Київ, 15 липня 2003 року.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Українська культурна традиція ввібрала у себе чимало знаменитих імен, які звичайно асоціюються виключно з іншими країнами і народами. Ви в цьому легко переконаєтеся хоча б із цього випуску нашого радіожурналу. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
З нашими сусідами поляками та росіянами – все просто. Практично кожна значна постать російської чи польської культури має навколо себе певні українські сюжети або ж українські конотації. На те немає ради – сусіди, але ж, коли ми поглянемо далі в Європу, то так само побачимо, що життя і творчість дуже багатьох провідних людей були тією чи іншою мірою пов’язані з Україною. Не переповідатиму найвідомішого для радянської публіки, завдяки відомому фільмові сюжету про одруження Оноре де Бальзака з Ганською. Не переповідатиму, так само, відомого сюжету про останні концерти Ліста в Києві та в Єлисаветграді. Ці концерти було увічнено прекрасним віршем Ліни Костенко. Не переповідатиму ще раз про Ярослава Гашека, який створював тут – у Києві, на вулиці Володимирській, окремі розділи свого “Швейка”. Тому наразі поговоримо про Моцарта. Не про того, найзнаменитішого – Вольфганга Амадея, а про його сина – Франца Ксаверія Вольфганга Моцарта чи, як кажуть, Львівського Моцарта.
Сергій Грабовський
Максиме, перш, ніж ми перейдемо до розмови про контекст того часу і про місце Моцарта-сина в історії української культури, про життєвий і творчий шлях львівського Моцарта розповість музикознавець Леся Олійник.
Леся Олійник
Франц Ксавер Вольфганг Моцарт – австрійський піаніст, диригент, педагог і композитор - є молодшим сином В.А.Моцарта. Його діяльність мала значний вплив на становлення музичної культури Галичини, де він був найпомітнішою творчою та культурно-просвітительською постаттю того часу.
Народився Франц Ксавер у 1791 році у Відні. Музичну освіту здобував у таких метрів, як Й. Гуммель (фортепіано), А. Сальєрі (співу), Й. Альбрехтсбергер ( по композиції). Подібно до батька, він рано виявив свої творчі здібності. Перший твір Франца Ксавера – фортепіанний квартет, надрукований, коли йому було ще 11 років. Прилюдний виступ як піаніста і композитора вперше відбувся у чотирнадцятирічному віці.
У Галичині він пробув більшу частину свого життя - упродовж 1808-19-их та 1822-38-их років. В Галичині він здебільшого працював вчителем музики У 1808 році він приїхав на запрошення графа Віктора Баворовського у село Підкамінь як вчитель музики його молодших дітей. З 1810-го працював учителем у багатих польських поміщиків, наприклад, у Янішевських в селі Сарки Рогатинського повіту, у Львові – у Потоцьких, Чарторийських, Сапіг.
Від приватних занять Франц Ксавер приходить фактично до заснування осередків професійної музичної освіти, що мало важливе значення для розвитку професійної музичної культури Галичини. Як піаніст грав переважно твори свого батька та власні композиції. Однією з видатних подій у Львові вважався вечір 2 грудня 1826 року пам‘яті Моцарта-батька, в якому взяли участь видатний польський скрипаль Кароль Ліпінський, сам Франц Ксавер і хор інституту співу святої Цецилії.
У 1819-22 роках Франц Ксавер здійснював концертні подорожі по Україні, Польщі, Німеччині, Данії, Австрії, Чехії, Швейцарії. Упродовж 1826-29 років організував хор святої Цецилії. Є відомості, що в 1834 році він отримав місце капельмейстера Львівського театру. Його діяльність надзвичайно сприяла розвитку музичної культури Львову. Тому Франц Ксавер і дістав свій псевдонім “Львівський Моцарт”.
З 1838 року він живе у Відні, даючи приватні уроки музики. З 1841 року він є почесним капельмейстером і першим директором знаменитого тепер зальцбурзького Моцартеуму. У 1842 році Франц Ксавер виступав востаннє як піаніст на торжествах свого батька у Зальцбурзі.
Помер він у 1844 році в Карлсбаді. Як пише дослідник Дмитро Колбін у творчості Франца Ксавера Моцарта уже відчутні риси раннього романтизму. Найбільшу кількість своїх творів він написав саме в Галичині. Як свідчать дослідники, особливо популярною в Галичині була його кантата “Перший весняний день”, яку він присвятив дочці австрійського імператора Кароліні Августі. Франц Ксавер Моцарт виявляв також інтерес до українського фольклору: одна з його фортепіанних композицій – варіації – створені на тему української жартівливої пісні “У сусіда хата біла”.
Максим Стріха
Традиція, яка досі сидить в наших головах, в нашій підсвідомості, пов`язує розвиток українського мистецтва, української літератури, української музики з, насамперед, російським вектором. Так нас навчали у школах. Далі йде Італія, але вже опосередковано, через Росію, як, врешті, рухався до Італії Бортнянський і Березовський – через Петербург. Але, як показує історія, часто все відбувалося по-інакшому, значно цікавіше, шляхом дуже багатьох зв`язків, адже український Львів, польський Львув, німецький Лемберґ був тоді частиною Габсбурзької імперії і між Львовом і Віднем не існувало жодного державного кордону, і ми жили саме в рамках тієї великої і єдиної європейської культурної традиції
Сергій Грабовський
Ще одна експертна думка – цього разу головного редактора львівського часопису “Ї” Тараса Возняка.
Тарас Возняк
Місто Львів і Галичина останнім часом пробують відновити свою історичну ідентичність. Попередньо, все, що стосувалося історії, зводилося до національних міфів: про виключно польський Львів, про виключно український Львів. Очевидно, такі самі міфи витворювали для себе й інші народи, однак реалії історичні були на багато складнішими. І одним із позитивних елементів тих реалій є полікультурність, є різноманітність і Львова, і, в принципі, кожної частини старої Європи. В цьому контексті почалося раптом пригадування, що музикальне товариство у Львові заклав Франц Ксавер Моцарт. Звичайно, рівень таланту Франца Ксавера, напевно, не відповідає рівню таланту Амадея, однак і Львів не Відень, тим не менше, ми, все ж таки, навіть на своєму провінційному рівні, маємо свого Моцарта. Він прибув разом із австрійською адміністрацією, разом з австрійськими німецькомовними культрегерами в дикі краї (на той час, якщо дивитися було з цивілізованої Європи, з цивілізованого блискучого імперського Відня), однак прибуття таких діячів, як Франц Ксавер, котрі шукали свого щастя, насправді, в одній з далеких провінцій імперії, призвело до цивілізування і міста, і краю як такого. Тому створився, власне, той Львів, котрий ми хотіли би бачити, котрий ми би хотіли відновити. Зараз, в аспекті відновлення пам`яті про Франца Ксавера Моцарта, відбувається ряд заходів. Ну, попередньо було представлено його твори на фестивалі «Контрасти». Зараз створений швейцарським диригентом Гунгуртом Матесом у Львові спільний швейцарсько-український симфонічний оркестр, проводить записи двох симфоній Франца Ксавера Моцарта.
Журнал «Ї», головним редактором якого я є, пробує зараз зробити число, присвячене генію місця, генію слоці, місту і місцю Львову, і одним з таких елементів, що має доповнити загальну конструкцію журналу, буде CD - диск, власне, з записом тих його творів.
Звучить музика Ксавера Моцарта
Максим Стріха
Міста в цій частині Європи завжди були полі культурними, і того нема чого соромитись, зрештою не соромляться ж поляки – аж ніяк не менші патріоти від нас – того, що перший документ польською мовою в міській рaтуші Кракова було написана лишень на початку 17 століття – до того, все було по-німецькому. Тому, український Львів, як, скажімо, польський Перемишль, постали внаслідок сталінсько-берутівських взаємних депортацій вже після другої світової війни. І це перервало ту європейську полі культурність, яка разом з тим, аж ніяк не суперечила, а багато в чому сприяла формуванню модерних європейських націй, серед яких могла би бути, а сподіваюся, що колись-таки буде так само й Україна.
Сергій Грабовський
Десь так років з десять тому довелося мені побувати у Москві на одному культурницькому російсько-українському форумі, і там мене обсіли російські інтелектуал Запитання було, зрозуміло, з підтекстом. Якщо дві культури мають спільних достойників, то йдеться про єдину культуру, і держава, відповідно, повинна бути єдиною і недєлімою. Та чи не будуть після нашої передачі австрійці претендувати на Львів і на поглинання української культури австрійською?
Максим Стріха
Питання, Сергію, звичайно, риторичне, відомо, що в Австрії є велика цікавість до України, там охоче вивчають ті часи, коли Галичина була частиною Габсбурзької імперії, але той період, мені здається, важливіший не для австріяків, а для нас, бо дає нам змогу, бодай цим краєм, але беззаперечно зачепитися за Європу.
Бо в той час, коли тривають дискусії “ до кого належить Україна - до Європи чи до євроазійського простору”, щодо цієї частини України жодних сумнівів бути не може.
Сергій Грабовський
А чи призведе до розмивання української культурної ідентичності такий собі мультикультурницький підхід до спадщини минулого, який пропонує Тарас Возняк і його колеги? Чи не є більш слушним інший підхід, котрий, скажімо, дивиться на львівського Моцарта як на представника суто австрійської музичної культури, котрий відобразив у своїй творчості деякі українські фольклорні елементи, мотиви, і, скажімо, дивиться на сучасного поета Мойсея Фішбейна – як на україномовного, і не більше, літератора?
Максим Стріха
Сергію, запитання, якщо його якось не спрощувати, насправді є дуже складним, бо, якщо триматися означення культури як комунікаційного феномену, де є творець, де є аудиторія, де є текст, який, власне, творець надсилає аудиторії, контекст, в якому все це існує, то питання “що є українська культура?” дуже не просте. Що? Україномовний творець? Україномовна аудиторія? Контекст, пов`язаний з Україною? Наявність однієї з цих ознак чи багатьох? А як щодо музики, де україномовність взагалі нічого не...
Сергій Грабовський
...І ще більше того, можливо, не вирішує етнічне походження автора певних культурних цінностей...
Максим Стріха
Але так чи інакше, очевидно, важить все-таки той широкий український контекст, який змушував австріяка Франца Ксаверія (бачите, навіть тут ми сперечаємося щодо наголосу – щодо Ксавра німецького чи польського Ксаверія – Вольфганга Моцарта) обробляти в австрійській провінції – Галичині, де однак значне місце посідали поляки, саме українську народну пісню. Це дає змогу говорити нам, що і він часточкою є нашої культури, хоч, звичайно, не такою мірою, як є нашим питомо наш Микола Лисенко. Але, врешті, і Микола Лисенко став генієм української музики з двох причин: з того, що він спирався на величезний український музичний фольклор, і з другого, що він пройшов бездоганний музичний вишкіл в Європі – не дарма його тоді називали українським Вагнером російські тогочасні рецензенти.
Тому для мене незаперечним є, принаймні, те, що і Франц Ксаверій Вольфганг Моцарт є частиною української культури, хоч, може, відноситься до цікавинок цієї культури, а не до її стрижневих явищ Так само, як і безперечно Мойсей Фішбейн є не україномовним літератором, а одним з найцікавіших сьогоднішніх українських поетів, без яких не можна говорити про панораму української літератури початку двадцять першого століття.
Сергій Грабовський
Що ж, на цьому час завершувати сьогоднішню розмову і ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. У ньому звучала музика Франца Ксавера Моцарта. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Українська культурна традиція ввібрала у себе чимало знаменитих імен, які звичайно асоціюються виключно з іншими країнами і народами. Ви в цьому легко переконаєтеся хоча б із цього випуску нашого радіожурналу. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
З нашими сусідами поляками та росіянами – все просто. Практично кожна значна постать російської чи польської культури має навколо себе певні українські сюжети або ж українські конотації. На те немає ради – сусіди, але ж, коли ми поглянемо далі в Європу, то так само побачимо, що життя і творчість дуже багатьох провідних людей були тією чи іншою мірою пов’язані з Україною. Не переповідатиму найвідомішого для радянської публіки, завдяки відомому фільмові сюжету про одруження Оноре де Бальзака з Ганською. Не переповідатиму, так само, відомого сюжету про останні концерти Ліста в Києві та в Єлисаветграді. Ці концерти було увічнено прекрасним віршем Ліни Костенко. Не переповідатиму ще раз про Ярослава Гашека, який створював тут – у Києві, на вулиці Володимирській, окремі розділи свого “Швейка”. Тому наразі поговоримо про Моцарта. Не про того, найзнаменитішого – Вольфганга Амадея, а про його сина – Франца Ксаверія Вольфганга Моцарта чи, як кажуть, Львівського Моцарта.
Сергій Грабовський
Максиме, перш, ніж ми перейдемо до розмови про контекст того часу і про місце Моцарта-сина в історії української культури, про життєвий і творчий шлях львівського Моцарта розповість музикознавець Леся Олійник.
Леся Олійник
Франц Ксавер Вольфганг Моцарт – австрійський піаніст, диригент, педагог і композитор - є молодшим сином В.А.Моцарта. Його діяльність мала значний вплив на становлення музичної культури Галичини, де він був найпомітнішою творчою та культурно-просвітительською постаттю того часу.
Народився Франц Ксавер у 1791 році у Відні. Музичну освіту здобував у таких метрів, як Й. Гуммель (фортепіано), А. Сальєрі (співу), Й. Альбрехтсбергер ( по композиції). Подібно до батька, він рано виявив свої творчі здібності. Перший твір Франца Ксавера – фортепіанний квартет, надрукований, коли йому було ще 11 років. Прилюдний виступ як піаніста і композитора вперше відбувся у чотирнадцятирічному віці.
У Галичині він пробув більшу частину свого життя - упродовж 1808-19-их та 1822-38-их років. В Галичині він здебільшого працював вчителем музики У 1808 році він приїхав на запрошення графа Віктора Баворовського у село Підкамінь як вчитель музики його молодших дітей. З 1810-го працював учителем у багатих польських поміщиків, наприклад, у Янішевських в селі Сарки Рогатинського повіту, у Львові – у Потоцьких, Чарторийських, Сапіг.
Від приватних занять Франц Ксавер приходить фактично до заснування осередків професійної музичної освіти, що мало важливе значення для розвитку професійної музичної культури Галичини. Як піаніст грав переважно твори свого батька та власні композиції. Однією з видатних подій у Львові вважався вечір 2 грудня 1826 року пам‘яті Моцарта-батька, в якому взяли участь видатний польський скрипаль Кароль Ліпінський, сам Франц Ксавер і хор інституту співу святої Цецилії.
У 1819-22 роках Франц Ксавер здійснював концертні подорожі по Україні, Польщі, Німеччині, Данії, Австрії, Чехії, Швейцарії. Упродовж 1826-29 років організував хор святої Цецилії. Є відомості, що в 1834 році він отримав місце капельмейстера Львівського театру. Його діяльність надзвичайно сприяла розвитку музичної культури Львову. Тому Франц Ксавер і дістав свій псевдонім “Львівський Моцарт”.
З 1838 року він живе у Відні, даючи приватні уроки музики. З 1841 року він є почесним капельмейстером і першим директором знаменитого тепер зальцбурзького Моцартеуму. У 1842 році Франц Ксавер виступав востаннє як піаніст на торжествах свого батька у Зальцбурзі.
Помер він у 1844 році в Карлсбаді. Як пише дослідник Дмитро Колбін у творчості Франца Ксавера Моцарта уже відчутні риси раннього романтизму. Найбільшу кількість своїх творів він написав саме в Галичині. Як свідчать дослідники, особливо популярною в Галичині була його кантата “Перший весняний день”, яку він присвятив дочці австрійського імператора Кароліні Августі. Франц Ксавер Моцарт виявляв також інтерес до українського фольклору: одна з його фортепіанних композицій – варіації – створені на тему української жартівливої пісні “У сусіда хата біла”.
Максим Стріха
Традиція, яка досі сидить в наших головах, в нашій підсвідомості, пов`язує розвиток українського мистецтва, української літератури, української музики з, насамперед, російським вектором. Так нас навчали у школах. Далі йде Італія, але вже опосередковано, через Росію, як, врешті, рухався до Італії Бортнянський і Березовський – через Петербург. Але, як показує історія, часто все відбувалося по-інакшому, значно цікавіше, шляхом дуже багатьох зв`язків, адже український Львів, польський Львув, німецький Лемберґ був тоді частиною Габсбурзької імперії і між Львовом і Віднем не існувало жодного державного кордону, і ми жили саме в рамках тієї великої і єдиної європейської культурної традиції
Сергій Грабовський
Ще одна експертна думка – цього разу головного редактора львівського часопису “Ї” Тараса Возняка.
Тарас Возняк
Місто Львів і Галичина останнім часом пробують відновити свою історичну ідентичність. Попередньо, все, що стосувалося історії, зводилося до національних міфів: про виключно польський Львів, про виключно український Львів. Очевидно, такі самі міфи витворювали для себе й інші народи, однак реалії історичні були на багато складнішими. І одним із позитивних елементів тих реалій є полікультурність, є різноманітність і Львова, і, в принципі, кожної частини старої Європи. В цьому контексті почалося раптом пригадування, що музикальне товариство у Львові заклав Франц Ксавер Моцарт. Звичайно, рівень таланту Франца Ксавера, напевно, не відповідає рівню таланту Амадея, однак і Львів не Відень, тим не менше, ми, все ж таки, навіть на своєму провінційному рівні, маємо свого Моцарта. Він прибув разом із австрійською адміністрацією, разом з австрійськими німецькомовними культрегерами в дикі краї (на той час, якщо дивитися було з цивілізованої Європи, з цивілізованого блискучого імперського Відня), однак прибуття таких діячів, як Франц Ксавер, котрі шукали свого щастя, насправді, в одній з далеких провінцій імперії, призвело до цивілізування і міста, і краю як такого. Тому створився, власне, той Львів, котрий ми хотіли би бачити, котрий ми би хотіли відновити. Зараз, в аспекті відновлення пам`яті про Франца Ксавера Моцарта, відбувається ряд заходів. Ну, попередньо було представлено його твори на фестивалі «Контрасти». Зараз створений швейцарським диригентом Гунгуртом Матесом у Львові спільний швейцарсько-український симфонічний оркестр, проводить записи двох симфоній Франца Ксавера Моцарта.
Журнал «Ї», головним редактором якого я є, пробує зараз зробити число, присвячене генію місця, генію слоці, місту і місцю Львову, і одним з таких елементів, що має доповнити загальну конструкцію журналу, буде CD - диск, власне, з записом тих його творів.
Звучить музика Ксавера Моцарта
Максим Стріха
Міста в цій частині Європи завжди були полі культурними, і того нема чого соромитись, зрештою не соромляться ж поляки – аж ніяк не менші патріоти від нас – того, що перший документ польською мовою в міській рaтуші Кракова було написана лишень на початку 17 століття – до того, все було по-німецькому. Тому, український Львів, як, скажімо, польський Перемишль, постали внаслідок сталінсько-берутівських взаємних депортацій вже після другої світової війни. І це перервало ту європейську полі культурність, яка разом з тим, аж ніяк не суперечила, а багато в чому сприяла формуванню модерних європейських націй, серед яких могла би бути, а сподіваюся, що колись-таки буде так само й Україна.
Сергій Грабовський
Десь так років з десять тому довелося мені побувати у Москві на одному культурницькому російсько-українському форумі, і там мене обсіли російські інтелектуал Запитання було, зрозуміло, з підтекстом. Якщо дві культури мають спільних достойників, то йдеться про єдину культуру, і держава, відповідно, повинна бути єдиною і недєлімою. Та чи не будуть після нашої передачі австрійці претендувати на Львів і на поглинання української культури австрійською?
Максим Стріха
Питання, Сергію, звичайно, риторичне, відомо, що в Австрії є велика цікавість до України, там охоче вивчають ті часи, коли Галичина була частиною Габсбурзької імперії, але той період, мені здається, важливіший не для австріяків, а для нас, бо дає нам змогу, бодай цим краєм, але беззаперечно зачепитися за Європу.
Бо в той час, коли тривають дискусії “ до кого належить Україна - до Європи чи до євроазійського простору”, щодо цієї частини України жодних сумнівів бути не може.
Сергій Грабовський
А чи призведе до розмивання української культурної ідентичності такий собі мультикультурницький підхід до спадщини минулого, який пропонує Тарас Возняк і його колеги? Чи не є більш слушним інший підхід, котрий, скажімо, дивиться на львівського Моцарта як на представника суто австрійської музичної культури, котрий відобразив у своїй творчості деякі українські фольклорні елементи, мотиви, і, скажімо, дивиться на сучасного поета Мойсея Фішбейна – як на україномовного, і не більше, літератора?
Максим Стріха
Сергію, запитання, якщо його якось не спрощувати, насправді є дуже складним, бо, якщо триматися означення культури як комунікаційного феномену, де є творець, де є аудиторія, де є текст, який, власне, творець надсилає аудиторії, контекст, в якому все це існує, то питання “що є українська культура?” дуже не просте. Що? Україномовний творець? Україномовна аудиторія? Контекст, пов`язаний з Україною? Наявність однієї з цих ознак чи багатьох? А як щодо музики, де україномовність взагалі нічого не...
Сергій Грабовський
...І ще більше того, можливо, не вирішує етнічне походження автора певних культурних цінностей...
Максим Стріха
Але так чи інакше, очевидно, важить все-таки той широкий український контекст, який змушував австріяка Франца Ксаверія (бачите, навіть тут ми сперечаємося щодо наголосу – щодо Ксавра німецького чи польського Ксаверія – Вольфганга Моцарта) обробляти в австрійській провінції – Галичині, де однак значне місце посідали поляки, саме українську народну пісню. Це дає змогу говорити нам, що і він часточкою є нашої культури, хоч, звичайно, не такою мірою, як є нашим питомо наш Микола Лисенко. Але, врешті, і Микола Лисенко став генієм української музики з двох причин: з того, що він спирався на величезний український музичний фольклор, і з другого, що він пройшов бездоганний музичний вишкіл в Європі – не дарма його тоді називали українським Вагнером російські тогочасні рецензенти.
Тому для мене незаперечним є, принаймні, те, що і Франц Ксаверій Вольфганг Моцарт є частиною української культури, хоч, може, відноситься до цікавинок цієї культури, а не до її стрижневих явищ Так само, як і безперечно Мойсей Фішбейн є не україномовним літератором, а одним з найцікавіших сьогоднішніх українських поетів, без яких не можна говорити про панораму української літератури початку двадцять першого століття.
Сергій Грабовський
Що ж, на цьому час завершувати сьогоднішню розмову і ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. У ньому звучала музика Франца Ксавера Моцарта. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
