Вашингтон, 7 серпня 2003 - Ще наприкінці минулого року у Вашингтоні активно обговорювалася можливість введення санкцій проти України через підозри у продажі її керівництвом радарних комплексів Саддаму Гуссейну. Однак, вже у березні Джордж Буш назвав Україну однією з учасників коаліції держав, які підтримують військову акцію проти Гуссейна. З цього часу про співпрацю українського президента та іракського диктатора у Вашингтоні вже не згадують публічно. Особливо зараз, коли головне завдання Білого дому – стабілізація Іраку, яку американці не зможуть здійснити самотужки. Оскільки США відмовляється від залучення міжнародного контингенту під егідою ООН, сподіватися залишається на односторонню ініціативу держав антисаддамівської коаліції.
За повідомленням щоденної газети “USA Today”, Пентагон розраховував на залучення до 30 000 іноземних військових, але поки що вдалося отримати гарантії прибуття лише близько 15 тисяч, що представлятимуть 29 держав світу. З них найбільш численними будуть військові контингенти Туреччини, Італії та Польщі. Україна матиме четвертий за чисельністю військовий контингент в Іраку. Однак міжнародні сили навряд чи стануть повноцінною заміною американцям, яких зараз налічується в Іраку понад 150 000. Частина з іноземних військ, як зазначають американські оглядачі, не відповідають усім вимогам військової підготовки, потребуватимуть значного часу для адаптації до місцевих жорстких кліматичних умов. Інші просто не зможуть брати участь у військових діях внаслідок свого мандату. Отже, кількість щоденних жертв серед американських військових, на думку оглядачів, навряд чи зменшиться. Хіба що до списку загиблих додуться ще іноземні імена. Оскільки, як свідчить останній теракт у центрі Багдаду перед йорданським посольством, безпечних зон в Іраку не існує.
Деякі оглядачі також нагадують, що значна частина учасників коаліції, що покликана принести свободу на іракську землю, відверто порушують ті ж свободи у себе вдома. Окрім України, у цьому контексті найчастіше згадуються владні режими таких держав ,як Азербайджан, Філіппіни, Гондурас та Монголія, які також надіслали своїх військових до Іраку. Однак, як свідчить американський історичний досвід, коли за кризових умов необхідно обирати між мораллю та військовою доцільністю, вибір, як правило, робиться на користь останньої.
Деякі оглядачі також нагадують, що значна частина учасників коаліції, що покликана принести свободу на іракську землю, відверто порушують ті ж свободи у себе вдома. Окрім України, у цьому контексті найчастіше згадуються владні режими таких держав ,як Азербайджан, Філіппіни, Гондурас та Монголія, які також надіслали своїх військових до Іраку. Однак, як свідчить американський історичний досвід, коли за кризових умов необхідно обирати між мораллю та військовою доцільністю, вибір, як правило, робиться на користь останньої.
