасників проекту «Буена Віста Соушіел Клаб», яких я бачив у Лондонській залі «Роял фестивал хол». Незважаючи на дуже похилий вік, Компай, Ібраїм Феррер і Качаїто Лопес викладалися сповна, не лише граючи, співаючи, а навіть і танцюючи сальсу. Компай робив це у віці 95 років.
Доля королеви сальси Селії Крус була інакшою. Вона залишила Кубу після революції і швидко стала зіркою світового масштабу. ÏÏ називають однією з найбільших світових естрадних виконавців ХХ сторіччя. 4 роки тому я був на її концерті у Барбікані, він справив справжній фурор і довів лондонську публіку до нестями. Королева сальси завжди тужила за Кубою і скаржилася, що Кастро так і не зміг їй вибачити рішення податися на імміграцію. З 1959 року вона на Кубі більше не була.
