Доступність посилання

ТОП новини

“30 хвилин у різних вимірах”. Передача присвячена проблемі археологічних розкопок, які ведуться сьогодні як легально, так і нелегально.


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”. Передача присвячена проблемі археологічних розкопок, які ведуться сьогодні як легально, так і нелегально.

Прага, 19 липня 2003 року.

Ірина Халупа

Говорить радіо «Свобода». Вітаємо Вас, дорогі слухачі. З Вами черговий випуск передачі «30 хвилин у різних вимірах» і я, господиня цієї передачі, Ірина Халупа.

Сьогоднішня наша передача присвячена проблемі археологічних розкопок, які ведуться сьогодні як легально, так і нелегально. Нелегальні розкопки одержали назву “чорної” археології, а легальні – “білої”, хоча далеко не всі науковці погоджуються з такою термінологією.

Останнім часом про нелегальну торгівлю археологічними пам’ятками заговорили після війни в Іраку. Зразу після закінчення воєнних дій було пограбовано кілька іракських музеїв.

«Переможцеві належить здобич», – кажуть. Але ті, хто виграв війну в Іраку, здобичі не хотіли. Здобичі зажадали організовані банди, що крали на замовлення сумнівних гендлярів і колекціонерів.

Вавилонська, шумерська, ассирійська, аккадська - це лише маленький перелік культур, які були розташовані на території нинішнього Іраку, культур, безцінні пам’ятки яких зберігалися в Багдадському Національному музеї.

Генеральний директор ЮНЕСКО Коїчіро Матсуура закликав міжнародне співтовариство допомогти зберегти історичну спадщину Іраку. Пролунали заклики до міжнародної поліції та митників з проханням не дозволяти перевозити через кордон викрадені пам’ятки. Крім того, звернулися до міжнародних аукціонів не продавати пам’ятки, які могли бути викраденими з іракських музеїв.

Ще до війни науковці та представники ЮНЕСКО попереджали Сполучені Штати про такі можливі проблеми, враховуючи досвід першої війни в Перській затоці, коли пропало понад 4000 музейних експонатів.

Передбачаючи можливе грабування, співробітники Національного музею спакували найцінніші експонати та заховали їх у підземних сховищах. Саме таким чином вдалося врятувати багато експонатів музею.

А як в Україні виглядає ситуація з археологічними пам’ятками?

Україна належить до найбільш знаних в археологічному відношенні країн Європи. Вона одна з найбагатших країн, оскільки розташована на дуже важливому шляху Середземномор’я на східну Європу. Саме через Україну було заселене Середземномор’я та Східна Європа приблизно один мільйон років тому. В цьому ж напрямку, в часи так званої “неолітичної революції”, 7-8-9 тисяч років тому, з Близького Сходу через Балкани в Україну рухалися перші землероби. З ними пов’язана знаменита трипільська культура.

6 тисяч років тому Україна була прабатьківщиною індоєвропейців, а приблизно дві-півтори тисяча років тому Україна входила в батьківщину всіх слов’янських народів. Через Україну на Східну Європу впливала антична цивілізація. Тут виникла перша справжня східноєвропейська держава Київська Русь, за зразками якої формувалися інші держави, – не лише Московське князівство, але й Литовська держава, а пізніше Українська держава козацька.

Однак надзвичайне багатство археологічних пам’яток не співпадає з ситуацією, яка сьогодні існує в археологічному науковому середовищі. Проблему пояснює професор Леонід Залізняк - доктор історичних наук, завідувач відділу археології Інституту археології Академії Наук, керівник археологічної магістерської програми та давньої історії Києво-Могилянської Академії.

Леонід Залізняк

Надзвичайне багатство археологічних пам’яток в Україні дисонує з невеликою кількістю українських археологів. В Україні лише 200 активно діючих археологів. Для порівняння нагадаю, що наприклад, у США їх 5,5 тисяч, в Англії - 4,5 тисячі. А така країна, як Польща, яка і територіально, і за населенням менша за Україну і незрівнянно бідніша на археологічні пам’ятки, має 2000 археологів, коли в Україні їх в 10 разів менше.

Отже, дефіцит археологів. Плюс (а може, мінус) фінансування археологічних досліджень, яке припинилося за останні роки в Україні, падіння престижу археологічної науки в очах молоді, оскільки молодь спрямована на більш прагматичні спеціальності (юристи, фінансисти, економісти і так далі), призвела до кризи української археології. Це призвело до того, що українська археологія безнадійно старіє, молодь слабко іде до цієї науки.

Спробу розв’язати цю проблему зробила Києво-Могилянська академія, започаткувавши магістерську програму «Археологія та давня історія України», яка була зроблена разом з Інститутом археології. Це – безпрецедентна для української освіти магістерська програма, коли 7 докторів наук, 9 кандидатів протягом двох років читають близько 30 археологічних курсів різним представникам молоді, з різних регіонів України. Ця програма виявилася надзвичайно продуктивною. Останні випуски дали гарний результат. Наприклад, перший випуск (12 магістрів) ми випустили, і з них 7 вже пишуть кандидатську дисертацію.

Так чи інакше, українська археологічна наука терпить кризу, а природа не терпить порожнини і місце «білих» професійних археологів займають всілякі аматори і, що особливо небезпечно, просто грабіжники могил. Грабіжники могил були у всі часи: в часи будівництв єгипетських пірамід. У часи будівництва скіфських курганів на Півдні України їх просто фізично знищували, оскільки це вважалося великим злочином. Зараз в результаті бездіяльності наших правоохоронних органів, грабіжництво могил, поховань, поселень набуло надзвичайно великого розмаху в Україні. У цієї так званої «чорної» археології, яка, в принципі, не є археологією, а є кримінальним бізнесом, троє батьків. Перший батько - це економічна криза України і недостатнє фінансування археологічної науки. Другий батько - це поява великої кількості багатих людей, які готові платити гроші, щоб скуповувати старожитності, і тим самим фінансують, свідомо чи підсвідомо, грабіжницькі розкопки. І третій батько - бездіяльність правоохоронних органів. Якби кілька процесів було широко висвітлених в мас-медіа проведено над «чорними» археологами, я думаю, такого розмаху їхньої діяльності не було б.

Отже, зараз на українському археологічному полі ми маємо три гравці, такий собі любовний трикутник – це власне археологія, яку називають «білою», грабіжницький бізнес, який називають «чорною» археологією, а фактично, – це різновид кримінального злочину. І колекціонери, які завжди були, які скуповують старожитності (і, мабуть, завжди вони будуть, оскільки така вже людська природа).

До речі, археологія саме почалася з колекціонування. Спочатку з’явилися багаті люди у середньовічній Європі, які скуповували старожитності. Потім з’явилися люди, які забезпечували інтерес цих багатих людей, розкопуючи, як могли, стародавні пам’ятки, стародавні поселення і поховання. Потім такі аматорські розкопки поступово набули цивілізованої форми і з’явилася, власне, наука археологія.

Отже, в Україні маємо отих 3 гравці. І, очевидно, як наука археологія безсмертна, так і колекціонування буде існувати, аби тільки воно існувало в цивілізованій формі і не фінансувало грабіжницькі розкопки. Лише, так звана, «чорна» археологія не має права на існування, оскільки, як я вже казав, – це грабіжницький бізнес. Перше слово в наведенні порядку повинні взяти на себе правоохоронні органи, які бездіяльні, хоча їх чисельність, кажуть, більша, ніж чисельність збройних сил в Україні.

Отже, українська археологія потребує порядку, потребує закону. І не треба нам відкривати Америку, треба взяти те законодавство, яке є на Заході. І от зараз Інститут археології інші археологи України підготували новий закон про охорону археологічної спадщини, який використав багато що з європейського законодавства. Археологи України сподіваються на те, що цей новий закон все-таки буде затверджений Верховною Радою.

Ірина Халупа

Це був професор Леонід Залізняк - доктор історичних наук, завідувач відділу археології Інституту археології Академії Наук, керівник археологічної магістерської програми та давньої історії Києво-Могилянської Академії.

Минулого місяця в Києво-Могилянській Академії відбувся представницький круглий стіл на тему «Археологія на межі тисячоліть». Обговорення проходило довкола трьох підтем: «Охорона і збереження археологічної спадщини. Закон про охорону пам’яток», «Проблема «чорної» археології та шляхи її розв’язання», «Археологи та колекціонери: співпраця чи протистояння?» У роботі круглого столу, який вів професор Леонід Залізняк, взяли участь відомі українські археологи і колекціонери, зокрема, заступник директора Інституту археології Академії наук України Гліб Івакін і приватний колекціонер Сергій Платонов.



Наш київський кореспондент Тарас Марусик, який був на тому круглому столі, запросив до розмови ще одного учасника дебатів - доктора історичних наук, провідного наукового співробітника відділу античної археології Інституту археології Академії наук України, доцента Віталія Зубаря.

Тарас Марусик

Пане Зубар, актуальність питань, пов’язаних із археологією, не зменшується, зайвим свідченням є недавній обстріл археологічної експедиції в Криму...

Віталій Зубар

Так, дійсно, прийшло повідомлення, що наших колег під Симферополем обстріляли якісь невідомі люди.

Ми цих людей дуже добре знаємо. Керівник цієї експедиції – Ігор Храпунов, який працює в Таврійському університеті в Сімферополі. Він у травні місяці захистив докторську дисертацію в нашому інституті. Отже, ці люди зазіхнули не лише на археологічні пам’ятки, а і на життя наших колег, що є у будь-якій країні тяжким кримінальним злочином.

Тому, Ви бачите, що ті теми круглого столу, який відбувся 18 червня в Києво-Могилянській Академії і який був присвячений саме цим проблемам, зокрема, проблемам збереження спадщини українського народу, закону про охорону спадщини, є актуальними. Тим більше, що зараз, влітку, коли працюють археологічні експедиції, активізуються і діяльність тих, хто купує, перепродає пам’ятки старовини, адже літо – це, так би мовити, “жнивна” пора їх діяльності.

Тарас Марусик

Я також був на тому круглому столі і скажу, що рідко коли круглі столи доходять до такої точки кипіння, як це було 18 червня.

Віталій Зубар

Знаєте, я не думаю, що це була точка кипіння. Це був дуже продуктивний обмін думками. Останнім часом у наших засобах масової інформації з’явилися такі поняття, як «біла» і «чорна» археологія. Саме на цьому круглому столі було поставлено, з моєї точки зору, крапку. Немає «білої» і «чорної» археології. Є археологічна наука, яка є історичною наукою, і є грабіжництво, яке красиво маскують під «чорну» археологію. Між іншим, наприкінці цього круглого столу професор Олег Михайлович Приходнюк дуже влучно сказав ось що: «Чомусь Чикотило ніхто не називає «чорним» хірургом, а називають вбивцею і кримінальним злочинцем? А чомусь грабіжників давніх могил та пам’яток, стидаючись, мабуть, називають «чорними» археологами. А діяльність цих «чикотило від археології» підпадає під кримінальне законодавство, яке повинно з цим боротися. Є в Україні потужні, кількісно великі організації - і Міністерство внутрішніх справ, і Служба безпеки України, – прямим обов’язком яких і є, в тому числі, захист національної культурної спадщини нашого народу».

Тарас Марусик

На «круглому столі» колекціонери відстоювали своє право на колекціонування. Наскільки вони, скажімо так, праві в своїх намаганнях колекціонувати старожитності?

Віталій Зубар

Вся наша археологічна наука і наука про старожитності зародилася з колекціонування. Відомий колекціонер, який вважається засновником класичної археології, Вінкельман, завдяки тому, що він був, у першу чергу, колекціонер і загинув, показуючи золоті монети якомусь випадковому знайомому, який за ці монети його і вбив. Але це було ХVІІІ сторіччя, коли наука лише робила перші кроки.

А зараз, слава Богу, на дворі у нас ХХІ століття, тому і колекціонування, і наука трошки змінилися. Для археологічної науки пам’ятки археології є безцінним джерелом інформації, є історичним, або археологічним, джерелом, на базі якого пишуться наукові розробки, книги, прикладом чому є видання «Давньої історії України», написаної співробітниками нашого інституту, яка в цьому році отримала державну премію.

З іншого боку, після цього круглого столу, який пройшов, з моєї точки зору, дуже цікаво, дуже плідно, мене збентежило ось що. У своєму виступі пан Поліщук, такий відомий український колекціонер, чомусь почав звинувачувати інститут в тому, що інститут проводить якусь не таку ідеологічну політику і не працює на українську ідеологію. Ну, це мене здивувало, адже, здається, ми вже забули про сталінські роки, коли все визначалося не в наукових кабінетах, а в кабінетах політбюро? І такі штампи вони, знаєте, відверто лякають.

Може, це менталітет нашого народу? Може, все це від того, що ми так погано живемо, що ми ледь-ледь зводимо кінці з кінцями? Адже американці мають свою 200-літню історію і не ведуть своє походження від держави ацтеків або інків. Чому ми повинні вести своє походження з палеоліту, або з часів існування на теренах України трипільської культури, яка ніяким чином не пов’язана з сучасним українським народом і навіть слов’янством? Чому ми хочемо зробити себе старше, ніж ми є? У всьому світі є слов’яни. Слов’яни постали на історичній арені в перших століттях нашої ери. А трипільська культура, за найновішими даними, – це вихідці з Близького Сходу, які з’явилися тут наприкінці V-ІV тисячоліття до нашої ери. Адже перекинути такий місток між Трипіллям і сучасним українством - це значить ігнорувати все те, що зроблено сучасною наукою і не тільки українською, а і світовою.

Ірина Халупа

Ви слухаєте радіо «Свобода». В ефірі передача «30 хвилин у різних вимірах». Наша тема сьогодні – археологія та грабування археологічних пам’яток. Де закінчується наука і починається грабіжництво?

І Віталій Зубар, і професор Залізняк говорять про те, якою багатою є Україна в археологічному плані. Свого часу я їздила по Запорізькій області, в якій розташовані кілька тисяч скіфських, сарматських та навіть половецьких курганів. Дуже часто в одному кургані бувають поховання різних культур. На жаль, багато з них, вже давно хтось пограбував. Отож хто має охороняти ті археологічні пам’ятки які розсипані на українській території? Віталій Зубар відповідає.

Віталій Зубар

На наш Інститут археології колекціонери починають покладати завдання охорони археологічних пам’яток і воюють саме з приводу цього, що ми погано охороняємо, що ми погано виставляємо, ми не знайомимо українство і сучасних наших громадян з набуттям і з цими речами. Але вони забувають, що ми є академічна установа і гроші ми отримуємо за розробку наукової проблематики і наукових тем.

Виходячи з того, що археологічні пам’ятки є тим джерелом, яке ми використовуємо, тому Інститут археології взяв на себе, так би мовити, на громадських засадах, охорону пам’яток. Адже головним завданням охорони пам’яток є діяльність Міністерства культури, де є певні управління і таке інше. Саме на Міністерстві культури лежить обов’язок охорони і використання культурної спадщини українського народу. Але Міністерство культури у даному випадку не має кваліфікованих кадрів і практично всім цим не займається. Тому нагальною є потреба ухвалити той закон про археологічну спадщину, регулювання відносин: хто має право проводити розкопки, хто - ні.

І, звісно, виходячи з того, що в інституті сконцентрований найпотужніший в Україні науковий потенціал, цими питаннями повинні займатися співробітники інституту. Інститут має вирішувати, чи є кваліфікація того чи іншого науковця достатньою для проведення археологічних робіт, чи ні.

Тарас Марусик

Все-таки, повертаючись до попереднього запитання, чи можна сьогодні ставити питання в такому «чорно-білому» ключі, мають право сьогодні на існування колекціонери старожитностей з огляду на те, що ми сьогодні у ХХІ столітті, чи ні?

Віталій Зубар

Я думаю, що відповідь на Ваше питання може бути тільки однозначною: мають, як мають у всьому світі, де вони співіснують, співпрацюють з академічною, вузівською і іншою наукою. Але діяльність колекціонерів повинно регламентувати. Коли людина колекціонує речі, які були знайдені колись давно, які були в одній колекції, переходять в іншу колекцію - це одна справа. А коли це колекціонування веде до підйому, вибуху, я б навіть сказав, грабіжницьких розкопок - це інша картина.

Як Ви знаєте, не врегульоване це питання щодо колекціонерів. Колекціонери балансують на межі закону, адже речі, які вони купляють один у одного, вони купують у приватному порядку. Згідно з законодавством, кожна така операція обкладається податком і держава повинна мати з цього зиск. Отже, вони працюють в тіньовому економічному просторі. Звісно, все це повинно бути якось регламентовано державою і державними органами. Адже коли ми говоримо, що у нас дуже великий сектор тіньової економіки, то такі колекціонерські операції складають питому вагу тіньового, «чорного» сектору.

Тарас Марусик

Колекціонери з інших країн , скажімо, західноєвропейських, чи вони, коли купують чи продають ці речі – ці речі мають прив’язання до певної території?

Віталій Зубар

Звісно, там колекціонування регламентується державою. Ці колекції офіційно реєструються чи ліцензуються, я не знаю, як це точніше сказати. І кожен колекціонер, західний принаймні, він розуміє, що коли купує якусь давню річ і знає, звідки вона йде, то і ціна цієї речі зростає відсотків на 50-60.

Наші ж колекціонери, – здебільшого, люди нові у цій справі. Ні для кого не секрет, що коли почалася перебудова, почалося соціальне розшарування нашого суспільства, з’явилися багаті люди, як свого часу це було і на Заході, які вкладають гроші в давні речі і стають колекціонерами. Але підготовка цих людей, м’яко кажучи, не має навіть певного ступеня, якщо так можна сказати. Приміром, будь-який серйозний західний музей ніколи не купить навіть видатну річ без якогось паспорта на неї. Адже відома історія з так званою “короною Сайтафарна”, яку свого часу на початку ХХ століття придбав Лувр, а потім виявилося, що це – продукція майстерень, власником яких був одеський Рахумович, який наймав ювелірів, і вони на його замовлення робили такі високоякісні підробки. Причому, і зараз, судячи з тієї колекції пана Платона, яка виставлена в Софії, такі умільці є. І в тій колеції-експозиції є досить багато підробок, на жаль. Причому підробок не лише з тих легендарних майстерень Рахумовича, які дожили до сьогодні, а і сучасних нащадків ювелірів, які за зразками роблять оці речі і сьогодні.

Ірина Халупа

Ви вже чули, на круглому столі з питань археології, що відбувся минулого місяця в Києво-Могилянській Академії, мова йшла не лише про охорону і збереження археологічної спадщини, про закони про охорону пам’яток, а й про археологів та колекціонерів. Існує між ними співпраця чи протистояння?

Олександр Поліщук – колекціонер з 30-літнім стажем. Почалося все з поштових марок. На сьогоднішній день збирає всі українські старожитності, які можна віднести до історії української культури, українського етносу, колекціонує такі речі, які сьогодні можна вважати предметами археологічної спадщини, або археологічні старожитності. Звідки він їх придбав? Про це та інше його розпитує Віктор Березанець.

Віктор Березанець

Почнемо з колекціонування. Якими є Ваші особисті мотиви, чим захоплює Вас ця справа?

Олександр Поліщук

Вся історія будь-якого етносу, будь-якого народу, звичайно, пов’язана з тим, що знаходиться в землі на його території. Саме те, що ці речі відображають давню історію українців, українського етносу та української культури і привело мене до збирання цих речей.

Віктор Березанець

Як ставиться до Вашого захоплення держава, суспільство? Ваші знайомі підтримують Вас чи осуджують, держава сприяє Вам займатися колекціонуванням чи перешкоджає?

Олександр Поліщук

На даному етапі можемо сказати, що держава не заважає. Наша діяльність, як колекціонерів, у тому числі, діяльність колекціонерів, які збирають старожитності дуже давні (часів палеоліту, неоліту та інші), сьогодні вже регламентується статутами суспільних організацій – такими, як клуби колекціонерів, регламентується Законом про охорону культурної спадщини. Тому ми сьогодні, як колекціонери, всі знаходимося абсолютно в правовому полі держави.

Віктор Березанець

Ваші опоненти з Інституту археології вважають, що діяльність колекціонерів потрібно регламентувати. На Вашу думку, в який спосіб її можна регламентувати, і чи потрібно? І, можливо, головне - про так званих «чорних» археологів: як перетинаються шляхи колекціонера з «чорною» археологією? Що Ви з цього приводу думаєте? Ви користуєтеся послугами «чорної» археології?

Олександр Поліщук

Колекціонери, які знаходяться на верхівці колекціонерської діяльності, – це колекціонери, які на виду, на слуху, на телебаченні, на радіо і таке інше, вони безпосередньо з «чорними» археологами не спілкуються. Це – без сумніву. Дуже часто багато речей, які потрапляють уже в кінці в клуби, – це речі, які пройшли дуже багато рук інших людей, у тому числі, і скупників, і перекупників, і колекціонерів якогось іншого рангу. Сказати, що я знаю «чорних» археологів? Я жодного з них не знаю. Ні з одним ним не спілкувався. Не знаю, як інші, – це питання до них.

В плані Інституту археології, без сумніву, треба, щоб все це було регламентовано, але воно вже регламентовано. Діяльність колекціонерів підлягає контролю з боку тої організації, до якої вони відносяться (це – клуби колекціонерів та інше).

Віктор Березанець

А як Клуб колекціонерів може контролювати Вашу діяльність?

Олександр Поліщук

Якщо в Клубі колекціонерів з’являються речі, які можна назвати краденими, а те, що копають «чорні» археологи - це речі вкрадені, без сумніву, там ходять спеціальні люди, у тому числі, й співробітники СБУ та інших силових відомств (міліція та інше), які виявляють ці речі. Якщо вони бачать, що це так, то вони цих людей затримують і потім через клуб перевіряють чи ці люди мають посвідчення. Не мають «чорні» археологи посвідчень клубів колекціонерів. Якщо ці люди без посвідчень, значить вони займаються не законною діяльністю.

Віктор Березанець

Під час круглого столу в Києво-Могилянській Академії працівники Інституту археології висловлювали багато претензій до колекціонерів. Найосновніша претензія - це те, що «чорна» археологія руйнує науковий контекст. Ви з цим згодні?

Олександр Поліщук

Абсолютно правильно. «Чорний» археолог, на жаль, не фіксує місце, де він це знайшов, тому що, якщо він фіксує це місце, то, автоматично, попадає під дію закону, який сьогодні вже існує. Це –Закон про охорону археологічної спадщини. Не буде він фіксувати цих речей, тому що, якщо він це зафіксував, то, автоматично, повинен сісти до тюрми після рішення суду.

Інститут археології повинен звернути увагу не лише на діяльність «чорних» археологів, а навіть на те, що сьогодні в Україні тисячі пам’яток руйнуються не законними розкопками при будівництві доріг. Візьмемо дуже простий приклад – будівництва дороги Київ - Одеса. Там зруйновані тисячі пам’яток. Не розкопано ні єдиного квадратного метра археологічних пам’яток. Інститут археології, маючи у своєму складі директора, депутата Верховної Ради пана Толочка, навіть не зробив депутатський запит із цього питання.

Віктор Березанець

Дискусії довкола археологічних проблем виявили ще одну проблему - історичну, проблему давності українського етносу, його зв’язку з трипільською культурою. деякі археологи цей зв’язок заперечують. А Ви?

Олександр Поліщук

На жаль, керівництво Інституту археології, (не будемо казати про весь інститут, там є дуже багато прогресивних людей, які мислять сьогоднішніми категоріями), залишилося на рівні, можливо, 70-60 років, а можливо, і на рівні 50-тих часів “сталінщини”. Ідеологія керівництва, на чолі з відомим академіком паном Толочком, на жаль, сьогодні не дозволяє інституту рухатися у тому напрямі, в якому сьогодні люди, яким це болить, рухаються і намагаються знайти аргументи. Чого варто навіть те, що співробітники Інституту археології (деякі з них, звичайно, не всі) не знають про те, що доктор історичних наук з питань антропології Сергій Сегеда стверджує у своїй докторській дисертації, що автохтонним населенням сучасної України є сучасні люди України, починаючи з доби палеоліту. Ми є їхніми прямими нащадками, в кожному з нас тече крапля крові тої самої трипільської культури, представників трипільської культури. Ми не можемо сьогодні взяти і викинути на смітник те колосальне надбання найунікальнішої культури світу доби неоліту, якою є трипільська археологічна культура.

Ірина Халупа

На цьому дорогі слухачі закінчуємо цей випуск передачі «30 хвилин у різних вимірах».

Відгукніться, пишіть нам на таку адресу: Поштовий індекс: 01 001, Київ -1 Головна пошта, абонентна скринька 496, радіо «Свобода».

Ми чекаємо Ваших листів. Я прощаюся з Вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові. Говорить радіо «Свобода».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG