Прага, 19 липня 2003 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача «Листи на «Свободу». Вітаю Вас, шановні слухачі!
Хоча до президентських виборів в Україні, запланованих на осінь 2004 року, залишається ще понад рік часу, тема президентських виборів вже тепер є однією з найактуальніших у листах наших слухачів. Тим більше, що нинішній глава держави Леонід Кучма у своїх пропозиціях щодо політичної реформи запропонував провести наступні президентські та парламентські вибори в один час.
Розпочну передачу з критичного листа. Досі наш постійний слухач та дописувач Захарченко зі станції Тетерів Бородянського району Київської області розпочинав і закінчував свої листи гаслом: «Слава СРСР». А цього разу це гасло лише на конверті, а розпочинається і закінчується лист словами: «Сталіну Слава». Ця зміна не дуже то й дивує, бо не така вже й велика різниця між гаслами: «Слава СРСР» та «Слава Сталіну».
Із великого листа дослівно процитую лише фрагмент щодо виборів:
«Радіостанція «Свобода» вже розпочала президентську виборчу кампанію в Україні. Ставши, так би мовити, голосом Ющенка та його штабу. До профашистської примітивної пропаганди додалася ще конкретна агітація за кандидата профашистських сил. Та нічого у вас не вийде. Це будуть даремно викинуті гроші: і держдепартаменту США, і Ющенкової мафії. Не буде Ющенко президентом! Він впевнено має своїх 30 відсотків – це голоси «Нашої України» та блоку Юлії Тимошенко. Але не більше! Стільки ж відсотків, приблизно, і в Януковича. А вирішуватиме, кому стати президентом, комуністичний електорат. І підстав, щоб голосувати за Ющенка у комуністичного електорату не має», - пише у своєму листі Захарченко зі станції Тетерів Бородянського району Київської області.
Подібні епітети на нашу адресу звучать досить рідко, й тому не буду зупинятися на них. У відповідь на прочитаний фрагмент листа лише скажу, що радіо «Свобода» не є рупором жодної політичної сили в Україні і не провадить жодної агітації за якусь конкретну політичну силу чи конкретного політика. Інша справа, що у наших передачах багато мовиться про Віктора Ющенка, оскільки він є одним із найвизначніших лідерів української опозиції, який наразі має найвищий рейтинг популярності серед політиків Україні. (Про це вже тривалий час засвідчують дані соціологічних опитувань.)
А якщо брати безпосередньо передачу “Листи на «Свободу»”, яка будується на листах наших слухачів, то не має нічого дивного, що найбільше уваги наші дописувачі приділяють саме Віктору Ющенку. Хоча щодо можливих кандидатів у президенти на наступних виборах звучать досить різні думки. Ось, скажімо, Володимир Гончар із селища міського типу Буча Київської області пише таке: «Останнім часом серед українського політикуму засяяла яскравим світлом нова зірка – уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова. Щоразу слухаючи або читаючи її виступи, все більше проникаєш повагою і довірою до неї. А прослухавши її відповіді у вашій студії 20 червня, після її повторного обрання, в мене майнула думка, що вона могла б стати достойним і успішним президентом України. А чому б ні? Вона всебічно розвинена, розумна і принципова, наполеглива і послідовна у досягненні цілі, людяна, демократична, передбачувана у своїх діях. Позиція Ніни Карпачової відкрита і зрозуміла для всього народу. Вона добре володіє собою, предметом розмови і ситуацією в Україні, їй не потрібно лізти до кишені за відповіддю. І вона вже довела свою спроможність вирішувати важливі та відповідальні державні справи. Крім того, у неї немає відкритих політичних противників. Тому вважаю Ніну Карпачову можливим найбільш прохідним кандидатом на посаду президента України», - пише Володимир Гончар, пенсіонер, мешканець селища міського типу Буча, що на Київщині.
А ось фрагмент із листа, якого надіслав нам із Німеччини Петро Дмитраш: «Дорогенькі мої українці, піднімайтеся з колін, виходьте у селах і містах на вулиці та вимагайте відставки нинішньої влади. Підтримуйте патріотів України, а вони є. Це – Борис Тарасюк, Тарас Чорновіл, Юрій Щербак, Віктор Ющенко, Олег Соскін, Лариса Скорик, Лілія Григорович, Євген Сверстюк».
А вже інший наш слухач Віктор Щур із Вінниці пише таке: «Хоча до президентських виборів ще далеко, але, міркуючи над тим, що відбувається в Україні, можна з упевненістю сказати, що президентом буде або Кучма на третій термін, або його ставленик. Іншу особу нинішня корумпована влада просто не допустить. Але, як кажуть, дай Боже, щоб у таких своїх прогнозах я помилився».
А зараз пропоную послухати у дикторському читанні листа Антоніни Качановської з міста Копайгород, що на Вінниччині:
«Тривалий час усім протиріччям у «Нашій Україні» та її лідера я ще якось знаходила пояснення і виправдання. Але великим ударом для мене стала підтримка представниками «Нашої України» діяльності уряду Януковича. Цей удар був понад мої сили – надто недостойно все це виглядало.
Однак, після виступу Віктора Ющенка на «Свободі» 6-го червня, я зрозуміла, що продовжую вболівати за нього, прагну вірити йому: його слова звучали надто наболіло, щоб бути нещирими.
Найбільше підкуповують мене у виступах Віктора Ющенка – і два роки тому, і тепер – слова про єдність. Вони перекликаються з прагненням Ісуса Христа, «щоб усі були одно», та його застереженням: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто, кожен дім, розділені в собі самому, не встояться». Особисто я розумію цей вислів стосовно України так: щоб врятувати від запустіння царство, тобто Україну, подолавши її головні протиріччя, політикам, які за це беруться, необхідно почати з дому – тобто з самих себе і своїх найближчих соратників. А потім взятися за «місто» - тобто сили, які їх підтримують. І вже згуртувавшись, очистившись від усякого лукавства, сприяти об’єднанню нації власним прикладом, запальним словом, рішучими і послідовними діями.
Судячи з останніх виступів Віктора Ющенка, він саме у такій послідовності втілює свою ідею єдності. Це радує і вселяє надію, хоч я й розумію, як важко зберегти чисте серце в сучасному українському політичному бруді».
Ось такого листа надіслала нам Антоніна Качановська з міста Копайгород, що на Вінниччині.
Звучить пісня Теодора Кукурузи «Тільки ми самі».
Тільки ми самі, тільки ми самі Побудуєм тоді лиш державу, Коли всі знайдем у серцях любов Що єднає для Бога на славу...
Петро Кагуй
Після фрагменту пісні Теодора Кукурузи «Тільки ми самі» переходжу до наступних листів.
«На початку цього року Президент України, перехопивши ініціативу у лівих партій, звернувся до народу України та до Верховної Ради з пропозицією обговорити та провести так звану «політичну реформу», - пише Ігор Швець зі села Сілець Сокальського району Львівської області.
Пан Швець надіслав нам копію свого відкритого листа до президента України Леоніда Кучми. У цьому листі, зокрема, мовиться:
«Вельмишановний Президенте України, Ви запитали, чи потрібна українському народу політична реформа? Як пересічний представник свого народу, хочу відповісти: «Так! Нам потрібна політична реформа в Україні». Але така реформа, яка полягає у міцній політичній владі, а не у, так би мовити, «совєтському колгоспі», у якому за сімдесят років радянської влади рішення були нібито спільні, а відповідальності конкретної особи якраз і не було.
Усі добре пам''ятають, коли Вас було обрано президентом перший раз, Ви призначили прем''єр-міністром Павла Лазаренка, який, обікравши Україну, втік за кордон. А вже тепер уся Україна і увесь світ дивуються, як нинішній уряд України очолює людина, яку двічі притягали до кримінальної відповідальності. Отож ми, українці, за таку політичну реформу, щоб нами ніколи не керували кримінальні злочинці та злодії.
Вельмишановний Президенте, якщо Ви запитаєте безпосередньо у вчителя, чи лікаря (в яких заробітна плата менша за прожитковий мінімум, та й ту часто затримують у регіонах), чи потрібна їм політична реформа, я переконаний, що всі вони дадуть ствердну відповідь: політична реформа в Україні обов''язково потрібна. Але така, щоб десятки тисяч чиновників так званої Президентської адміністрації в регіонах фактично не проїдали гроші з держбюджету, котрі б могли піти на підвищення зарплати бюджетним організаціям.
Більшість народу України за таку політичну реформу, щоб не існувало паралельної структури виконавчої влади в регіонах, в районах та містах. І за таку реформу, за якою сплачені податки не йтимуть на побудову палаців-приміщень, де працюють податкові служби України та на закупівлю самих дорогих автомобілів для обслуговування їхніх чиновників.
Більшість народу України за таку політичну реформу, щоб кошти, які сплачують платники податків, не йшли на проведення нікому не потрібних референдумів, які Ви, Леоніде Даниловичу, вже проводили. Чи прозвітували Ви, вельмишановний, за які кошти Ви проводили та й хочете провести так званий “референдум”? Хіба не можна ці кошти вважати викраденими з держбюджету та назвати обкраданням свого народу?
Отже, пане Президенте, народу України потрібна така політична реформа, щоб наша українська влада не присвоювала звання «Героя України», а також ордени людям, які все своє життя боролися проти незалежної України, котрі є ворогами українського народу і до цього часу його обкрадають.
Народу України, пане Президенте, потрібна така політична реформа, щоб вища політична влада в нашій державі була сильною та міцною і не запитувала в свого народу, котрий обирає цю владу, завдяки їхніх програм, як ступити той чи інший крок.
Шановний пане Президенте, мені здається, що найкращою політичною реформою в Україні було б те, щоб Ви звернулися до народу, вибачились перед ним та подали у відставку, мотивуючи це тим, що Ви надалі не знаєте, що робити в цій державі. Після такої «політичної реформи» народ обере собі сильного українського президента і не потрібно намагатися вже зараз обмежити його майбутню владу.
Народові України потрібна сильна політична влада!»
Це була лише частина відкритого послання на ім’я президента України. Автор листа - Ігор Швець зі села Сілець Сокальського району Львівської області.
«Початок липня дав відповіді на багато питань, пов’язаних із так званими ініціативами Леоніда Кучми щодо внесення змін до Конституції», - такими словами розпочинається електронний лист Йосипа Решка.
«Леонід Кучма заявив, що можливою датою зведення в один рік президентських і парламентських виборів може стати 2014 рік. Але, і без ініціатив «гаранта», за нині діючою Конституцією та законами про вибори народних депутатів і президента, зведення виборів повинно відбутися саме в 2014 році.
Виникає питання, що залишається принципового після цього в законопроекті Леоніда Кучми, з чим би не погодилась Верховна Рада, точніше – опозиція? Та практично нічого. Призначення президентом силовиків? Але ж президент і зараз їх призначає. Тому для опозиції, особливо «Нашої України», яка має реальні шанси перемогти на президентських виборах у 2004 році, навряд чи це є принциповим.
“Для чого ж тоді було ламати списи «гаранту» і «об’єднаним», під патронатом яких здійснюється вся ця свистопляска? Все просто, як Божий день: Леонідові Кучмі, рейтинг довіри до якого близький до нуля, та партії “шуфричів”, яка викликає в суспільстві стійку алергію, необхідно було терміново переключити увагу суспільства від загрозливих для них тенденцій...
Активність опозиції та міжнародна ізоляція режиму Кучми набувала явно загрозливого характеру. Подальша оборона нічого хорошого не передбачала. Тому було вибрано тактику активних дій, першим кроком яких і була заява Президента про перехід до парламентсько-президентської форми правління. Задіявши на повну потужність підконтрольні засоби масової інформації, поступово було створено країну задзеркалля, в якій основною проблемою є проведення політичної реформи. По закону кривих дзеркал, народу було підкинуто тезу: «Політична реформа Леоніда Кучми - перший крок до світлого майбутнього». А опозиції – «Кучма йде на третій термін!».
Ці тези прижились, особливо остання. Насправді ж головний «юрист» країни розуміє утопічність третього терміну, хоча і не відкидає остаточно його можливість за певного сприятливого збігу обставин. Основна його мета - підтримка в суспільстві кризових та конфліктних явищ, при яких підшефна «об’єднана» організація, за активної підтримки засобів масового зомбування, почуває себе, як риба у воді. За таких умов, маючи в своїх руках важелі державного управління, неважко встановити тривалий контроль за життєво-важливими артеріями функціонування державного організму, який залишатиметься навіть після можливої поразки у 2004 році.
Підтвердженням такого розрахунку свідчить той факт, з якою легкістю оточення Кучми відмовилось від протягування до Конституції двопалатного парламенту, зменшення кількості народних депутатів і таке подібне. Черга за так званими «однорічними» виборами, які остаточно будуть відкинуті вже після висновків Конституційного Суду безпосередньо Верховною Радою...
На жаль, у цій ситуації з «ініціативами» опозиція проявила себе не найкращим чином. Вона практично повністю втягнута в їхнє обговорення, хоча заради об’єктивності слід зазначити, що вибір при цьому у неї невеликий. Але, йдучи на нав''язані правила гри, слід вносити свої корективи, які тезово зводяться до наступного:
Перше: Леонід Кучма своїми ініціативами визнав себе недієздатним президентом, банкрутом. Президентсько-парламентські форми правління ефективно функціонують у багатьох розвинутих країнах. А наші проблеми в значній мірі від того, що за іронією історії на найвищі державні посади потрапляє сірість.
Друге: Ініціативи Банкової є діагнозом нинішньої влади. Яскравим проявом цього діагнозу є пропозиція провести вибори всіх рівнів у той самий час. Таке «ноу-хау» не винайшов навіть найгеніальніший політик. Українці могли б цим пишатись, якби не одне «але»: за час свого правління (9 років президентства + прем’єрство) наш «гарант» нічого путнього не запропонував і не зробив для свого народу.
Саме ці два основні аргументи повинні бути максимально задіяні при подальших обговореннях ініціатив Леоніда Кучми і доведені до якнайширшого загалу”, - наголошує у своєму електронному листі Йосип Решко.
Звучить пісня Теодори Кукурузи «За правдиву Україну»:
Всі ми мрієм про Вкраїну, Нашу пісню солов’їну, Християнську і багату І з достатком в кожній хаті. Ми шукаємо надію, Що в недолі серце гріє, І духовний злет любові В кожнім ділі, в чеснім слові...
Петро Кагуй
Після пісні Теодора Кукурузи «За правдиву Україну», наприкінці передачі «Листи на «Свободу», мова піде про виплату українським громадянам грошової компенсації за примусові роботи під час Другої світової війни. Вже вкотре порушити цю тему нас спонукав лист нашого постійного слухача Йосипа Говдана з селища міського типу Стебник Львівської області.
У листі пана Говдана мовиться, що експертна комісія Українського Національного Фонду «Взаєморозуміння і примирення» встановила йому грошову компенсацію за категорією «сільгоспробітник, комунальне і приватне господарство». Однак Йосип Говдан з таким рішенням не згоден, бо працював ковалем, а праця коваля, як наголошує він, «важка і шкідлива, де б вона не була». Пан Говдан вже звертався з проханням, аби його зарахували до категорії тих, хто працював у промисловому, державному секторі, однак отримав відмову від апеляційної комісії згаданого фонду.
Можливо, ми б не відреагували на листа пана Говдана, адже він звернувся до нас із досить вузькою, приватною справою, але оскільки відповідь апеляційної комісії справді виглядає не дуже переконливою і йдеться про виплату компенсації за примусові роботи під час Другої світової війни, ми все ж таки вирішили звернутися за коментарем до Фонду взаєморозуміння і примирення. Тим більше, що майже півмільйона українських громадян нині вже виплачують грошові компенсації, і, напевне, подібних проблем, питань виникало та виникає чимало.
Наш київський колега Віктор Березанець зустрівся з першим заступником Голови правління Українського національного фонду взаєморозуміння і примирення при Кабінеті міністрів України Степаном Косяком. Ось яка вийшла в них розмова.
Степан Косяк
Коли говорити про конкретний випадок, то робота коваля, вона на селі завжди, скажемо, була нелегкою. Але до мене тут приходила бабуся, яка ще молодою дівчиною працювала в Бауера, у якого було 18 і 20 корів. І вона каже: “Ти, синку, щоб побачив, як я їх видоювала і у мене на руках лопалися криваві мозолі. То я думаю, що той, що стояв біля заводського станка, йому було легше. Бо мене у 4 ранку піднімали, гнали, як скотину, доїти тих корів. І зранку до вечора я працювала». Я з розумінням підходжу, що він там працював дуже важко, але на сьогодні, на жаль, все визначено тим же законом, якого ми маємо притримуватися.
Віктор Березанець
Давайте уточним: яким законом?
Степан Косяк
Німецьким федеральним законом.
Віктор Березанець
Я розумію, що, очевидно, формально відповідь заявникові, принаймні на формальному рівні, логічна. Але, якщо підійти не з точки зору формальної логіки. Якщо підійти до цієї проблеми по-людськи, чи є можливість обійти цю логіку формально визначених категорій? Чи є можливість допомогти чоловікові, виходячи з того, що нам достеменно відомо, що він справді працював на важкій роботі і ось документи лежать у нас на столі?
Степан Косяк
Я з розумінням ставлюсь до Вашого питання, але, на жаль, закон - це така річ, яку ми маємо виконувати. Закон передбачає, що виплачується категоріям таким-то, таким-то і таким-то... Якщо підходити по-німецькому до закону, то вони взагалі (ці люди) не мають права на отримання коштів. Це нам потім дали “якби” добру волю, що ми можемо визначити під-категорії. Тому тут ми можемо просто подискутувати, а практично зробити нічого не зможемо.
Віктор Березанець
Оці фінансові перерахування вже тут на місці в Україні з врахуванням того, про що я щойно сказав, можете Ви це тут зробити?
Степан Косяк
Ні, не можемо, не маємо на це права, тому що в законі записано, в угоді ФРН записано, що остаточне рішення щодо коштів і по кожній конкретній особі ухвалює Німецький федеральний фонд. Ті документи, які були передані на розгляд Німецькому федеральному фонду, і по ним було ухвалено відповідне рішення, воно являється на сьогоднішній день остаточним.
Якщо людина, скажімо, не згодна і написала до апеляційної комісії, та його розглянула, і це рішення також являється остаточним. Апеляційна комісія – це орган в Україні, який діє від Німецького федерального фонду. Він незалежний від Українського національного фонду.
Віктор Березанець
Тобто українська сторона нічим заявнику не зможе допомогти?
Степан Косяк
Нічим не зможе допомогти. Єдине, якщо дійсно він працював у промисловості, а в нього не було підтверджуючих документів, то, відповідно, там би клопоталися, діставали документи, думали б, як йому підтвердити свій статус саме промислового робітника. А в даному випадку він працював там, де він написав, і це підпадає під ту суму, яку йому заплатили.
Віктор Березанець
Як Ви можете через радіо “Свобода” скорегувати відповідь Вашого фонду? Голова апеляційної комісії пише: «Оскільки до Вашої заяви не додані нові підтверджуючі документи, а Ви оскаржуєте закон, Ваша заява залишається без наслідків». Ця фраза не зовсім коректна. Він не оскаржує закон. Він просить врахувати характер його роботи.
Степан Косяк
Я от, готуючись до зустрічі з Вами, взяв роздруковку - тут по кожній людині є таке рішення. Протокол призначення, скажімо, перший, кому було призначено 4.09.2001. Категорії: сільгоспроботи, приватне домашнє господарство. Сума визначена. Потім, у зв’язку з тим, що він попросив, щоб переглядали його документи, рішення – відмова в доплаті. Причина - рішення експертної комісії про відмову в доплаті, відсутні нові підтверджуючі документи. Підстави для зміни категорії немає.
Тобто, скажімо, якщо людина до нас звертається сьогодні і говорить, що на першому етапі вона працювала у сільському господарстві, а потім каже: ні, я згадав, що я був ще в промисловості, і в результаті підтверджує це документами, ми міняємо таким людям категорію і доплата йде. Але в даному випадку він нічим не підтвердив, що він працював у промисловості.
Віктор Березанець
Але він не намагається нікого обдурить. Він чесно каже, що працював справді у приватного підприємця, але характер роботи можна порівняти за складністю, за втратами енергії і шкодою для здоров’я до промислових працівників. Він про це відверто чесно каже.
Степан Косяк
На жаль, це не той фактор, за яким можна поміняти йому категорію і перенести його до промисловців.
Віктор Березанець
Цього недостатньо?
Степан Косяк
Цього недостатньо. Таких людей у нас 300 тисяч, які працювали у сільському господарстві.
Віктор Березанець
Тобто закон не враховує характер роботи, спеціальність ?
Степан Косяк
Закон не враховує взагалі цих людей. Він лише дав розширене застереження, що ми маємо можливість їх врахувати. Потім вже Національний Фонд на засіданні Спостережної Ради ухвалив рішення, що для того, щоб ці люди не випали взагалі з виплат, давайте їм заплатимо стільки-то. Оце, в принципі, і все.
Віктор Березанець
Дякую.
На жаль, зустріч з посадовцем до позитивного вирішення справи не призвела. Деякі подробиці розмови Ви чули.
Ще Степан Косяк повідомив, що виплати Фонд розпочав у 2001 році і до кінця цього року планує завершити виплату першої частини компенсаційних сум (це 65% від визначеної суми компенсації). Ще він попередив, що компенсацію слід отримати до жовтня цього року, а також про те, що ті громадяни, котрі зволікають з отриманням першого траншу, затримують початок виплати другої частини нарахованих сум. А всього на цей час отримали свою компенсацію 377382 особи. Це – 451мільйон 934 тисячі євро. Кількість претендентів на компенсацію становить 480 тис осіб, з них затверджено німецькою стороною 468 тис. Той же Степан Косяк повідомив, що Австрійське законодавство значно толерантніше розв’язує цю проблему, та й виплати воно запровадило вищі.
Петро Кагуй
На цьому, шановні слухачі, передача «Листи на Свободу» добігає кінця.
Дякуємо Вам за Вашу увагу і за Ваші листи! На все добре! До наступної зустрічі в ефірі!
Петро Кагуй
В ефірі передача «Листи на «Свободу». Вітаю Вас, шановні слухачі!
Хоча до президентських виборів в Україні, запланованих на осінь 2004 року, залишається ще понад рік часу, тема президентських виборів вже тепер є однією з найактуальніших у листах наших слухачів. Тим більше, що нинішній глава держави Леонід Кучма у своїх пропозиціях щодо політичної реформи запропонував провести наступні президентські та парламентські вибори в один час.
Розпочну передачу з критичного листа. Досі наш постійний слухач та дописувач Захарченко зі станції Тетерів Бородянського району Київської області розпочинав і закінчував свої листи гаслом: «Слава СРСР». А цього разу це гасло лише на конверті, а розпочинається і закінчується лист словами: «Сталіну Слава». Ця зміна не дуже то й дивує, бо не така вже й велика різниця між гаслами: «Слава СРСР» та «Слава Сталіну».
Із великого листа дослівно процитую лише фрагмент щодо виборів:
«Радіостанція «Свобода» вже розпочала президентську виборчу кампанію в Україні. Ставши, так би мовити, голосом Ющенка та його штабу. До профашистської примітивної пропаганди додалася ще конкретна агітація за кандидата профашистських сил. Та нічого у вас не вийде. Це будуть даремно викинуті гроші: і держдепартаменту США, і Ющенкової мафії. Не буде Ющенко президентом! Він впевнено має своїх 30 відсотків – це голоси «Нашої України» та блоку Юлії Тимошенко. Але не більше! Стільки ж відсотків, приблизно, і в Януковича. А вирішуватиме, кому стати президентом, комуністичний електорат. І підстав, щоб голосувати за Ющенка у комуністичного електорату не має», - пише у своєму листі Захарченко зі станції Тетерів Бородянського району Київської області.
Подібні епітети на нашу адресу звучать досить рідко, й тому не буду зупинятися на них. У відповідь на прочитаний фрагмент листа лише скажу, що радіо «Свобода» не є рупором жодної політичної сили в Україні і не провадить жодної агітації за якусь конкретну політичну силу чи конкретного політика. Інша справа, що у наших передачах багато мовиться про Віктора Ющенка, оскільки він є одним із найвизначніших лідерів української опозиції, який наразі має найвищий рейтинг популярності серед політиків Україні. (Про це вже тривалий час засвідчують дані соціологічних опитувань.)
А якщо брати безпосередньо передачу “Листи на «Свободу»”, яка будується на листах наших слухачів, то не має нічого дивного, що найбільше уваги наші дописувачі приділяють саме Віктору Ющенку. Хоча щодо можливих кандидатів у президенти на наступних виборах звучать досить різні думки. Ось, скажімо, Володимир Гончар із селища міського типу Буча Київської області пише таке: «Останнім часом серед українського політикуму засяяла яскравим світлом нова зірка – уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова. Щоразу слухаючи або читаючи її виступи, все більше проникаєш повагою і довірою до неї. А прослухавши її відповіді у вашій студії 20 червня, після її повторного обрання, в мене майнула думка, що вона могла б стати достойним і успішним президентом України. А чому б ні? Вона всебічно розвинена, розумна і принципова, наполеглива і послідовна у досягненні цілі, людяна, демократична, передбачувана у своїх діях. Позиція Ніни Карпачової відкрита і зрозуміла для всього народу. Вона добре володіє собою, предметом розмови і ситуацією в Україні, їй не потрібно лізти до кишені за відповіддю. І вона вже довела свою спроможність вирішувати важливі та відповідальні державні справи. Крім того, у неї немає відкритих політичних противників. Тому вважаю Ніну Карпачову можливим найбільш прохідним кандидатом на посаду президента України», - пише Володимир Гончар, пенсіонер, мешканець селища міського типу Буча, що на Київщині.
А ось фрагмент із листа, якого надіслав нам із Німеччини Петро Дмитраш: «Дорогенькі мої українці, піднімайтеся з колін, виходьте у селах і містах на вулиці та вимагайте відставки нинішньої влади. Підтримуйте патріотів України, а вони є. Це – Борис Тарасюк, Тарас Чорновіл, Юрій Щербак, Віктор Ющенко, Олег Соскін, Лариса Скорик, Лілія Григорович, Євген Сверстюк».
А вже інший наш слухач Віктор Щур із Вінниці пише таке: «Хоча до президентських виборів ще далеко, але, міркуючи над тим, що відбувається в Україні, можна з упевненістю сказати, що президентом буде або Кучма на третій термін, або його ставленик. Іншу особу нинішня корумпована влада просто не допустить. Але, як кажуть, дай Боже, щоб у таких своїх прогнозах я помилився».
А зараз пропоную послухати у дикторському читанні листа Антоніни Качановської з міста Копайгород, що на Вінниччині:
«Тривалий час усім протиріччям у «Нашій Україні» та її лідера я ще якось знаходила пояснення і виправдання. Але великим ударом для мене стала підтримка представниками «Нашої України» діяльності уряду Януковича. Цей удар був понад мої сили – надто недостойно все це виглядало.
Однак, після виступу Віктора Ющенка на «Свободі» 6-го червня, я зрозуміла, що продовжую вболівати за нього, прагну вірити йому: його слова звучали надто наболіло, щоб бути нещирими.
Найбільше підкуповують мене у виступах Віктора Ющенка – і два роки тому, і тепер – слова про єдність. Вони перекликаються з прагненням Ісуса Христа, «щоб усі були одно», та його застереженням: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто, кожен дім, розділені в собі самому, не встояться». Особисто я розумію цей вислів стосовно України так: щоб врятувати від запустіння царство, тобто Україну, подолавши її головні протиріччя, політикам, які за це беруться, необхідно почати з дому – тобто з самих себе і своїх найближчих соратників. А потім взятися за «місто» - тобто сили, які їх підтримують. І вже згуртувавшись, очистившись від усякого лукавства, сприяти об’єднанню нації власним прикладом, запальним словом, рішучими і послідовними діями.
Судячи з останніх виступів Віктора Ющенка, він саме у такій послідовності втілює свою ідею єдності. Це радує і вселяє надію, хоч я й розумію, як важко зберегти чисте серце в сучасному українському політичному бруді».
Ось такого листа надіслала нам Антоніна Качановська з міста Копайгород, що на Вінниччині.
Звучить пісня Теодора Кукурузи «Тільки ми самі».
Тільки ми самі, тільки ми самі Побудуєм тоді лиш державу, Коли всі знайдем у серцях любов Що єднає для Бога на славу...
Петро Кагуй
Після фрагменту пісні Теодора Кукурузи «Тільки ми самі» переходжу до наступних листів.
«На початку цього року Президент України, перехопивши ініціативу у лівих партій, звернувся до народу України та до Верховної Ради з пропозицією обговорити та провести так звану «політичну реформу», - пише Ігор Швець зі села Сілець Сокальського району Львівської області.
Пан Швець надіслав нам копію свого відкритого листа до президента України Леоніда Кучми. У цьому листі, зокрема, мовиться:
«Вельмишановний Президенте України, Ви запитали, чи потрібна українському народу політична реформа? Як пересічний представник свого народу, хочу відповісти: «Так! Нам потрібна політична реформа в Україні». Але така реформа, яка полягає у міцній політичній владі, а не у, так би мовити, «совєтському колгоспі», у якому за сімдесят років радянської влади рішення були нібито спільні, а відповідальності конкретної особи якраз і не було.
Усі добре пам''ятають, коли Вас було обрано президентом перший раз, Ви призначили прем''єр-міністром Павла Лазаренка, який, обікравши Україну, втік за кордон. А вже тепер уся Україна і увесь світ дивуються, як нинішній уряд України очолює людина, яку двічі притягали до кримінальної відповідальності. Отож ми, українці, за таку політичну реформу, щоб нами ніколи не керували кримінальні злочинці та злодії.
Вельмишановний Президенте, якщо Ви запитаєте безпосередньо у вчителя, чи лікаря (в яких заробітна плата менша за прожитковий мінімум, та й ту часто затримують у регіонах), чи потрібна їм політична реформа, я переконаний, що всі вони дадуть ствердну відповідь: політична реформа в Україні обов''язково потрібна. Але така, щоб десятки тисяч чиновників так званої Президентської адміністрації в регіонах фактично не проїдали гроші з держбюджету, котрі б могли піти на підвищення зарплати бюджетним організаціям.
Більшість народу України за таку політичну реформу, щоб не існувало паралельної структури виконавчої влади в регіонах, в районах та містах. І за таку реформу, за якою сплачені податки не йтимуть на побудову палаців-приміщень, де працюють податкові служби України та на закупівлю самих дорогих автомобілів для обслуговування їхніх чиновників.
Більшість народу України за таку політичну реформу, щоб кошти, які сплачують платники податків, не йшли на проведення нікому не потрібних референдумів, які Ви, Леоніде Даниловичу, вже проводили. Чи прозвітували Ви, вельмишановний, за які кошти Ви проводили та й хочете провести так званий “референдум”? Хіба не можна ці кошти вважати викраденими з держбюджету та назвати обкраданням свого народу?
Отже, пане Президенте, народу України потрібна така політична реформа, щоб наша українська влада не присвоювала звання «Героя України», а також ордени людям, які все своє життя боролися проти незалежної України, котрі є ворогами українського народу і до цього часу його обкрадають.
Народу України, пане Президенте, потрібна така політична реформа, щоб вища політична влада в нашій державі була сильною та міцною і не запитувала в свого народу, котрий обирає цю владу, завдяки їхніх програм, як ступити той чи інший крок.
Шановний пане Президенте, мені здається, що найкращою політичною реформою в Україні було б те, щоб Ви звернулися до народу, вибачились перед ним та подали у відставку, мотивуючи це тим, що Ви надалі не знаєте, що робити в цій державі. Після такої «політичної реформи» народ обере собі сильного українського президента і не потрібно намагатися вже зараз обмежити його майбутню владу.
Народові України потрібна сильна політична влада!»
Це була лише частина відкритого послання на ім’я президента України. Автор листа - Ігор Швець зі села Сілець Сокальського району Львівської області.
«Початок липня дав відповіді на багато питань, пов’язаних із так званими ініціативами Леоніда Кучми щодо внесення змін до Конституції», - такими словами розпочинається електронний лист Йосипа Решка.
«Леонід Кучма заявив, що можливою датою зведення в один рік президентських і парламентських виборів може стати 2014 рік. Але, і без ініціатив «гаранта», за нині діючою Конституцією та законами про вибори народних депутатів і президента, зведення виборів повинно відбутися саме в 2014 році.
Виникає питання, що залишається принципового після цього в законопроекті Леоніда Кучми, з чим би не погодилась Верховна Рада, точніше – опозиція? Та практично нічого. Призначення президентом силовиків? Але ж президент і зараз їх призначає. Тому для опозиції, особливо «Нашої України», яка має реальні шанси перемогти на президентських виборах у 2004 році, навряд чи це є принциповим.
“Для чого ж тоді було ламати списи «гаранту» і «об’єднаним», під патронатом яких здійснюється вся ця свистопляска? Все просто, як Божий день: Леонідові Кучмі, рейтинг довіри до якого близький до нуля, та партії “шуфричів”, яка викликає в суспільстві стійку алергію, необхідно було терміново переключити увагу суспільства від загрозливих для них тенденцій...
Активність опозиції та міжнародна ізоляція режиму Кучми набувала явно загрозливого характеру. Подальша оборона нічого хорошого не передбачала. Тому було вибрано тактику активних дій, першим кроком яких і була заява Президента про перехід до парламентсько-президентської форми правління. Задіявши на повну потужність підконтрольні засоби масової інформації, поступово було створено країну задзеркалля, в якій основною проблемою є проведення політичної реформи. По закону кривих дзеркал, народу було підкинуто тезу: «Політична реформа Леоніда Кучми - перший крок до світлого майбутнього». А опозиції – «Кучма йде на третій термін!».
Ці тези прижились, особливо остання. Насправді ж головний «юрист» країни розуміє утопічність третього терміну, хоча і не відкидає остаточно його можливість за певного сприятливого збігу обставин. Основна його мета - підтримка в суспільстві кризових та конфліктних явищ, при яких підшефна «об’єднана» організація, за активної підтримки засобів масового зомбування, почуває себе, як риба у воді. За таких умов, маючи в своїх руках важелі державного управління, неважко встановити тривалий контроль за життєво-важливими артеріями функціонування державного організму, який залишатиметься навіть після можливої поразки у 2004 році.
Підтвердженням такого розрахунку свідчить той факт, з якою легкістю оточення Кучми відмовилось від протягування до Конституції двопалатного парламенту, зменшення кількості народних депутатів і таке подібне. Черга за так званими «однорічними» виборами, які остаточно будуть відкинуті вже після висновків Конституційного Суду безпосередньо Верховною Радою...
На жаль, у цій ситуації з «ініціативами» опозиція проявила себе не найкращим чином. Вона практично повністю втягнута в їхнє обговорення, хоча заради об’єктивності слід зазначити, що вибір при цьому у неї невеликий. Але, йдучи на нав''язані правила гри, слід вносити свої корективи, які тезово зводяться до наступного:
Перше: Леонід Кучма своїми ініціативами визнав себе недієздатним президентом, банкрутом. Президентсько-парламентські форми правління ефективно функціонують у багатьох розвинутих країнах. А наші проблеми в значній мірі від того, що за іронією історії на найвищі державні посади потрапляє сірість.
Друге: Ініціативи Банкової є діагнозом нинішньої влади. Яскравим проявом цього діагнозу є пропозиція провести вибори всіх рівнів у той самий час. Таке «ноу-хау» не винайшов навіть найгеніальніший політик. Українці могли б цим пишатись, якби не одне «але»: за час свого правління (9 років президентства + прем’єрство) наш «гарант» нічого путнього не запропонував і не зробив для свого народу.
Саме ці два основні аргументи повинні бути максимально задіяні при подальших обговореннях ініціатив Леоніда Кучми і доведені до якнайширшого загалу”, - наголошує у своєму електронному листі Йосип Решко.
Звучить пісня Теодори Кукурузи «За правдиву Україну»:
Всі ми мрієм про Вкраїну, Нашу пісню солов’їну, Християнську і багату І з достатком в кожній хаті. Ми шукаємо надію, Що в недолі серце гріє, І духовний злет любові В кожнім ділі, в чеснім слові...
Петро Кагуй
Після пісні Теодора Кукурузи «За правдиву Україну», наприкінці передачі «Листи на «Свободу», мова піде про виплату українським громадянам грошової компенсації за примусові роботи під час Другої світової війни. Вже вкотре порушити цю тему нас спонукав лист нашого постійного слухача Йосипа Говдана з селища міського типу Стебник Львівської області.
У листі пана Говдана мовиться, що експертна комісія Українського Національного Фонду «Взаєморозуміння і примирення» встановила йому грошову компенсацію за категорією «сільгоспробітник, комунальне і приватне господарство». Однак Йосип Говдан з таким рішенням не згоден, бо працював ковалем, а праця коваля, як наголошує він, «важка і шкідлива, де б вона не була». Пан Говдан вже звертався з проханням, аби його зарахували до категорії тих, хто працював у промисловому, державному секторі, однак отримав відмову від апеляційної комісії згаданого фонду.
Можливо, ми б не відреагували на листа пана Говдана, адже він звернувся до нас із досить вузькою, приватною справою, але оскільки відповідь апеляційної комісії справді виглядає не дуже переконливою і йдеться про виплату компенсації за примусові роботи під час Другої світової війни, ми все ж таки вирішили звернутися за коментарем до Фонду взаєморозуміння і примирення. Тим більше, що майже півмільйона українських громадян нині вже виплачують грошові компенсації, і, напевне, подібних проблем, питань виникало та виникає чимало.
Наш київський колега Віктор Березанець зустрівся з першим заступником Голови правління Українського національного фонду взаєморозуміння і примирення при Кабінеті міністрів України Степаном Косяком. Ось яка вийшла в них розмова.
Степан Косяк
Коли говорити про конкретний випадок, то робота коваля, вона на селі завжди, скажемо, була нелегкою. Але до мене тут приходила бабуся, яка ще молодою дівчиною працювала в Бауера, у якого було 18 і 20 корів. І вона каже: “Ти, синку, щоб побачив, як я їх видоювала і у мене на руках лопалися криваві мозолі. То я думаю, що той, що стояв біля заводського станка, йому було легше. Бо мене у 4 ранку піднімали, гнали, як скотину, доїти тих корів. І зранку до вечора я працювала». Я з розумінням підходжу, що він там працював дуже важко, але на сьогодні, на жаль, все визначено тим же законом, якого ми маємо притримуватися.
Віктор Березанець
Давайте уточним: яким законом?
Степан Косяк
Німецьким федеральним законом.
Віктор Березанець
Я розумію, що, очевидно, формально відповідь заявникові, принаймні на формальному рівні, логічна. Але, якщо підійти не з точки зору формальної логіки. Якщо підійти до цієї проблеми по-людськи, чи є можливість обійти цю логіку формально визначених категорій? Чи є можливість допомогти чоловікові, виходячи з того, що нам достеменно відомо, що він справді працював на важкій роботі і ось документи лежать у нас на столі?
Степан Косяк
Я з розумінням ставлюсь до Вашого питання, але, на жаль, закон - це така річ, яку ми маємо виконувати. Закон передбачає, що виплачується категоріям таким-то, таким-то і таким-то... Якщо підходити по-німецькому до закону, то вони взагалі (ці люди) не мають права на отримання коштів. Це нам потім дали “якби” добру волю, що ми можемо визначити під-категорії. Тому тут ми можемо просто подискутувати, а практично зробити нічого не зможемо.
Віктор Березанець
Оці фінансові перерахування вже тут на місці в Україні з врахуванням того, про що я щойно сказав, можете Ви це тут зробити?
Степан Косяк
Ні, не можемо, не маємо на це права, тому що в законі записано, в угоді ФРН записано, що остаточне рішення щодо коштів і по кожній конкретній особі ухвалює Німецький федеральний фонд. Ті документи, які були передані на розгляд Німецькому федеральному фонду, і по ним було ухвалено відповідне рішення, воно являється на сьогоднішній день остаточним.
Якщо людина, скажімо, не згодна і написала до апеляційної комісії, та його розглянула, і це рішення також являється остаточним. Апеляційна комісія – це орган в Україні, який діє від Німецького федерального фонду. Він незалежний від Українського національного фонду.
Віктор Березанець
Тобто українська сторона нічим заявнику не зможе допомогти?
Степан Косяк
Нічим не зможе допомогти. Єдине, якщо дійсно він працював у промисловості, а в нього не було підтверджуючих документів, то, відповідно, там би клопоталися, діставали документи, думали б, як йому підтвердити свій статус саме промислового робітника. А в даному випадку він працював там, де він написав, і це підпадає під ту суму, яку йому заплатили.
Віктор Березанець
Як Ви можете через радіо “Свобода” скорегувати відповідь Вашого фонду? Голова апеляційної комісії пише: «Оскільки до Вашої заяви не додані нові підтверджуючі документи, а Ви оскаржуєте закон, Ваша заява залишається без наслідків». Ця фраза не зовсім коректна. Він не оскаржує закон. Він просить врахувати характер його роботи.
Степан Косяк
Я от, готуючись до зустрічі з Вами, взяв роздруковку - тут по кожній людині є таке рішення. Протокол призначення, скажімо, перший, кому було призначено 4.09.2001. Категорії: сільгоспроботи, приватне домашнє господарство. Сума визначена. Потім, у зв’язку з тим, що він попросив, щоб переглядали його документи, рішення – відмова в доплаті. Причина - рішення експертної комісії про відмову в доплаті, відсутні нові підтверджуючі документи. Підстави для зміни категорії немає.
Тобто, скажімо, якщо людина до нас звертається сьогодні і говорить, що на першому етапі вона працювала у сільському господарстві, а потім каже: ні, я згадав, що я був ще в промисловості, і в результаті підтверджує це документами, ми міняємо таким людям категорію і доплата йде. Але в даному випадку він нічим не підтвердив, що він працював у промисловості.
Віктор Березанець
Але він не намагається нікого обдурить. Він чесно каже, що працював справді у приватного підприємця, але характер роботи можна порівняти за складністю, за втратами енергії і шкодою для здоров’я до промислових працівників. Він про це відверто чесно каже.
Степан Косяк
На жаль, це не той фактор, за яким можна поміняти йому категорію і перенести його до промисловців.
Віктор Березанець
Цього недостатньо?
Степан Косяк
Цього недостатньо. Таких людей у нас 300 тисяч, які працювали у сільському господарстві.
Віктор Березанець
Тобто закон не враховує характер роботи, спеціальність ?
Степан Косяк
Закон не враховує взагалі цих людей. Він лише дав розширене застереження, що ми маємо можливість їх врахувати. Потім вже Національний Фонд на засіданні Спостережної Ради ухвалив рішення, що для того, щоб ці люди не випали взагалі з виплат, давайте їм заплатимо стільки-то. Оце, в принципі, і все.
Віктор Березанець
Дякую.
На жаль, зустріч з посадовцем до позитивного вирішення справи не призвела. Деякі подробиці розмови Ви чули.
Ще Степан Косяк повідомив, що виплати Фонд розпочав у 2001 році і до кінця цього року планує завершити виплату першої частини компенсаційних сум (це 65% від визначеної суми компенсації). Ще він попередив, що компенсацію слід отримати до жовтня цього року, а також про те, що ті громадяни, котрі зволікають з отриманням першого траншу, затримують початок виплати другої частини нарахованих сум. А всього на цей час отримали свою компенсацію 377382 особи. Це – 451мільйон 934 тисячі євро. Кількість претендентів на компенсацію становить 480 тис осіб, з них затверджено німецькою стороною 468 тис. Той же Степан Косяк повідомив, що Австрійське законодавство значно толерантніше розв’язує цю проблему, та й виплати воно запровадило вищі.
Петро Кагуй
На цьому, шановні слухачі, передача «Листи на Свободу» добігає кінця.
Дякуємо Вам за Вашу увагу і за Ваші листи! На все добре! До наступної зустрічі в ефірі!
