Прага, 26 липня 2003 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача «Листи на Свободу». Вітаю Вас, шановні слухачі!
Розпочнемо передачу поетичним посланням. Наш постійний слухач Петро Купа із Кривого Рогу надіслав нам свого вірша «Верба», у якому йдеться про українську мову:
Рубали вербу, а вона зеленіє. Пиляли її, а вона ще живе. У грудях дупло попелищем чорніє, А збоку гілля виростає нове.
Людина приходить у світ, щоб любити. Але хтось маліє, мізерним стає... Якщо хтось вербу в лузі здатен згубити, То він, не дай Боже, й людину уб’є.
Отак наша мова – як гілка вербова. Отак Україна – як тая верба... Рубає коріння народного слова, Об’єднана в зграю холопська юрба.
Таким поетичним посланням від Петра Купи із Кривого Рогу ми знову порушуємо тему української мови, мовної ситуації в Україні. В одній із березневих передач “Листи на «Свободу»” ми обговорювали мовну проблему, але відтоді знову набралося чимало послань, і далі надходять листи, автори яких переймаються мовною ситуацією в Україні.
«Ваша, наша «Свобода» - звучить! Дуже приваблює цікавими гарячими темами. Також звикаю до української мови, - пише Ірина Правдіна з Києва. - Невміння добре розмовляти рідною мовою є проблемою для багатьох, навіть для прихильників української мови, бо подібність двох споріднених мов дуже перешкоджає розмовляти чистою мовою».
Свою стурбованість мовною ситуацією в Україні висловлює вже не вперше Степан Лісовий з міста Калинівки Вінницької області. Він обурений закликами деяких політиків надати російській мові в Україні статус державної. В одному з його листів є такі рядки: «Хто першим сказав «вєлікій русскій язик»? Тим «вєлікім» покалічено рідну мову. Коли пишу листа, то редагую його, тоді як у розмові немає такої можливості».
А вже в іншому листі пан Лісовий з Вінниччини розповів невеличку історію: «На нинішній території Росії, в Курській області, Суджанському районі, селі Ново-Іванівка свого часу жив та працював учителем у місцевій школі Микола Шемчук. Навчав дітей математиці, знайомив з історією. А вів уроки саме українською мовою, лагідно, з гумором, красивою вимовою. Діти цієї школи найкраще знали якраз ті предмети, які викладав Микола Шемчук.
Облетілим листям прошелестіли літа і учні перетворилися у дідусів та бабусь, але образ тієї людини не згасає у їхніх серцях», - такими словами завершує свого листа Степан Лісовий з міста Калинівки Вінницької області.
Звучить пісня народної артистки України Раїси Кириченко «Звучи, рідна мово».
Петро Кагуй
Після фрагменту пісні народної артистки України Раїси Кириченко «Звучи, рідна мово», переходжу до листа Мирослава Щутяка з села Чуловичі Городецького району Львівської області.
«За 12 років незалежності не усі ще нинішні депутати та урядовці навчилися розмовляти рідною мовою. Дехто вимагає надати російській мові статус державної. Та не може бути про це й мови. Є держава Україна і є державна українська мова, хай іноземці вчаться володіти нею. Так, як це є у Польщі, Росії та інших країнах».
А ось що пише наш слухач із Києва Олександр Ткаченко: «Усім відомо, що мова, кордони та економіка є трьома китами на яких тримається держава, але:
- Голова Верховної Ради допускає функціонування у парламенті російської мови – тобто недержавної мови. Він, разом із російськомовними депутатами, порушує Конституцію України, а також присягу депутата, і за це повинен бути покараний.
- А Міністерство освіти, замість збільшення кількості українських шкіл та інших навчальних закладів, запровадило нікому не потрібну 12-бальну систему оцінки знань.
- А такі особи, як Тигипко та Азаров спричинилися до засилля російської мови у банківсько-фінансовій системі», - обурюється Олександр Ткаченко із Києва, зауважуючи, що сьогодні в Україні: 90% преси, 70% телебачення і 60% радіо є російськомовними. І в цьому, за його словами, винні ті, хто має дбати за мовну безпеку України.
Чимало цікавих випадків зі свого життя у відстоюванні української мови у різних побутових ситуаціях описав Василь Панчак із міста Заліщики Тернопільської області. Він також повідомив, що знайшов свій особливий спосіб боротьби з русифікацією. Цитую: «Користуючись тим, що я двічі лауреат конкурсів майстрів художнього читання пенсійного віку, а пенсіонерам у приміських поїздах проїзд безкоштовний, я виїжджаю з читанням творів Тараса Шевченка до інших міст. У своєму місті вже читав твори Великого Кобзаря учням та студентам».
А Валерій Терещенко з міста Вишгорода, що на території Київської області, пише, що не погоджується з президентом України Леонідом Кучмою, який ще під час свого першого президентського терміну заявив, що національна ідея в Україні не спрацювала.
Автор листа закликає українських громадян не бути байдужими до своїх національних коренів і гуртуватися саме довкола національної ідеї, яка, на його переконання, й допоможе вийти з нинішніх економічних та соціальних негараздів.
Валерій Терещенко з міста Вишгорода Київської області також розповів про таку ситуацію: “Геть зрусифікована подружня пара у розмові зі мною визнала свою байдужість до національного. А коли я спитав, чи можуть вони визнати себе росіянами, то була гнітюча пауза, а потім відповідь – «нєт»”.
Звучить фрагмент пісні гурту «Соколів» «Я українець, я твій брат».
Петро Кагуй
Переходжу до листа Петра Біленчука, який поживає у Косівському районі Івано-Франківської області.
«Коли я був студентом , зі мною вчилося багато хлопців і дівчат з Донецької та Луганської областей. Майже усі вони розмовляли українською мовою, лише окремі з них спілкувалися російською. Хоча, був випадок, що мене хотіли побили двоє російськомовних хлопців саме за те, що я розмовляв українською.
Зі мною вчилася дівчина Рая з Міловського району Луганської області. Як вона гарно розмовляла українською! Вона мені писала також українською мовою, але спершу кілька листів були написані російською. Я запитав її, чому вона пише російською, адже ми – українці і повинні шанувати нашу мову, яку намагаються знищити. Відповідь мене сильно здивувала: «У нас так склалося, що листи прийнято писати російською». Я порадив їй не звертати на це увагу і бути справжньою українкою.
Багато води відтоді протекло, вже минуло 25 років, як я закінчив навчальний заклад. З тією дівчиною мені так і не довелося більше побачитися. Але я часто згадую її та інших своїх друзів зі Східної України. Мене також цікавить мовна ситуація в Міловському районі Луганської області, оскільки це найвіддаленіший район на Сході України».
Мовною ситуацією на Сході України переймається і наш слухач Іван Воловик зі села Нестерівка Межевського району Дніпропетровської області. У своєму листі він наводить такі цифри: згідно перепису населення 2001 року, в Дніпропетровській області проживало трохи більше 3,5 мільйона осіб. З них 2 мільйони 825 тисяч українці, а на другому місці зі значним відривом росіяни - лише 627 тисяч осіб. 76 відсотків від загальної кількості мешканців області назвали українську мову – рідною. Незважаючи на це, російська мова залишається у реґіоні панівною (і це – на 12- му році незалежності України). Українську мову і далі намагаються відсунути на задній план, зробити її другосортною. Здається, це далекоглядний хитромудрий план українофобів, які мріють знову затягнути нас до складу російської імперії, в обійми так званого старшого брата».
Автор листа закликає проводити глибокий аналіз тих процесів, котрі, за його словами, «калічать українських дітей у рідній державі, роблять їх духовно убогими. Це потрібно розглядати як злочин перед українським народом, перед Україною, її історією».
А наприкінці свого листа Іван Воловик із села Нестерівка Межевського району Дніпропетровської області пише таке: “Українцям, які відцуралися української мови та розмовляють чужою, варто нагадати слова Костянтина Паустовського: «Громадянська цінність і культура людини визначається за її ставленням до рідної мови”.
А вже інший наш слухач – Олег Гусак з міста Івано-Франківська – у своєму посланні зосередив увагу на засиллі російської мови у радіопросторі України.
Мовну проблему порушує також Василь Яківчик з міста Городенка Івано-Франківської області. А Пантелій Вертило з Макіївки Донецької області надіслав вірша, у якому є такі рядки:
«У нас усе вверх ногами. Чужі мови люблять І законом захищають, Але свою гублять».
Звучить фрагмент пісні гурту «Соколи» «Колиска яворова».
Петро Кагуй
Проблемою української мови переймається в електронному листі і наш слухач Олекса Негребецький. Щоправда, він зосередив свою увагу лише та тому, як працівники радіо «Свобод» говорять в ефірі. Після низки конкретних зауважень, він написав, цитую: «А просити Вас звертати увагу на орфоепію немає жодного сенсу. У Вас кожен вимовляє, як йому на душу ляже. Воно й зрозуміло – кореспонденти Ваші «академіїв не кончали». Але, невже й до школи не ходили? З побажанням творчих успіхів, Олекса Негребецький, слухач».
Ми, звичайно, не ображаємося на такі, навіть дошкульні, зауваження, тим більше, у такій дотепній формі. Ми завжди раді, коли наші слухачі діляться своїми враженнями від наших передач. І ми готові завжди вислуховувати конструктивну критику чи побажання наших слухачів.
Останнім часом до нас надійшло кілька електронних листів від автора сайту “mova.org.ua”, який підписується Вадимом Івановичем. Ці листи присвячені мовним питанням.
В одному з листів написано, цитую у перекладі з російської: «Стежачи за дискусіями на своєму сайті, помітив одну особливість: у питанні мови позиція противників двомовності в Україні немає жодної правової бази. Тим більше, що Україна ратифікувала Хартію і тепер, по суті, зобов’язана надати російській мові, якщо не статус державної, то усі «державні права» окремо, що реально прирівняє її становище до державної української (нехай навіть без запису у Конституції України).
Моє запитання до вас: «Чи є в міжнародному праві хоч одна стаття, відповідно до якої Україна має право ігнорувати подібні вимоги росіян? Росіяни також голосували за незалежність і сподівалися на захист своїх прав. Вони такі ж самі громадяни України, народилися в Україні, а не приїхали сюди. Судіть тих, хто вас пригнічував, а ми тут ні при чому».
Наш київський колега Тарас Марусик попросив прокоментувати цього листа відомого мовознавця, голову Товариства української мови Національного Київського університету імені Тараса Шевченка Віталія Радчука.
Віталій Радчук
Справа ж не в міжнародному праві, а в Конституції України. В Конституції України чітко записано, що українська мова є державною. Більше того, за визначенням Конституційного Суду, українська мова є символом держави. А нам пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного. Ну, то хай пропонують двомовність в Росії. Обстоюйте, панове, рівні права української і російської мови в Росії, а коли вдасться, ми переймемо цей досвід.
Конституція України взагалі не зобов’язує розуміти колоніальну мову. А нам її нав’язують силою – як не так, то інакше. Ще давні римляни розуміли і казали: «Чия мова - того і влада, чия влада - того і мова». На цьому стоїть неоколоніалізм. Росія завалює Україну “Московськими комсомольцамі в Українє» і подібними виданнями. А у себе вдома, щоб себе зберегти як цілість і не розвалитися, не гребує навіть усілякими російськомовними берлінськими «гітлер-югендами» в Єлабузі. Друкує несусвітні дурниці, опуси мракобісів, збоченців-фюрерів, аби лише по російському і закидає їх сюди в Україну. Але Росія ніколи не допустить, щоб у всіх кіосках на Невському, на Арбаті чи десь в Казані продавали українськомовні періодичні видання, на взірець «Батуринський мазепинець у Пітері», «Полтавський петлюрівець у Москві» чи «Галицький бандерівець у Татарстані».
Тарас Марусик
А тепер – думка Віталія Радчука про ніби то ігнорування вимог росіян.
Віталій Радчук
Україна не ігнорує вимоги росіян, як громадян України. Адже росіяни, як громадяни України, зобов’язані знати українську мову. Громадянство, тобто належність до землі, визначається по голосу землі. Звідки ти будеш – визнають по мові. У Польщі говорять польською, у Росії - російською, у Румунії - румунською, в Угорщині - угорською. Перед мовою громадянства усі рівні, як перед Богом, бо це – не мова українців чи для українців. Це – мова, яка єднає народ на побудову кращого майбутнього. І така в Україні може бути лише одна.
Тарас Марусик
До цього додам, що український закон “Про національні меншини” міжнародними експертами визнаний одним з найліберальніших у світі – тобто цей закон у повному обсязі захищає права національних меншин. Але проблема полягає в тому, що деяка частина політиків-громадян України російської національності заперечують очевидний факт, що росіяни є, хоч і найбільшою в Україні, але національною меншиною.
Повертаємося до ще одного місця зі згаданого листа.
Віталій Радчук
Є ще тут такий аргумент, що, мовляв, судіть тих, хто Вас пригнічує, а ми тут при чому? Ну, так, власне кажучи, не пригнічуйте нас тепер, тому що мова є знаряддям поневолення в Україні. В принципі, прекрасна мова Пушкіна, Достоєвського стає знаряддям ганебним. Так хто ж, як не росіяни, повинні не дати російській мові утверджуватися у такій функції? Чому «Голос Америки», Бі Бі Сі промовляють її голосом здалеку, а деяким росіянам не дається мова землі, яку вони топчуть? Правильна відповідь така: вони хочуть, щоб тут була Росія – тобто, щоб Україна була в ярмі Росії, тому вони і нав’язують Україні мову Росії, не переходячи на тутешню. Це ж елементарний здоровий глузд підказує такий хід думок.
Тарас Марусик
Автор сайту “mova.org.ua” згадав також і про недавно ратифіковану Європейську Хартію регіональних мов і мов меншин: “Україна, по суті, зобов’язана надати російській мові якщо не статус державної, то всі держправа окремо, що реально зрівняє її становище з державною українською, нехай навіть і без запису в Конституції України”.
Послухайте відповідь Віталія Радчука.
Віталій Радчук
Це – елементарна казуїстика. Щодо Хартії, то вона захищає загрожені мови, а поки не розпадеться Росія, російській мові ніщо загрожувати не буде. Треба ж читати саму Хартію, треба її перекласти правильно спочатку, а не так як у нас переклали в МЗС.
Тарас Марусик
Цікаво, що на сайт “mova.org.ua” я надибав на одній електронній донецькій газеті. Спочатку з’явився напис «Харьковский национальний унівєрсітєт». А тоді великими літерами наступне: «Украінского язика нє било, нєт і нє будєт». Як тільки я клацнув на цей пережиток російських шовіністів ХІХ століття, тут як тут вискочив оцей самий сайт.
Звучить пісня Теодора Кукурузи «Сага про Україну».
Петро Кагуй
Із піснею Теодора Кукурузи «Сага про Україну» ми наблизилися до завершення передачі «Листи на «Свободу».
Перед тим, як попрощатися, хочу сказати, що останнім часом до нас надходять електронні листи з відгуками на нашу нову інтернетівську сторінку, яку було реорганізовано ще в квітні цього року. Для тих, хто ще не знає адреси нашого сайту, повідомляю, що вона є такою, – radiosvoboda.org.
Нам приємно, що надійшли відгуки, наразі, позитивні. Ось один із них: «Сайт тепер справляє приємне враження. І, головне, читач в Інтернеті отримав можливість ознайомитися з цікавими матеріалами радіо «Свобода», які раніше були недоступними для тих, хто не має можливості слухати радіо «Свобода», - мовиться в електронному листі, автор якого не став називати свого імені.
Для тих наших слухачів, хто має доступ до Інтернету, також скажу, що на нашому сайті подаються і тексти передач «Листи на «Свободу». А в розділі «контакти» подано електронні адреси наших працівників. Якщо у Вас виникне бажання надіслати комусь із нас електронного листа, то будемо раді цьому.
Це – все на сьогодні, шановні слухачі! На все добре! До наступних зустрічей в ефірі!
Петро Кагуй
В ефірі передача «Листи на Свободу». Вітаю Вас, шановні слухачі!
Розпочнемо передачу поетичним посланням. Наш постійний слухач Петро Купа із Кривого Рогу надіслав нам свого вірша «Верба», у якому йдеться про українську мову:
Рубали вербу, а вона зеленіє. Пиляли її, а вона ще живе. У грудях дупло попелищем чорніє, А збоку гілля виростає нове.
Людина приходить у світ, щоб любити. Але хтось маліє, мізерним стає... Якщо хтось вербу в лузі здатен згубити, То він, не дай Боже, й людину уб’є.
Отак наша мова – як гілка вербова. Отак Україна – як тая верба... Рубає коріння народного слова, Об’єднана в зграю холопська юрба.
Таким поетичним посланням від Петра Купи із Кривого Рогу ми знову порушуємо тему української мови, мовної ситуації в Україні. В одній із березневих передач “Листи на «Свободу»” ми обговорювали мовну проблему, але відтоді знову набралося чимало послань, і далі надходять листи, автори яких переймаються мовною ситуацією в Україні.
«Ваша, наша «Свобода» - звучить! Дуже приваблює цікавими гарячими темами. Також звикаю до української мови, - пише Ірина Правдіна з Києва. - Невміння добре розмовляти рідною мовою є проблемою для багатьох, навіть для прихильників української мови, бо подібність двох споріднених мов дуже перешкоджає розмовляти чистою мовою».
Свою стурбованість мовною ситуацією в Україні висловлює вже не вперше Степан Лісовий з міста Калинівки Вінницької області. Він обурений закликами деяких політиків надати російській мові в Україні статус державної. В одному з його листів є такі рядки: «Хто першим сказав «вєлікій русскій язик»? Тим «вєлікім» покалічено рідну мову. Коли пишу листа, то редагую його, тоді як у розмові немає такої можливості».
А вже в іншому листі пан Лісовий з Вінниччини розповів невеличку історію: «На нинішній території Росії, в Курській області, Суджанському районі, селі Ново-Іванівка свого часу жив та працював учителем у місцевій школі Микола Шемчук. Навчав дітей математиці, знайомив з історією. А вів уроки саме українською мовою, лагідно, з гумором, красивою вимовою. Діти цієї школи найкраще знали якраз ті предмети, які викладав Микола Шемчук.
Облетілим листям прошелестіли літа і учні перетворилися у дідусів та бабусь, але образ тієї людини не згасає у їхніх серцях», - такими словами завершує свого листа Степан Лісовий з міста Калинівки Вінницької області.
Звучить пісня народної артистки України Раїси Кириченко «Звучи, рідна мово».
Петро Кагуй
Після фрагменту пісні народної артистки України Раїси Кириченко «Звучи, рідна мово», переходжу до листа Мирослава Щутяка з села Чуловичі Городецького району Львівської області.
«За 12 років незалежності не усі ще нинішні депутати та урядовці навчилися розмовляти рідною мовою. Дехто вимагає надати російській мові статус державної. Та не може бути про це й мови. Є держава Україна і є державна українська мова, хай іноземці вчаться володіти нею. Так, як це є у Польщі, Росії та інших країнах».
А ось що пише наш слухач із Києва Олександр Ткаченко: «Усім відомо, що мова, кордони та економіка є трьома китами на яких тримається держава, але:
- Голова Верховної Ради допускає функціонування у парламенті російської мови – тобто недержавної мови. Він, разом із російськомовними депутатами, порушує Конституцію України, а також присягу депутата, і за це повинен бути покараний.
- А Міністерство освіти, замість збільшення кількості українських шкіл та інших навчальних закладів, запровадило нікому не потрібну 12-бальну систему оцінки знань.
- А такі особи, як Тигипко та Азаров спричинилися до засилля російської мови у банківсько-фінансовій системі», - обурюється Олександр Ткаченко із Києва, зауважуючи, що сьогодні в Україні: 90% преси, 70% телебачення і 60% радіо є російськомовними. І в цьому, за його словами, винні ті, хто має дбати за мовну безпеку України.
Чимало цікавих випадків зі свого життя у відстоюванні української мови у різних побутових ситуаціях описав Василь Панчак із міста Заліщики Тернопільської області. Він також повідомив, що знайшов свій особливий спосіб боротьби з русифікацією. Цитую: «Користуючись тим, що я двічі лауреат конкурсів майстрів художнього читання пенсійного віку, а пенсіонерам у приміських поїздах проїзд безкоштовний, я виїжджаю з читанням творів Тараса Шевченка до інших міст. У своєму місті вже читав твори Великого Кобзаря учням та студентам».
А Валерій Терещенко з міста Вишгорода, що на території Київської області, пише, що не погоджується з президентом України Леонідом Кучмою, який ще під час свого першого президентського терміну заявив, що національна ідея в Україні не спрацювала.
Автор листа закликає українських громадян не бути байдужими до своїх національних коренів і гуртуватися саме довкола національної ідеї, яка, на його переконання, й допоможе вийти з нинішніх економічних та соціальних негараздів.
Валерій Терещенко з міста Вишгорода Київської області також розповів про таку ситуацію: “Геть зрусифікована подружня пара у розмові зі мною визнала свою байдужість до національного. А коли я спитав, чи можуть вони визнати себе росіянами, то була гнітюча пауза, а потім відповідь – «нєт»”.
Звучить фрагмент пісні гурту «Соколів» «Я українець, я твій брат».
Петро Кагуй
Переходжу до листа Петра Біленчука, який поживає у Косівському районі Івано-Франківської області.
«Коли я був студентом , зі мною вчилося багато хлопців і дівчат з Донецької та Луганської областей. Майже усі вони розмовляли українською мовою, лише окремі з них спілкувалися російською. Хоча, був випадок, що мене хотіли побили двоє російськомовних хлопців саме за те, що я розмовляв українською.
Зі мною вчилася дівчина Рая з Міловського району Луганської області. Як вона гарно розмовляла українською! Вона мені писала також українською мовою, але спершу кілька листів були написані російською. Я запитав її, чому вона пише російською, адже ми – українці і повинні шанувати нашу мову, яку намагаються знищити. Відповідь мене сильно здивувала: «У нас так склалося, що листи прийнято писати російською». Я порадив їй не звертати на це увагу і бути справжньою українкою.
Багато води відтоді протекло, вже минуло 25 років, як я закінчив навчальний заклад. З тією дівчиною мені так і не довелося більше побачитися. Але я часто згадую її та інших своїх друзів зі Східної України. Мене також цікавить мовна ситуація в Міловському районі Луганської області, оскільки це найвіддаленіший район на Сході України».
Мовною ситуацією на Сході України переймається і наш слухач Іван Воловик зі села Нестерівка Межевського району Дніпропетровської області. У своєму листі він наводить такі цифри: згідно перепису населення 2001 року, в Дніпропетровській області проживало трохи більше 3,5 мільйона осіб. З них 2 мільйони 825 тисяч українці, а на другому місці зі значним відривом росіяни - лише 627 тисяч осіб. 76 відсотків від загальної кількості мешканців області назвали українську мову – рідною. Незважаючи на це, російська мова залишається у реґіоні панівною (і це – на 12- му році незалежності України). Українську мову і далі намагаються відсунути на задній план, зробити її другосортною. Здається, це далекоглядний хитромудрий план українофобів, які мріють знову затягнути нас до складу російської імперії, в обійми так званого старшого брата».
Автор листа закликає проводити глибокий аналіз тих процесів, котрі, за його словами, «калічать українських дітей у рідній державі, роблять їх духовно убогими. Це потрібно розглядати як злочин перед українським народом, перед Україною, її історією».
А наприкінці свого листа Іван Воловик із села Нестерівка Межевського району Дніпропетровської області пише таке: “Українцям, які відцуралися української мови та розмовляють чужою, варто нагадати слова Костянтина Паустовського: «Громадянська цінність і культура людини визначається за її ставленням до рідної мови”.
А вже інший наш слухач – Олег Гусак з міста Івано-Франківська – у своєму посланні зосередив увагу на засиллі російської мови у радіопросторі України.
Мовну проблему порушує також Василь Яківчик з міста Городенка Івано-Франківської області. А Пантелій Вертило з Макіївки Донецької області надіслав вірша, у якому є такі рядки:
«У нас усе вверх ногами. Чужі мови люблять І законом захищають, Але свою гублять».
Звучить фрагмент пісні гурту «Соколи» «Колиска яворова».
Петро Кагуй
Проблемою української мови переймається в електронному листі і наш слухач Олекса Негребецький. Щоправда, він зосередив свою увагу лише та тому, як працівники радіо «Свобод» говорять в ефірі. Після низки конкретних зауважень, він написав, цитую: «А просити Вас звертати увагу на орфоепію немає жодного сенсу. У Вас кожен вимовляє, як йому на душу ляже. Воно й зрозуміло – кореспонденти Ваші «академіїв не кончали». Але, невже й до школи не ходили? З побажанням творчих успіхів, Олекса Негребецький, слухач».
Ми, звичайно, не ображаємося на такі, навіть дошкульні, зауваження, тим більше, у такій дотепній формі. Ми завжди раді, коли наші слухачі діляться своїми враженнями від наших передач. І ми готові завжди вислуховувати конструктивну критику чи побажання наших слухачів.
Останнім часом до нас надійшло кілька електронних листів від автора сайту “mova.org.ua”, який підписується Вадимом Івановичем. Ці листи присвячені мовним питанням.
В одному з листів написано, цитую у перекладі з російської: «Стежачи за дискусіями на своєму сайті, помітив одну особливість: у питанні мови позиція противників двомовності в Україні немає жодної правової бази. Тим більше, що Україна ратифікувала Хартію і тепер, по суті, зобов’язана надати російській мові, якщо не статус державної, то усі «державні права» окремо, що реально прирівняє її становище до державної української (нехай навіть без запису у Конституції України).
Моє запитання до вас: «Чи є в міжнародному праві хоч одна стаття, відповідно до якої Україна має право ігнорувати подібні вимоги росіян? Росіяни також голосували за незалежність і сподівалися на захист своїх прав. Вони такі ж самі громадяни України, народилися в Україні, а не приїхали сюди. Судіть тих, хто вас пригнічував, а ми тут ні при чому».
Наш київський колега Тарас Марусик попросив прокоментувати цього листа відомого мовознавця, голову Товариства української мови Національного Київського університету імені Тараса Шевченка Віталія Радчука.
Віталій Радчук
Справа ж не в міжнародному праві, а в Конституції України. В Конституції України чітко записано, що українська мова є державною. Більше того, за визначенням Конституційного Суду, українська мова є символом держави. А нам пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного. Ну, то хай пропонують двомовність в Росії. Обстоюйте, панове, рівні права української і російської мови в Росії, а коли вдасться, ми переймемо цей досвід.
Конституція України взагалі не зобов’язує розуміти колоніальну мову. А нам її нав’язують силою – як не так, то інакше. Ще давні римляни розуміли і казали: «Чия мова - того і влада, чия влада - того і мова». На цьому стоїть неоколоніалізм. Росія завалює Україну “Московськими комсомольцамі в Українє» і подібними виданнями. А у себе вдома, щоб себе зберегти як цілість і не розвалитися, не гребує навіть усілякими російськомовними берлінськими «гітлер-югендами» в Єлабузі. Друкує несусвітні дурниці, опуси мракобісів, збоченців-фюрерів, аби лише по російському і закидає їх сюди в Україну. Але Росія ніколи не допустить, щоб у всіх кіосках на Невському, на Арбаті чи десь в Казані продавали українськомовні періодичні видання, на взірець «Батуринський мазепинець у Пітері», «Полтавський петлюрівець у Москві» чи «Галицький бандерівець у Татарстані».
Тарас Марусик
А тепер – думка Віталія Радчука про ніби то ігнорування вимог росіян.
Віталій Радчук
Україна не ігнорує вимоги росіян, як громадян України. Адже росіяни, як громадяни України, зобов’язані знати українську мову. Громадянство, тобто належність до землі, визначається по голосу землі. Звідки ти будеш – визнають по мові. У Польщі говорять польською, у Росії - російською, у Румунії - румунською, в Угорщині - угорською. Перед мовою громадянства усі рівні, як перед Богом, бо це – не мова українців чи для українців. Це – мова, яка єднає народ на побудову кращого майбутнього. І така в Україні може бути лише одна.
Тарас Марусик
До цього додам, що український закон “Про національні меншини” міжнародними експертами визнаний одним з найліберальніших у світі – тобто цей закон у повному обсязі захищає права національних меншин. Але проблема полягає в тому, що деяка частина політиків-громадян України російської національності заперечують очевидний факт, що росіяни є, хоч і найбільшою в Україні, але національною меншиною.
Повертаємося до ще одного місця зі згаданого листа.
Віталій Радчук
Є ще тут такий аргумент, що, мовляв, судіть тих, хто Вас пригнічує, а ми тут при чому? Ну, так, власне кажучи, не пригнічуйте нас тепер, тому що мова є знаряддям поневолення в Україні. В принципі, прекрасна мова Пушкіна, Достоєвського стає знаряддям ганебним. Так хто ж, як не росіяни, повинні не дати російській мові утверджуватися у такій функції? Чому «Голос Америки», Бі Бі Сі промовляють її голосом здалеку, а деяким росіянам не дається мова землі, яку вони топчуть? Правильна відповідь така: вони хочуть, щоб тут була Росія – тобто, щоб Україна була в ярмі Росії, тому вони і нав’язують Україні мову Росії, не переходячи на тутешню. Це ж елементарний здоровий глузд підказує такий хід думок.
Тарас Марусик
Автор сайту “mova.org.ua” згадав також і про недавно ратифіковану Європейську Хартію регіональних мов і мов меншин: “Україна, по суті, зобов’язана надати російській мові якщо не статус державної, то всі держправа окремо, що реально зрівняє її становище з державною українською, нехай навіть і без запису в Конституції України”.
Послухайте відповідь Віталія Радчука.
Віталій Радчук
Це – елементарна казуїстика. Щодо Хартії, то вона захищає загрожені мови, а поки не розпадеться Росія, російській мові ніщо загрожувати не буде. Треба ж читати саму Хартію, треба її перекласти правильно спочатку, а не так як у нас переклали в МЗС.
Тарас Марусик
Цікаво, що на сайт “mova.org.ua” я надибав на одній електронній донецькій газеті. Спочатку з’явився напис «Харьковский национальний унівєрсітєт». А тоді великими літерами наступне: «Украінского язика нє било, нєт і нє будєт». Як тільки я клацнув на цей пережиток російських шовіністів ХІХ століття, тут як тут вискочив оцей самий сайт.
Звучить пісня Теодора Кукурузи «Сага про Україну».
Петро Кагуй
Із піснею Теодора Кукурузи «Сага про Україну» ми наблизилися до завершення передачі «Листи на «Свободу».
Перед тим, як попрощатися, хочу сказати, що останнім часом до нас надходять електронні листи з відгуками на нашу нову інтернетівську сторінку, яку було реорганізовано ще в квітні цього року. Для тих, хто ще не знає адреси нашого сайту, повідомляю, що вона є такою, – radiosvoboda.org.
Нам приємно, що надійшли відгуки, наразі, позитивні. Ось один із них: «Сайт тепер справляє приємне враження. І, головне, читач в Інтернеті отримав можливість ознайомитися з цікавими матеріалами радіо «Свобода», які раніше були недоступними для тих, хто не має можливості слухати радіо «Свобода», - мовиться в електронному листі, автор якого не став називати свого імені.
Для тих наших слухачів, хто має доступ до Інтернету, також скажу, що на нашому сайті подаються і тексти передач «Листи на «Свободу». А в розділі «контакти» подано електронні адреси наших працівників. Якщо у Вас виникне бажання надіслати комусь із нас електронного листа, то будемо раді цьому.
Це – все на сьогодні, шановні слухачі! На все добре! До наступних зустрічей в ефірі!
